Відмінності між версіями «12 та мультмедіа лабораторна 6 Мусенко»
3993235 (обговорення • внесок) |
3993235 (обговорення • внесок) |
||
| Рядок 74: | Рядок 74: | ||
Швидкість читання/запису DVD указується як кратна 1350 Кб/с, тобто 16-швидкісний привід забезпечує читання (чи запис) дисків у 16 x 1350 = 21600 Кб/з (21,09 Мб/с). | Швидкість читання/запису DVD указується як кратна 1350 Кб/с, тобто 16-швидкісний привід забезпечує читання (чи запис) дисків у 16 x 1350 = 21600 Кб/з (21,09 Мб/с). | ||
==Зразки відеоформатів== | ==Зразки відеоформатів== | ||
| − | [ | + | [https://drive.google.com/open?id=1U9dmsux8EI193K5sJbNJz_RjD5g60-Oq mp4] |
| − | [ | + | [https://drive.google.com/open?id=1Nq5I-rnNOm471vRkpZk2sEKp9DZK7tPe mkv] |
| − | [ | + | [https://drive.google.com/open?id=1edMYu6rQMWC2FnZbE_uWusnMGrTp5mNk avi] |
| − | [ | + | [https://drive.google.com/open?id=1gDy-UsWvawErci14Xgo70kZjzrjv2ZRD 25 кадр] |
Версія за 20:00, 19 березня 2018
Зміст
Video CD
Video Compact Disc (VCD) — формат запису цифрового потоку аудіо-відео на компакт-диск. Цей формат є попередником DVD. Стандарт VCD 1.1 було впроваджено 1993 року концернами Philips i Sony. У 1995 році було прийнято вдосконалений стандарт VCD 2.0.
Технічні характеристики
Відео
Кодек: MPEG-1
Роздільність:
NTSC: 352x240
PAL/SECAM: 352x288
Формат:
NTSC: 107:80 (на 0,3% відрізняється від 4:3) PAL/SECAM: 4:3
Кількість повних кадрів на секунду: NTSC: 29,97 (30/1,001) lub 23,976 (24/1,001) PAL/SECAM: 25 Бітрейт: 1 150 кб/с (сталий) Якість зображення, записаного у стандарті VCD, загалом має відповідати VHS, але артефакти стиснення можуть її погіршити. Відеоформат VCD сумісний з більшістю стандартів DVD-Video, за винятком відео, що записані із частотою 23,976 кадрів на секунду, оскільки стандарт DVD-Video вимагає, щоб потік відео MPEG-1 мав частоту кадрів рівну 25 або 29,97 кадрів на секунду.
Аудіо
Кодек: MPEG-1 Audio Layer II Частота дискретизації: 44 100 Гц Канали: два моно, або один стерео Бітрейт: 224 кб/с (сталий) Як і у більшості CD стандартів, аудіо VCD несумісне зі стандартом DVD-Video через різницю у частоті дискретизації — VCD використовує 44.1 кГц, тоді як DVD вимагає 48 кГц.
HD-video
HD-video (High-Definition Video) - це новий стандарт відео, що пропонує користувачеві більш високу якість зображення за рахунок збільшення роздільної здатності (точок на дюйм) на відеокартинці відтворюючого пристрою (монітор, телевізор). Цей формат ще називають "формат високої чіткості" або "формат високої роздільної здатності". Для перегляду HD-video потрібен пристрій, який підтримує роздільну здатність не менше 1280х720 точок на дюйм.
Для представлення відео в HD форматі використовується кодек H.264/MPEG-4 AVC (MPEG-4 Part 10).
MKV - один з найпопулярніших контейнерів для цього формату. Кодеки для MPEG-4 AVC більш вимогливі до ресурсів, ніж кодеки на основі MPEG-4 ASP (такі як DivX і XviD), проте це компенсується іншими перевагами:
- High Efficiency Video Coding (HEVC) - спадкоємці H.264/MPEG-4 AVC, у них закладена підтримка формату кадру до 8K (UHDTV) з роздільною здатністю 8192×4320 пікселів
- Основні роздільні здатності HD1080 (1920x1080) і HD720 (1280x720). Для обох варіантів відношення сторін зображення є 16:9.
- Універсальність: MKV всередині себе може містити відеодані, які стиснені безліччю кодеками: MPRG, H264, AVC1, WMV і ін.
- Легке редагування контейнеру
- Можливість вилучення аудіоданих і відеоданих.
- Відсутність сбоїв при роботі з файлами великого розміру
- Розширені можливості зберігання службової інформації
- Можливість багатомовності аудіодоріжок.
VideoDVD
Digital Versatile Disc або Digital Video Disc — (DVD) — носій інформації у вигляді диска, зовні схожий з компакт-диском, однак має можливість зберігати більше інформації за рахунок використання лазера з меншою довжиною хвилі, ніж для звичайних компакт-дисків. Як вже було зазначено, був розроблений у 1995 році компаніями Philips, Sony, Toshiba, та Panasonic.
Технічна інформація
DVD за структурою даних бувають трьох типів: DVD-Video — містять фільми (відео і звук); DVD-Audio — містять аудіодані високої якості (набагато вищої, ніж на аудіо-компакт-дисках); DVD-Data — містять будь-які дані. DVD як носії бувають чотирьох типів: DVD-ROM — штамповані на заводі диски; DVD+R/RW — диски одноразового (R — Recordable) і багаторазового (RW — ReWritable) запису; DVD-R/RW — диски одноразового (R — Recordable) і багаторазового (RW — ReWritable) запису; DVD-RAM — диски багаторазового запису з довільним доступом (RAM — Random Access Memory).
DVD може мати одну чи дві робочі сторони та один чи два робочі шари на кожній стороні. Від їхньої кількості залежить місткість диска: Будь-який носій може мати будь-як структуру даних (див. вище) і будь-яку кількість шарів (двошарові DVD-R і DVD-RW з'явилися наприкінці 2004 року).
Стандарт запису DVD-R(W) був розроблений DVD-Forum'ом як офіційна специфікація (пере)записуваних дисків. Однак ціна ліцензії на цю технологію була занадто висока, і тому декілька виробників пишучих приводів і носіїв для запису об'єдналися в «DVD plus RW Alliance», що і розробив стандарт DVD+R(W), вартість ліцензії на який була нижчою. Спочатку чисті диски для запису DVD+R(W) були дорожчими, ніж DVD-R(W), але тепер ціни зрівнялися. Стандарти запису «+» і «-» частково сумісні. В наш час вони однаково популярні — половина виробників підтримує один стандарт, половина — інший. Йдуть суперечки, чи витисне один з цих форматів свого конкурента, чи вони продовжать мирно співіснувати. Усі приводи для DVD можуть читати обидва формати дисків, і більшість пишучих приводів також можуть записувати обидва типи «болванок». На відміну від компакт-дисків, у яких структура аудіодиска фундаментально відрізняється від диска з даними, у DVD завжди використовується файлова система UDF. Швидкість читання/запису DVD указується як кратна 1350 Кб/с, тобто 16-швидкісний привід забезпечує читання (чи запис) дисків у 16 x 1350 = 21600 Кб/з (21,09 Мб/с).
