Відмінності між версіями «Користувач:411500»

Поточна версія на 19:18, 28 травня 2017

Битюцька Алла Олександрівна

Про себе

ТО14 (технологічна освіта 2014 рік вступу)

Студентка,мати,активна,цілеспрямована,відповідальна.

Мої інтереси

Творча робота,рукоділля,культура.

Навчальні курси та проекти, в яких беру участь

Мої роботи на Вікі КДПУ

Сірчасто-срібний фотоелемент (ФЕСС-У)

Телевізійний прередавач та приймач

Камера для спостереження шляхів α-частинок

«Природоохоронні технології»

Природоохоронні технології

Дуже актуальна тема,так як потрібно знаходити шляхи збереження природи,знаходити методи боротьби з засміченням і корисні засоби очищення т.п..

Природоохоронні технології

Екологічний моніторинг: завдання, методи досліджень Екологічний моніторинг — це комплексна система спостережень за станом навколишнього середовища, оцінюванням і прогнозом змін стану довкілля під впливом природних і антропогенних факторів. Основні завдання екологічного моніторингу: ·спостереження за джерелами антропогенного впливу; спостереження за факторами антропогенного впливу; ·спостереження за станом природного середовища й процесами, що відбуваються в ньому, під впливом факторів антропогенного впливу; оцінювання фактичного стану природного середовища; ·прогноз зміни стану природного середовища під впливом факторів антропогенного впливу й оцінювання прогнозованого стану природного середовища. Слід взяти до уваги, що власне система моніторингу не включає діяльність із керування якістю середовища, а лише є джерелом інформації, необхідної для прийняття екологічно значимих розв’язань. Екологічний моніторинг включає ланки різного рівня. Глобальний моніторинг — на основі міжнародного співробітництва. Контроль природного середовища здійснюється відповідно до міжнародних програм, таких як «Людина й біосфера» (МАБ), прийнятої ЮНЕСКО в 1970 p., а також програмами Міжнародного комітету з навколишнього середовища СКОПІ, ЮНЕП, що припускають створення Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС). Основне завдання — попередження природних і антропогенних змін стану природного середовища, здатних завдати економічної, моральної й соціальної шкоди людству. Національний моніторинг — загальнодержавна система спостереження й контролю. Завданнями глобального й національного моніторингу можуть бути, наприклад, спостереження за динамікою популяції шкідливих організмів на великих площах, облік руху охоронюваних видів рослин і тварин, можливості завдання збитків лісам, полям, водоймам. Регіональний моніторинг — вивчення стану навколишнього середовища в межах того чи іншого регіону. Локальний моніторинг, або імпактний,— вивчення стану навколишнього середовища в окремому населеному пункті або на підприємстві (наприклад, вивчення скидання або викидів конкретного підприємства).

Методи екологічного моніторингу. Для проведення моніторингу будь-якого рівня використовуються сучасні методи аналізу й контролю навколишнього середовища, які можна розділити на дві великі групи: А: аерокосмічні. Це система спостереження за допомогою літакових, аеростатних засобів, супутників і супутникових систем. Б: наземні. 1. Спектральні й хімічні методи аналізу дозволяють одержувати достовірну інформацію про екологічну обстановку: ·якісні й кількісні методи дозволяють визначити, яка речовина та в якій кількості міститься в досліджуваній пробі; ·титриметричний (об’ємний) метод. У цьому виді аналізу зважування заміняється вимірюванням об’ємів як речовини, що визначається, так і реагенту, використовуваного при певному визначенні; ·колориметричні методи засновані на зміні відтінків кольору досліджуваного розчину залежно від концентрації; ·експрес-методи. До експрес-методів належать інструментальні методи, що дозволяють визначити забруднення за короткий період часу. Ці методи широко застосовуються для визначення радіаційного фону, у системі моніторингу повітряного й водного середовищ.

2. Методи біологічної індикації засновані на реакції живих організмів, чутливих до конкретних хімічних домішок. Дозволяють судити про стан навколишнього середовища за фактом зустрічі, відсутності, особливостями розвитку організмів-біоіндикаторів. Біоіндикатори — організми, присутність, кількість або особливості розвитку яких слугують показником природних процесів, антропогенних змін середовища існування: біотестування за допомогою рослин (прикладом використання є Голландія, де такі корисні для людини рослини, як гладіолуси, тюльпани (тестоб’єкти на накопичення фторидів), італійська житня трава (тестоб’єкт на накопичення йонів важких металів), використовуються для аналізу забруднення великих площ країни); біотестування за допомогою живих організмів: а) тестування стану водойм у штучних умовах за допомогою таких організмів, як дафнія (рачки), п’явки (хробаки), інфузорії (найпростіші), знаходять у наш час широке застосування в багатьох країнах; б) метод ліхеноіндикації (від латин. lichenes — лишайники) заснований на обліку кількості лишайників у міських насадженнях (парках, садах), районах великих підприємств. (Установлено однозначний зв’язок між наявністю лишайників на стовбурах дерев і «полями забруднення» повітря.); в) факт відмирання дерев за відсутності жуків короїдів також слугує біологічним індикатором забруднення повітря або ґрунту речовинами промислового походження.

Технологія переробки побутових відходів Переробка відходів — одна з найактуальніших тем екології. Споживання продуктів з роками тільки підвищується, зростають темпи виробництва, разом із ними підвищується й кількість вироблених відходів. Екологічний моніторинг останніх років показує, що рівень забруднення наших міст різко підвищився. Не останню роль у цьому, як відомо, відіграє людина. Сьогодні сміття, що заповнило лісові масиви, водойми, схили, пустирі, уже не викликає здивування й стало для більшості з нас нормою життя. Ми вже не обурюємося виробами з поліетилену, що лежать на узбіччях, а тим часом на розпад одного поліетиленового пакета або пластикової пляшки припадає не один десяток років. Сміття, що потрапляє у воду, ставить під загрозу популяцію багатьох видів тварин. Будь-яка сировина, що ми споживаємо, на 97 % відсотків в остаточному підсумку перетворюється на відходи. Екосистема припускає постійний кругообіг речовин, але як бути з тими відходами, процес розкладання яких є надто тривалим? Тверді побутові відходи (ТПВ) — це товари, що втратили споживчі властивості, найбільша частина відходів споживання. До ТПВ належать відходи, що утворюються в житлових і громадських будівлях, торговельних, видовищних, спортивних й інших підприємствах (включаючи відходи від поточного ремонту квартир), відходи від опалювальних пристроїв місцевого опалення, опале листя, що збирають на територіях подвір’їв, і великогабаритні відходи. Тверді побутові відходи (ТПВ) можуть бути декількох видів: ·· відходи споживання, матеріали й вироби — усе, що псується, зношується, не функціонує (побутова техніка, акумулятори, плати, проводи тощо), відходи, продукти життєдіяльності організмів, біологічні й сільськогосподарські відходи; · відходи виробництва, які утворюються в результаті обробки сировини для одержання різних видів енергії, а також верстати, складні машини, устаткування на цих підприємствах. Отут і криється головна проблема для екології. Найчастіше це радіоактивні, токсичні й інші особливо небезпечні відходи; ·· картон, папір, газети, упаковки Tetra Pak. Це найпоширеніший вид відходів у містах (до 37 % від загальної маси відходів); ·· кухонні відходи (до 30 %), але вони не становлять проблем у переробці; ·· синтетика, штучні матеріали (пластик, пластмаса, поліетилен) складають у ТПВ близько 5 % від загальної маси. Рециркуляції більша частина пластиків не підлягає, а також практично не піддається біологічному розкладанню; ·· скляні й металеві відходи складають близько 3 % усієї маси ТПВ; ·· каміння, будівельне сміття, кістки — 1-2 %; ·· тканини — відходи виробів текстильної промисловості (до 5 %). Папір, органічні відходи, натуральні шкіра й тканини переробляються нескладно й швидко розкладаються самостійно, а пластик, метали, синтетичні матеріали, з яких виготовлена маса предметів, що оточують людину, практично не піддаються гниттю, не розкладаються й вимагають певних витрат на переробку. Утилізація (знешкодження) сміття й відходів — Це спеціальна обробка сміття з метою перетворення його в інертний (нейтральний) стан, що не спричиняє шкідливого впливу на екологію. Поки що людство винайшло три принципово різних шляхи утилізації сміття: 1.організація смітників, поховання на полігонах; 2.вторинне використання відходів (брикетування, термообробка); 3.спалювання відходів (перетворення на засклені гранули). Найбільш перевірений і популярний метод — поховання на смітниках — класика утилізації відходів. Але з ними тоді нічого не відбувається. У більшості держав світу саме так і відбувається. На підземних смітниках США спочиває 84 % від усього сміття країни, 90 % — в Англії, у Японії поховано 57 %. У середньому виходить 74 % від середньої кількості ТПВ у світі. Смітник, як професійне спорудження, має свої ідеальні стандарти якості. Днище смітника має бути вкрите поліетиленовою плівкою. Кожний новий шар відходів необхідно ущільнювати, накривати глиною й піском, а потім — новими шарами плівки. Спеціальний збирач знизу приймає всю рідину, яка надходить зі сміття, що зберігається. Рідина відправляється на переробку. Після заповнення котловану смітника його засипають ґрунтом, висаджують траву й розміщують зверху поле для гольфу. Така традиція існує у Великобританії й США. Зазвичай більшість світових смітників до таких стандартів не дотягують. Спалюють сміття у Франції (35 % від загальної кількості), у Японії — 40 %. У спалюванні сміття є свої плюси: обсяг відходів можна зменшити у 2-10 разів; можна використовувати тепло від вогню; менше загрози заразити навколишнє середовище. Але дим і продукти згоряння забруднюють навколишнє середовище — це теж факт. Мінусами є те, що у такий спосіб утворюється більше шлаків, ніж від вулканічної діяльності планети. Крім того, золу також необхідно якось використовувати або зберігати. Синтетика при горінні виділяє токсичні матеріали. (Це велика проблема: діоксини спричиняють серйозні мутації, вони канцерогенні й дуже отруйні, 6-10 г діоксину є смертельними для людини.) Обидва шляхи апробовувалися в США у 80-х pp. XX ст. З’ясувалося, що збудувати сміттєспалювальний завод зовсім не простіше, ніж організувати смітник, а за вартістю теж різниця невелика. Наприклад, середні капітальні витрати на будівництво сміттєспалювального заводу продуктивністю 500 тис. т на рік у США склали 200 млн доларів. У Росії такий завод коштував близько 100 млн доларів. На сьогодні найбільш високотехнологічні методи утилізації ТПВ — це переробка й біотехнологія. Одним із мінусів такої технології є обов’язкове сортування сміття. Суть біотехнології: мікроорганізми розкладають органічну частину відходів у процесі ана­еробного розкладання, горючий газ (метан) є результатом обміну речовин мікроорганізмів, також утворюється компост — чудове добриво. При сортуванні ТПВ можливе вторинне використання відходів як сировини. Наприклад, вторинне використання паперової макулатури зменшує витрати сировини, заощаджує паливо. Приклади плюсів вторинного використання відходів: 1 млн.т макулатури збереже 60 га лісів від вирубування, перероблена пластмаса підійде для виробництва поруччя або огородження. У Японії на переробленій макулатурі друкують понад 65 % періодики.

Список використаної літератури

1. ...1.Сидоренко Л.І, Сучасна екологія – К.:, 2001
2. ...2. Підоплічко І.Г., Ющенко О.К. Заповідні скарби. - К.: Рад. Школа, 1976
3. ...3.Ющенко О.П. Заповідники УРСР. - К.: Рад. школа, 1985.

Блог з матеріалами

Матеріал до теми Природоохоронні технології

Результати вивчення теми

фотоальбом