Відмінності між версіями «Моє рідне місто (Депутатова)»
4674917 (обговорення • внесок) (Створена сторінка: <p align=center>== {{Моє рідне місто Кропивницький}} == <gallery> Файл:358.jpg| Кропивни́цький (у 1775–1924...) |
4674917 (обговорення • внесок) |
||
| (не показані 4 проміжні версії цього учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | + | == Моє рідне місто Кропивницький == | |
<gallery> | <gallery> | ||
Файл:358.jpg| | Файл:358.jpg| | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
Кропивни́цький (у 1775–1924 роках — Єлисаветград, Єлисавет, у 1924–1934 роках — Зінов'євськ, у 1934–1939 роках — Кірово, у 1939–2016 роках — Кіровоград) — місто в Україні, адміністративний центр Кіровоградської області, центр Кіровоградського району; промисловий і культурний осередок у центрі країни; вузол автошляхів, залізнична станція, аеропорт. | Кропивни́цький (у 1775–1924 роках — Єлисаветград, Єлисавет, у 1924–1934 роках — Зінов'євськ, у 1934–1939 роках — Кірово, у 1939–2016 роках — Кіровоград) — місто в Україні, адміністративний центр Кіровоградської області, центр Кіровоградського району; промисловий і культурний осередок у центрі країни; вузол автошляхів, залізнична станція, аеропорт. | ||
| Рядок 10: | Рядок 7: | ||
Утворення міста в середині XVIII століття пов'язане з будівництвом фортеці святої Єлисавети. Місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалась промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут 1882 року був відкритий перший український професійний театр, засновником якого був Марко Лукич Кропивницький. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кропивницького налічує понад 70 підприємств. Місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями. | Утворення міста в середині XVIII століття пов'язане з будівництвом фортеці святої Єлисавети. Місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалась промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут 1882 року був відкритий перший український професійний театр, засновником якого був Марко Лукич Кропивницький. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кропивницького налічує понад 70 підприємств. Місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями. | ||
| − | + | ==== {{Виникнення та становлення міста}} ==== | |
Виникнення сучасного Кропивницького пов'язане з фортецею святої Єлисавети. 29 грудня 1751 (9 січня 1752) року сенат на підставі клопотання сербського полковника Івана Хорвата видає указ про створення Нової Сербії та про будівництво для захисту Нової Сербії фортеці святої Єлисавети. У січні 1752 указ був підписаний Єлизаветою Петрівною, на підставі нього була видана жалувана грамота Івану Хорвату та інструкція Івану Глєбову. Згадані документи не вказували місце побудови фортеці, тому його було обрано за наказом Івана Глєбова геодезистами за межами Нової Сербії на правому березі Інгулу до впадіння Сугоклеї. | Виникнення сучасного Кропивницького пов'язане з фортецею святої Єлисавети. 29 грудня 1751 (9 січня 1752) року сенат на підставі клопотання сербського полковника Івана Хорвата видає указ про створення Нової Сербії та про будівництво для захисту Нової Сербії фортеці святої Єлисавети. У січні 1752 указ був підписаний Єлизаветою Петрівною, на підставі нього була видана жалувана грамота Івану Хорвату та інструкція Івану Глєбову. Згадані документи не вказували місце побудови фортеці, тому його було обрано за наказом Івана Глєбова геодезистами за межами Нової Сербії на правому березі Інгулу до впадіння Сугоклеї. | ||
| Рядок 71: | Рядок 68: | ||
==== Генріх Нейгауз ==== | ==== Генріх Нейгауз ==== | ||
<gallery> | <gallery> | ||
| − | Файл:Нейгауз | + | Файл:Нейгауз.jpeg |
</gallery> | </gallery> | ||
Поточна версія на 08:55, 30 вересня 2016
Зміст
Моє рідне місто Кропивницький
- Кропивницький лежить у межах Придніпровської височини, на берегах річки Інгул, де в неї вливаються менші річки — Сугоклія та Біянка.
- === План Єлисаветинської фортеці ===
- === Театри, музика, кіно
- ===
- === Театр імені Марка Кропивницького
- ===
Кінотеатр «Зоряний» у центрі міста Кропивницький (Єлисаветград) відомий тим, що тут розпочав роботу перший український професійний театральний колектив — наприкінці XIX — на початку XX століть на сцені місцевого театру виступали корифеї української сцени — І. Тобілевич, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Старицький, М. Заньковецька. У приміщенні єлисаветградських театрів виступали вітчизняні та зарубіжні композитори і музиканти Ференц Ліст, Модест Мусоргський, Олександр Скрябін, Антон Рубінштейн, Микола Лисенко та співаки Федір Шаляпін, Леонід Собінов. Сучасні кропивницькі театри: академічний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького; обласний академічний театр ляльок; академічний театр музики, пісні і танцю «Зоряни»; студентський театр-студія «Резонанс»; театр-студія «Мода». У місті діє обласна філармонія, при якій працюють Академічний театр музики, пісні і танцю «Зоряни», Ансамбль народної та сучасної музики «Єлисавет-ретро», камерний оркестр «Концертіно», діє дитяча філармонія. Інші професіональні творчі (музичні і хореографічні) колективи міста: заслужений ансамбль народного танцю України «Ятрань», муніципальний камерний хор, ансамбль пісні і танцю «Весна», дитячі колективи «Пролісок», «Росинка» та інші. Сучасні діячі культури Кропивницького: народні артисти України А. Кривохижа й А. Червінська, заслужені артисти України В. Стратьєв, Р. Валькевич, Б. Попов. Станом на кінець 2014 року в Кропивницькому є 1 кінотеатр: кінотеатр «Портал».
Відомі люди
Марко Луки́ч Кропивни́цький
- Kropyvnickii.jpg
Марко Луки́ч Кропивни́цький (10 (22) травня 1840, с. Бежбайраки (Бешбийраки), Херсонська губернія — 8 (21) квітня 1910) — український письменник, драматург, театральний актор. З іменем Кропивницького пов'язані створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.
У 1882 р. він організовує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою Михайла Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Починається нова епоха в історії українського професійного театру, на сцені якого виступали, визначаючи його творче обличчя, Марія Заньковецька, Микола Садовський, а дещо пізніше — М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська, Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий. Виставляючи твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка і власні, видатні митці утверджували принципи народності й реалізму.
Іван Карпенко-Карий
Іван Карпе́нко-Ка́рий (справжнє прізвище — Тобілевич; нар.17 (29) вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — пом.2 (15) вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру. Брат Миколи Садовського, Панаса Саксаганського та Марії Садовської-Барілотті.Іван Карпенко-Карий утвердив жанр комедії в українській літературі як канонічну універсальну форму художнього зображення і моделювання найрізноманітніших проявів взаємин між людьми та організації їхнього внутрішнього світу в системі координат загальнолюдських цінностей.
Генріх Нейгауз
- Нейгауз.jpeg
Ге́нріх Гу́ставович Нейга́уз
31 березня (12 квітня) 1888, Єлисаветград — 10 жовтня 1964, Москва) — радянський піаніст, педагог, публіцист і музично-суспільний діяч німецького походження.Виконавча діяльність Г. Нейгауза ввійшла в скарбницю музичного мистецтва. У його репертуарі була майже вся художня фортепіанна література від Баха до наших сучасників. Піаніст був незмінним другом багатьох композиторів і першим виконавцем цілого ряду творів. Величезна ерудиція Нейгауза при великій особистій чарівності завжди залучала до артиста молодь. Концертні зали, класи, аудиторії, у яких Генріх Густавович виступав, завжди були переповнені.
Нейгаузу належать блискучі статті і нариси про музику. Широкою популярністю користується його талановита книга «Про мистецтво фортепіанної гри».
