Відмінності між версіями «Фізична культура середньовічної японії»
7693804 (обговорення • внесок) |
7693804 (обговорення • внесок) |
||
| (не показано 6 проміжних версій цього учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | Реферат на тему: | + | |
| + | =='''''<font color='red' size=6>Фізична культура середньовічної японії</font>'''''== | ||
| + | Якщо є додайте логотип проекту | ||
| + | |||
| + | ==Ідея проекту== | ||
| + | Розкрийте задум, мету вашого проекту, передбачуваний результат | ||
| + | |||
| + | ==Автор проекту== | ||
| + | Бабенко Євгеній Юрійович [[Користувач:7693804]] | ||
| + | |||
| + | == Матеріали проекту == | ||
| + | ===Інтернет ресурси проекту=== | ||
| + | |||
| + | [[Особливості фізичної культури в середньовічній Японії]] | ||
| + | |||
| + | ===Додаткові матеріали проекту=== | ||
| + | [[Таблиця до проекту "Фізична культура середньовічної японії", ФФВ, 2018]] | ||
| + | |||
| + | ==Результати проекту== | ||
| + | Звіт у вигляді презентації | ||
| + | |||
| + | https://drive.google.com/file/d/1m06XWeOGMR6sNhU7gZ8z3ePaOcd2xmWg/view?usp=sharing | ||
| + | |||
| + | Реферат на тему: | ||
"Історія розвитку фізичної культури в середньовіччя" | "Історія розвитку фізичної культури в середньовіччя" | ||
Фізична культура народів середньовічної Японії | Фізична культура народів середньовічної Японії | ||
| Рядок 35: | Рядок 58: | ||
[[Category:Студенти]] | [[Category:Студенти]] | ||
| − | + | [[Категорія:Проект з ОІ та ІКТ і ІФК (Факультет фізичного виховання)]] | |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
Поточна версія на 08:52, 8 січня 2019
Зміст
Фізична культура середньовічної японії
Якщо є додайте логотип проекту
Ідея проекту
Розкрийте задум, мету вашого проекту, передбачуваний результат
Автор проекту
Бабенко Євгеній Юрійович Користувач:7693804
Матеріали проекту
Інтернет ресурси проекту
Особливості фізичної культури в середньовічній Японії
Додаткові матеріали проекту
Таблиця до проекту "Фізична культура середньовічної японії", ФФВ, 2018
Результати проекту
Звіт у вигляді презентації
https://drive.google.com/file/d/1m06XWeOGMR6sNhU7gZ8z3ePaOcd2xmWg/view?usp=sharing
Реферат на тему:
"Історія розвитку фізичної культури в середньовіччя"
Фізична культура народів середньовічної Японії
Середньовічна Японія. Сучасна японська цистографія датує феодальне державне побудова з кінця VII століття. У цей період з шару самураїв сформувався «інститут японського лицарства». Кодекс поведінки містив традиційні норми поведінки і вимоги фізичної підготовки - стрільба з лука, мистецтво фехтування з 1 і 2 мечами, володіння списом і секрети психологічного впливу на супротивника. Однією із привілеїв самураїв була боротьба сумо. Змаганню передували ритуальні обряди. Перше публічне змагання з сумо відбулося в 1629 р. в Іедо. У фізичній культурі інших правлячих класів Японії позначався вплив китайських звичаїв і буддизм, що став державною релігією. Це танці, кінне поло, японське кемарі (гра на спритність і швидкість). За наказом імператора в 1603 р. у школах Японії був введений обов'язковий предмет для навчання плавання. Серед середніх шарів (городян, селян) особливою популярністю користувалися також різні вправи, як: перетягування каната, серсо, квачі, гойдалки, ходіння на ходулях, фехтування на палицях. До народної фізичної культури Японії ставилися вільна полювання, піше поло, гра в м'яч з пір'ям, дерев'яними ракетками. Виникнення різних видів боротьби в цілях самооборони (карате) пов'язане з історією класових конфліктів. У XIV столітті на Окінаві, що вважалася центром селянських заворушень, з особливою жорстокістю було здійснено «полювання з мечем». Повсталих вбили або загнали в ліс. У цій обстановці з 1360 р. стали зароджуватися системи фізичного виховання, пов'язані з самообороною, так звані «школи в заростях». Система складалася з: медитації і психологічної настройки; розвитку витривалості та швидкості в бігах по крутих лісовим і горбистим стежках; стрибків з вантажем на плечах; вправ на кисті рук; різні види ударів руками і ногами в найбільш чутливі точки; прийоми обеззброєння; прийоми удушення. Таким чином, склалася манера ведення боротьби карате. У XV столітті систему «руки Окінави» взяли в число методів секретної підготовки самураїв. А в текст клятви було введено нове положення про нерозголошення таємниці, крім членів своєї спільноти. Почалися переслідування нелегальних народних шкіл. У результаті жорстоких переслідувань у XVI столітті вони припинили своє існування. Середньовічний Китай. У V столітті правляча династія в Китаї Чин видала указ про здачу зброї. Це «беззбройне» змагання сприяло формуванню в середовищі китайських селян, купців і дрібних дворян своєрідною фізичної культури, в основі якої лежали способи самооборони: техніка боротьби чіан-шу (боротьба з тінями), техніка таємних ударів руками і ногами. До досконалості були доведені фехтування на палицях і водні змагання. Свій слід в фізичної культури вищих верств суспільства залишили звичаї завойовників-кочівників - тибетські змагання з бігу, кінні змагання, боротьба на поясах. Від маньчжурів китайці запозичили катання на ковзанах, у індійців - хаткайогу і метаігри. Пізніше вищі верстви суспільства відмовилися від колишніх фізичних вправ, захоплюючись кінним поло, і перейшли на «лицарські звички». У XIII столітті китайський лицар Лун-Ван відродив китайську гру типу гольфу. Їм же були розроблені обов'язкові «лицарські чесноти» для різних ігор. Економічна політика в цей період (X-XIII ст.) Сприяла розвитку фізичної культури міського населення. У містах проводилися вправи з балансування на ходулях і бамбукових жердинах, масові перетягування каната, атлетика, ігри в м'яч з пір'ям. Продовжувала свій розвиток система підготовки до самооборони. У XVII столітті вона включала вже понад 150 рухів. Під егідою буддійської державної релігії поширювалася система йоги, запозичена в Індії. В епоху правління монгольської династії Юан (XIII-XIV ст.) На перший план у фізичній культурі вийшли змагання борців, лучників, кіннотників. Починаючи з XIV-XVII ст. поступово фізична культура стала витіснятися образотворчим мистецтвом і літературою. Вона збереглася тільки в народному середовищі. Остаточний занепад фізичної культури в середньовічному Китаї почався після запрошення маньчжурів на придушення селянських повстань. Нові господарі одягли жінок в колодки, обклали великим податком ігрові майданчики та змагання стали відмирати.
Реферат №2 на тему:
2 Розвиток фізичної культури у середньовічної Азії
У найрозвиненіших народів середньовічної Азії — Індія, Китай, елементи феодального суспільства виникли раніше, ніж у Європі, і відрізнялися від європейських, але розвивалися повільніше і зі значно меншимипотрясенями. Тут не відкинули, а перетворили інститути, систему рухів і ідеали фізичної культури давнини.
Сила традицій забезпечила поступовий і плавний характер змін. На відміну від християнства релігії, котрі завоювали тут панування, відмовлялися противниками фізичної культури. Вони активно впливали їхньому практичні системи.
Інакше йшло розвиток фізичної культури цього періоду у країнах Азії.Историографи спорту, або применшують, чимистифицируют фізичну культуру азіатських народів. Не визнають те, що серед різної форми розвитку фізичної культури, від європейської, її раціональна сутність виконувала роль громадського саморегулювання.
У Азії епохи середньовіччя справді немає культу набутків у нинішньому цього слова. Те, у сучасному спорті відбувається у однієї чемпіонату, на той час виливалося в тривалі ритуальні торжества.
Якщо залишити осторонь містифіковані течії, панували Індії, раціональна сутність азіатською фізичної культури легко піддається конкретному аналізу.Державшаяся у секреті система фізичної підготовки, яка забезпечувала влада самураїв, мала точно ті ж самі громадську цінність, як і вправи, застосовували перських "цитаделях", або ж ігри робилися із переслідуванням у степових народів,имитировавшие викрадення жінки або тварини.
У стрільби з цибулі на повному скаку вони змагалися у тому, щоб у аналогічної бойової обстановці — попереду, збоку і розвернувшись тому, вміти точно вразити мета. На ході змагань з арканом чи поясної боротьби навчалися тому, щоб вміти заарканити тварина, а й у разі потреби твердої рукою поцупити з сідласпасающегося втечею противника.
Незмінною приналежністю свят народів Азії із нагоди перемоги, торжества чи сезонних свят вважалися кінні гри. Перекази і колійні записки розповідають про народних героїв, які перемогу в бойових жеребцях в турнірах із переслідуванню і чисельність збройних поєдинках.
Ігри кінного поло ">цхен-бурти" і ">човган", що влаштовуються при дворах владик, знайшли у епосах таких відомих поетів, як грузинський Шота Руставелі, друга половина XII століття, і узбецький Алішер Навої 1441-1501.
Численні епіграфічні пам'ятникиXI-XIV століть у Узбекистані Демуцький і Таджикистані згадують кіннісалки ">киз-куу" — "наздожени дівчину", які із племінних традицій викрадення нареченої. Найбільш виразну форму змагань, які символізують викрадення тварин, зберегла гра афганських пастухів ">вуз-кешхи" — перетягування кози чи теляти.Общераспространенная полювання з облавою вважалася випробуванням на вправність та витримку при військовому вишколі. У колі знаті не дуже популярна користувалася також соколина полювання.
Факт, що у розвитку фізичної культури середньовічної Азії було неможливо сформуватися основи сучасного з погляду європейського розуміння цього терміну спорту, пов'язаний із прагненням досягненням і рекордам, це пояснювалося не "особливостями психічного складу" арабів, індійців і китайців, як і стверджують спортивні історіографи, а соціально-економічними умовами, у яких згадувалися раніше. Знадобився надзвичайно тривалий час у тому, щоб просте натуральне селянське господарство стало виробляти товарну продукцію.
Через війну переважна більшості населення тут у період між XVI і XIX століттями і внаслідок посилюється експлуатації і лихварства збідніла значно скоріш, ніж заході за доби первинного накопичення капіталу. Усі нові й нові набіги кочівників, розкіш панівних класів, а пізніший період грабіжницька політика колонізаторів відкинули тому як розвиток економічного життя, а й нормальний процес розвитку фізичної культури, який відповідав би більш вищому щаблі цивілізації.
