Відмінності між версіями «Стаття учня до проекту "Моє рідне місто" (Апілат)»

Поточна версія на 18:48, 9 червня 2018

Кропивницький — місто в Україні, адміністративний центр Кіровоградської області, центр Кіровоградського району; промисловий і культурний осередок у центрі країни; вузол автошляхів, залізнична станція, аеропорт.

Кропивницький лежить у межах Придніпровської височини, на берегах річки Інгул, де в неї вливаються менші річки — Сугоклія та Біянка.

Назва проекту

"Моє рідне місто"

Автори проекту

учні 3 класу: Павлович Станіслав, Чуб Богдан.

Тема дослідження

Моє рідне місто

Проблема дослідження

Чим славиться моє рідне місто?

Гіпотеза дослідження

Припущено, що при вивченні цього питання буде знайдено багато славетних земляків, величних памяток скульптури та архітектури.

Мета дослідження

Довести, що в Кропивницькому є багато славетних земляків, величних памяток скульптури та архітектури.

Результати дослідження

Історія

1754 рік - початок будівництва фортеці святої Єлисаве́ти.

22 березня 1764 - 26 березня 1765 рр. - була губернським центром новоствореної Новоросійської губернії. З 1764 року фортеця стає центром Єлисаветинської провінції, а з 1775 року — повітовим центром.

У 1784–1795 роки Єлисаветград як центр Єлисаветградського повіту належав до Катеринославського намісництва, 1795–1801 Єлисаветград був повітовим містом Новоросійської губерії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803—29 — Херсонської губернії. Від 1829 до 1865 років — центр військових поселень у Південній Україні.

1874 року став до ладу потужний завод сільсько-господарських машин, заснований англійськими підприємцями Робертом та Томасом Ельворті (нині ВАТ «Ельворті») — його продукція (молотарки, сівалки) не раз одержувала відзнаки на всеросійських та міжнародних виставках.

1897 рік - поява трамваю.

Від 1923 року місто — окружний центр УСРР. 1924 року місто перейменоване на Зінов'євськ, від 1932 року — у складі Одеської області, у грудні 1934 року перейменоване на Кірово, а разом з новим перейменуванням на Кіровоград у січні 1939 року стало обласним центром.

1 жовтня 1930 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла постанову про відкриття у місті інституту народної освіти. 1933 року інститут реорганізується в педагогічний інститут з фізико-математичним і хіміко-біологічним факультетами зі строком навчання чотири роки. 1935 року на базі Кіровоградського педінституту утворюється учительський інститут з дворічним строком навчання. Одночасно продовжували навчання студенти II—IV курсів, які працювали за програмою педагогічного інституту. 1 вересня 1939 року поряд з учительським інститутом відновлюється і педагогічний інститут.

5 серпня 1941 - 8 січня 1944 рр. - період окупаціїї військами Вермахту.

14 липня 2016 року постановою Верховної Ради України місто Кіровоград перейменоване на Кропивницький

Пам’ятками археології, історії та архітектури

Фортеця була споруджена за наказом Єлизавети Петрівни Романової та названа на її честь – «Фортеця Святої Єлизавети» або просто – «Єлизаветинська». Навколо фортеці з’являлися нові споруди, і з часом, приблизно через двадцять років, тут виникло ціле місто – Єлисаветград, яке швидко стало важливим торговельним центром. Пізніше воно буде неодноразово перейменоване – на Зінов’євськ, Кірове, а після 1939 року – Кіровоград.

Фортеця служила для захисту південних кордонів від турків і татар. Сьогодні можна побачити лиш залишки давньої споруди, що формують правильний шестикутник. А ще – залишки казарм, в яких перебував полк відомого Михайла Кутузова. Тут розмістилися гармати, ніби нагадуючи про давні бої і відомих історичних персон, які тут жили.

Нажаль фортеця з часом втратила своє стратегічне значення (остаточно – після скасування Запорзької Січі). До 1784 року її майже повністю розібрали.

На території фортеці горить вічний вогонь як данина пам’яті воїнам, що полягли у Другій світовій війні.

Відомі земляки

Володимир Кирилович Винниченко (16 [28] липня 1880, Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія — 6 березня 1951, Мужен, Франція) - один з найвідоміших уродженеців нашого міста, Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кропивницького.

Іван Карпенко-Карий (17 (29) вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — † 2 (15) вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. На його честь названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

Гeнріх Гyставович Нейгауз Ю́рій Яно́вський (14 (27) серпня 1902, Маєрове — 25 лютого 1954, Київ) — український радянський письменник-класик, лауреат Сталінської премії (1949). У 1919 році Юрій на відмінно закінчив Єлисаветградське реальне училище, працював у адміністративному відділі повітового виконкому, у повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі.

Ге́нріх Гу́ставович Нейга́уз (31 березня (12 квітня) 1888, Єлисаветград — 10 жовтня 1964, Москва) — російський і радянський піаніст, педагог, публіцист і музично-суспільний діяч. Його батько, Густав Нейгауз, також піаніст, після закінчення консерваторії в Кельні переїхав з Німеччини спочатку до Росії, а згодом в Єлисаветград, де став фундатором місцевої музичної школи.

Юлій Сергійович Мейтус (28 січня 1903, Єлисаветград — 2 квітня 1997, Київ) — український радянський композитор, народний артист України (1973), Заслужений діяч мистецтв Туркменської РСР (1944) та Української РСР (1948), лауреат Шевченківської премії. В 1919 році закінчив музичну школу по класу фортепіано в Генріха Нейгауза.

Марко Лукич Кропивницький (10 (22) травня 1840, с. Бежбайраки, тепер Кіровоградської області — 8 (21) квітня 1910) — український письменник, драматург, театральний актор. З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

Олекса́ндр Микола́йович Пашу́тін (26 листопада 1846, Єлисаветград — †1 листопада 1906, Єлисаветград) — колезький радник, єлисаветградський міський голова (1878—1905), почесний громадянин міста. О.М. Пашутін відомий, перш за все, як автор оглядової монографії «Історичний нарис Єлисаветграда»

Висновки

Проаналізувавши славетних земляків, величних памяток скульптури та архітектури Кропивницького ми дійшли таких висновків:

• історія створення та розвитку міста наповнена цікавими фактами та трагічними митями;

• Кропивницький має велику кількість памяток скульптури та архітектури;

• Наше місто славиться такими земляками: Володимир Кирилович Винниченко, Іван Карпенко-Карий, Гeнріх Гyставович Нейгауз Ю́рій Яно́вський, Юлій Сергійович Мейтус, Олекса́ндр Микола́йович Пашу́тін та багато інших.

Корисні ресурси

презентація

вікіпедія

про перейменування

моє місто

сторінка міської ради