Відмінності між версіями «Дистрибутиви Linux»
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | '''Дистрибут [[Лінукс]]''' — це член сімейства Лінукс з Юнікс-подібних операційних систем, що складається з ядра Лінукс, системних бібліотек та інструментів, розроблених проектом GNU та інших програм. Існує величезна кількість різноманітних дистрибутивів Лінукс від повноцінних стільничних та серверних операційних систем до мінімальних середовищ. | + | '''Дистрибут [[Лінукс|Виникнення Linux]]''' — це член сімейства Лінукс з Юнікс-подібних операційних систем, що складається з ядра Лінукс, системних бібліотек та інструментів, розроблених проектом GNU та інших програм. Існує величезна кількість різноманітних дистрибутивів Лінукс від повноцінних стільничних та серверних операційних систем до мінімальних середовищ. |
Щоб забезпечити Юнікс-подібне середовище дистрибутиви Лінукс містять набір Юнікс-подібних інструментів та бібліотек. У повнофункціональних дистрибутивах він як правило береться з проекту GNU. Дистрибутиви, орієнтовані на мінімальний розмір, користуються більш компактними альтернативами, наприклад, busybox та uclibc. | Щоб забезпечити Юнікс-подібне середовище дистрибутиви Лінукс містять набір Юнікс-подібних інструментів та бібліотек. У повнофункціональних дистрибутивах він як правило береться з проекту GNU. Дистрибутиви, орієнтовані на мінімальний розмір, користуються більш компактними альтернативами, наприклад, busybox та uclibc. | ||
Версія за 09:58, 19 квітня 2012
Дистрибут Виникнення Linux — це член сімейства Лінукс з Юнікс-подібних операційних систем, що складається з ядра Лінукс, системних бібліотек та інструментів, розроблених проектом GNU та інших програм. Існує величезна кількість різноманітних дистрибутивів Лінукс від повноцінних стільничних та серверних операційних систем до мінімальних середовищ.
Щоб забезпечити Юнікс-подібне середовище дистрибутиви Лінукс містять набір Юнікс-подібних інструментів та бібліотек. У повнофункціональних дистрибутивах він як правило береться з проекту GNU. Дистрибутиви, орієнтовані на мінімальний розмір, користуються більш компактними альтернативами, наприклад, busybox та uclibc.
Склад дистрибутиву
Типовий дистрибутив, призначений для запуску як офісна чи розважальна система, складається з ядра Лінукс, інструментів та бібліотек проекту GNU, додаткових програм, документації, графічної системи, віконного менеджера та стільничного середовища. Більшість з включених програм є вільними та(або) програмами з відкритим кодом, що поширюються супровідниками як у двійковій формі, так і у вигляді джерельних текстів, що дає можливість користувачам при потребі самостійно змінювати джерельний код. Частина включених програм, проте, можуть бути власницькими, без доступних джерельних кодів.
Більшість дистрибутивів мають систему встановлення, як і інші сучасні операційні системи; проте є й самозбірні дистрибутиви штибу Gentoo Linux та Лінукс Спочатку (Linux From Scratch), що надають у скомпільованій формі лише ядро, компілятор та встановлювач, котрий компілює всі інші програми під специфічне середовище конкретного користувача.
Керування пакунками
Як правило дистрибутив поділений на пакунки. Кожен пакунок містить певну програму чи службу, наприклад бібліотеку для обробки малюнків у форматі PNG, колекцію шрифтів чи веб-оглядач.
Пакунок постачається у скомпільованій формі, зрозумілій системі керування пакунками (СКП). Кожен такий пакунок містить окрім власне програми ще й додаткову інформацію - опис, інформацію про версію програми та(або) пакунку, інформацію про залежності. За допомогою цієї інформації СКП може оновлювати пакунок до новішої версії в автоматичному, напівавтоматичному чи ручному режимі.
оча в дистрибутивах Лінукс, як правило, міститься значно більше програм, аніж у власницьких операційних системах, локальні адміністратори часто самостійно встановлюють додаткові, потрібні їм програми — новішу версію графічної оболонки чи програму, котру не знайшли за допомогою СКП. Якщо така програма встановлювалась вручну, компіляцією з джерельних кодів, то СКП не знає про її існування і фактичний стан системи відрізняється від того, котрий очікується. Така ситуація може призвести до клопотів у майбутньому — при оновленні чи встановленні нових програм через СКП, тому адміністраторам потрібно докладати додаткових зусиль для підтримки системи у актуальному стані, оскільки СКП не зможе зробити це автоматично.
Класифікація дистрибутивів
В загальному дистрибутиви можуть бути:
1) комерційними чи некомерційними;
2)розробленими для корпоративного чи домашнього вжитку;
3)розробленими для серверів, стільниць чи вбудованих систем;
4)орієнтованими на звичайних чи досвідчених користувачів;
5)загального призначення чи вузькоспеціалізовані, наприклад мережеві маршрутизатори, файрволи, кластери;
6)спроектованими або й навіть сертифікованими для вжитку на специфічних архітектурах та пристроях;
7)орієнтованими на специфічні групи користувачів, як, наприклад, українізовані дистрибутиви чи дистрибутиви для науковців або митців.
Основнi дистрибутиви
1) Debian - дистрибутив, що зiбраний величезним співтовариством добровольців. Дебіан має великий вибір пакетів (близько 25 тис.) і підтримує велику кількість платформ.Debian і дистрибутиви, засновані на ньому, використовують формат пакетів.deb і менеджер пакетів dpkg;
2) Knoppix - дистрибутив на основі Debian, названий по імені Клауса Кноппера;
3) Ubuntu - дистрибутив, що базується на Debian і перероблений фірмою Canonical Ltd. Використовує власні репозиторії пакетів, які потрібно відрізняти від репозиторіїв Debian; ідея полягає в тому, щоб брати знімки репозиторіїв Debian і надавати багатий можливостями і при цьому стабільний робочий стіл. Існують кілька основних різновидів дистрибутива, які відрізняються набором програм, які встановлюються за умовчанням.
