Відмінності між версіями «Проект з ІКТ та ІФК: "Характеристика спартанського виховання" - № ФК18Б-І»
7693775 (обговорення • внесок) |
7693918 (обговорення • внесок) |
||
| (не показані 19 проміжних версій 2 учасників) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | =='''''<font color=' | + | =='''''<font color='black' size=10>Характеристика спартанського виховання</font>'''''== |
| + | [[Файл:3129371928371.jpg]] | ||
==Ідея проекту== | ==Ідея проекту== | ||
| − | '' | + | ''Ознайомити та охарактеризовати систему спартанського виховання для студентів.'' |
==Автор проекту== | ==Автор проекту== | ||
| − | + | [[Користувач:7693775|Зінченко Максим Володимирович]] | |
| − | [[Користувач:7693775]] | + | |
== Матеріали проекту == | == Матеріали проекту == | ||
| − | + | Організація армії древньої Спарти | |
| − | + | [[Файл:віаіаів.png|left|]] | |
| + | Система спартанського виховання мала на меті виробити з кожного спартанця війна. Головна увага зверталася на розвиток фізичної сили, витривалості, сміливості і беззастережного виконання наказів. Елементи військової дисципліни прищеплювалися з дитинства. З 7 до 20 років спартанець проходив навчання, після чого ставав повноправним громадянином. Спартанські війни навчалися ходити в ногу і робити найпростіші перестроювання. У них вже були елементи стройової підготовки, що отримала подальший розвиток у римській армії. Всі спартанці вважалися військовозобов'язаними з 20 до 60 років і розподілялися по возврастним та територіальним групам. У діючу армію в основному зараховувалися молодші і середні віки (до 40 років). Всі зараховані до армії зобов'язані були з'явитися на службу зі своїм озброєнням і продовольством. Озброєння спартанців було важким. Вони мали спис, короткий меч і захисне озброєння: круглий щит, шолом, панцир на грудях і поножі. Вага захисного озброєння досягав 30 кг. Важко озброєний боєць називався гоплітів. Кожен гопліт мав слугу - илота. До складу спартанського війська включалися і легко озброєні бійці, що набиралися з жителів гірських місцевостей. Легко збройні воїни мали легке спис, дротик або лук зі стрілами. Захисного озброєння у них не було. Дротик метався на дистанцію 20-60 метрів, стріла вражала на дистанції 100-200м. Легко збройні війни звичайно прикривали фланги бойового порядку. Ядро спартанської армії становили гопліти, чисельність яких в середньому коливалася в межах 2-6 тисяч осіб. Легко збройних було значно більше, в деяких боях їх налічувалося кілька десятків тисяч чоловік. | ||
| + | Гопліти спочатку ділилися на 5 лохів, а до кінця V століття до н.е. спартанська армія мала 8 лохів. У IVв. до н.е. організаційна структура спартанської армії ще більше ускладнилася. Нижчою підрозділом було братство чи Еномото (64 людини), два братства состовляли пентіокостіс (128 осіб), два пентіокостіса утворювали лох (256 осіб), чотири лоха состовляли мору (1024 людини). Таким чином у спартанців ми бачимо чітку організаційну структуру армії. Але в бою ці підрозділи самостійно не діяли. | ||
| + | Всі гопліти входили в одну фалангу, яка представляла собою лінійний лад копейщиков; фаланга - це тісно зімкнуте лінійна побудова гоплітів в кілька шеренг глибиною для ведення бою. Спартанська фаланга будувалася у вісім шеренг в глибину. Дистанція між шеренгами на ходу була 2м. , При атаці - 1м., При відбитті атаки - 0.5м. При чисельності в 8 тисяч чоловік протягом фаланги по фронту досягало 1км. Тому фалангаа не могла пересуватися на велику відстань, не розбудовуючи свого порядку, не могла діяти на пересіченій місцевості, не могла переслідувати противника. Фаланга - це не тільки лад, але і бойовий порядок грецької армії. Діяла вона завжди як єдине ціле. Спартанці вважали тактично недоцільним ділити свою фалангу на більш дрібні частини. До бою при Левктрах (371г. до н.е.) спартанська фаланга вважалася непереможною. Вразливим місцем її були фланги, особливо фланги першої шеренги, яка раніше інших завдавала або відбивала удар. Бойовий порядок не обмежувався тільки фалангою. Легко збройні лучники і пращники з каменями забезпечували фалангу з фронту, завазивалі бої, а з початком наступу фаланги відходили на її фланги і в тил для їх забезпечення. | ||
| + | Атака носила фронтальних характер, і тактика була дуже простою. На полі бою чи було навіть саме елементарне тактичне маневрування. При побудові бойового порядку враховувалося тільки співвідношення протягу фронту і глибини побудови фаланги. Результат бою вирішували такі якості воїнів, як мужність, стійкість, фізична сила, індивідуальна спритність і особливо згуртованість фаланги на основі військової дисципліни та бойового вишколу. | ||
| + | Слабким місцем спартанської військової системи була повна відсутність технічних засобів боротьби. Осадного мистецтва спартанці не знали до другої половини IVв. до н.е. Не вміли вони і зводити оборонні споруди. Вкрай недолугий був спартанський флот. Під час греко-перської війни 480г. до н.е. Спарта могла виставити лише 10-15 кораблів. | ||
| − | + | [[Файл:іфрвпфрівп.jpg|right|]] | |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| + | Спартанська система виховання переслідувала, переважно, мета підготувати воїна - члена військової громади. До 7 років дитина виховувалася в сім'ї няньками-годувальницями. З 7 років поліс (місто-держава) брав на себе виховання і навчання підростаючих спартанців. Цей процес проходив у три етапи. | ||
| + | На першому етапі (7-15 років) діти набували навичок письма і читання, але головним залишалося фізичне загартування, яке було надзвичайно різноманітним (ходили босоніж, спали на тонких солом'яних підстилках). З 12 років зростала суворість виховання хлопчиків, яких привчали не тільки до аскетичного способу життя, але і до небагатослівний. У 14 років хлопчика, пропускаючи через жорстокі фізичні випробування, посвячували в ейрени - члена громади з наданням певних цивільних прав. Протягом наступного року ейренов перевіряли на стійкість у військових загонах спартанців. | ||
| + | На другому етапі виховання (15-20 років) до мінімального навчання грамоті додавалося навчання співу і музиці. Однак способи виховання посилювалися. Підлітків тримали в голоді і привчали самим добувати собі їжу, фізично караючи тих з них, які терпіли невдачу. До 20 років ейрени присвячувалися у воїни і отримували повне озброєння. | ||
| + | Протягом третього етапу (20-30 років) вони поступово набували статус повноправного члена військової громади. У результаті всіх перерахованих вище етапів виховання воїни вільно володіли списом, мечем, дротиком та іншою зброєю того часу. Однак спартанська культура виховання виявилася гіпертрофованої військовою підготовкою при фактичному невігластві молодого покоління. Виховна традиція Спарти періоду VI-IV ст. до н. е.. зрештою звелася до фізичних вправ та іспитів. Саме ці елементи стали предметом наслідування в наступні епохи ». | ||
| + | Поки підростали юнаки, їм доводилося постійно вчитися терпінню. Якщо вони попадалися на крадіжці, а все, що вони добували за наказом командирів - овочі, дрова, - було краденим, то їх нещадно карали - били батогами, але не за крадіжку, а за нерозторопність ... | ||
| + | Про хлопчиків піклувалася держава. Ніде в стародавньому світі подібного не було. Поділивши дітей на групи за віком, їх розселяли в бараках, де вони самі прибирали й наводили чистоту. Їх виховували в закритих напіввійськових школах - свого роду «дитячих будинках». | ||
| + | Дітей піддавали звірячої муштрі, виховуючи в них витривалість, хитрість, жорстокість, вміння наказувати і підкорятися. І взимку, і влітку хлопчики ходили босоніж, одягнені в легкий хітон, що доходив їм до колін. Шкіра на ногах поступово Грубель, і вони привчалися лазити по горах босоніж. Наглядали за ними юнаки 19-20 років (Ірени). «Хто з громадян не проходив всіх ступенів виховання хлопчиків, - писав Плутарх, - не мав цивільних прав». | ||
| + | Забавно, що у Франції в кінці XIX століття спартанське виховання любили порівнювати з англійською. Ось типовий журналістський пасаж: «Спартанці дотримувалися виховання, яке ми назвали б англійською. Вони не сповивали новонароджених дітей, привчали їх до змін температури, мили їх холодною водою і навіть взимку не дозволяли їм кутатися ». | ||
| + | Усіх дітей ділили на загони (агел); в основному по шість хлопчиків у кожному. Командував загоном самий тямущий і спритний дитина. Британські археологи, що проводили розкопки в храмі Артеміди Орфії, виявили численні написи, залишені на честь хлопчиків, які здобули перемоги на змаганнях, присвячених Артеміді. Якщо хлопчик командував загоном, це вказувалося в написи. | ||
| + | Повноваження командира були досить широкі. Інші діти слухалися його беззаперечно. За його наказом заготовляли дрова і овочі; він міг відшмагати винного хлопчака. Карали будь-якого, хто заперечував, зволікав. Так ростили ідеальних воїнів (це була єдина професія цього спартанця). У бою гопліт інстинктивно (!) Не смів ігнорувати наказ; він підпорядковувався йому, як автомат. Задля цього в спартанців з дитинства вироблявся особливий умовний інстинкт: «моментальне підпорядкування наказу». | ||
| + | Спартанці виховувалися як послушники в монастирі, тільки в цьому монастирі вчилися не молитися, а воювати, не будити в собі добро, а виховувати військову доблесть, не допомагати людям, а воювати з ними. Каста спартанців була схожа на лицарському ордену, і, подібно ченцям, вони були захищені від зовнішнього світу - від цієї диявольської напасті, протистояти якій було справою всього життя і сьогодення ченця, і істинного спартанця. | ||
| + | Сини знатних іноземців, що зробили великі послуги Спарті, теж могли вчитися в спартанської школі. Багато багаті і аристократично налаштовані батьки відправляли дітей на виховання в Спарту. | ||
| + | У школі привчали дітей не тільки слухатися наказів, але й, виконуючи їх, доблесно воювати. Підготовка нових воїнів була життєво важлива для держави. Усі спортивні змагання та ігри були підпорядковані одній меті - виховувати в юнаків солдатів. З дитинства спартанці привчалися володіти мечем, списом і щитом. Під час ігор шикувалися в фалангу. Подовгу займалися бігом, боротьбою, стрибками, метанням диска і дротика. | ||
| + | Щороку між спартанськими юнаками проводилися змагання - свого роду «бої без правил». Майданчик для поєдинку була з усіх боків оточена глибоким ровом, наповненим водою. Перед початком змагання приносили жертву. Потім юнаки розбивалися на дві команди. Мета поєдинку - зіштовхнути противника у воду. Дозволено було наносити удари ногами, кусатися, дряпатися, натискати на очі, нападати кілька чоловік на одного-ніяких правил «фейр-плей». Заборонялося лише застосовувати зброю. | ||
| + | [[Файл:гпп.jpg|right|]] | ||
| − | + | У цьому «потішному битві» юнаки не щадили один одного; ще менше вони будуть шкодувати противника. Як відзначають коментатори, подібні ігри найбільше нагадували поєдинки гладіаторів - жорстокі, безжальні бої. | |
| − | + | Згодом, в римську епоху, коли Спарта перетворилася на скромний, провінційне містечко, спартанські «бої без правил» стали популярним атракціоном. Очевидцями подібних ігрищ були і Павсаній, і Цицерон, дивувався, і того, «з яким неймовірним завзяттям (юнаки) билися кулаками, ногами, нігтями і навіть зубами, вони воліли загинути, ніж визнати поразку». | |
| − | + | Іншим видом випробувань було бичування юнаків на святі Артеміди Орфії. Їх сікли вербовими лозинами перед вівтарем богині. Колись жертовник богині зрошували людською кров'ю, страчуючи будь-якого, обраного жеребом. За переказами, Лікург замінив подібні страти бичуванням юнаків. За цим спостерігала жриця, що тримала в руках невелику дерев'яне зображення богині. Якщо бичующие щадили юнака, то зображення ставало таким важким, що жриця ледь утримувала його. Тоді вона звинувачувала бічующіх у недбальстві. Кожен юнак мав зносити покарання мовчки. Якщо він кричав від болю, зневажали не тільки його, але і його батьків. | |
| − | + | Поки підростали юнаки, їм доводилося постійно вчитися терпінню. Якщо вони попадалися на крадіжці, а все, що вони добували за наказом командирів - овочі, дрова, - було краденим, то їх нещадно карали - били батогами, але не за крадіжку, а за нерозторопність. Надумайся юнак поскаржитися батькові, той приймався сам бити нещасного. | |
| − | + | Зробивши злодійство, спартанські діти прагнули нічим не видати себе. Розповідають, що якось хлопчисько вкрав лисеняти і сховав його під плащ. Кігтями і зубами звірятко роздирав живіт дитини, намагаючись вирватися з пастки. Хлопчик мовчав; він так і помер від ран, але не подав виду, що тримає під плащем щось крадене. Сучасні історики вважають цей розповідь, переданий Плутархом, вигадкою, хоча він психологічно точний. Якщо б хлопчик зізнався у крадіжці, витягнув видобуток з-за пазухи, то його - за незручність і боягузтво - запороли б до напівсмерті. Хлопчик настільки боявся жорстокого покарання, що кріпився навіть коли терпіти вже було не можна. | |
| − | + | «Терпіти» - ось що було головним у спартанської «школі мужності». Гімнастичні вправи зазвичай виконували голими: влітку під палючими променями сонця; взимку - незважаючи на сніг і дощ. Приймати теплі ванни і маститись тіло заборонялося; бруд покривала тіло. Спали хлопчики в бараках, на підстилках з очерету, зірваного голими руками на березі Еврота. Взимку під низ підстилки клали чортополох; вважалося, що ця рослина зігріває. | |
| − | + | Жили впроголодь. Втім, античні автори вважали, що це йшло спартанцям на користь. Вони ставали від цього стрункішою, «не лунали вшир»; їх тіло росло «вільно, без примусу», ставало «тонким і худорлявим», пояснював переваги такої «дієти» Плутарх. Недарма німецький мистецтвознавець Йоганн Йоахім Вінкельман називав статура спартанців зразком грецької краси. | |
| − | + | Проте краса була лише побічним результатом спартанського виховання. Точно так само спартанці займалися музикою чи танцями аж ніяк не заради звуків ніжних. Пиррихий, танець із зброєю, исполнявшийся юнаками, швидше, нагадував бойове вправу. Його елементами були атаки, стрибки, оборонні прийоми, блискавичні удари списом - тобто все, що було потрібно воїну під час бою. Виконували його в повному озброєнні. Заняття танцями мало чим відрізнялися від повсякденної муштри; вони лише урізноманітнили її. Під звуки ж флейти спартанці йшли на битву. За словами Плутарха, мелодії спартанців «мали здатність проникати в душу, порушувати мужність і великодушні почуття, вселяти пориви ентузіазму». У піснях спартанців вихвалялась хоробрість тих, кому пощастило померти за Спарту. | |
| − | + | Як тільки юнаки підростали, вони могли випробувати це «щастя». Їх ділили на невеликі загони і відправляли в Мессенію. Блукаючи по горах, серед диких звірів, вони вбивали зустрічалися їм ілотів. Після досягнення 20 років юнаки оселялися в казармах для дорослих. Всі вони вважалися військовозобов'язаними (термін військової служби в Спарті становив сорок років). | |
| − | + | Уривок з книги Б.Е. Кестла, древнє освіта: | |
| − | + | Розповідаючи про життя Ликурга Плутарх підкреслює те що головним у спартанської системі була система виховання: вона виховувала своїх громадян таким, чином щоб вони не могли жити самі по собі, вони повинні були віддавати країні всього себе без залишку. Процес виховання такого підпорядкування починався в дитинстві, тому що за законами Лікурга молодь розглядалася не стільки дітьми своїх батьків скільки вихованцями суспільства. | |
| − | + | Кожного новонародженого показували досвідченим знавцям фізичного здоров'я дітей. Це було щось на кшталт державного комітету з охорони здоров'я, і якщо немовля було "кволим або погано складеним", то його виставляли на волю природних стихій в ущелину Апофет в горах Тайгет. Тим же, хто виживав після цього випробування зберігали життя і надалі намагалися не піддавати надто сильним випробуванням, тому що, позбуваючись від самих слабких дітей, спартанці дбали про інших. | |
| − | + | Хлопчиків-підлітків об'єднували в зграї і компанії, схожі на наші бойскаутські групи. Найрухоміший і тямущий зі зграї призначався керівником, в обов'язки якого входило керувати і карати. Зграями керував ейрен, юнак, який закінчив молодіжну підготовку і тепер брав відповідальність за виховання молодих хлопців. Ейренамі керували пайдономи, за словами Плутарха «найкращі й найбільш чесні люди міста», котрі володіли необмеженими правами у виборі покарання за прояви недбалості і не дисциплінованості. | |
| − | + | Ці покарання приводили у виконання їх Малади помічники з допомогою різок. Усередині цієї ієрархії вимагалося беззаперечне підпорядкування безпосередньому начальству, а за її межами кожен спартанський хлопчик повинен був підкорятися будь-якій дорослій, якого він зустрічав на вулиці. Його першою і останньою обов'язком було слухатися, а різки були першим і останнім покаранням для тих, хто виявляв свавілля. | |
| − | + | З денадцаті років спартанським хлопчикам не дозволялося носити нижню білизну, навіть в суворі зими Пелопоннесу. Вони харчувалися грубойі мізерної їжею в загальних їдалень і спали разом у загальних спальнях на очеретах, які самі збирали на берегах річки Юротас без допомоги ножа. Купання в річці замінювало їм ванну. Ми можемо повірити Плутарху, який зауважує, що "їхні тіла були твердими і сухими, майже не знайомими з лазнями та мастилами". Можемо прийняти на віру і його судження про те, що "весь курс їхнього навчання зводився до безперервного вихованню довершеної підпорядкування". | |
| − | + | У тому віці, коли формувався їх характер, хлопчики і дівчатка піддавалися-в емоційному плані - військовим традиціям свого народу, а у фізичному плані (принаймні, хлопці) - частим побоям. Порка була не минуемо покаранням навіть за дрібні провини і незначні проступки. Система виховання не включала жодних доган чи інших заходів засудження, за винятком презирливих насмішок з боку старших і спартанських дівчат. Скарги батькам лише були приводом для нової прочуханки, бо твердість, а не справедливість, вважалася більш істотним у вихованні: "Якщо дитина, каже батькові, що його відшмагав інший батько, то це ганьба, якщо його рідний батько не відшмагає за це свого сина ». | |
| − | + | [[Файл:'2'.jpg|left|]] | |
| − | + | Таким чином, спартанське виховання зводилося майже виключно до фізичної військової підготовки. Плутарх відзначає, що деякі поступки були зроблені щодо грамотності: "Їх навчали читання та письма лише в тій мірі, в якій це було мінімально необхідно; головним для них було виховати слухняних громадян, навчити їх виносити біль і перемагати в бою". | |
| − | + | Військова муштра, полювання, плавання, кінний спорт, мистецтво розвідника, вміння шпигувати і важкі, напружені вправи в гімнастичному залі - ось до чого зводилося спартанське виховання. Супутниками і помічниками в цьому виховання служили національні пісні, патріотичні вірші, музика та танці, які вважалися важливими інструментами в підйомі бойового духу. Оскільки арифметика віддавала комерцією, якої не займався жоден снартанец, таємниця числа залишалася майже невідкритою, за винятком бойового розрахунку при побудові військових формувань. | |
| − | + | Хоча до риторики ставилися з презирством і її викладання було заборонено, спартанці з повагою ставилися до гостроти розуму, знаходить вираз у коротких та вагомих фразах - лаконічних вираженні - які прославили мова спартанців. Ця особливість мови проявилася, наприклад, у знаменитому наказі царя Леоніда, відданого їм на день битви при Фермопілах: "Сніданок - тут, вечеря-Аїді". Після вечері старші навчали дітей мистецтву, як давати "вірні та змістовні відповіді" на практичні питання, провокуючи у дітей та юнаків здатність висловлювати судження з поточним справам. У цьому немає нічого схожого на діалоги Сократа. Таким чином, пише Плутарх, вони отримували інформацію про достоінстваі недоліки своїх співвітчизників і вчилися виражатися коротко і в стилі суворого гумору, що особливо заохочувалося дорослими. Якщо хлопчик не справлявся з завданнями дорослих, то вони кусали його за великий палець. | |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | - | + | |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
==Результати проекту== | ==Результати проекту== | ||
| − | + | [[https://drive.google.com/open?id=18z9g9gvOmEg9ieuLeqTa_SIDEyYRqzWc |Презентація]] | |
Поточна версія на 12:53, 17 грудня 2018
Зміст
Характеристика спартанського виховання
Ідея проекту
Ознайомити та охарактеризовати систему спартанського виховання для студентів.
Автор проекту
Зінченко Максим Володимирович
Матеріали проекту
Організація армії древньої Спарти
Система спартанського виховання мала на меті виробити з кожного спартанця війна. Головна увага зверталася на розвиток фізичної сили, витривалості, сміливості і беззастережного виконання наказів. Елементи військової дисципліни прищеплювалися з дитинства. З 7 до 20 років спартанець проходив навчання, після чого ставав повноправним громадянином. Спартанські війни навчалися ходити в ногу і робити найпростіші перестроювання. У них вже були елементи стройової підготовки, що отримала подальший розвиток у римській армії. Всі спартанці вважалися військовозобов'язаними з 20 до 60 років і розподілялися по возврастним та територіальним групам. У діючу армію в основному зараховувалися молодші і середні віки (до 40 років). Всі зараховані до армії зобов'язані були з'явитися на службу зі своїм озброєнням і продовольством. Озброєння спартанців було важким. Вони мали спис, короткий меч і захисне озброєння: круглий щит, шолом, панцир на грудях і поножі. Вага захисного озброєння досягав 30 кг. Важко озброєний боєць називався гоплітів. Кожен гопліт мав слугу - илота. До складу спартанського війська включалися і легко озброєні бійці, що набиралися з жителів гірських місцевостей. Легко збройні воїни мали легке спис, дротик або лук зі стрілами. Захисного озброєння у них не було. Дротик метався на дистанцію 20-60 метрів, стріла вражала на дистанції 100-200м. Легко збройні війни звичайно прикривали фланги бойового порядку. Ядро спартанської армії становили гопліти, чисельність яких в середньому коливалася в межах 2-6 тисяч осіб. Легко збройних було значно більше, в деяких боях їх налічувалося кілька десятків тисяч чоловік. Гопліти спочатку ділилися на 5 лохів, а до кінця V століття до н.е. спартанська армія мала 8 лохів. У IVв. до н.е. організаційна структура спартанської армії ще більше ускладнилася. Нижчою підрозділом було братство чи Еномото (64 людини), два братства состовляли пентіокостіс (128 осіб), два пентіокостіса утворювали лох (256 осіб), чотири лоха состовляли мору (1024 людини). Таким чином у спартанців ми бачимо чітку організаційну структуру армії. Але в бою ці підрозділи самостійно не діяли. Всі гопліти входили в одну фалангу, яка представляла собою лінійний лад копейщиков; фаланга - це тісно зімкнуте лінійна побудова гоплітів в кілька шеренг глибиною для ведення бою. Спартанська фаланга будувалася у вісім шеренг в глибину. Дистанція між шеренгами на ходу була 2м. , При атаці - 1м., При відбитті атаки - 0.5м. При чисельності в 8 тисяч чоловік протягом фаланги по фронту досягало 1км. Тому фалангаа не могла пересуватися на велику відстань, не розбудовуючи свого порядку, не могла діяти на пересіченій місцевості, не могла переслідувати противника. Фаланга - це не тільки лад, але і бойовий порядок грецької армії. Діяла вона завжди як єдине ціле. Спартанці вважали тактично недоцільним ділити свою фалангу на більш дрібні частини. До бою при Левктрах (371г. до н.е.) спартанська фаланга вважалася непереможною. Вразливим місцем її були фланги, особливо фланги першої шеренги, яка раніше інших завдавала або відбивала удар. Бойовий порядок не обмежувався тільки фалангою. Легко збройні лучники і пращники з каменями забезпечували фалангу з фронту, завазивалі бої, а з початком наступу фаланги відходили на її фланги і в тил для їх забезпечення. Атака носила фронтальних характер, і тактика була дуже простою. На полі бою чи було навіть саме елементарне тактичне маневрування. При побудові бойового порядку враховувалося тільки співвідношення протягу фронту і глибини побудови фаланги. Результат бою вирішували такі якості воїнів, як мужність, стійкість, фізична сила, індивідуальна спритність і особливо згуртованість фаланги на основі військової дисципліни та бойового вишколу. Слабким місцем спартанської військової системи була повна відсутність технічних засобів боротьби. Осадного мистецтва спартанці не знали до другої половини IVв. до н.е. Не вміли вони і зводити оборонні споруди. Вкрай недолугий був спартанський флот. Під час греко-перської війни 480г. до н.е. Спарта могла виставити лише 10-15 кораблів.
Спартанська система виховання переслідувала, переважно, мета підготувати воїна - члена військової громади. До 7 років дитина виховувалася в сім'ї няньками-годувальницями. З 7 років поліс (місто-держава) брав на себе виховання і навчання підростаючих спартанців. Цей процес проходив у три етапи.
На першому етапі (7-15 років) діти набували навичок письма і читання, але головним залишалося фізичне загартування, яке було надзвичайно різноманітним (ходили босоніж, спали на тонких солом'яних підстилках). З 12 років зростала суворість виховання хлопчиків, яких привчали не тільки до аскетичного способу життя, але і до небагатослівний. У 14 років хлопчика, пропускаючи через жорстокі фізичні випробування, посвячували в ейрени - члена громади з наданням певних цивільних прав. Протягом наступного року ейренов перевіряли на стійкість у військових загонах спартанців.
На другому етапі виховання (15-20 років) до мінімального навчання грамоті додавалося навчання співу і музиці. Однак способи виховання посилювалися. Підлітків тримали в голоді і привчали самим добувати собі їжу, фізично караючи тих з них, які терпіли невдачу. До 20 років ейрени присвячувалися у воїни і отримували повне озброєння.
Протягом третього етапу (20-30 років) вони поступово набували статус повноправного члена військової громади. У результаті всіх перерахованих вище етапів виховання воїни вільно володіли списом, мечем, дротиком та іншою зброєю того часу. Однак спартанська культура виховання виявилася гіпертрофованої військовою підготовкою при фактичному невігластві молодого покоління. Виховна традиція Спарти періоду VI-IV ст. до н. е.. зрештою звелася до фізичних вправ та іспитів. Саме ці елементи стали предметом наслідування в наступні епохи ».
Поки підростали юнаки, їм доводилося постійно вчитися терпінню. Якщо вони попадалися на крадіжці, а все, що вони добували за наказом командирів - овочі, дрова, - було краденим, то їх нещадно карали - били батогами, але не за крадіжку, а за нерозторопність ...
Про хлопчиків піклувалася держава. Ніде в стародавньому світі подібного не було. Поділивши дітей на групи за віком, їх розселяли в бараках, де вони самі прибирали й наводили чистоту. Їх виховували в закритих напіввійськових школах - свого роду «дитячих будинках».
Дітей піддавали звірячої муштрі, виховуючи в них витривалість, хитрість, жорстокість, вміння наказувати і підкорятися. І взимку, і влітку хлопчики ходили босоніж, одягнені в легкий хітон, що доходив їм до колін. Шкіра на ногах поступово Грубель, і вони привчалися лазити по горах босоніж. Наглядали за ними юнаки 19-20 років (Ірени). «Хто з громадян не проходив всіх ступенів виховання хлопчиків, - писав Плутарх, - не мав цивільних прав».
Забавно, що у Франції в кінці XIX століття спартанське виховання любили порівнювати з англійською. Ось типовий журналістський пасаж: «Спартанці дотримувалися виховання, яке ми назвали б англійською. Вони не сповивали новонароджених дітей, привчали їх до змін температури, мили їх холодною водою і навіть взимку не дозволяли їм кутатися ».
Усіх дітей ділили на загони (агел); в основному по шість хлопчиків у кожному. Командував загоном самий тямущий і спритний дитина. Британські археологи, що проводили розкопки в храмі Артеміди Орфії, виявили численні написи, залишені на честь хлопчиків, які здобули перемоги на змаганнях, присвячених Артеміді. Якщо хлопчик командував загоном, це вказувалося в написи.
Повноваження командира були досить широкі. Інші діти слухалися його беззаперечно. За його наказом заготовляли дрова і овочі; він міг відшмагати винного хлопчака. Карали будь-якого, хто заперечував, зволікав. Так ростили ідеальних воїнів (це була єдина професія цього спартанця). У бою гопліт інстинктивно (!) Не смів ігнорувати наказ; він підпорядковувався йому, як автомат. Задля цього в спартанців з дитинства вироблявся особливий умовний інстинкт: «моментальне підпорядкування наказу».
Спартанці виховувалися як послушники в монастирі, тільки в цьому монастирі вчилися не молитися, а воювати, не будити в собі добро, а виховувати військову доблесть, не допомагати людям, а воювати з ними. Каста спартанців була схожа на лицарському ордену, і, подібно ченцям, вони були захищені від зовнішнього світу - від цієї диявольської напасті, протистояти якій було справою всього життя і сьогодення ченця, і істинного спартанця.
Сини знатних іноземців, що зробили великі послуги Спарті, теж могли вчитися в спартанської школі. Багато багаті і аристократично налаштовані батьки відправляли дітей на виховання в Спарту.
У школі привчали дітей не тільки слухатися наказів, але й, виконуючи їх, доблесно воювати. Підготовка нових воїнів була життєво важлива для держави. Усі спортивні змагання та ігри були підпорядковані одній меті - виховувати в юнаків солдатів. З дитинства спартанці привчалися володіти мечем, списом і щитом. Під час ігор шикувалися в фалангу. Подовгу займалися бігом, боротьбою, стрибками, метанням диска і дротика.
Щороку між спартанськими юнаками проводилися змагання - свого роду «бої без правил». Майданчик для поєдинку була з усіх боків оточена глибоким ровом, наповненим водою. Перед початком змагання приносили жертву. Потім юнаки розбивалися на дві команди. Мета поєдинку - зіштовхнути противника у воду. Дозволено було наносити удари ногами, кусатися, дряпатися, натискати на очі, нападати кілька чоловік на одного-ніяких правил «фейр-плей». Заборонялося лише застосовувати зброю.
У цьому «потішному битві» юнаки не щадили один одного; ще менше вони будуть шкодувати противника. Як відзначають коментатори, подібні ігри найбільше нагадували поєдинки гладіаторів - жорстокі, безжальні бої. Згодом, в римську епоху, коли Спарта перетворилася на скромний, провінційне містечко, спартанські «бої без правил» стали популярним атракціоном. Очевидцями подібних ігрищ були і Павсаній, і Цицерон, дивувався, і того, «з яким неймовірним завзяттям (юнаки) билися кулаками, ногами, нігтями і навіть зубами, вони воліли загинути, ніж визнати поразку». Іншим видом випробувань було бичування юнаків на святі Артеміди Орфії. Їх сікли вербовими лозинами перед вівтарем богині. Колись жертовник богині зрошували людською кров'ю, страчуючи будь-якого, обраного жеребом. За переказами, Лікург замінив подібні страти бичуванням юнаків. За цим спостерігала жриця, що тримала в руках невелику дерев'яне зображення богині. Якщо бичующие щадили юнака, то зображення ставало таким важким, що жриця ледь утримувала його. Тоді вона звинувачувала бічующіх у недбальстві. Кожен юнак мав зносити покарання мовчки. Якщо він кричав від болю, зневажали не тільки його, але і його батьків. Поки підростали юнаки, їм доводилося постійно вчитися терпінню. Якщо вони попадалися на крадіжці, а все, що вони добували за наказом командирів - овочі, дрова, - було краденим, то їх нещадно карали - били батогами, але не за крадіжку, а за нерозторопність. Надумайся юнак поскаржитися батькові, той приймався сам бити нещасного. Зробивши злодійство, спартанські діти прагнули нічим не видати себе. Розповідають, що якось хлопчисько вкрав лисеняти і сховав його під плащ. Кігтями і зубами звірятко роздирав живіт дитини, намагаючись вирватися з пастки. Хлопчик мовчав; він так і помер від ран, але не подав виду, що тримає під плащем щось крадене. Сучасні історики вважають цей розповідь, переданий Плутархом, вигадкою, хоча він психологічно точний. Якщо б хлопчик зізнався у крадіжці, витягнув видобуток з-за пазухи, то його - за незручність і боягузтво - запороли б до напівсмерті. Хлопчик настільки боявся жорстокого покарання, що кріпився навіть коли терпіти вже було не можна. «Терпіти» - ось що було головним у спартанської «школі мужності». Гімнастичні вправи зазвичай виконували голими: влітку під палючими променями сонця; взимку - незважаючи на сніг і дощ. Приймати теплі ванни і маститись тіло заборонялося; бруд покривала тіло. Спали хлопчики в бараках, на підстилках з очерету, зірваного голими руками на березі Еврота. Взимку під низ підстилки клали чортополох; вважалося, що ця рослина зігріває. Жили впроголодь. Втім, античні автори вважали, що це йшло спартанцям на користь. Вони ставали від цього стрункішою, «не лунали вшир»; їх тіло росло «вільно, без примусу», ставало «тонким і худорлявим», пояснював переваги такої «дієти» Плутарх. Недарма німецький мистецтвознавець Йоганн Йоахім Вінкельман називав статура спартанців зразком грецької краси. Проте краса була лише побічним результатом спартанського виховання. Точно так само спартанці займалися музикою чи танцями аж ніяк не заради звуків ніжних. Пиррихий, танець із зброєю, исполнявшийся юнаками, швидше, нагадував бойове вправу. Його елементами були атаки, стрибки, оборонні прийоми, блискавичні удари списом - тобто все, що було потрібно воїну під час бою. Виконували його в повному озброєнні. Заняття танцями мало чим відрізнялися від повсякденної муштри; вони лише урізноманітнили її. Під звуки ж флейти спартанці йшли на битву. За словами Плутарха, мелодії спартанців «мали здатність проникати в душу, порушувати мужність і великодушні почуття, вселяти пориви ентузіазму». У піснях спартанців вихвалялась хоробрість тих, кому пощастило померти за Спарту. Як тільки юнаки підростали, вони могли випробувати це «щастя». Їх ділили на невеликі загони і відправляли в Мессенію. Блукаючи по горах, серед диких звірів, вони вбивали зустрічалися їм ілотів. Після досягнення 20 років юнаки оселялися в казармах для дорослих. Всі вони вважалися військовозобов'язаними (термін військової служби в Спарті становив сорок років). Уривок з книги Б.Е. Кестла, древнє освіта: Розповідаючи про життя Ликурга Плутарх підкреслює те що головним у спартанської системі була система виховання: вона виховувала своїх громадян таким, чином щоб вони не могли жити самі по собі, вони повинні були віддавати країні всього себе без залишку. Процес виховання такого підпорядкування починався в дитинстві, тому що за законами Лікурга молодь розглядалася не стільки дітьми своїх батьків скільки вихованцями суспільства. Кожного новонародженого показували досвідченим знавцям фізичного здоров'я дітей. Це було щось на кшталт державного комітету з охорони здоров'я, і якщо немовля було "кволим або погано складеним", то його виставляли на волю природних стихій в ущелину Апофет в горах Тайгет. Тим же, хто виживав після цього випробування зберігали життя і надалі намагалися не піддавати надто сильним випробуванням, тому що, позбуваючись від самих слабких дітей, спартанці дбали про інших. Хлопчиків-підлітків об'єднували в зграї і компанії, схожі на наші бойскаутські групи. Найрухоміший і тямущий зі зграї призначався керівником, в обов'язки якого входило керувати і карати. Зграями керував ейрен, юнак, який закінчив молодіжну підготовку і тепер брав відповідальність за виховання молодих хлопців. Ейренамі керували пайдономи, за словами Плутарха «найкращі й найбільш чесні люди міста», котрі володіли необмеженими правами у виборі покарання за прояви недбалості і не дисциплінованості. Ці покарання приводили у виконання їх Малади помічники з допомогою різок. Усередині цієї ієрархії вимагалося беззаперечне підпорядкування безпосередньому начальству, а за її межами кожен спартанський хлопчик повинен був підкорятися будь-якій дорослій, якого він зустрічав на вулиці. Його першою і останньою обов'язком було слухатися, а різки були першим і останнім покаранням для тих, хто виявляв свавілля. З денадцаті років спартанським хлопчикам не дозволялося носити нижню білизну, навіть в суворі зими Пелопоннесу. Вони харчувалися грубойі мізерної їжею в загальних їдалень і спали разом у загальних спальнях на очеретах, які самі збирали на берегах річки Юротас без допомоги ножа. Купання в річці замінювало їм ванну. Ми можемо повірити Плутарху, який зауважує, що "їхні тіла були твердими і сухими, майже не знайомими з лазнями та мастилами". Можемо прийняти на віру і його судження про те, що "весь курс їхнього навчання зводився до безперервного вихованню довершеної підпорядкування". У тому віці, коли формувався їх характер, хлопчики і дівчатка піддавалися-в емоційному плані - військовим традиціям свого народу, а у фізичному плані (принаймні, хлопці) - частим побоям. Порка була не минуемо покаранням навіть за дрібні провини і незначні проступки. Система виховання не включала жодних доган чи інших заходів засудження, за винятком презирливих насмішок з боку старших і спартанських дівчат. Скарги батькам лише були приводом для нової прочуханки, бо твердість, а не справедливість, вважалася більш істотним у вихованні: "Якщо дитина, каже батькові, що його відшмагав інший батько, то це ганьба, якщо його рідний батько не відшмагає за це свого сина ».
Таким чином, спартанське виховання зводилося майже виключно до фізичної військової підготовки. Плутарх відзначає, що деякі поступки були зроблені щодо грамотності: "Їх навчали читання та письма лише в тій мірі, в якій це було мінімально необхідно; головним для них було виховати слухняних громадян, навчити їх виносити біль і перемагати в бою". Військова муштра, полювання, плавання, кінний спорт, мистецтво розвідника, вміння шпигувати і важкі, напружені вправи в гімнастичному залі - ось до чого зводилося спартанське виховання. Супутниками і помічниками в цьому виховання служили національні пісні, патріотичні вірші, музика та танці, які вважалися важливими інструментами в підйомі бойового духу. Оскільки арифметика віддавала комерцією, якої не займався жоден снартанец, таємниця числа залишалася майже невідкритою, за винятком бойового розрахунку при побудові військових формувань. Хоча до риторики ставилися з презирством і її викладання було заборонено, спартанці з повагою ставилися до гостроти розуму, знаходить вираз у коротких та вагомих фразах - лаконічних вираженні - які прославили мова спартанців. Ця особливість мови проявилася, наприклад, у знаменитому наказі царя Леоніда, відданого їм на день битви при Фермопілах: "Сніданок - тут, вечеря-Аїді". Після вечері старші навчали дітей мистецтву, як давати "вірні та змістовні відповіді" на практичні питання, провокуючи у дітей та юнаків здатність висловлювати судження з поточним справам. У цьому немає нічого схожого на діалоги Сократа. Таким чином, пише Плутарх, вони отримували інформацію про достоінстваі недоліки своїх співвітчизників і вчилися виражатися коротко і в стилі суворого гумору, що особливо заохочувалося дорослими. Якщо хлопчик не справлявся з завданнями дорослих, то вони кусали його за великий палець.
