Відмінності між версіями «Обговорення користувача:Ykyszaj»

Версія за 10:43, 5 квітня 2012

Готи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мавзолей Теодоріка в Равенні, єдиний істотний залишок готської архітектури Готи Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Готи (субкультура).

Готи (готською мовою: gutans - Гутанс) - східні германські народи, які, ймовірно, спершу заселяли південь Скандинавії й острів Готланд.

В середині І ст. н. е. германські племена готів рушили на південь, та висадились у районі гирла Вісли. Їх прибуття ототожнюють із виникненням Вельбарської культури. Поселення готів звалося Gothiscandza, що як вважається, знайшло відбиток в імені міста Гданськ. Руги були відтиснені готами від гирла Вісли, а вандали, що були жили в низов'ях Вісли ближче до Ельби, були приборкані. Протягом II століття готи мігрували на південний схід уздовж Вісли й оселились в Північному Причорномор'ї. Про це писав готський історик Йордан у своїй праці "Гетіка" («Getica»), - "розгромивши місцеві племена, готи за короля Філімера досягли Скіфії, яка знаходиться біля понтійського моря". За свідоцтвом Йордана, готи спочатку оселились біля Меотійського болота, потім розселились у Мізії, Фракії та Дакії, а згодом знову у Скіфії. Пам'ятники Вельбарської культури почали з'являтися в басейні Західного Бугу з 190 року, спочатку на території Мазовїї, Підляшші та Люблінщині, а в ІІІ сторіччі на Волині. У 200–250 рр. носії культури перемістилися в басейни Дніпра, Південного Бугу, а потім Дністра і Пруту.

Вважають, що готи в IV сторіччі також взяли участь у формуванні Черняхівської культури яка належала до різних етнічних груп.

У III сторіччі готи розділилися на дві гілки: остготи (остроготи, гревтунги), якими правила династія Балтів і вестготи (візіготи, тервінги) під проводом династії Амалів. Вестготи почали одне з перших головних "варварських" вторгнень до Римської Імперії у 263 р., пограбувавши Візантій 267 року. 268 року вони зазнали нищівної поразки від військ Клавдія II в битві при Найсусі (Naissus) (Ніш, Сербія) і були витиснені за Дунай 271 року. Вони оселилися на північ від Дунаю, де створили незалежне королівство у щойно покинутій римлянами провінції Дакія.

Протягом IV століття під впливом торгівлі та військових угод зі Східною Римською імперією остготи та вестготи у значній мірі романізувалися. У цей час вони прийняли християнство у формі аріанства.

Остготи були завойовані гунами в 370-х рр. Під тиском гунів король вестготів Фрітигерн (Fritigern) 376 року попросив у імператора Східного Риму Валента дозвіл поселитися зі своїми підданими на південному березі Дунаю. Валент дозволив і допоміг готам перетнути річку (ймовірно, біля фортеці Дуросторум (Durostorum)). Але внаслідок голоду почалась Готська війна (377-382), під час якої Валента було вбито в битві під Адріанополем (Adrianople) 9 серпня 378 р.

Вестготи під проводом Аларіха захопили Рим у 410 р. 418 року Флавій Август Гонорій надав вестготам Аквітанію, де вони завдали поразки вандалам. До 475 р. вестготи захопили більшу частину Іберійського півострова. Були вигнані з Аквітанії франками, заснували Іспанське королівство, що проіснувало до завоювання його маврами (арабами) в 711 р.

Після поразки гунів, очолюваних Аттілою, на Каталаунських полях у 451 р., остготи повернули собі незалежність (454) і за Теодоріха Великого завоювали Італію (488-493). Припинили існування як народ після завоювання візантійським імператором Юстиніаном Італії в 535-555 рр.

Частина готів залишилася у Причорномор'ї спочатку у Східному Криму та Тамані, згодом під натиском числених ворогів, які приходили з Великого степу, вони переселилися в більш безпечні регіони — Південне узбережжя Криму та у гористий Крим. Цей край з VI до XV століття називали Готією.

Джерела

   ГОТИ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ: РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ НА ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ. Леонтій Войтович. Археологічні дослідження Львівського університету 2008. – ВИП. 11. – С. 35–64
   Готи і гуни на території України
   Поселення готів 2-4 століть нашої ери відкрито на Рівненщині
   Готський спадок в Україні ХХ ст. став чинником ідеологічної боротьби