Відмінності між версіями «Стежками рідного седа»

Гришине - село, центр сільської Ради. Розташоване на берегах річки Гришинки, що впадає в річку Бик - притоку Самари, за 5 км на північний захід від Красноармійська і за 70 км від обласного центру. Населення - 2893 чоловіка.

На території села знайдено сарматський меч і кам'яні скульптури кочівників

ІХ-ХІІІ століть.

Осіле населення у цій місцевості з'явилося на початку 16 ст., коли запорізькі

козаки, поступово заглиблюючись у лівобережні степи, просунулися до верхів'їв рік Самари, Вовчої, де заснували ряд зимівників. За переказами, першим оселився тут запорожець Гриша, від імені якого поселення й дістало свою назву.

З другої половини 18 ст., після приєднання Криму до Росії, почалося інтен-

сивне заселення цих земель. Десь між 1780 і 1790 роками на території колишнього козацького зимівника виникла казенна слобода Гришине. Її заснували селяни-пере селенці з південних губерній, в основному українці. Згодом було переселено сюди кілька десятків польських родин. 1799 року в слободі налічувалося 100 дворів з насе ленням 250 осіб чоловічої статі. У відповідності з існуючим положенням казенні селя ни Гришиного одержували у подвірно-спадкове землекористування ділянки по 30 де- сятин. На деякий час (від 6 до 16 років) поселенці звільнялися від податків. Державні селяни вважалися «вільними сільськими обивателями», але фактично перебували у феодальній залежності від казни. Вони сплачували щорічний оброк по 3-5 крб. з ревізької душі, а також відбували різні державні грошові і натуральні повинності, визначені інвентарями казенних маєтків.

Головним заняттям жителів слободи було землеробство і скотарство. Займалися вони також мисливством, рибальством, виготовленням товарів на ринок, чумацьким промислом. Через Гришине проходив великий тракт з Катеринослава на Бахмут. Місцеве селянське правління очолював старшина (отаман), діловодство вів сло бідський писар. Вироки виносили за рішенням сходу всієї громади.

Процес заселення донецьких степів тривав і на початку ХІХ ст. Тільки за перші

30 років ХІХ ст. кількість казенних поселенців слободи збільшилася в 4 рази. На грудень 1830 року в Гришиному налічувався 971 житель чоловічої статі, у користу ванні яких було 14008,5 десятин придатної землі, 9,5 десятин лісу і 1001 десятина т. зв. неудобівз. Вільні землі навколо слободи царський уряд роздав багатьом поміщикам і колоністам. Поблизу Гришиного з'явилися німецькі колонії (Шидлове, Василівка), маєтки поміщиків Вінсів, Геккерів, Роговських та ін., які оточили тіс- ним кільцем землі гришинських селян. Середній наділ на одну ревізьку душу в селі становив 14,4 десятини. При низькій культурі землеробства й дедалі зростаючих по- датках і поборах зменшувалися прибутки гришинських селян, багато з них розорю валися.

Напередодні селянської реформи 1861 року в Гришиному налічувалося 435 дво рів і 3016 чол. населення. Багато його жителів, поряд з сільським господарством, займалися різними промислами й ремеслами: виготовляли серии, коси, лопати, брич-. ки, колеса, бочки, кам'яні катки, шили одяг, взуття, вичинювали овечі шкури, а з ко- нопель і льону виробляли полотно. Добра слава йшла про сільських умільців: Ко валів ,Сліпенків, Булавіних, Міщенків, Коваленків, шевців - Головкіних, Хо- диків, кравців - Ковтунів, Горбунових та ін. Продукти своєї праці місцеві селяни збували на ринку. З 1860 року в Гришиному щороку проводились три триденні яр- марки. Жителі навколишніх слобід і сіл приїжджали сюди з полотном, худобою,кіньми, хлібом, різними ремісничими і побутовими виробами.

В 1863 році на ці ярмарки привезено товарів на 25 600 крб., а продано на 16 тис. карбованців.

Після ліквідації кріпосництва у відповідності з указами про поземельний устрій державних селян колишні казенні селяни дістали право зберегти землі, якими до цього користувалися. Але, не маючи коштів на їх викуп, селяни ще понад 20 ро- ків сплачували оброчну подать, яка виснажувала їхні господарства. Один з царських чиновників після відвідання села писав у 1886 році: «Особливо різко впадає в очі вражаюча бідність значної частини селян найбільш наділеного землею села Гриши- ного. Обшарпана постать і жалюгідний, розгублений вигляд тутешнього мужика, стомлена, похнюплена його худоба і напівзруйновані будівлі справляють гнітюче вра- ження». Офіційна земська статистика за 1887 рік свідчить, що у Гришиному на 998 дворів було всього 745 волів, 590 корів, 243 голови ялового молодняка, 742 коней, 887 свиней, 135 кіз, 3852 вівці, 227 телят, 106 лошатз. Багато дворів не мали ніякої худоби.

Звведенням обов'язкового викупу у січні 1887 року лише 1618 із 6124 селян

одержували наділи. Загальна кількість надільної землі становила 14133 десятини, а середній наділ на ревізьку душу - до 8,7 десятини. Перехід на викуп землі при- скорив розшарування селян. Кращу землю захопили сільські багатії. Біднота, що розорювалася, змушена була наймитувати у місцевих куркулів та сусідніх поміщи- ків. Деякі селяни пішли на будівництво Катерининської залізниці та на шахту За- хідно-Донецького кам'яновугільного товариства «Табурна», яку відкрито поблизу села 1901 року.

Після реформи 1861 року Гришине стало волосним центром Бахмутського повіту. За даними загального перепису 1897 року, в селі мешкало 7148 чоловік. На початку ХХ ст. тут був паровий млин і більше десяти торговельних підприємств з річним обо- ротом близько 85 тис. крб. Лише у другій половині ХІХ ст. в селі відкрито лікарню на 10 ліжок. Один лікар і 2 фельдшери обслуговували цілу дільницю - села 4 во- лостей Бахмутського повіту, розкидані в радіусі на 41 версту”. За даними 1897 року, до 75 проц. жителів Гришиного були неписьменними. Тільки в 1843 році почала пра- цювати школа на 50 учнів, яких навчав один учитель. Містилася вона у приміщенні колишнього винного складу. Незважаючи на зростання населення, навіть через 20 ро- ків у ній перебувало лише 50 хлопців і 5 дівчаток. У 1886 році на базі цієї школи відкрили земську школу на 40 учнів, а 1891 року - церковнопарафіяльну одноклас- ну жіночу школу. В 1903 році з 783 селянських дітей навчалося лише 3906. Школа роками не ремонтувалася і була схожа, як повідомляв місцевий учитель земству,

«на стару занедбану корчму».

Промислова криза в країні на початку ХХ ст., голод і недорід погіршили стано- вище робітничого класу і селянства, посилили серед них невдоволення існуючим ладом. Великий вплив на жителів Гришиного справляла ленінська газета «Искра», розповсюджувана тут у 1901-1903 рр. Агітаційну роботу в селі проводила соціал- демократична організація станції Гришине. На початку липня 1905 року тут поширю- вались антиурядові листівки, надіслані Катеринославським комітетом РСДРП.

Жителі с. Гришиного брали активну участь у виступі робітників-залізничників під час грудневого збройного повстання 1905 року, у мітингах, організованих страй- ковим комітетом на станціїд. 10 грудня 1905 року селяни напали на економії поміщиків Вінса, Роговського і розподілили між собою захоплений там сільськогосподар- ський реманент та худобу. Частина селян вступила до гришинської бойової дружини і в її складі виїхала до Горлівки, де брала участь у бою з царськими військами. Се- ред 50 учасників грудневого збройного повстання на станції Гришине, засуджених царським урядом, двоє були жителями с. Гришиного: слюсар С. І. Анікєєв і учень слюсаря І. А. Пономарьов.

У роки реакції класове розшарування села поглибилося. На 1 січня 1908 ро- ку з 1227 дворів 247 (20 %) мали всього по 1-5 десятин землі, 656 (54 %) - від 5 до 10 десятин і лише четверта частина-324 двори (24 %) мали понад 10 десятин. В селі було 1345 голів великої рогатої, 1135 - дрібної худоби і 2862'ко- ней. Але вони також розподілялися нерівномірно. Багато дворів залишалися без худоби і тягла.

Проведення столипінської аграрної реформи сприяло зміцненню куркульських господарств, на землях яких створювалися показові поля. Так, на землі, що нале- жала С. Булавіну, було введено чотирипільну сівозміну і врожайність ярих досягала 100-120 пудів, тоді як урожайність на селянських полях не перевищувала 25- 30 пудів. Сільська біднота не могла користуватися і послугами т. зв. Селянського банку, який до 1911 року не допоміг селянам придбати жодної десятини землі.

На початок 1911 року в селі за указом від 9 листопада 1906 року за 381 господар- ством (31 % всіх дворів) закріпили 4929 десятин землі. До 1915 року землю за- кріпили в особисту власність уже за 765 господарствами (з 1228), з яких 712 одер- жали її на відрубах загальною площею 6602 десятини і утворили 48 хуторівз. Багато селян, не маючи тягла, реманенту і коштів для обробітку своїх мізерних наділів, не могли прогодувати сім'ю. Вони продавали землю, перетворюючись на сільських пролетарів, або переселялися у Сибір. До 1 квітня 1910 року 177 родин села Гриши- ного звернулися до властей Бахмутського повіту з проханням виділити їм у Сибіру

481 наділ землі.

До 1913 року в Гришиному налічувалося близько 1300 дворів, 11951 житель (5968 чоловіків і 5983 жінки), а надільної землі було 14 282 десятини оброблюваної і 463 десятини непридатної. Село Гришине, як писала повітова газета, простягалося по долині довгим ланцюгом одноманітних, переважно критих соломою українських хат. 13 червня 1914 року пожежа спустошила частину села. За неповними підрахун- ками земства, сума збитків, заподіяних селянам, становила 1248 крб. Волосна лі- карня, що знаходилася у селі, обслуговувала 35 тис. населення. Медперсонал її складався з 4 чоловік: лікаря, акушерки і двох фельдшерів. Коштів на медика- менти і предмети догляду за хворими відпускали дуже мало. Так, 1914 року лікарні асигнували всього 247 крб. 32 коп. Кожний 25-й хворий вмирав, більше половини з них становили діти. В 1914 році в селі працювали двокласне змішане земське учи- лище з ремісничим відділенням, 4 однокласні земські школи і 1 церковнопарафіяльна однокласна жіноча школа. В 1912 році місцеві вчителі організували т. зв. народні читання. Того ж року в церковнопарафіяльній школі вперше за всю історію села було

влаштовано новорічну ялинку для дітей.

Коли почалася Перша світова війна, з села призвали до армії близько 50 проц. дорослого чоловічого населення. Для потреб війни власті часто реквізовували коней і худобу, Площа посівів значно скоротилася. Куркулі жорстоко експлуатували бідноту, беручи величезні проценти за позику, за безцінь скуповували селянські землі. У зв' язку з виходом більше як 700 домогосподарів на відруби і хутори населення села на 1915 рік зменшилося до 7-8 тис. чол. Вони мали 8-9 тис. десятин Після перемоги Лютневш буржуазно-демократичної ре- волюцп великии вплив на жителів села справляла діяльність Ради робітничих депутатів станції Гришине. Роз'яснювальну роботу серед селян проводили члени селянської секції , ство реної при Гришинській районній Раді з ініціативи більшо- вицької групи навесні 1917 року. Рада направила у села райо- ну групи агітаторів для подання допомоги селянству у вибо- рах місцевих Рад. Вже в травні у селі Гришиному почала діяти Рада селянських депутатів. До складу входили М. Батрак, С. О. Басов, Ф. Ф. Толстунов. В липні 1917 року Бахмутський повітовий виконком ухвалив за десятину річ- ної оренди сплачувати не 10-15 крб., як запропонунав Тимчасовий уряд, а не білъше 4 крб. При цьому гроші за оренду повинні були витрачатися на допомогу інвалідам вій- ни, сиротам і на освітні потреби села. В селі Гришиному на ці гроші організували народний сільський клуб і школу. З допомогою гришинських залізничників жителі села вели наполегливу боротьбу проти місцевих куркулів. спілки землевласників і куркульсько-есерівської «селянської спілки», що намагалися перешкодити діяльності Рад і аграрним перетворенням.

Після перемоги Великої Жовтневої соцпалпстичної революції більшовики станції Гришине ознайомили жителів села з ленінськими декретами про землю і мир. У грудні 1917 року при підтримці загонів Червоної гвардії району, які придуши- ли куркульсью заколоти, селяни Гришиного почали розподіл поміщицької і кур кульської землі. На початку січня 1918 року в селі створюється ревком. Його актив- ними організаторами були місцеві селяни: більшовик Д Я. Воробйов, який повер- нувся з армії, а також М. Анікєєв, М. Завгородній, М. Науменко, І. Ходика. Тоді ж з селян і колишніх фронтовиків ревком і створений у ці дні комуністичний осередок на чолі з Д. Я. Воробйовима сформували загін Червоної гвардії, що швидко виріс до 500 чол. В кінці січня 1918 року було обрано волвиконком, а у лютому комуністи села доповідали повітовій Раді: «Владу Рад визнано. Економії охоро- няються червоногвардшцямиМ Під керівництвом більшовицького осередку і волви- конкому було взято на облік весь поміщицький реманент, худобу, посівне зерно, провадився розподіл землі.

В квітні 1918 року, коли до Донбасу наближалися австро-німецькі окупантн, село і станція Гришинестали важливими оборонними пунктами, де війська 1-ї і 2-ї українських радянських армій стримували натиск ворога. Разом з ними захищали владу Рад червоногвардійські і робітничі загони Донбасу 5. 21 квітня 1918 року австро-німецькі війська захопили село і спільно з українськими буржуазними на- ціоналістами чинили жорстокі репресії. Трудящі піднялися на боротьбу за віднов- лення Радянської влади. В підпільну більшовицьку організацію Гришинського райо- ну, створену в травні 1918 року, входили й більшовики села - Д. Я. Воробйов, М. Завгородній, В. Д. Юровников та ін. Селяни допомагали продовольством залізнич- никам станції Гришине і шахтарям району, які застрайкували у липні 1918 року, а восени того ж року багато з них вступили до повстанських загонів, що діяли в районі під керівництвом Т. В. Кишканя, Д. Я. Воробйова, Й. І. Тютюнника, П. С. Рокотянського та ін. В листопаді 1918 року збройні загони гришинських робіт- ииків і селян, роззброївши окупантів і гетьманську варту, відновили владу Рад и селах районуІ, в т. ч. і в Гришиному.

Але на зміну окупантам і гетьманцям в кінці листопада 1918 року сюди прийшли петлюрівці, а потім білогвардійці. 20 січня 1919 року їх вигнали війська Червоної Армії, яким активно допомагали партизани. Зразу ж було створено ревком на чолі з Д. Я. Воробйовим, а в кінці лютого 1919 року відбулися вибори до волосної Ради селянських і робітничих депутатівз, головою якої став учасник грудневого збройного повстання 1905 року на станції Гришине 1. А. Пономарьов.

Партійна організація і Рада проводили роботу щодо здійснення аграрних зако- нів Радянської влади, організації весняної сівби, виконання продовольчих поставок, мобілізації населення на боротьбу з бандитизмом, подання допомоги родинам черво- ноармійців тощо. Гришинський райвиконком конфіскував млини та іншу власність багатіїв, що втекли з білими, організував роботу волосного народного суду, комбіду, шкіл, бібліотеки, сільської лікарні, драмгуртків, школи для дорослих. 10 березня 1919 року при волвиконкомі було створено відділ освіти і розпочато ремонт народного дому (клубу). Робота ця проводилася у прифронтових умовах _ всю весну 1919 року недалеко від села, в районі Курахівки, Авдіївки, Юзівки тривали жорстокі бої з бі- логвардійцями за Донбас.

29 травня 1919 року Гришине захопили денікінці. Від рук денікінських катів

загинули комуністи-підпільники І. А. Пономарьов, М. Н. Кравченко, Ю. П. Фоменко. Багато жителів села пішли у партизанські загони. Боротьбу трудящих проти дені- кінських банд очолила районна підпільна організація. 30 грудня 1919 року 8-а Чер- вонопрапорна кзвалерійська дивізія Червоного козацтва визволила село від ворогів. Відновив свою діяльність волосний партійний осередок, на обліку якого у березні 1920 року було 14 чоловік. Активну роботу серед населення проводили комуністи села -- Бочаров, Савченко, Черняєв, Воробйов. У квітні 1920 року пройшли вибори до Гришинсысої волосної Ради, головою якої обрали Д. Я. Воробйова. До квітня створено комсомольський осередок на чолі з молодим комуністом М. М. Мишнєвим.

Жителі села активно підтримували політику Радянської влади. 20 червня 1920 ро- ку тут відбувся мітинг. Його учасники (понад 1500 чол.) одностайно ухвалили резо- люцію - всіляко зміцнювати владу Рад. Багато гришинців добровільно пішли на “фронт, серед них К. С. Москаленко (, М. Глущенко, Т. М. Цитаненко та ін., щоб допомогти Червоній Армії відбити напад білополяків і врангелівців.

З червня 1920 року Гришине стало підрайонним центром Гришинського району, що об'єднував кілька волостей (з 1921 року село Гришине знову центр волості, а з 1923 року - сільради). 22 серпня 1920 року тут відбувся підрайонний з'їзд КНС (в селі КНС організовано в червні 1920 року), який зобов'язався забезпечити виконання продрозверстки 1920 року достроково. КНС взяв на облік увесь урожай, а також допо- магав у збиранні врожаю вдовам та родинам червоноармійців. На вересень 1920 року продрозверстку було виконано 3. За рішенням партійної організації в серп- ні провадився «тиждень допомоги хворому і пораненому червоноармійцю». Жіноча рада, створена ще в червні, направила своїх делегаток до лазарету доглядати поранених та хворих.Восени 1921 року Гришинський комнезам вжив енергійних заходів щодо проведення посівної кампанії. Вилучений у куркулів насіннєвий фонд розподі- лили між родинами червоноармійців та бідняків. З 28 березня по 4 квітня відбулося два недільники, на яких заготовляли ліс, очищали подвір'я, ремонтували мости.

Відбудова господарства відбувалася в умовах запеклої боротьби з Куркуль- ськими бандами. Від рук махновців загинули М. М. Мишнєв, делегат 1 Всеукраїн- ського з'їзду КНС. Миронов та ін. Щоб ліквідувати банди, партійна організація мобілізувала всіх комуністів і комсомольців. Велику допомогу населенню у боротьбі з бандитизмом надавали червоноармійські частини. Для захисту мирної праці жителів в селі було розміщено близько 800 бійців З-ї бригади Донецької дивізії військ ВЧК. Вони допомагали селянам також у проведенні сільськогосподарських робіт.

Тяжке становище населення посилювалося неврожаєм і голодом 1921-1922 рр. На початок 1923 року в селі залишився 7191 житель. З 1268 господарств (частина їх займалася промислами) 159 нічим було засіяти поле, 165 були без будь-якого посіву; 473 взагалі не мали ніякої худоби, 321 - робочої худоби, 221 господарство мало по 1 голові робочої худоби, 220 - по дві, 33 - по 3-4 голови робочої худоби. З 9830 десятин землі 428 десятин було зайнято садибами, 6 десятин - під сіножатями, а9396 десятин під ріллею, але эасіяли на січень 1923 року тільки 3788 десятин.

Комосередок (в 1925 році до його складу входило 36 комуністів), Рада, КНС та 67 комсомольців села провадили велику органіааторську, виховну і роз'яснювальну роботу серед селян. Навесні 1924 року в Гришиному вже діяло сільськогосподар- ське товариство, якому держава надала кредитз, працювали споживча кооперація і каса взаємодопомоги. Наса позичала селянам зерно, давала в тимчасове користу- вання трактор, сільгоспреманент. У 1925 році сільськогосподарське товариство про- дало держторгу 10 тис. пудів зерна і 5 тис. пудів кукурудзи, одержало від держави у кредит машини на 18 тис. крб., 4 трактори «Фордзон». На початок 1926 року воно налічувало 560 членів. 1924 року в селі організується сільськогосподарська артіль ім. М. Скрипника, яка на осінь 1925 року об' єднувала 43 члени, з них 5 комуністів і 36 комсомольців. У користуванні артілі було 367 десятин землі, близько 100 голів худоби, маслозавод. Вона мала локомобіль, трактор. Артіллю керувала Рада у складі З чол., яку обирали загальні збори. У 1926 році на землях артілі було впро- ваджено шестипільну сівозміну. Врожай пшениці на показовому полі цього ж року становив 366 пудів з десятини. При артілі працювала школа на 35 дітей. В 1924-27 рр. у селі ст орено З машинно-тракторні товариства.

Помітні зрушення сталися в культурному житті села. Сільська лікарня в 1926 ро- ці поповнилася новим стаціонарним відділенням на 10 ліжок. Працювали школи, лікнеп, клуб, бібліотека. При сільбуді 1925 року обладнано кімнату для головного читання газет. Крім гуртків художньої самодіяльності, створено спортивний, МОДР, оборонний, налагоджено випуск стінної газети. З 18 по 25 січня 1925 року в селі проходив тиждень пам'яті В. І. Леніна, під час якого було проведено огляд досягнень у соціалістичній перебудові села, заслухано звіти про роботу лікнепу, жінради, сільбуду і створено ленінський куток. У березні 1925 року проведено дво- тижневик книги.

З 1925 року комсомольці організували випуск рукописної газети «Юный пахарь», яка проводила агітаційну роботу серед молоді, атеїстичну пропаганду. 3 січня 1926 ро- ку на базі політгуртка створено школу політграмоти, працювали загальноосвітній, 2 гуртки для малописемнних. Багато молодих селян Гришиного поїхало вчитися. Так, ще 1922 року Гришинський комосередок послав до Харківської школи червоних старшин комсомольців Т. М. Циганенка, С. О. Басова, П. О. Мишнєва, К. С. Москаленка, С. Л. Ткаченка, на військові курси до Києва - Ф. Т. Тищенка, на иедкурси - І. Л. Воробйова, до сільгоспшколи - Н. Х. Москальова. У березні 1925 року в школах села було створено 3 загони юних піонерів, що обєднувалп понад 120 дітей.

Зміцнів зв'язок села з шефами. Залізничники станції Гришине допомогли селя- нам у проведенні сільськогосподарських робіт, налагодженні роботи шкіл, лікнепу, виступали перед ними з концертами.

Виконуючи рішення ХУ з'їзду ВНП(б), Гришинська партійна організація та сільська Рада здійснювали курс партії на колективізацію сільського господарства. На початок 1930 року 1006 бідняцьких і середняцьких господарств (89 проц. їх за- гальної кількості) вже об'єдналися у 13 товариств спільного обробітку землі. В 1930 році ТСОЗи були реорганізовані у 7 артілей. Після укрупнення їх влітку 1931 року в селі налічувалося 5 артілеіґ, головами яких були П. Є. Назаренко, І. К. Фісай, Й. Ф. Єременко, С. О. Пєшков, С. С. Гриценко та інші.

Комуністи села мобілізували населення на боротьбу проти куркульства, яке намагалася зірвати колективізацію. Погрози, постріли з-за рогу, підпали, саботаж - були основною зброєю куркулів: вони вчинили замах на голову Гришинської сільради М. М. Ланцова і ін. сільських активістів. У 1931 році куркулі знищили 36 голів гро- мадської рогатої худоби і коней, а на кінець 1932 і початок 1933 року - 250 коней. Партійна організація та сільрада разом з робітничо-селянською інспекцією вжили рішучих заходів проти куркулів. З 5 по 25 січня 1932 року було проведено двотижне- вик перевірки стану робочої худоби і техніки. Тих, хто зривав хлібозаготівлі, штра- фували, а найбільш злісних, за рішенням загальних зборів селян і сільської Ради, виселяли з села.

Велику допомогу селянам у колективному веденні господарства подавала перша тракторна колона, створена у Гришинському районі навесні 1929 року. Восени 1930 року було організовано Гришинську МТС, що налічувала 60 тракторів. У грудні 1931 року при МТС розпочали роботу курси для підготовки трактористів. Першими механізаторами у селі стали Д. С. Пилппець, Г. Т. Лазнпк, Ю. Л. Батрак та інші.

На кінець 1931 року колгоспи села Гришиного об`єднували 829 дворів (82% усіх селянських господарств). Виконуючи постанову ЦК ВКП(б) від 4 лютого 1932 року «Про чергові заходи щодо організаційно-господарського зміцнення кол- госпів», Гришинська сільська партійна організація, у складі якої налічувалося 29 комуністів, створила в кожному колгоспі партійні групи, організувала бригади з постійним складом колгоспників, здійснювала контроль за їх роботою. На вирі- шальних ділянках працювали комуністи. .

У селі виросли кадри висококваліфікованих спеціалістів - агрономів, зоотех- ніків, механізаторів, рільників та ін. 1932 року 5 колгоспів села було об`єднан0 у З господарства. Їм передано понад 7 тис. десятин землі, на колгоспних полях пра- цювало 11 тракторівд. Шефи гришинськпх колгоспів - робітники паровозного депо станції Гришине та ін. промислових підприємств відремонтували сільськогосподар- ські машини і реманент, збудували тваринницькі приміщення тощо.

У 1935 році загальні збори колгоспників одностайно схвалили Примірний статут сільськогосподарської артілі. На той час було усуспільнено 97 проц. земельних угідь, значно підвищився матеріальний добробут колгоспниківї В 1937 році всі три артілі- села засипали у державні засіки понад 3,5 тис. цнт зерна. У 1939 році колгоспники , одержали на тру- додень по 4,5 кг зерна і 1 кр .38 коп. грішми. 1940р у за високі показники у розвитку тваринництва гришин- ські колгоспники - завідуючий фермоіо П. Н. Фісай, свинарки М. Ф. Чередниченко і М. М. Згунова були учас- никами Всесоюзної сільськогосподарське! виставки у Москві.

Під керівництвом сільської Ради проводилися масові недільники по благоустрою села, під час яких закладено фрук овий сад, озеленено 23 га вулиць. Якщо на початок 1926 року з 7191 жителів у селі було 1713 неписьменних, то за роки передво нних п'ятирічок неписьменність пов- ністю ліквідовано. Всі и шкільного віку вчилися. Невеличкі дореволюційш початкові школи розширено.

Одну з шкіл ще у 1926 році перетворено на 7-річну, а потім на середню. Напередоді Великоі Вітчизняної війни у селі було дві школи. в яких навчалося близько 500 учнів.

У сільському клубі працювали гуртки художньої самодіяльнос регулярно відбувалися перегляди кінофільмів. Комсомольська агітбригада виїжджала з кон- .портами на польові стани і в сусідні села. Комуністи і комсомольці вели антире- ліг іну пропаганду серед населення, проводили бесіди, лекції, при клубі і в школа * діяли гуртки «войовничих безвірників», працювалибібліотеки. Майже кож- на родина передплачувала газети та журнали.

В селі було 2 партійні організації - колгоспна (об'єд увала 28 членів І канди- датів у члени партії) і сільська територіальна, що налічувала 24 чол. 12 грудня 1937 року жителі села взяли активну участь у перших виборах до Верховн Ради СРСР. У червні 1938 року 2744 виборці села одностайно проголосували за канди- дат у депутати Верховної Ради УРСР - знатну ланкову колгоспу ім. Леніна Красно- армійського району Є. Ю. Ковальову а оармійському і сусідніх з ним

районах.

З перших днів Великої Вітчизняноі війни більшість чоловіків села пішли на

фронт. Ті, що залишилися, брали участь у будівництві оборонних споруд, на їх плечі лягав весь тягар сільськогосподарських робіт. З наближенням фронту у жовтні 1941 року у східні райони країни було евакуйовано понад 500 голів великої рогатої худоби, сільгоспмашини, виїхала група колгоспників. 21 жовтня 1941 року Гришине захопили гітлерівські окупанти. 22 березня 1942 року були заарештовані, а потім по- звірячому закатовані 17 гришинських активістів-колгоспників. Серед них комуністи єї. К. Фісай. Й. Ф. Єременко, І. С. Ковальов, Д. Д. Соловйов, С. О. Пєшков та інші.

Та гітлерівським катам не вдалося зламати волю радянських людей. Радянські патріоти героїчно боролися проти окупантів; вони зривали заготівлю продовольства ,для фашистської арміі, розповсюджували листівки, в яких розповідалося про ста- новище на фронтах. Багато жителів села билися з ворогом у партизанських вагонах ім. М. Ланпова, П. Г. Пасічного та ін., що діяли у Красноармійському і сусідніх з ним районах.

На початок лютого 1943 року група радянських військ Південне-Західного фронту, до складу якої входили З, 4, 10 та 18 танкові корпуси і дві стрілецькі диві- зії, прорвала фронт противника у районі Слов'янська-Нраматорська-Лозової. Танкісти-гвардійці почали наступ на Красноармійськ і на світанку 11 лютого навальним ударом вибили фашистів з с. Гришиного. Протягом 9 діб радянські воїни, підтримувані населенням, відбивали шалені атаки фашистів, що одержали слабке підкріплення. 20 лютого 1943 року, після чергового варварського бомбардування, німецькі війська знову захопили село. Фашисти, ще більше лютуючи, розправлялися з мирним населенням, яке допомагало Червоній Армії. Карателі розстріляли чоловіків, які залишились у селі. Тоді загинуло 18 гришинців. В результаті боїв і фашистських бомбардувань Гришине було майже повністю зруйноване.

Сотні жителів села билися з ворогом на фронтах Великоі Вітчизняної війни. Багатьох а них за хоробрість та героїзм.нагороджено орденами і медалями СРСР, а уродженець села Маршал Радянського Союзу К. С. Москаленко удостоєний знання Героя Радянського Союзу.

На початок вересня 1943 року частини З гвардій під командуванням генерал-лейтенанта Д. Д.Пелюшенка форсували річку Сіверський Донець, розгорнули наступ і 8 вересня 1943 року визволили Гришине від фашистів.

Поновили свою діяльність сільрада, парторганізація. В зв'язку з тим, що майжке всі комуністи були на фронті, партійна організація села складалася з 3 чоловік, а в 2 комсомольських організаціях (територіальній і шкільній) було 20 членів . Були відновлені колгоспи.

Окупанти знищили в селі сотні житлових будинків, 5 шкільних приміщень, лікарню, аптеку, зерносховище, ветеринарну лікарню, магазин. Важко було гришинцям піднімати зруйноване господарство. Навесні 1944 року поля доводилося орати коровами, Майже без реманенту і техніки жінки, старі та підлітки провели сівбу зернових . Восени того року гришинські колгоспники, своєчасно зібравши врожай, розра- хувалися з державою з усіх видів поставок. Було відбудовано тваринницькі ферми. На кінець 1944 року поголів'я великої рогатої худоби у 3 колгоспах становило 390 голів, тобто досягло довоєнного рівня.

Комуністи села, сільська Рада багато уваги приділяли відбудові шкіл, лікарні. Вже у вересні 1943 року силами вчителів і громадськості було відремонтовано один з шкільних будинків. В 1944 році відбудовано всі шкільні приміщення. 1 вересня того ж року школу відвідували 564 учні. Відновили роботу амбулаторія, лікарня, аптека, зооветдільниця, сільське споживче товариство, приміщення яких на той час було відбудовано. Закінчувався ремот клубу, 70 чоловік відвідували заняття агрогуртків.

Подолання наслідків війни

Самовіддано працювали жителі села у роки першої післявоєнно п'ятирічки. У 1947 році, відповідаючи на заклик ленінградців виконати п'ятирічку за 4 роки, гришинські колгоспники розгорнули масове соціалістичне змагання. В 1948 році в колгоспах було відновлено довоєнні посівні площі. План хлібоздачі у цьому році колгоспники виконали достроково. Ланкова М. А. Кулинич виростила по 28 цнт жита, ланкова М. Білицька - по 16 цнт куКУРУдзн, а ланкова В. Г. Пляшечник - по 12,3 цнт соняшнику з газ,

У лютому 1948 року за рішенням Нрасноармійського райкому партії ст орено колгоспну первинну партійну організацію, яка разом з територіальноюпартійноіооргзнізацією Будівництво зрошувальноі системи у колгоспі очолила боротьбу за дальший р звиток еконо- бан. Гришине, 1967 р_ міки села. Велику масово-політичну роботу проводив у селі агітколектив у складі 24 чоло- вік колгоспних ак ивістів та вчителів. Того ік року Комсомольш організували '11 недільників.Вони вииускали стінні газети і боііопі листки, у яки. розпо- відвлося про успіхи односельчан, викривалися недоліки. Вітсени 1950 року колгоспи Гришиного обсдналітся в один. 3 1957 року він носить назву адонбас». У 1950 році обсяг валової нродукці колгоспу іісревищив довоєннпіі рі- нень на 70 процд. поголів'я удоби ііорівняно з 19.10 роком збільшилися на 61) проц. По 190Плітрів молока при плані 1500 надоїла від кожної фураткн ' корови долркн 0 Нин- ыова, В 1951 році у колгоспі закінчено будівництво корів* пнка на ЩО голів. итзшнико на 3 тис. г(.ийв4 Високих по- казннків добгпасп рільнша бригада то 1, яка зібрала з пло- Бригадир овочівиицьхо щі 132 га урожай озимо пшениці по 27,6 цнт. Свипарка

та М. Горова одержала від 10 свиноматоіі 93 порослт. Поліп н „рід Н_ „давнини іиилось віатеріальпр становище діолгоспнгтвін. ъ 1952 році „__ ,ш р_ вони одержали по 4.5 кг гішенпці на труцодень. Нових успіхів домоглися .ліб роби в результаті вдій. снення рішень, Ііамічеіігхх агресивним (ІЕГЗ року) план іііом ЦК КПРС. 19 5 року Гришннськіііі колгосп став мільйонероіі. Від рослпнниц по було одержано прибутку 520 тис, крб., від тваринництва;450 тис. крб., від овопівнпцтна 4 30 тис. крб. поголів'я худоби досягло 80!) голів, нндіп вюлока _ 277,5 тонни”. В 1957 році на сесії Гриніипської сільської Ради депутатів трУЦпщи прийнято рішення про повну епектрифікацію села і здійснено його до 1958 року.

За роки семирічкп зміцніла матеріальна база колгосп . Після реоргвнізац МТС колгосп придбав ЗО тракторів, 9 зернових комбайнів. В 19Ь5 році порівняно з 1950 ро- ком врожайність сільськогосподарських культур збільшплас озіімої пшениці- в 10,6 цнт до 25,7 цнт з га. кукурудзи 7 з 15,3 цит до ЗО цнт, соняшнику і з 8,8 цнт до 19,3 цнт. В 1986 році з 140 га було зібрано врожай озимої пшениці по 44 цнт з га, а в 1965 році ланка В. М. Воробиова на 120 га одержала урожаи соняшнику по 24,5 цнт з га. Грошові прибутки колгоспу зросли а 116 857 крб. в 1951) році до 1 059 452 нрб в 1966 році. За високі врожаї сільськогосподарських к льтур і успіхи врозвнтку тваринництва в ' 36571956 рр. багатьох колгоспників ідостосно віісоі-іих урядових нагород: брнґаднр тракторноі бригади комуністичноі праці М. Н. Білснко- ордена Леніна, ланковнй в. м. Воробйов _ ордена Трудового Червоного Прапора, голова колгоспу В. М. Макаров, тракторист В. Г. .Пазник і зооте нік і) Н. Руденко - ордена «Знак пошани».

в 1907 році трудівпики колгоспу, незва -агонп на несприятлині піматичні умо- вп, з илощі 2378 га зібрали врожай зернових по 21,4 цнт з га, соняшнику - з площі 644 га по 21,6 цнт, зерна кукурудзи 7 з іілощі 68, га по 25,3 цнт. Деякі ме. авізовані ланки добилися ще кращих результатів. Так, ланка і, Г. Безсонова одержала з площі 117 га врожай соняшнику по 24,7 цнт, а коіпсомольськ м лодіжна ланка, очолювана м. п. Сліпенком. зібрала врожай соняшнику з усієі площі по є цнт з га Успішно працювала овочівницька бригада під керівництвом Героя Соц л ,ти-і- иоі Праці Н. П. Соловйовоі, а також тваринники колгоспу. В 1967 році на одну фуражну корову надоєно 20 ч кг молока, одержано по 15,3 поролт на Свпномдтку іно 165 штук яєць на куркднеоучку. В цьому ж році колгосп одержав 1192 тис.

Іір5, прибутку, тобто н 10 разів більше порівняно з 1955 роком.

Визначні постаті села

Кирил Семенович Москаленко

Москаленко Кирило Семенович — командувач 40-ю армією Воронезького фронту, генерал-полковник; головний інспектор Міністерства оборони СРСР — заступник Міністра оборони СРСР, Маршал Радянського Союзу, двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1978).

Народився 28 квітня (11 травня) 1902 року в селі Гришине (нині Красноармійського району Донецької області) в селянській родині. Українець.

Закінчив чотирикласну початкову сільську школу, два класи училища міністерства освіти («міністерське училище»). З 1917 по 1919 роки навчався у сільськогосподарському училищі на станції Яма під Бахмутом. Змушений був перервати навчання через початок громадянської війни. Повернувся в рідне село, працював у сільському ревкомі. При захопленні території губернії військами Добровольчої армії генерала А. І. Денікіна через загрозу страти переховувався. Після заняття села військами Червоної Армії в серпні 1920 року вступив до її лав.

Учасник бойових дій Громадянської війни у складі Першої кінної армії. Воював рядовим бійцем проти військ генерала П. Н. Врангеля і отамана Н. І. Махна.

У 1922 році закінчив артилерійське відділення Харківської об’єднаної школи червоних старшин, після чого проходив службу в Північно-Кавказькому і Білоруському військових округах, був командиром взводу, батареї, дивізіону і начальником штабу артилерійського полку. У 1928 році закінчив артилерійські курси удосконалення командного складу РККА. У 1939 році факультет удосконалення вищого командного складу Військової академії ім. Ф. Е. Дзержинського.

З 1922 по 1932 роки служив у складі 6-ї Чонгарської кавалерійської дивізії (до 1924 року в складі Першої кінної армії), командир взводу кінно-артилерійського дивізіону. У період служби в Армавірі брав участь у боях з політичними супротивниками діючої влади на Північному Кавказі.

У вересні 1923 року разом з військовою частиною був переведений до Брянська. З 1924 року — командир батареї, з 1928 — командир навчальної батареї, артилерійського дивізіону, начальник штабу артилерійського полку.

З 1934 року К. С. Москаленко — командир артилерійського полку. З червня 1935 року — начальник артилерії 23-й механізованої бригади на Далекому Сході, а з вересня 1936 — 133 -ї механізованої бригади Київського військового округу. У 1939 році він закінчує факультет удосконалення вищого командного складу Військової академії імені Ф. Е. Дзержинського, і призначається начальником артилерії 51 -й Перекопської стрілецької дивізії. У її складі бере участь у радянсько — фінляндської війни 1939–1940 років. Потім — начальник артилерії 35 -го стрілецького корпусу, а з серпня 1940 по травень 1941 року — 2 -го механізованого корпусу в Одеському військовому окрузі. З травня 1941 року — командир 1 -й моторизованої протитанкової артилерійської бригади в Київському Особливому військовому окрузі.

Командиром цієї бригади він і зустрів Велику Вітчизняну війну. Потім командував 15-м стрілецьким, 6-м кавалерійським корпусами і кінно-механізованою групою військ. Брав участь в оборонних боях на Південно-Західному фронті під Володимир-Волинським, Рівне, Новоград-Волинським, Києвом, Черніговом і в наступальної операції на правому крилі Південно-Західного фронту в битві під Москвою. Наприкінці 1941 року — заступник командувача 6-ю армією, з березня 1942 послідовно командував 38-й, 1-й танковій, 1-й гвардійської і 40-й арміями.

Війська під керівництвом К. С. Москаленко боролися під Харковом, на Дону, в битві під Сталінградом. 40-я армія в складі Воронезького фронту брала участь в Острогожско-Россошанской, Воронезько-Касторненской і Бєлгородсько-Харківської наступальних операціях, а також у битві під Курськом і форсуванні Дніпра.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 жовтня 1943 року за мужність і героїзм, проявлені при форсуванні Дніпра і закріпленні плацдарму на його західному березі, командувачу 40-ю армією генерал-полковнику Москаленко Кирилу Семеновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

З 27 жовтня 1943 до кінця війни К. С. Москаленко знову командував 38-ю армією, яка у складі 1-го Українського фронту брала участь у Київській, Житомирсько-Бердичівської, Проскурівсько-Чернівецької, Львівсько-Сандомирської, Карпатсько-Дуклінської і в складі 4-го Українського фронту — в Західно-Карпатської, Моравська-Остравський і Празькій наступальній операціях.

Війська під командуванням генерала Москаленко К.С. відзначилися в боях на львівському напрямі при прориві сильної, глибоко ешелонованої оборони противника, а також при оволодінні містами Київ, Житомир, Жмеринка, Вінниця, Львів, Моравська-Острава та іншими.

За успішні бойові дії війська, якими командував К. С. Москаленко, 18 раз відзначалися в наказах Верховного Головнокомандувача Й. В. Сталіна. У травні 1945 року командувач фронтом А.І. Єременко представляв К. С. Москаленко до присвоєння звання двічі Героя Радянського Союзу, але це подання реалізовано не було.

Після війни, з 1945 по 1948 роки, К.С Москаленко — командувач армією, а потім — командувач військами Московського району (перейменованого в округ) ППО.

На цій посаді генерал-полковник Москаленко К.С. на прохання секретаря ЦК КПРС М. С. Хрущова і Голови Ради Міністрів СРСР Г. М. Маленкова, брав участь в арешті Л. П. Берії у червні 1953 року.

Після зазначених подій, з червня 1953 і до 1960 року К. С. Москаленко — командувач військами Московського військового округу.

У 1955 р. отримав військове звання «Маршал Радянського Союзу».

З жовтня 1960 Москаленко К.С. — Головнокомандувач Ракетними військами стратегічного призначення — заступник Міністра оборони СРСР. 12 квітня 1961 на космодромі «Байконур» він проводжав у перший в історії людства космічний політ льотчика-космонавта № 1 Ю. О. Гагаріна.

Бронзовий бюст К.С. МоскаленкоЗ квітня 1962 по 1983 роки — головний інспектор Міністерства оборони СРСР — заступник Міністра оборони СРСР.

За заслуги в розвитку і зміцненні Збройних сил СРСР 21.02.1978 року нагороджений другою медаллю «Золота Зірка». З грудня 1983 року — у Групі генеральних інспекторів МО СРСР.

З 1983 року — генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

Кирило Семенович Москаленко помер 17 червня 1985 року в Москві. Похований на Новодівичому кладовищі.

5 червня 1982, в Красноармійську Донецької області, встановлений на червоному гранітному постаменті бронзовий бюст К. С. Москаленко, виконаний скульптором В. Соніним і архітектором С. Кулевим. На відкритті був присутній сам 80-річний ювіляр.

Рідне місто або село на карті України Google

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата	Подія
Ячейка 1*4	Ячейка 1*5
Ячейка 1*4	Ячейка 1*5
Ячейка 1*4	Ячейка 1*5
Ячейка 1*4	Ячейка 1*5
Ячейка 1*4	Ячейка 1*5
Ячейка 1*4	Ячейка 1*5
Ячейка 1*4	Ячейка 1*5
Ячейка 1*4	Ячейка 1*5
Ячейка 1*4	Ячейка 1*5
Ячейка 1*4	Ячейка 1*5
Ячейка 1*4	Ячейка 1*5
Ячейка 1*4	Ячейка 1*5

Ресурси:

• Посилання на презентацію у

];

• Посилання на власний фотоальбом у [https://

];

• Посилання на власний блог у [http://

];

• Посилання на добірку відеоматеріалів;

• Посилання на опитування або анкету у Google формі

• Посилання на спільний груповий постер.

---

Сторінка проекту Моє рідне місто або село

[http:/

]</span>