Відмінності між версіями «Глосарій до курсу "УМПС"»
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | Літературна мова | + | Мова – це ідеальна система матеріальних одиниць (звуків, слів, моделей речень тощо), яка існує поза часом і простором; це засіб спілкування; це невід’ємна ознака людського колективу. |
| − | + | Мовлення – це сам процес і результат спілкування. | |
| − | + | Національна мова – це тип національного мислення, тип національної культури, філософії і психології, що може реалізовуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої і національно-культурної діяльності. | |
| − | + | Державна мова – це мова (або мови), якою розмовляє або вміє розмовляти більшість населення країни незалежно від національної або територіальної належності її громадян. Найвищою її формою є офіційна мова, яка представляє державу на офіційному рівні. | |
| − | + | Мовна політика – це сукупність ідеологічних постулатів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мовної системи у певному напрямі. | |
| − | + | Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей. | |
| + | Мовна норма – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. | ||
| + | Мова професійного спілкування – це соціальний варіант сучасної літературної мови, її поліфункціональна підсистема, якою послуговуються переважно представники певної професії і яка забезпечує різні комунікативні потреби мовців у професійній сфері. | ||
| + | Предметна (фахова) мова – це сукупність мовних засобів, які використовують у професійній сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. | ||
| + | Ділова мова – це мова, якою послуговуються представники різних професій, це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксованого в документах. | ||
| + | Комунікативна компетенція (лат. competens – належний, відповідний) – сукупність знань про спілкування в різноманітних умовах і з різними комунікантами, а також уміння їх ефективного застосування в конкретному спілкуванні в ролі адресанта і адресата. | ||
| + | Мовна компетенція – знання учасниками комунікації норм і правил сучасної літературної мови і вміле використання їх у продукуванні висловлювань. | ||
| + | Орфограма – це правильне написання, яке треба вибрати з ряду можливих. | ||
| + | Пунктограма – це правильна постановка розділового знаку. | ||
| + | Культура мовлення – досконале володіння літературною мовою, її нормами у процесі мовленнєвої діяльності особистості. | ||
| + | Змістовність: продумати текст й основну думку висловлювання; розкрити їх повно; матеріал підпорядкувати темі й основній думці; говорити і писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого. | ||
| + | Правильність: дотримуватися норм літературної мови. | ||
| + | Точність: добирати слова і будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання. | ||
| + | Логічність і послідовність: говорити й писати послідовно, забезпечувати смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті; уникати логічних помилок. | ||
| + | Багатство (різноманітність): уникати невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень. | ||
| + | Доречність: ураховувати, кому адресоване висловлювання, як воно буде сприйняте, при яких обставинах відбувається спілкування. | ||
| + | Виразність і образність: добирати слова й будувати речення так, щоб якнайкраще, найточніше передати думку, бути оригінальним у висловлюванні й впливати на співрозмовника. | ||
| + | Кодифікація – встановлення й офіційне визнання літературної норми, зафіксованої в граматиках, словниках, довідниках. Кодифікація регулює розвиток літературної норми, забезпечує стабільність її функціонування. Кодифіковані норми усвідомлюються й приймаються носіями мови як обов’язкові. | ||
| + | Узус – загальноприйняте серед носіїв певної мови вживання слів, словоформ, синтаксичних конструкцій; поширена мовна практика на відміну від тимчасового, принагідного, індивідуального вживання мовних одиниць. | ||
| + | Білінгвізм – ознака індивіда, яка полягає у вільному володінні ним двома мовами. Індивідуальний білінгвізм – володіння й використання двох мов окремими індивідами одномовної спільноти. Масовий, або тотальний білінгвізм спричиняє, як правило, колоніальна залежність країни. У підневільних умовах залежна мовна спільнота змушена вивчити, крім рідної, ще одну мову й використовувати її для спілкування у визначених обставинах. | ||
| + | Суржик – штучне пристосування лексичних, фонетичних, орфографічних, граматичних і стилістичних норм української мови до відповідних норм російської, що калічить обидві мови. | ||
| + | Мовна освіта – процес і результат навчально-пізнавальної діяльності, спрямованої на засвоєння основ теорії мови з метою комунікації, на мовленнєвий, розумовий і естетичний розвиток особистості. | ||
| + | Мовне виховання – формування естетичної сприйнятливості до цінностей світової культури й осмислення серед них місця культури свого народу. | ||
| + | Мовленнєва поведінка – використання мови учасниками спілкування в конкретній ситуації відповідно до їхніх рівнів комунікативної й мовної компетенцій. | ||
| + | Мовна особистість – поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення до творчого самовираження, вільного, автоматичного здійснення різнобічної мовної діяльності. | ||
| + | Мовний етикет – це сукупність словесних формул увічливості, прийнятих у певному колі людей певного суспільства, певної країни. Він охоплює стійкі формули спілкування в ситуаціях установлення контакту із співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. | ||
| + | Стилі – це функціональні різновиди загальнонаціональної мови, які різняться типовими мовними засобами залежно від сфери людського спілкування. | ||
| + | Підстиль – конкретний різновид стилю. | ||
| + | Жанр – конкретна форма організації мовного матеріалу функціонального стилю, текстова реалізація моделей і структур, що сформувалися і закріпилися в мовних ситуаціях. | ||
| + | Колорити мови – це колоритно-стилістичні різновиди, або експресивні стилі. Основні колорити мовлення такі: 1) офіційності, 2) урочистості – піднесеності, 3) інтимності – ласкавості, 4) ліризму, 5) фамільярності, 6) гумору, 7) сатири. | ||
| + | Науковий стиль – функціональний різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі освіти і науки. | ||
| + | Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу права, влади, адміністрації, комерції, внутрішньо- і міждержавних відносин. | ||
| + | Публіцистичний стиль – функціональний різновид літературної мови, призначений для передавання масової інформації. | ||
| + | Художній стиль – функціональний різновид літературної мови, що моделює світ через конкретно-чуттєві образи і виконує естетичну функцію. | ||
| + | Конфесійний стиль – функціональний різновид літературної мови, який обслуговує релігійні потреби суспільства. | ||
| + | Епістолярний стиль – функціональний різновид літературної мови, який обслуговує сферу письмових приватних або приватно-офіційних відносин. | ||
| + | Текст – (лат. textum – тканина, спленіння) (у лінгвістиці) – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних смисловими і формально-граматичними зв’язками, спільною тематичною і сюжетною заданістю. | ||
Поточна версія на 12:38, 25 жовтня 2016
Мова – це ідеальна система матеріальних одиниць (звуків, слів, моделей речень тощо), яка існує поза часом і простором; це засіб спілкування; це невід’ємна ознака людського колективу. Мовлення – це сам процес і результат спілкування. Національна мова – це тип національного мислення, тип національної культури, філософії і психології, що може реалізовуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої і національно-культурної діяльності. Державна мова – це мова (або мови), якою розмовляє або вміє розмовляти більшість населення країни незалежно від національної або територіальної належності її громадян. Найвищою її формою є офіційна мова, яка представляє державу на офіційному рівні. Мовна політика – це сукупність ідеологічних постулатів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мовної системи у певному напрямі. Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей. Мовна норма – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. Мова професійного спілкування – це соціальний варіант сучасної літературної мови, її поліфункціональна підсистема, якою послуговуються переважно представники певної професії і яка забезпечує різні комунікативні потреби мовців у професійній сфері. Предметна (фахова) мова – це сукупність мовних засобів, які використовують у професійній сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Ділова мова – це мова, якою послуговуються представники різних професій, це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксованого в документах. Комунікативна компетенція (лат. competens – належний, відповідний) – сукупність знань про спілкування в різноманітних умовах і з різними комунікантами, а також уміння їх ефективного застосування в конкретному спілкуванні в ролі адресанта і адресата. Мовна компетенція – знання учасниками комунікації норм і правил сучасної літературної мови і вміле використання їх у продукуванні висловлювань. Орфограма – це правильне написання, яке треба вибрати з ряду можливих. Пунктограма – це правильна постановка розділового знаку. Культура мовлення – досконале володіння літературною мовою, її нормами у процесі мовленнєвої діяльності особистості. Змістовність: продумати текст й основну думку висловлювання; розкрити їх повно; матеріал підпорядкувати темі й основній думці; говорити і писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого. Правильність: дотримуватися норм літературної мови. Точність: добирати слова і будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання. Логічність і послідовність: говорити й писати послідовно, забезпечувати смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті; уникати логічних помилок. Багатство (різноманітність): уникати невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень. Доречність: ураховувати, кому адресоване висловлювання, як воно буде сприйняте, при яких обставинах відбувається спілкування. Виразність і образність: добирати слова й будувати речення так, щоб якнайкраще, найточніше передати думку, бути оригінальним у висловлюванні й впливати на співрозмовника. Кодифікація – встановлення й офіційне визнання літературної норми, зафіксованої в граматиках, словниках, довідниках. Кодифікація регулює розвиток літературної норми, забезпечує стабільність її функціонування. Кодифіковані норми усвідомлюються й приймаються носіями мови як обов’язкові. Узус – загальноприйняте серед носіїв певної мови вживання слів, словоформ, синтаксичних конструкцій; поширена мовна практика на відміну від тимчасового, принагідного, індивідуального вживання мовних одиниць. Білінгвізм – ознака індивіда, яка полягає у вільному володінні ним двома мовами. Індивідуальний білінгвізм – володіння й використання двох мов окремими індивідами одномовної спільноти. Масовий, або тотальний білінгвізм спричиняє, як правило, колоніальна залежність країни. У підневільних умовах залежна мовна спільнота змушена вивчити, крім рідної, ще одну мову й використовувати її для спілкування у визначених обставинах. Суржик – штучне пристосування лексичних, фонетичних, орфографічних, граматичних і стилістичних норм української мови до відповідних норм російської, що калічить обидві мови. Мовна освіта – процес і результат навчально-пізнавальної діяльності, спрямованої на засвоєння основ теорії мови з метою комунікації, на мовленнєвий, розумовий і естетичний розвиток особистості. Мовне виховання – формування естетичної сприйнятливості до цінностей світової культури й осмислення серед них місця культури свого народу. Мовленнєва поведінка – використання мови учасниками спілкування в конкретній ситуації відповідно до їхніх рівнів комунікативної й мовної компетенцій. Мовна особистість – поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення до творчого самовираження, вільного, автоматичного здійснення різнобічної мовної діяльності. Мовний етикет – це сукупність словесних формул увічливості, прийнятих у певному колі людей певного суспільства, певної країни. Він охоплює стійкі формули спілкування в ситуаціях установлення контакту із співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Стилі – це функціональні різновиди загальнонаціональної мови, які різняться типовими мовними засобами залежно від сфери людського спілкування. Підстиль – конкретний різновид стилю. Жанр – конкретна форма організації мовного матеріалу функціонального стилю, текстова реалізація моделей і структур, що сформувалися і закріпилися в мовних ситуаціях. Колорити мови – це колоритно-стилістичні різновиди, або експресивні стилі. Основні колорити мовлення такі: 1) офіційності, 2) урочистості – піднесеності, 3) інтимності – ласкавості, 4) ліризму, 5) фамільярності, 6) гумору, 7) сатири. Науковий стиль – функціональний різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі освіти і науки. Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу права, влади, адміністрації, комерції, внутрішньо- і міждержавних відносин. Публіцистичний стиль – функціональний різновид літературної мови, призначений для передавання масової інформації. Художній стиль – функціональний різновид літературної мови, що моделює світ через конкретно-чуттєві образи і виконує естетичну функцію. Конфесійний стиль – функціональний різновид літературної мови, який обслуговує релігійні потреби суспільства. Епістолярний стиль – функціональний різновид літературної мови, який обслуговує сферу письмових приватних або приватно-офіційних відносин. Текст – (лат. textum – тканина, спленіння) (у лінгвістиці) – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних смисловими і формально-граматичними зв’язками, спільною тематичною і сюжетною заданістю.
