Поточна версія на 12:21, 5 грудня 2016

Пурис Анна Миколаївна

Про себе

Студентка 1-го курсу,природничо-географічного факультету,спеціальність-хімія

Мої інтереси

....

Навчальні курси та проекти, в яких беру участь

В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких ви берете участь.

Мої роботи

Стаття про Цвітне

На кордоні Кіровоградської та Черкаської областей, підперезавшись охвістям Чорного лісу, лежить село Цвітне. Зараз там проживає до півтори тисячі чоловік (за результатами останнього перепису населення у 2001 – 1137); жодних ознак великого господарства – місцеві живуть в основному з городів, тримають худобину, за чимось більшим виряджаючись на базар до сусідньої Олександрівки. А колись, 50-60 років тому, все виглядало інакше. Близько 5 тисяч мешканців, торжище, церкви, школи, кузні, крамничні і два великі гончарні заводи. Чи не в кожному дворі знають з якого боку підходити до глини: знаходити в перелісках її поклади (між іншим, залягає широкими пластами глибиною до 20 метрів), набирати в чани й правити кругом, поступово перетворюючи кришисту масу жовтого кольору в щокату макітру або чепурну, вигинистої форми, сулію під олію чи вино.

Протягом місяця на цвітянську кераміку у всій її видовій (столова, фігурна столова і декоративна) та кольоровій розмаїтості можна буде помимилуватися у відділі мистецтв бібліотеки Чижевського в рамках експозиції частини приватної колекції збирача старожитностей Володимира Нагорного, а також знахідок польових експедицій кіровоградських мистецтвознавців.

Основна сировина, що використовувалася в цьому промислі, глина -огирянка, як її величають місцеві, забезпечувала надзвичайну міцність і легкість черепка. За переказами, під час просушування партії готових виробів у цехах жінки могли брати в одну руку по п’ять бинточок чи глеків одночасно, чіпляючи кожним пальцем вушко. Посуд з Цвітного хоча й не відзначався показною барвистістю (приміром, поливу почали використовувати тільки наприкінці ХІХ століття), зате, через ту ж таки глину, відповідав запитам будь-якої, чи не найвибагливішої, господині. У домашніх сховах тамтешніх гончарів можна було знайти й велетенські макітри-сипанки (на око вміщували 4 відра речовини або круп), барила, слоїки, вухаті тикви, ринки, дитячі свищики, свічники і безліч всякої дрібноти, накшталт сільничок чи декоративних фігурок, якими прикрашали мисники. Від оборотів ремесла цвітнянців харчувалася й залізниця: щотижня в напрямку Одеси вирушало кільканадцять вагонів, вантажених цією продукцію; назустріч, з іншої колії, прибували товарняки з свинцем, фрітою та іншими хімічними речовинами, необхідними для готування поливи.

Втім, краще побачити все це на власні очі. Отож, не зволікайте, оглянути виставку можна буде до 20 травня.