Відмінності між версіями «Проект з "ОІТ і зарубіжної літератури": "Трагічний фатум і доля людини в трагедії Еврипіда “Іпполіт”" - №210 ФІM, Кожухар, 2014.»

Поточна версія на 22:43, 23 жовтня 2014

Трагічний фатум і доля людини в трагедії Еврипіда “Гіпполіт”

Ідея проекту

Розглянути життєвий і творчий шлях Еврипіда. З"ясувати у чому полягає трагічність людської долі в античні часи, чи можливо, що такий же фатум спіткає сучасну людину.

Автор проекту

Кожухар Вероніка Олегівна Користувач:Кожухар Вероніка

Матеріали проекту

Біографія Еврипіда

Еврипід

Еврипід (Евріпід, грец. Ευριπίδης) (близько 480 до н. е. — 406 до н. е.) — давньогрецький поет-драматург, молодший з трьох великих афінських трагіків поряд із Есхілом та Софоклом. Згідно з Пароською хронікою Еврипід народився на острові Саламін у 484 році до н. е. За іншою версією поет народився в день Саламінської перемоги (28 вересня 480 року до н. е.), коли на острів висадилися афіняни, під час війни проти персів. Його батько Мнесарх мав невелику земельну власність, але спромігся дати синам освіту. За Арістофаном, його мати — зеленщиця Клейто, але пізніший біограф Філохор заперечує це. Відомо, що він навчався у видатних філософів Протагора й Анаксагора, дружив з Архілаєм, Продиком та Сократом, мав значну бібліотеку. Хлопчиком майбутній поет брав участь у щорічному вшануванні Аполлона в його делоському храмі, що вважалося привілеєм давніх аттічних родів. Як свідчать біографи, замолоду Еврипід здобував перемоги як атлет, захоплювався малюванням. Творчість Еврипіда, який сформувався в роки кризи афінської демократії, розкладу полісної моралі, посилення індивідуалізму, відрізняється різко критичним ставленням до міфології, етичних норм та інших традицій. Це викликало обурення сучасників і, цілком зрозуміло, що навколо нього склалася несприятлива атмосфера (відбита у творах Арістофана), внаслідок чого поет наприкінці життя залишив Афіни. Після нетривалого перебування у фессалійській Магнесії Еврипід поселився в Македонії, де й помер 406 до н. е. Недобрі плітки розповідали і про його смерть: нібито він був розірваний псами, або навіть розтерзаний жінками.

Творчість

Є відомості, що Еврипід почав працювати над трагедіями вже у вісімнадцятирічному віці, але в змаганні драматургів він вперше взяв участь лише в 455 до н. е., коли йому було близько тридцяти років. В цьому змаганні драматург посів третє місце. За все життя йому вдалося здобути лише п'ять перемог (останню — посмертно). Еврипід, на відміну від Есхіла та Софокла, сам на сцені не виступав, а також, порушуючи традиції, не писав музику до своїх творів, доручаючи цю справу музикантам. Відомо, що за все життя Еврипід отримав лише п'ять перших перемог (та й то одну посмертно), хоча написав і поставив велику кількість творів (йому приписують від 75 до 98 драматичних творів); до нас же дійшло тільки 18 п'єс Еврипіда. Лише деякі з них можуть бути точно датовані й належать переважно до періоду між 408 та 406 pp. до н.е., що співпадає за часом з періодом творчості Софокла; померли поети також одного року. Однак їхня драматургія містить принципові відмінності, на які вказував ще Арістотель в XXV розділі своєї «Поетики». Тут він наводить слова, які начебто сказав сам Софокл, про те, що «особисто він зображає людей, якими вони мають бути, а Еврипід такими, якими вони є». Ця думка певною мірою може слугувати ключем до розуміння новаторства Еврипіда. Дійсно, Есхіл, а згодом — Софокл, надали трагедії високого героїчного характеру: центральні позитивні персонажі виступали у них ідеальними героями, зразками громадянської доблесті, носіями моральних чеснот. У своїх творах вони захищали ідейні основи полісу, проголошували непорушність суспільних норм і традицій, оспівували вміння підпорядкувати особисті інтереси інтересам суспільства, і тому їхній театр сприймався греками як школа моралі, школа виховання громадянських чеснот. Натомість Еврипід більшою мірою відобразив настання кризи афінської демократії, розклад полісної моралі, посилення індивідуалізму. Обтяжлива для афінян Пелопоннеська війна, що затяглася, загострила всі суперечності афінського рабовласницького суспільства: від суперечностей між рабами та вільними до суперечностей між Афінами та їхніми союзниками. Давався взнаки і вплив поширених на той час філософських учень: софістики, моральної філософії Сократа, матеріалізму Демокріта. Ці різні за своїм змістом філософські течії у своїй сукупності будили думку сучасників, виховували скептичне ставлення до попередніх догм, норм та уявлень, утверджували силу та значущість індивідуума.

Герої Еврипіда, тематика творів

У нових історичних обставинах Еврипіда цікавила передусім сфера його особистого, а не суспільного життя. Відповідно до такого зміщення кута зору обов'язкове для трагедії зіткнення людини із супротивними силами Еврипід переносить у площину людської душі, зображаючи конфлікт людини із самою собою. Вчинки (а як наслідок — нещастя та страждання) у героїв зазвичай випливають з їхніх характерів. Таким чином, порівняно із своїми попередниками, Еврипід більшою мірою концентрує увагу на зображенні внутрішнього світу героя. Драматург створює цілу низку різноманітних характерів, змальовуючи різні душевні пориви, суперечливі стани, відкриваючи їхню закономірність та неминучість трагічного розв'язку. Глядач присутній при найтонших душевних переживаннях героїв і відкриває для себе складність людської природи. Акцент на зображенні психології персонажів призводить до другорядності драматичної інтриги. Еврипід вже не приділяє стільки уваги побудові дії, як, скажімо, Софокл, хоча драматичні конфлікти у його п'єсах гострі та напружені. Звернемо, приміром, увагу на початки та кінцівки його драм. Нерідко у пролозі Еврипід не лише дає зав'язку трагедії, а й розповідає наперед її головний зміст, аби в підсумку переключити увагу глядача з інтриги на її психологічний розвиток. Прикметні також фінали еврипідівських драм. Він нехтує природним розвитком і завершеністю дії і тому у фіналі часто пропонує раптовий, зовнішній, штучний розв'язок, зазвичай пов'язаний із втручанням божества, яке з'являється на спеціальній театральній машині («еоремі»). Тому невипадково надалі подібний прийом завершення дії стали іменувати «deus ex mashina» («бог з машини»). Штучне становище займає в трагедіях Еврипіда також і хор. Згідно з традицією хорові партії збережені, але хор не введений в дію органічно. Ліричний елемент трагедії, виражений в піснях хору, втрачає в Еврипіда колишнє значення, і на перший план висувається драматична гра персонажів, їхні дії та вчинки. Показово, що відповідно до цього Еврипід переносить ліричну частину на дійових осіб: він вводить так звані монодії, арії дійових осіб, які супроводжувались також виразною пластикою і створювали високий художній ефект.

Велике значення в трагедіях Еврипіда мають монологи та діалоги. Нерідко це діалог-суперечка, діалог-двобій. Е. любить словесні змагання героїв у промовах, що виявляють їхню сутність. Мова Еврипіда наближена до розмовної і краще пристосована до живих діалогів. Найбільш яскраві монологи зустрічаються в «Медеї». У деяких із монологів Еврипід викриває хибну аргументацію софістів-спритників (рядки 522—576). Численні відгуки Еврипіда на сучасні філософські течії створили йому репутацію «філософа на сцені».

Прикметним є також зображення богів у трагедіях Еврипіда. Відчувається скептицизм щодо них, успадкований від софістів. Так, герой трагедії «Беллерофонт» приймає рішення переконатися, чи існують боги, і з цією метою злетіти на небо. Сумніви ж його пов'язані з характером життя на землі: надміром насильства та неправди. Однак чимало дій богів Еврипід також зображує як такі, що суперечать моралі. Так, Афродіта губить Іпполіта й Федру з почуття дрібної особистої злоби, а Артеміда не рятує свого улюбленця, а лише втішає його перед смертю (трагедія «Іпполіт»), Гера насилає на Геракла безумство і робить його вбивцею власної родини («Геракл»).

Внесок Еврипіда у розвиток драми

Вплив софістичної філософії на творчість Еврипіда проявився у ставленні поета до рабства. У багатьох своїх трагедіях він вивів на сцену раба, що було новацією («Єлена», «Тон», «Гекуба», «Троянки»). У низці трагедій Еврипід розвиває думку про те, що рабство є несправедливістю та насильством («Гекуба», «Троянки»), що воно суперечить справжній природі людей і найчастіше є наслідком злигоднів життя. Е. показує, що рабство принижує та розбещує людину, розвиває її погані нахили.

Можна сказати, що у творчості Еврипіда намітилися два шляхи для наступного розвитку драми:

1. Від трагедій «Медея», «Іпполіт» та ін. — до патетичної, пафосної трагедії, трагедії великих і сильних, іноді патологічних пристрастей. Найяскравішими виразниками цієї лінії стануть згодом Сенека, Ж. Расін та ін.

2. Від трагедій «Іон», «Єлена» та ін., де вперше зустрічаються мотиви втраченої та знайденої дитини тощо, — до «побутової» драми, п'єси з побутовим сюжетом, буденними персонажами. Через «побутову» комедію Менандра цей шлях веде до Плавта, а через нього до Ж.Б. Мольєра і далі.

Творчість Еврипіда мала велике значення для наступного розвитку світової драми: сюжети, образи, мистецтво монологу та діалогу, своєрідність композиції тощо збагатили світову драму в процесі її розвитку.

Еврипід та Україна

В Україні перше знайомство з Еврипідом, із сюжетами його драм пов'язується з візантійським хроністом Іранном Малалою (VI ст.), твори котрого перекладали і поширювали по Київській Русі ще з XII ст. Виняткову роль відіграли тут популярні збірки афоризмів на кшталт «Пчоли» (XIII ст.), до яких радо зверталися письменники різних епох, у тому числі й Г. Сковорода. Не пригас інтерес до Еврипіда і в нові часи. І. Франко особливо високо цінував трагедію «Медея», назвавши її геніальним твором (ст. «Макбет»). Драматичну сцену «Іфігенія в Тавриді» написала Леся Українка. Одноактну оперу за цією драмою скомпонував К. Стеценко. Окремі трагедії (передусім «Медею» та «Гіпполіта»), а також уривки інших творів Еврипіда переклав українською мовою І. Франко, Т. Франко (в рукописі лежать його переклади «Медеї» та «Гіпполіта»), Борис Тен, А. Білецький, О. Роздольський, Ф. Самоненко, А. Содомора.

Трагедія "Гіпполіт"

«Гіпполіт» - одна з трагедій Евріпіда. Була написана в 428 році до н. е. Твір побудований на стародавньому сюжеті любові мачухи до пасинка. Перша редакція трагедії викликала обурення громадськості і була оголошена аморальною. Одна з головних героїнь - Федра - сама зізнається своєму пасинкові Гіпполіту в коханні. Провалу трагедії на той час сприяло і те, що індивідуальним переживанням особистості в той час уваги не приділялося. Сьогодні ми маємо можливість ознайомитися лише з другої версією трагедії, де Федра не зізнається у коханні до Гіпполіта, але позбавляє себе життя, завідомо залишивши чоловікові записку з наклепом на пасинка. Одне з нововведень Евріпіда полягає в тому, що важливе місце в трагедії займає жіночий образ. Причому він зовсім далекий від ідеалу. Важливо також, що і боги в Евріпіда наділені людськими рисами. Так, в даній трагедії Артеміда і Афродіта - дві божевільні від кохання богині, які не можуть "розділити" Гіпполіта. Головного героя трагедії губить прихильність до Артеміди і повна зневага до Афродіти. Таким чином, вперше в історії античного театру Еврипідом було поставлено питання про те, чи всі вчинки богів можна вважати виправданими й справедливими.

Обкладинка одного з видань "Гіпполіта"

«Гіпполіт» - одна з небагатьох трагедій, що принесла поетові першу нагороду. В давнину її називали ще «Гіпполіт, що несе вінок» (див. р. 72 наст.), щоб відрізнити її від раніше написаної, яка не збереглася, трагедії Евріпіда «Гіпполіт, що заслонюється плащем». Дія ранішої трагедії відбувалась в Афінах (а не в Арголіді, у місті Трезені, як у другому варіанті трагедії); Федра, скориставшись відсутністю Тесея, сама зызналась Гіпполітові у своїй пристрасті, і той з сорому заслонився плащем. Глядачі, очевидно, обурились поведінкою героїні, й Евріпід був змушений внести суттєві зміни. Одначе саме на перший варіант орієнтувався і Сенека у своїй «Федрі», й Овідій у «Героїдах».

Гіпполіт як герой античної міфології

Гіполіт — син Тесея та володарки амазонок Антіопи. Друга дружина Тесея Федра звела на Гіполита наклеп за те, що він не відповів взаємністю на її кохання. Тесей прокляв сина; коли Гіполит мчав біля моря на колісниці, Посейдон вислав з моря бика, що наполохав коней, які скинули юнака на землю, і він загинув. Федра покінчила життя самогубством. За одним із переказів, Асклепій воскресив Гіполита, який почав нове життя під ім'ям Вірбія. Тройзенці вірили, що Гіполит був піднесений на небо у вигляді сузір’я Візничого. В Атенах його шанували як бога. Міф про Іпполіта часто привертав увагу античних трагіків. Збереглася трагедія Еврипіда «Гіполит», яка стала зразком для «Федри» Расіна.

Смерть Гіпполіта

Інтернет ресурси проекту

[1]"Гіпполіт" переклад А. Содомори, повний текст

[2]"Гіпполіт" Еврипіда, короткий зміст (російською)

[3] [4] Еврипід, життя і творчість

Колекція закладок [5]

Додаткові матеріали проекту

Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали

Результати проекту

[6]Презентація на тему: Трагічний фатум і доля людини в трагедії Еврипіда "Іпполіт"