Відмінності між версіями «Таблиця до проекту "Український щит",ПГФ,2019»
Матеріал з Вікі ЦДУ
8464774 (обговорення • внесок) |
8464774 (обговорення • внесок) |
||
| (не показано 9 проміжних версій цього учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| + | == Український щит == | ||
{| border=1 | {| border=1 | ||
| − | + | ! Мегаблоки | |
| − | !Мегаблоки | + | ! Опис |
| − | ! | + | |
|- | |- | ||
| − | |||
| Середньопридніпровський (Придніпровський) | | Середньопридніпровський (Придніпровський) | ||
| − | + | |На схід від Інгулецько-Криворізької шовної зони розміщується Середньопридніпровський мегаблок. У сучасній структурі УЩ він обмежений із заходу Криворізько-Кременчуцьким, зі сходу Оріхово-Павлоградським глибинними розломами. Південна й північна його границі збігаються із зонами крайових скидів (рис. 1.1). В цілому для центральної частини цього мегаблоку типова знижена (40-45 км) потужність земної кори перехідного типу [5]. Встановлено також [18], що під зеленокам'яними структурами потужність земної кори зменшується до 25-33 км. | |
|- | |- | ||
| − | + | | Подільський (Дністровсько-Бузький) | |
| − | + | |Розмір його на сучасному ерозійному зрізі 150 ´ 350 м, падіння на південь під кутом 45–50°. Інтрузив прориває граніти бердичівського комплексу віком 2050–2020 млн років, має з ними реакційні контакти і містить ксенокристи характерних для цих порід альмандину і біотиту . Вперше детально вивчено хімічний склад породоутворювальних мінералів дуніту – олівіну , хроміту , флогопіту , амфіболу і піроксену. Олівін представлений форстеритом (f = 9–11 %) з підвищеним вмістом NiO (в середньому 0,45 %) і низьким – CaO. Ортопіроксен за складом відповідає алюмоенстатиту і алюмобронзиту (Аl2О3 – 1,0–3,8%, f = 10–14 %). Клінопіроксен трапляється рідко і належить до діопсиду (f = 11–13 %) та малохромистого діопсиду (f = 4,3 %). Флогопіт переважно інтерстиційний, високомагнезіальний (МgО – 23–26 %, f = 4–8 %). | |
| − | + | ||
|- | |- | ||
| − | + | |Волинський (Північнозахідний) | |
| − | | Бузько-Росинський (Росинсько- | + | |У сучасній геологічній структурі УЩ західна й північна границі Волинського мегаблоку збігаються з крайовими скидами, східна проводиться по Брусилівсь-кому глибинному розлому, який відділяє його від Росинсько-Тікицького мега блоку, а південна збігається з Тетерівським і Андрушівським розломами, на південь від яких розміщується Дністровсько-Бузький мегаблок. Волинський мегаблок характеризується підвищеною (до 50 км) потужністю земної кори фемічного типу. Винятком є Коростенський масив, де кора належить до сіалічного типу і має зменшену (до 36 км) потужність [5]. |
| − | | | + | |- |
| + | | | ||
| + | | | ||
| + | |- | ||
| + | |Приазовський | ||
| + | | Являє крайню південно-східну частину Українського щита, що межує на півдні і південному заході з Причорноморської западиною, а на сході і північному сході - з Донецькою складчастою системою. На заході від суміжного Середньо-Придніпровського мегаблоку він відділяється Орехово-Павлоградській субмеридіональна шовного зоною шириною від 10 до 30 км. Кордоном між цими суміжними мегаблоками служить Орехово-Павлоградський розлом, що проходить по західному оздоблення шовного зони, яка включається до складу Приазовського мегаблоку. | ||
| + | |- | ||
| + | | | ||
| + | | | ||
| + | |- | ||
| + | | Бузько-Росинський (Росинсько-Тікицький) | ||
| + | |У сучасній структурі УЩ Росинсько-Тікицький мегаблок обмежений на заході - Брусилівським і Шпиковським, з півдня - Ободнівським глибинними розломами, на сході - Ядлово-Трахтемирівським розломом, на півночі - крайовим скидом. Вказані глибинні розломи відділяють мегаблок від суміжних Волинсь кого, Дністровсько-Бузького та Інгульського .Росинсько-Тікицький мегаблок характеризується неоднорідною будовою земної кори: на півночі вона належить до перехідного типу і її потужність становить 40-45 км, на півдні - до фемічного типу з потужністю до 50-60 км. Така глибинна будова обумовлює відмінності в геологічній будові північної (Київсько-фастівської) та південної (Гайсинської) частин мегаблоку. Перша складена неоархейськими утвореннями росинсько-тікицької серії, тетіївського ультраметаморфічного та юрівського базит-ультрабазитового комплексів, друга - ео- та палеоархейською дністровсько-бузькою серією і палеоархейським гайсинським ультраметаморфічним комплексам. | ||
| + | |- | ||
| + | |Інгульський (Кіровоградський) | ||
| + | |Інгульський мегаблок розташований у центральній частині УЩ і межує на заході з Голованівською шовною зоною, на сході - з Сєредньопридніпровським мегаблоком. У сучасній структурі границі району збігаються з Ядлово-Трахтемирівським і Первомайським розломами на заході, Західноінгулецьким на сході, крайовими скидами на півночі й півдні. Земна кора у межах мегаблоку належить до сіалічного типу і має потужність 35-40 км. Для пояснення особливостей геологічної будови мегаблоку нещодавно запропонована модель Кіровоградського мантійного діапіру, що базується на комплексній інтерпретації геолого-геофізичних даних, отриманих, зокрема, в результаті робіт вздовж геотраверсу. | ||
|} | |} | ||
Поточна версія на 23:10, 2 грудня 2019
Український щит
| Мегаблоки | Опис |
|---|---|
| Середньопридніпровський (Придніпровський) | На схід від Інгулецько-Криворізької шовної зони розміщується Середньопридніпровський мегаблок. У сучасній структурі УЩ він обмежений із заходу Криворізько-Кременчуцьким, зі сходу Оріхово-Павлоградським глибинними розломами. Південна й північна його границі збігаються із зонами крайових скидів (рис. 1.1). В цілому для центральної частини цього мегаблоку типова знижена (40-45 км) потужність земної кори перехідного типу [5]. Встановлено також [18], що під зеленокам'яними структурами потужність земної кори зменшується до 25-33 км. |
| Подільський (Дністровсько-Бузький) | Розмір його на сучасному ерозійному зрізі 150 ´ 350 м, падіння на південь під кутом 45–50°. Інтрузив прориває граніти бердичівського комплексу віком 2050–2020 млн років, має з ними реакційні контакти і містить ксенокристи характерних для цих порід альмандину і біотиту . Вперше детально вивчено хімічний склад породоутворювальних мінералів дуніту – олівіну , хроміту , флогопіту , амфіболу і піроксену. Олівін представлений форстеритом (f = 9–11 %) з підвищеним вмістом NiO (в середньому 0,45 %) і низьким – CaO. Ортопіроксен за складом відповідає алюмоенстатиту і алюмобронзиту (Аl2О3 – 1,0–3,8%, f = 10–14 %). Клінопіроксен трапляється рідко і належить до діопсиду (f = 11–13 %) та малохромистого діопсиду (f = 4,3 %). Флогопіт переважно інтерстиційний, високомагнезіальний (МgО – 23–26 %, f = 4–8 %). |
| Волинський (Північнозахідний) | У сучасній геологічній структурі УЩ західна й північна границі Волинського мегаблоку збігаються з крайовими скидами, східна проводиться по Брусилівсь-кому глибинному розлому, який відділяє його від Росинсько-Тікицького мега блоку, а південна збігається з Тетерівським і Андрушівським розломами, на південь від яких розміщується Дністровсько-Бузький мегаблок. Волинський мегаблок характеризується підвищеною (до 50 км) потужністю земної кори фемічного типу. Винятком є Коростенський масив, де кора належить до сіалічного типу і має зменшену (до 36 км) потужність [5]. |
| Приазовський | Являє крайню південно-східну частину Українського щита, що межує на півдні і південному заході з Причорноморської западиною, а на сході і північному сході - з Донецькою складчастою системою. На заході від суміжного Середньо-Придніпровського мегаблоку він відділяється Орехово-Павлоградській субмеридіональна шовного зоною шириною від 10 до 30 км. Кордоном між цими суміжними мегаблоками служить Орехово-Павлоградський розлом, що проходить по західному оздоблення шовного зони, яка включається до складу Приазовського мегаблоку. |
| Бузько-Росинський (Росинсько-Тікицький) | У сучасній структурі УЩ Росинсько-Тікицький мегаблок обмежений на заході - Брусилівським і Шпиковським, з півдня - Ободнівським глибинними розломами, на сході - Ядлово-Трахтемирівським розломом, на півночі - крайовим скидом. Вказані глибинні розломи відділяють мегаблок від суміжних Волинсь кого, Дністровсько-Бузького та Інгульського .Росинсько-Тікицький мегаблок характеризується неоднорідною будовою земної кори: на півночі вона належить до перехідного типу і її потужність становить 40-45 км, на півдні - до фемічного типу з потужністю до 50-60 км. Така глибинна будова обумовлює відмінності в геологічній будові північної (Київсько-фастівської) та південної (Гайсинської) частин мегаблоку. Перша складена неоархейськими утвореннями росинсько-тікицької серії, тетіївського ультраметаморфічного та юрівського базит-ультрабазитового комплексів, друга - ео- та палеоархейською дністровсько-бузькою серією і палеоархейським гайсинським ультраметаморфічним комплексам. |
| Інгульський (Кіровоградський) | Інгульський мегаблок розташований у центральній частині УЩ і межує на заході з Голованівською шовною зоною, на сході - з Сєредньопридніпровським мегаблоком. У сучасній структурі границі району збігаються з Ядлово-Трахтемирівським і Первомайським розломами на заході, Західноінгулецьким на сході, крайовими скидами на півночі й півдні. Земна кора у межах мегаблоку належить до сіалічного типу і має потужність 35-40 км. Для пояснення особливостей геологічної будови мегаблоку нещодавно запропонована модель Кіровоградського мантійного діапіру, що базується на комплексній інтерпретації геолого-геофізичних даних, отриманих, зокрема, в результаті робіт вздовж геотраверсу. |
