Відмінності між версіями «Проект на тему "Революція Гідності"(Владов Олександр)»

Поточна версія на 08:08, 26 вересня 2014

Революція гідності

(також Європейська революція та Єврореволюція — політичні та суспільні зміни в Україні з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року, викликані відходом політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та подальшою протидією цьому курсу. Однією з головних причин протестів стала надмірна концентрація влади в руках Президента Віктора Януковича та його «сім'ї», створення системи управління з ознаками фашизму.

Терміни Європейська революція або Єврореволюція стосовно означених подій часто використовуються в тому ж контексті, що й термін Євромайдан, але, звичайно, мають дещо інше семантичне навантаження: Євромайдан здебільшого застосовується в контексті організації, форми та місця проведення протестів; Єврореволюція — як суспільні та політичні зрушення, викликані зривом підписання Угоди на Європейську інтеграцію, та, власне, самим Євромайданом. В проміжок часу між зривом підготовки Угоди та перед підписанням Угоди в Україні виникло кілька «майданів», на яких виголошувались вимоги щодо підписання Угоди Президентом України у Вільнюсі. Помітною ознакою цих «майданів» стало те, що на них була відсутня партійна символіка, а їх організатори всіляко придушували спроби виголошення партійних та антиурядових лозунгів. Допомогу в облаштуванні «майданів» надавала, в тому числі, київська міська державна адміністрація: 26 листопада був встановлений намет для обігріву[25]. Як стало відомо пізніше, ці «майдани» були організовані Партією Регіонів[26] і мали слугувати засобом зниження суспільної напруги, яка виникла після зриву підготовки Угоди, та демонструвати європейським лідерам та українському суспільству прихильність української влади обраному курсу на євроінтеграцію.

29 листопада, після непідписання Януковичем Угоди у Вільнюсі «майдани» стали непотрібні і були згорнуті, але деяка частина учасників не підкорилася вказівці про розпуск і продовжила акції на підтримку євроінтеграції. Ці акції, в умовах згортання «майданів» владою, перетворились на символ непокори владі і трансформувались в нові Майдани. Найбільший з таких Майданів виник в Києві на Площі Незалежності. В ніч з 29 на 30 листопада для розгону цього Майдану влада застосувала силу. [[Файл:CF7NCwtbEEE.jpg|]

Силовий розгін 30 листопада У ніч проти 30 листопада начальник ГУМВС України в Києві В. В. Коряк віддав наказ на силовий розгін Євромайдану в Києві. О 4 годині ранку, коли на Майдані Незалежності перебувало близько 100 протестувальників, площу оточили 300 озброєних спецзасобами бійців «Беркуту» та з надмірним застосуванням сили витіснили людей з Майдану: людей били кийками та ногами. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників. Частина мітингувальників знайшла притулок в Михайлівському золотоверхому монастирі. Приводом для розгону стало нібито встановлення Новорічної ялинки.

За версією журналіста Мустафи Найєма керував операцією заступник Секретаря РНБО, колишній народний депутат Володимир Сівкович. Ця інформація була підтверджена 14 грудня головою КМДА Олександром Поповим на допиті в Генпрокуратурі. 19 грудня Віктор Янукович повідомив зі слів Андрія Клюєва, що розгін Євромайдану стався, бо «була мета — стабілізувати ситуацію» Причини та характер протистояння Поштовхом до виходу протистояння за мирні межі стало ухвалення Верховною Радою репресивних, на думку прихильників євроінтеграції, «диктаторських законів», що відбулося 16 січня. Наступного дня низка громадських організацій оголосили повну мобілізацію на Майдані Незалежності у Києві. У їх звернені закликалося до «масового і негайного опору» злочинцям при владі.

Не зважаючи на притаманний збройному протистоянню характер та застосування спеціальних засобів — включаючи каміння та коктейлі Молотова — протестуючі, в цілому, застосовували гуманні методи поводження з полоненими, відпускаючи затриманих беркутівців та тітушок після «виховної бесіди», яка передбачала виконання національного гімну, публічне вибачення перед народом або змащування лобів зеленкою.

В ході протистояння, крім каміння та «коктейлів Молотова», повстанцями були збудовані метальні машини — требушет та велетенська рогатка, також була виготовлена «картопляна гармата». Cвоєю організацією та застосованими іноваціями повстанці неодноразово викликали живе захоплення у світі.

В той же час прибічники влади — «невстановлені особи», бійці спецпідрозділів та титушки — застосовували нелюдські методи, включаючи викрадення, катування (Ігор Луценко, Дмитро Булатов) та вбивство активістів (Юрій Вербицький), тортури з роздяганням та фотосесіями на морозі (Михайло Гаврилюк)[5, що, в цілому, вказує як на надзвичайну жорстокість влади, так і на спеціальне спрямування спецпідрозділів проти власного народу. Тітушки, не тільки взаємодіяли з спецпідрозділами, але й використовували при цьому вогнепальну зброю.

Провладні силові структури також широко використовували гладкоствольну вогнепальну зброю. Після відходу спецпідрозділів з своїх позицій на вул. Грушевського журналісти виявили сотні або тисячі гільз до рушниць 12 калібру: червоні гільзи — виробництва французької компанії Spartan, помаранчеві — чеської фірми Sellier & Bellot, білі, без розпізнавальних написів ідентифіковані як американського виробництва, сині — чеської фірми FAM Pionki. Останні споряджені картеччю — 12-ма свинцевими кульками діаметром 6.8 мм.

Перебіг подій

19 січня Після проведення наступного віче на Майдані, близько 15-ї години і пізніше на вулиці Грушевського в Києві відбулись численні зіткнення протестувальників, що намагалися пройти до будівлі Верховної Ради, та силовиків. Силове протистояння намагався припинити Віталій Кличко, але безрезультатно. Проти протестувальників були застосовані світлошумові гранати, гумові кулі, кийки, водомети, коктейлі Молотова, каміння; протестувальники застосовували петарди, коктейлі Молотова, каміння, рогатки, ними було спалено 5 одиниць спецтехніки, залишки якої використовувались як основа барикади. Цього ж дня Віталій Кличко зустрівся з Президентом В. Януковичем, в результаті чого була досягнута домовленість про проведення чергового «круглого столу».

20 січня Заплановані перемовини так і не були проведені, бойові дії на Грушевського продовжувались.

21 січня О 3-й ночі з 20-го на 21 січня одночасно розпочалися атака спецпідрозділів на барикади протестувальників та погроми, вчинені тітушками. Частина тітушок була затримана протестувальниками. Близько 8-ї ранку між протестувальниками та спецпідрозділами встали священники, завдяки чому бої вдалось припинти. Перемир'я тривало майже добу.

22 січня В ніч з 21 на 22 січня протестувальники та фани клубу «Динамо» продовжували відловлювати тітушок. З'явилась інформація, що для протидії тітушкам на допомогу футбольним фанам Києва вирушили футбольні фани з Дніпропетровська, Харкова.

Близько 8-ї ранку після тривалого перемир'я спецпідрозділ «Беркут» несподівано перейшов в наступ, протестувальники, число яких становило біля 100 чоловік, відійшли, після чого барикади були частково розібрані. На 9 ранку протестувальникам вдалось повернути втрачені позиції. На 9.20 від куль снайпера загинули 2 протестувальники: Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Ще один чоловік помер раніше після падіння з колонади стадіону, яка використовувалась як опірний пункт. Близько 11-ї години спецпідрозділи числом біля кількох тисяч розпочали масовий наступ і відтіснили протестувальників по вулиці Грушевського аж до Європейської площі. По обіді спецпідрозділи були відведені на попередні позиції, на яких також з'явився бронетранспортер. Близько 14-ї години розпочалася зустріч Президента Віктора Януковича з очільниками опозиції. Перемовини тривали близько трьох годин і виявились безрезультатними, а лідери опозиції заявили, що дають Януковичу 24 години на роздуми, після чого готові повести Майдан на штурм.

23 січня В ніч з 22 на 23 січня для протидії можливому штурму мітингувальники замість зведення барикад розпалили багаття з автопокришок, яке разом утворило суцільну стіну вогню й диму. Спроби силовиків загасити вогонь за допомогою водометів та пожежних гідрантів не мали успіху. Завдяки цьому ніч з 22 на 23 пройшла відносно спокійно. Заплановані на 14:00 перемовини лідерів опозиції з владою розпочались після 17-ї години і закінчились близько 22-ї, лідери опозиції заявили, що є шанс зупинити силове протистояння.

24 січня: вихід з переговорів В 0:33 Євромайдан, після доповіді лідерів опозиції про результати перемовин, оцінив позицію влади як затягування часу і прийняв рішення про вихід з переговорного процесу і «мирне розширення Євромайдану». Вишикувані колони мітингувальників рушили на вул. Інститутську і звели нові барикади на її перетині з вул. Ольгінською. Ніч на Грушевського пройшла спокійно.

25 січня Після раунду переговорів між лідерами опозиції, з одного боку, і Президентом та його «Антикризовим штабом» з іншого, влада заявила про наступне:

На пропозицію лідерів опозиції щодо звільнення вже затриманих осіб Глава держави запропонував Генеральному прокурору України вийти з пропозицією до судових органів про зміни запобіжного заходу, не пов'язані з попереднім ув'язненням. … У зв'язку з цим, лідери опозиції мають негайно забезпечити повний відхід людей з вулиці Грушевського і припинення будь-яких протиправних дій. … Прийняти закон про амністію, яким звільнити від відповідальності всіх учасників протестних акцій за весь період політичної кризи … за умови повного звільнення всіх захоплених приміщень в усіх куточках країни, у тому числі на Майдані Незалежності. … погодити політичне рішення щодо повернення української Конституції від 2004 року… … змінити закони, ухвалені 16 січня 2014 року… … сторони досягли згоди щодо формування Центральної виборчої комісії на пропорційній основі згідно з тими пропорціями розміру парламентських фракцій, які сьогодні є в парламенті… Пропозиції влади негайно звільнити вулицю Грушевського повстанці зустріли сміхом, вигуками «Зека геть!» і «Банду геть!». Одразу після цього протестувальники заблокували розташований в тилу барикад на Грушевського «Український дім», в якому зосередились декілька сотень провладних силовиків. Пропозиції Януковича опозиція не прийняла — на Майдані було ухвалене рішення про продовження боротьби. На момент прийняття цього рішення кількість затриманих, зниклих та загиблих повстанців перевищувала пів-сотні, число поранених — близько півтори тисячі чоловік.

26 січня В ніч на 26 січня, після атаки на розташований в тилу барикад на Грушевського «Український дім», який напередодні зайняли силовики, біля 200 бійців спецпідрозділів погодились покинути зайняту позицію. На даху «Дому» були знайдені бойові набої калібру 7.62. Також виявлено пошкодженим пломбування музейної колекції, що зберігалась в «Домі».

Поновлення силового протистояння

18 лютого В день, коли Верховна Рада мала розглянути можливі зміни до Конституції, до будівлі Верховної Ради підійшли протестанти, більшість з яких, зважаючи на мирний характер ходи, були без традиційної зброї — кийків, каміння та коктейлів Молотова. Спецпідрозділи зустріли мітингувальників водометами та газом. Одночасно мітингувальники були атаковані з флангу значними силами силовиків та тітушок, в результаті чого колона демонстрантів виявилась розрізаною на кілька окремих частин, які були розсіяні. Це призвело до поновлення жорстокого силового протистояння між повстанцями та силовиками. Бойові дії велись, в тому числі, з застосуванням вогнепальної зброї. Декілька людей з обох боків загинуло. Втрата повстанцями ініціативи на деякий час призвела до того, що силовики витіснили повстанців з контрольованих позицій і зайняли частину Майдану Незалежності.

З близько 19-ї до 23-ї години по всій Україні був відключений опозиційний «5 канал», о 20:00 спецпідрозділи розпочали штурм Майдану з боку Європейської площі та вулиці Інститутської з використанням бронетехніки. Два бронетранспортери повстанцями були знищені.

В ніч з 18-го на 19-те лютого у Львові, Івано-Франківську, Тернополі відбулись штурми ОДА, відділів МВС, управлінь СБУ.

19 лютого Близько 4-ї години ранку активний штурм поновився — загалом безперервний штурм тривав 17 годин. На ранок положення повстанців стало критичним — периметр Майдану захищали 300–400 активних бійців. Близько 8-ї ранку прибуло перше підкріплення — «сотня» зі Львова, ще через годину — «сотня» з Тернополя. Автобуси з підкріпленням прибували на Майдан і надалі.

На ранок 19 лютого число загиблих склало 25 чоловік, в тому числі: 9 співробітників силових структур; 16 мирних громадян та бійців самооборони Майдану.

Цього ж дня Президентом та силовими структурами була віднайдена «законно обґрунтована» можливість використання спецпідрозділами вогнепальної зброї — по при відсутність підтримки введення надзвичайного стану Верховною Радою: СБУ розпочала підготовку до проведення «антитеростичної операції», згідно до правил якої силові структури мають право на застосування вогнепальної зброї, проникнення в будь які приміщення тощо. При цьому зона проведення операції лишалась невизначеною, тобто операція проводилась на території всієї країни.

Цього ж дня Генадій Москаль опублікував фотокопію відповіді на свій запит міністра Захарченка щодо дій спецпідрозділу «Беркут». Згідно цієї відповіді виходило, що міністр МВС фактично відмежувався від дій «Беркуту» та переклав відповідальність за їх дії на командирів підрозділів «Беркуту». Відчувши себе «кинутими», наступного ранку спецпідрозділи розпочали самовільний відхід від Майдану.

[1]

20 лютого: «Кривавий четвер» Близько 9-ї ранку Майдан перейшов в наступ і, не зважаючи на шалений обстріл снайперами, швидко повернув всі втрачені 18-го числа позиції і розширив контрольовану зону. Найбільш жорстоке та криваве протистояння відбулось на вулиці Інститутській, де, переважно від куль снайперів, загинуло більш ніж пів-сотні повстанців[95]. Цього дня МВС вперше офіційно визнало, що застосовувалась вогнепальна зброя.

Відомості про військову належність снайперів достоменно невідомі, але є окремі свідчення, які вказують на те, що прицільний вогонь вели бійці кримського спецпідрозділу «Омега» (в окремих джерелах — «Тінь»), серед яких був помічений полковник Сергій Асавелюк, який вважається одним з кращих снайперів і принципово не носить шолом. Через декілька днів полковник Асавелюк заперечив те, що його підрозділ «Омега» взагалі стріляв у протестуючих, обумовлюючи це тим, що загін прибув на місце вже о 11-й ранку — після того, як значна кількість повстанців вже була перестріляна. Також він бачив, як у 4 майданівців вцілили с боку готеля «Україна», що знаходиться на іншому від Майдану боці. Про те, що в розстрілі повстанців була задіяна невідома третя сторона свідчать і ймовірні записи переговорів спецпідрозділу СБУ «Альфа».

Одночасно з атакою з боку Майдану спецпідрозділи на Інститутській виявились атакованими загонами повстанців з інших напрямків, в результаті чого силовики опинились в оточенні, а окремі частини внутрішніх військ почали здаватись повстанцям.

Голова Київської міськдержадміністрації Макеєнко та ще 11 «регіоналів» вийшли з лав ПР.

Цього ж дня в містах Західної України розпочались штурми та захоплення будівель СБУ, МВС, Прокуратури. В м. Хмельницькому по зібраних коло будинку місцевого управління СБУ громадянах із дверей та воріт було відкрито вогонь з автоматів. Один чоловік загинув, двоє тяжко поранені. Голова обласного Управління СБУ був заарештований військовою прокуратурою, він визнав свою вину під час звіту в обласній раді та на колінах просив пробачення в сімей загиблих.

Цього ж дня надвечір розпочались перемовини європейських міністрів і опозиції з Януковичем, в результаті яких Янукович погодився на дострокові вибори Президента не пізніше грудня 2014 року, а протиборчі сторони мали бути здати зброю протягом 24 годин. Інформація від лідерів опозиції про результати переговорів викликала обурення Майдану, їх виступ перервав Володимир Парасюк, один з сотників Майдану, який зазначив, що якщо назавтра до 10-ї години ранку Янукович не складе повноваження, його

сотня піде на штурм зі зброєю — саме в цей час перед головною сценою Майдану проносили труни з загиблими повстанцями. Вважається, що саме цей заклик та його підтримка Майданом призвели до того, що з України почалась втеча осіб, наближених до владної верхівки.

Зважаючи на військовий успіх Майдану та деморалізацію в силових структурах та провладному таборі, надвечір у Верховній Раді зібрались 239, в основному опозиційних, депутатів, які після довгого обговорення прийняли постанову про заборону «антитерористичної операції» та виведення всіх підрозділів силових структур в місця постійної дислокації.

Повалення режиму Януковича 21 лютого Верховна Рада України повернула в дію Конституцію 2004 року; підтримала законопроект, який дозволяє звільнення Юлії Тимошенко; відправила у відставку в. о. міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка.

22 лютого Голова Верховної Ради України Володимир Рибак подав у відставку з цієї посади, новим спікером обраний Олександр Турчинов.

Верховна Рада України 328 голосами народних депутатів усунула Віктора Януковича з посади Президента України. Також були звільнені низка найвищих високопосадовців.

Відбулося повернення до Конституції в редакції 2004 року шляхом прийняття постанови.

Юлію Тимошенко звільнено на підставі окремої Постанови Парламенту.

Перебирання влади в регіонах Докладніше у статті Протести в областях України (2014) 23 січня відбулись суттєві зрушення в регіонах: протестувальниками були захоплені ОДА в Львові, Івано-Франківську, Рівному, штурмували ОДА в Черкасах[105]. В Полтаві штурм був призупинений після того, як очільник місцевої міліції приєднався до помину за загиблими.

У Запоріжжі, в ніч з 26 на 27 січня, спільними зусиллями МВС та «тітушок» був жорстоко придушений 10 000 протест під Запорізькою ОДА. Були жорстоко побиті, як активісти Евромайдану, так і журналісти з пересічними громадянами. «Тітушками» був захоплений та розгромлений кінотеатр «Байда 3D», у якому знаходився пункт обігріву та першої медичної допомоги.