Відмінності між версіями «Гуцало 8.7. Проблеми сенсу життя в ранній юності»

Версія за 08:53, 14 грудня 2015

Пошук смислу життя – актуальна і суто психологічна проблема для раннього юнацького віку, коли саме життя потребує від юнаків та дівчат здійснювати пошук його сенсу. Сенс життя – це інтегративне психічне утворення юнацтва, сутнісний, фундаментальний атрибут суб’єкта життя, що свідомо та цілеспрямовано вибудовує свій життєвий шлях і розгортає власне покликання та призначення. Воно формується на базі науково-теоретичних, філософських, моральних, естетичних ціннісних орієнтацій, світогляді як системі узагальнених уявлень про світ в цілому, про оточуючу дійсність, про інших людей і самого себе

Відсутність інтересу юнака до вічних проблем неприродна, вона загрожує бездумним існуванням (М. Вовчик-Блакитна). Одним словом, у юнацькому віці формується усвідомлене “узагальнене, підсумкове відношення до життя” (С.Л. Рубінштейн), яке дозволяє вийти на проблему сенсу людського життя [5, с. 229 ]. К. Обуховський пише, що так само як властивістю птаха є потреба літати, так властивістю дорослої людини є потреба знайти сенс життя.

Потреба в сенсі життя, підкреслює І. Бех, дає змогу людині інтегрувати багато вимог різних сфер життя, вибудовувати їх не як послідовність розрізнених випадковостей, а як цілісний цілеспрямований і поступовий процес, допомагає людині інтегрувати її здібності, мобілізувати їх, дотримуючись тих завдань, які ставить вона відповідно до створеної нею концепції життя [3, с.113].

На важливості розв’язання проблем сенсу життя вказує М.В. Савчин, який зазначає, що пошук сенсу життя постає в роздумах учнів про себе і своє призначення, допомагає молодій людині інтегрувати численні вимоги, що виникають у різних сферах її життєдіяльності, сприяє вибудовуванню життя не як послідовності розрізнених подій, учинків, а як цілісного процесу. Пошук сенсу життя також дозволяє максимально інтегрувати, мобілізувати всі здібності і можливості юнаків для розв'язання життєвих проблем та досягнення значущих цілей.

У ранній юності вже сформовані важливі внутрішні умови для пошуку сенсу життя (потреба в сенсі життя, інтелектуальні можливості, світогляд, стійкість переживань тощо), однак ще відсутні засоби для його здійснення. Вони знаходяться поза людиною у соціальному оточенні де вона виконує різні види діяльності, розкриває свої здібності та нахили, відчуває й усвідомлює соціальну відповідальність. Отже, пошук сенсу життя в ранній юності є передумовою майбутнього включення у соціальні відносини. Однак проблема сенсу життя переживається на цьому віковому етапі далеко не всіма.

Потреба у сенсі життя, як зазначають вчені, виявляється у тому, що без появи у старшо¬класника цінностей, які визначають сенс існування, його життєдіяльність не відповідає власним можливостям, не спрямована в майбутнє і негативно ним оцінюється. В. Франкл у своїх дослідженнях показав, що відсутність сенсу породжує вже в юності стан “ноогенного неврозу” – відчуття пустоти призводить до виникнення думок про самогубство або до самого самогубства (аутоагресія).

Потяг до пошуку та реалізації людиною смислу життя В. Франкл розглядає як природжену потребу, притаманну всім людям, як основний двигун поведінки та розвитку особистості. В. Франкл узагальнив основні шляхи, з допомогою яких людина може зробити своє життя осмисленим: перше, це те, що людина дає світу (творчість та її результати); по-друге, це те, що людина бере від світу (переживання цінностей); по-третє, позиції, які людина обирає відносно того, що вона не в змозі змінити, а може лише оцінити.

Відповідно до цього відокремлюють 3 групи смисложиттєвих цінностей: цінності творчості, цінності переживання та цінності відношення. Сутність цінностей творчості становить праця, яка є внеском у суспільство, а не просто виконання певних функцій. Тобто, не від нашої профе¬сії, а від нас самих залежить, чи самореалізуємося ми на роботі.

Серед цінностей переживання В. Франкл особливо виділяє кохання, яке, на його думку, не осліплює, а навпаки, робить людину зрячою. Кохання дозволяє побачити те, що є лише можливістю. Третя група ціннос¬тей стосується ставлення людини до свого життя. Те, як вона сприймає тягар долі, мужність, яку виявляє у стражданнях та випробуваннях. Отже, людина завжди в змозі віднайти смисл свого буття за будь-яких обставин [5, с. 331].

Сенс життя як найбільш узагальнений регулятор життя людини може існувати у двох формах: як свідоме уявлення людини щодо головних цілей та цінностей її існування і як реальна спрямованість її життя на реалізацію певних цілей та цінностей.

Сенс життя так чи інакше притаманний людині зовсім не обов'язково як розгорнута “філософія життя”, а здебільшого як віра у певні цінності, що утворюють стрижень особистості і не дозволяють життю людини розпастися на непов'язані між собою етапи існування. Хоча сенс життя і осмислює людські справи, і може надихати людину на істинно великі справи, але, навпаки, жодна справа не може осмислити сама по собі людського життя [5, с. 332 ].

Питання про сенс життя зароджується спочатку у вигляді неясної мрії, а потім виростає в уявлення про певну життєву перспективу, майбутнє самовизначення, життєвий ідеал тощо. Смисло-життєві роздуми в юнацькому віці спрямовані у майбутнє, на пізнання свого життєвого призначення, а відповідь на це питання звичайно розгортається у системі конкретних життєвих планів, які старшокласник має намір реалізувати. У цьому віці питання про смисл життя (для чого?) не відділяється від уявлень про життєві цілі (що робити?) [5, с. 333].

Відкриття внутрішнього світу, яке відбувається в юності, пов'язане з переживанням його як цінності. Проте труднощі полягають у тому, що цей період розвитку, створюючи внутрішні умови, сприятливі для замислення про сенс життя, не дає засобів для рішення. Проблема сенсу життя має світоглядний і практичний аспекти, з'ясувати її можна лише за взаємодії людини зі світом, де розкриються її здібності у діяльності та почутті соціальної відповідальності [3, с.113].