Відмінності між версіями «Історія Кропивницького»

Версія за 10:13, 28 листопада 2016

Істо́рія Кропивницького— історичний розвиток міста Кропивницького, адміністративного центру Кіровоградської області України, від часу заснування і дотепер.

"Карта"

"Роль фортеці святої Єлисавети у виникненні та розвитку міста"

У 1753 році біля місця майбутньої фортеці у покинутій старообрядцями Знаменській слободі (район санстанції) була розміщена комендатура фортеці та помешкання військових. Згодом Знаменську слободу починають називати Биківською слободою на честь російського офіцера капітана Бикова, який з 2 листопада 1753 року опікувався Слобідським козацьким полком. У 1754 році з початком будівництва фортеці між фортецею та річкою Інгул з'являються Пермські табори, де було розміщено Пермський карабінерний полк, а трохи вище — Солдатська слобода (згодом ці два поселення називатимуть Пермською слободою). Биківська та Пермська слободи вважались форштатами фортеці.

Поселення, яке утворилось в районі сучасного центрального ринку навколо якого розросталось місто, було створене до початку будівництва фортеці у 1753 році, а магдебурзьке право в ньому виникло, коли будівництво фортеці було призупинене у 1755 році. Таким чином можна констатувати, що сучасне місто зобов'язане фортеці виникненню, адже виникло біля місця будівництва майбутньої єлисаветинської фортеці. Крім того назва Єлисавет — похідна від назви фортеці.

Подальший розвиток міста відбувався паралельно з фортецею та залежав від розвитку торгівлі, а не від розвитку фортеці. В той же час всі поселення Слобідського козацького полку, у тому числі і місто, були підпорядковані коменданту фортеці. Фортеця Св. Єлисавети цілий рік, з 22 березня 1764 року до 26 березня 1765 року, була губернським центром новоствореної Новоросійської губернії. З 1764 року фортеця стає центром Єлисаветинської провінції, а з 1775 року — повітовим центром.

У ході російсько-турецької війни 1768–1774 Єлисаветинська фортеця відіграла помітну роль у боротьбі Російської імперії за вихід до Чорного моря. У ці роки вона була резервною базою російських військ — тут часто розміщувалися штаби армій і полків, проводилися військові навчання. Відразу по війні, 1775 року озброєння й військовий контингент майже повністю було переведено до Херсона. Після знищення Запорізької Січі у червні 1775 року та приєднання Кримського ханства до Російськогї імперії 1783 року Єлисаветинська фортеця втратила військово-стратегічне значення, була роззброєна, а зрештою і ліквідована як військова одиниця. 11 січня 1784 року вийшов указ про заснування губернського міста Катеринославля (пізніше Катеринослав), Катеринославського намісництва, повітів та міст. Зазначений указ створював Єлисаветградський повіт та повітове місто «по назві повіту». У рескрипті від 10 лютого 1784 року зазначалося, що фортецю «отныне крепостями не почитать, а оставить их в каком оне ныне состоянии, относительно сделанных доныне в оных земляных укреплений, обращая их во внутренние города или посады». Цим указом фортеця разом з форштадтами була приєднана до міста. Однак приєднання Биківської та Пермської слобод саботувала міська влада, про це свідчить рапорт колезького асесора Стогова від 13 червня 1784 року, в якому він поясняє причини, чому він до того часу не прийняв у своє відання Пермської і Биківської слобід.

"Розвиток міста у XIX ст. — на початку XX ст"

Розквіт міста пов'язаний з графом Д. Є. Остен-Сакеном, який народився неподалік Єлисаветграда. З 1835 до 1850 року він очолював Новоросійські військові поселення, до складу яких з 1829 року увійшов Єлисаветград. Завдяки Д. Є. Остен-Сакену у місті з'явились «великий» міст через Інгул, нові кам'яні будинки, нові бульвари, сади, почалося озеленення та замощення вулиць. За значний вклад у розвиток міста в 1864 році Д. Є. Остен-Сакену було присвоєне звання почесний мешканець Єлисаветграда. Граф став першим, хто отримав це звання.

Від 1865 року Єлисаветград — знову повітовий центр Херсонської губернії.

У другій половині XIX століття в Єлисаветграді розпочалося бурхливе приватне будівництво. Один час міським архітектором тут був брат Федора Достоєвського Андрій. Єлисаветград того часу являв собою типове військове місто миколаївської епохи.

В сучасному місті поширений міф про те, що російський літературний критик і публіцисту Микола Добролюбов в приватному листуванні назвав Єлисаветград «маленьким Парижем». Насправді такого листа не існує,а цим епітетом традиційно нагороджували чимало провінційних міст Російської імперії. Однак не зважаючи на це термін «Маленький Париж» в теперішній час активно використовується, перетворившись на мем у регіоні.

О. П. Пашутін З поширенням капіталістичних відносин у сільському господарстві та будівництвом у 1868—69 роки залізниці Харків—Єлисаветград—Одеса в місті зводяться майстерні та заводи для ремонту й виробництва ґрунтооброблювальних знарядь і водяних турбін. 1874 став до ладу потужний завод сільсько-господарських машин, заснований англійськими підприємцями Робертом та Томасом Ельворті (нині ВАТ «Червона зірка») — його продукція (молотарки, сівалки) не раз одержувала відзнаки на всеросійських та міжнародних виставках.

Першим мером пореформенної доби був С. К. Турчанов (1866 - 1878). Перетворення і реформи господарства, а також культурні нововведення в Єлисаветграді в значній мірі припали на урядування в місті міського голови Олександра Пашутіна (1878–1905). В його часи місто активно розбудовувалось. За його головування у місті з'явились: водогін (1893 рік), електричний трамвай (1897 рік), телефонна станція, телеграф, інші елементи інфраструктури, публічна бібліотека. На кінець XIX століття у місті діяло близько 20 закладів освіти. 1870 року у Єлисаветграді відкрито земське реальне училище, у різні роки тут працювали профусор В. І. Григорович, історик, археолог і фольклорист В. М. Ястребов (з його ініціативи 1883 року при реальному училищі відкрито краєзнавчий музей), поет і композитор П. І. Ніщинський, а його вихованцями були, зокрема, актори і режисери М. К. Садовський та П. К. Саксаганський, письменник Ю. І. Яновський.

Театральна площа міста, поч. ХХ ст. У ті часи у місті жила родина Нейгаузів, у домі яких батьки майбутнього великого піаніста Генріха Нейгауза давали уроки учням. Значною подією культурного життя не лише в масштабах міста і краю, а й цілої України, став початок роботи у місті 1882 року першої української професійної театральної трупи (Театр корифеїв) під керівництвом М. Л. Кропивницького, а пізніше — М. П. Старицького. До неї входили І. К. Карпенко-Карий, М. К. Садовський, П. К. Саксаганський, М. К. Заньковецька, М. К. Садовська-Барілотті та ін.

В роки першої світової війни Єлисаветград відчув на собі зміну ситуації, що відбулась в Російській імперії — посилення соціальної напруги на фоні економічних негараздів, розшарування суспільства. Активізація різного роду політичних рухів та партій істотно вплинули на городян, спричинили стихійні протестні виступи і соціальне незадоволення.

"Радянський період"

1924 року місто перейменоване на Зінов'євськ на честь уродженця Єлисаветграда, одного з лідерів РКП(б) Г. О. Зінов'єва.

Від 1932 року Зінов'ївськ/Кіровоград у складі Одеської області, від 1939 року — обласний центр.

За роки НЕПу, і потому наприкінці 1920 — поч. 1930-х рр. у ході технічної реконструкції промисловості (індустріалізації) Кіровоград перетворився на важливий індустріальний центр УРСР. На базі заводу сільсько-господарських машин «Червона зірка» було побудовано металообробний, механічний та авторемонтний заводи, значного розвитку набула легка й харчова промисловість. Обличчя міста почало інтенсивно змінюватись, а кількість його мешканців подвоїлась.

У грудні 1934 року місто перейменоване на Кірово (на честь убитого 1 грудня цього ж року партійного і державного діяча СРСР С. М. Кірова). У січні 1939 року назву міста змінили на Кіровоград.

Ресурси: 

Бажан О. Г. Кіровоград // www.history.org.ua е-Енциклопедія історії України // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2., стор. 329–330 Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. Місто і люди. Єлисаветград — Кіровоград, 1754—2004. Ілюстрована енциклопедія., Кіровоград: , «Імекс-ЛТД», 2004, 303 стор. Босько В. Визначні постаті Степової Елади до 250-річчя заснування фортеці Святої Єлисавети, міста Єлисаветграда та 65-річчя утворення Кіровоградської області /Володимир Босько; кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського. — Кіровоград: Інформаційна мережа, 2004 — Ч. 1. — 2004. — 376 с.

"Відомі особи, які відвідали місто"