Відмінності між версіями «Гуцало 3.3. Спілкування немовля з дорослими»

Версія за 20:52, 22 травня 2016

Спілкування у своїй першій формі освоюється дитиною у формі комплексу пожвавлення, який є першим комунікативним засобом. Поява комплексу пожвавлення та його використання дитиною як комунікативного засобу вважається критерієм наявності у дитини спілкування як діяльності та потреби у спілкуванні. До 2,5 місяців у дитини можна помітити перші ознаки потреби в спілкуванні. Спочатку мотиваційною основою спілкування для дитини є задоволення її фізіологічних потреб, емоційно сприятливе відношення до неї з боку матері. Надалі мотиваційна основа спілкування розширюється і збагачується. Розвиток мотивів спілкування відбувається в тісному зв'язку з основними потребами дитини, до яких відносяться потреби в нових враженнях, в активній діяльності, у визнанні і підтримці.

Наслідування – відтворення дитиною у своїх діях поведінки дорослого в різних ситуаціях. Протягом перших двох місяців діти наслідують дії дорослих, які спілкуються з ними. У 3-4 місяці деякі малюки та їх матері починають гратися одне з одним у “розмову”. До 6-7 місяців здатність наслідувати рухи й дії покращується. В даний час вважається визнаним, що дитина вже в перші півроку життя здатна до обмеженої імітації дій своїх батьків. Вона рухає головою, відкриває і закриває рот, навіть висуває язика у відповідь на міміку батьків.

У дитини до шести місяців основною формою наслідування є емоційне зараження. Воно сприяє формуванню між дитиною і дорослим простору безпосередньо-емоційного спілкування. Після 6 місяців наслідування стає справжнім джерелом розвитку, оскільки саме наслідування є основою для оволодіння дитиною новими засобами комунікації і способами предметних маніпуляцій. У цей період наслідування дитини дорослим здобуває нову форму – форму “копіювання”, причому до 1 року копіюються дії з конкретним предметом, після 1 року відбувається перенос дій на подібні предмети – розмови по “телефону”, а ближче до 2 років дитина вже може відтворювати ланцюжки предметних дій, наприклад “укладати спати” ляльку.

У процесі спілкування з дорослими дитина намагається виразити свої емоції, створюючи імітацію дорослої мови і використовуючи при цьому ті інтонації, що закладені в неї від народження. На емоційний тон мовного повідомлення діти починають реагувати раніше, ніж набувають здатності зрозуміти його зміст. Так, суворо сказані, але ласкаві за змістом слова викликають у дитини негативні емоції, тоді як м'який тон сердитого за змістом словесного звернення стимулює позитивні емоційні прояви (З. Денісова).

Спілкування дитини з дорослими відкриває дитині простір предметів – речей, в яких втілений суспільно-історичний досвід взаємодії з фізичним світом. За допомогою мови дорослий вводить дитину у світ, у якому кожна річ і кожен предмет займають певне місце і виконують певні функції. Продуктивність взаємодії дитини з предметами, зокрема з іграшками, обов'язково пов'язана з її спілкуванням з дорослими. Відомо, що маля відчуває найбільший інтерес до тих речей і іграшок, які побували в руках у дорослого або якими дитина грала з дорослим. Ще не володіючи мовою, дитина вступає в активне спілкування з дорослим, використовуючи при цьому жести, міміку, вокалізації. У такий спосіб вона своєю поведінкою дає зрозуміти, що вимагає співробітництва. Іграшки стають активно використовуваними засобами спілкування. Дорослий перетворюється в партнера по спільній діяльності, причому партнера, який не тільки показує дитині, як треба грати і що робити, але крім цього ще й оцінює, наскільки успішної була спроба маляти зробити ту чи іншу дію. Саме тому в подібному спілкуванні дорослого з дитиною все більш важливою стає роль схвалення або осудження дій, чинених малям. Відсутність спілкування дитини і дорослого приводить до затримки розвитку маляти. Р. Спітц описує численні симптоми порушення поведінки дітей і затримку психічного і фізичного розвитку малят, які виховуються в дитячих установах. Незважаючи на те, що в цих установах були гарними догляд, харчування, гігієнічні умови, відсоток смертності був дуже великим. Крім цього, у в умовах госпіталізму страждає передмовний і мовний розвиток; розлука з матір'ю відбивається на розвитку пізнавальних функцій, на емоційному розвитку дитини. Угорський педіатр Е. Піклер, спостерігаючи за розвитком дітей у закритих дитячих установах, виявила нові симптоми госпіталізму. Вона писала, що діти в цих установах на перший погляд справляли гарне враження. Вони слухняні, зазвичай, зайняті грою, на прогулянці ходять парами, не розбігаються, не затримуються, їх можна легко роздягнути чи одягнути. Вони не чіпають того, чого не можна чіпати, не заважають працювати дорослим. Хоча така картина і дає почуття задоволення, така поведінка, на думку Е. Піклер, є вкрай небезпечною: у цих дітей повністю відсутня вольова поведінка, ініціатива, вони здатні лише до репродукції і виконання завдань за інструкцією. Крім цього, вони виявляють безособове ставлення до дорослого [22, с.97].