Версія за 10:52, 2 грудня 2015

Вступ

Приступаючи до курсової роботи, потрібно насамперед усвідомити, яка її тема, встановити коло питань, які потрібно розкрити.

Що являє собою ранньофеодальна держава франків, які передумови її виникнення? Що являє собою джерело права Франкської держави - Салічна Правда? Аналіз самого документу та праць різних авторів дасть нам змогу відповісти на поставлені запитання, зробити певні висновки, знайти основне завдання Салічної правди, як джерела права, і чому саме неї.

Але головне, що це дасть нам змогу набути певних навичок історико-правової підготовки, без якої не можна бути кваліфікованим юристом.

1.САЛІЧНА ПРАВДА - ПРАВОВИЙ ПАМ"ЯТНИК ФРАНКСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА.

1.1.Держава франків.

На величезній території Римської імперії було розсіяно багато варварських племен: готи, франки, бургунди, аламани, англосакси та ін.

Римляни все частіше використовували германців у якості найманих солдат і поселяли їх на своїх кордонах. У \/ столітті найвищі звання римських магістратів стали носити вожді варварських племен, які заключили домовленість про перехід під владу Риму.

Занепад імператорської влади, наростаюча непопулярність римського правління складали сприятливі умови для королям-союзникам Риму для розширення повноважень, для задоволення Їх політичних претензій. Вони часто посилаючись на імператорське доручення присвоювали всю повноту влади, знімали податки з місцевого населення та ін.

Вестготи, наприклад, що були заселені Римом у якості своїх федератів у 412 році в Аквитанії (Південна Франція), пізніше розширили територію свого Тулузького королівства за рахунок територіальних завоювань, які були признані у 475 році римським імператором. У 507 році це королівство було підкорене франками. У 476 році влада у Західній Римській імперії була захвачена одним із варварських военачальників Одоакром. Він був убитий в 493 році засновником королівства остготів Теодоріхом І, який встановив своє одноособове правління по всій Італії. Це королівство пало в 555 році. Виникали й поглиналися в результаті кривавих війн, міжусобиць і інші "племінні держави" варварів.

Але особливу роль у Західній Європі зіграли салічні (приморські) франки, що належали до союзу германських племен, який склався у ІІІ сторіччі на північно-східному кордоні Галії, провінції Римської імперії.

Салічні франки, на чолі із своїм вождем Хлодвігом (481-511 рр.), у результаті переможних війн в Галлії, інколи у протиборстві, інколи у союзі з Римом, утворюють велике королівство, що простирається до 510 року від середньої течії Рейну до Пиренеїв. Хлодвіг же, затвердившись як представник Римського імператора, стає володарем земель, повелителем єдиного, вже не племенного, а територіального королівства. Він набуває права диктувати власні закони, знімати податки з місцевого населення та ін.

1.2.Формування феодального суспільства і держави франків.

Виникнення класового суспільства у франків, що намітилося у них ще до переселення в Галлію, різко підвищилося у процесі її завоювання. Кожен новий похід збільшував багатства франкської воєнно-племінної знаті. При поділі військової здобичі їй діставалися кращі землі, значна кількість колонів, скотини. Знать возвисилася над рядовими франками, проте останні ще залишалися особисто вільними і спочатку не відчували підсилення економічного гніту. Вони розселилися на своїй новій батьківщині сільськими общинами (марками). Марка була власником всієї землі общини, що включала ліси, пустощі, луги, орні землі. Останні ділилися на наділи, котрі доволі швидко перейшли у спадщинне користування окремих сімей. Галло-римляни, що перевищували по чисельності франків у декілька разів, опинилися у положенні залежного населення. Разом з тим, галло-римська аристократія зберегла свої багатства. Єдність класових інтересів положило початок поступовому зближенню франкської та галло-римської знаті, причому перша стала домінуючою. Це проявилося при формуванні нової влади, яка мала зберегти захвачену країну, тримати у покорі колонів та рабів. Попередня родоплемінна організація не мала необхідних для цього сил та засобів. На її місце приходить нова організація на чолі з військовим вождем - королем і особисто вірною йому дружиною. Король та його близьке оточення фактично вирішували всі важливі питання життя країни, але ще зберігаються народні збори та інші інститути попереднього ладу франків. Формується нова публічна влада, яка вже не співпадає безпосередньо з населенням. Вона складалася не тільки із озброєних людей, що не залежали від рядових вільних, але й примусових закладів, яких не було при родоплемінному ладі. Затвердження нової публічної влади пов"язане із введенням територіального розподілу країни. Землі, заселені франками, стали ділитися на паги (округи). Паги, в свою чергу, складаються із більш менших одиниць - сотен. Управління населенням, що проживало у пагах та сотнях, поручалося довіреним особам короля.

1.3.Основні риси розвитку.

Головною рисою розвитку франкського суспільства є виникнення та розвиток феодалізму в його надрах. Нові відносини формувалися у обох соціально-етнічних групах: франкської і галло- римської. Кожна зних мала свій основний район розселення (франкський Північ та галло-римський Південь). Але формування феодальних відносин у франків і галло-римлян були далеко не однаковим, в першу чергу тому, що починалося воно з різних вихідних ребежів: франки вступали в епоху феодалізму в процесі розпаду первісно-общинного ладу, галло-римляни - в ході розпаду рабовласницького ладу.

У зв"язку з цим спостерігається важлива особливість: два основних шляхи виникнення феодалізму взаємно впливали один на одного, об"єктивно прискорюючи становлення нової соціально економічної формації.

1.4.Салічна Правда - правовий пам"ятник франків.

Найважливішим джерелом права у франкській монархії були так звані варварські правди - записи звичаєвого права варварських племен. Салічна Правда з"явилася наприкінці \/ століття або на початку \/І. Вона має найважливіше значення в якості джерела права держави франків. Упорядкування Салічної Правди відносять до царювання Хлодвіга. Цей початковий текст був доповнений пізніше при королях Хільдеберті І і Хлотарі І (\/І ст.).

Основний текст Салічної Правди являє собою розрізнений і безсистемний запис звичаїв, які складалися в основному ще до утворення Франкської держави, а також тих звичаїв, які виникли в період формування класового суспільства й утворення держави. Тому її зміст відображає той соціальний і правовий лад, який характеризує перехід від первіснообщинного ладу до класового суспільства. Вона розкриває процес розкладу первіснообщинної власності і виникнення приватної власності, ріст майнової нерівності.

Одне з головних її завдань - захист приватної власності, яка прийшла на зміну колективній власності.

Салічна Правда - це судове керівництво для суддів. Водночас вона не є збірником систематизовано викладених правових норм, які стосуються всіх сторін ранньокласового суспільства. ЇЇ неповнота, фрагментарність, безсистемність - результат тієї правової основи, на якій вона укладалася.

Зафіксувати все розмаїття звичаїв було неможливо. Особливо якщо врахувати, що записувалися вони у формі конкретних юридичних казусів, узятих безпосередньо з життя.

Найбільш яскраво соціально-класові розбіжності у ранньокласовому суспільстві франків, як свідчить Салічна Правда, проявлялися у положенні рабів. Рабська праця, проте, не набула широкого розповсюдження. Раба на відміну від вільного франка рахували як річ. Його крадіжка прирівнювалася до крадіжки тварини. Шлюб раба із вільним тягнув за собою втрату останнім волі.

Салічна правда вказує також на наявність у франків інших соціальних груп: служива знать, вільні франки (общинники) та напіввільні мети. Відмінності між ними були не стільки економічними, скільки соціально-правовими. Вони були зв"язані головним чином з походженням та правовим статусом особи або тієї соціальної групи, до якої ця особа належала. Важним фактором, який впливав на правові відмінності франків, стала належність до королівської служби, королівської дружини, до державного апарату, що тільки зароджувався.

Поряд з рабами існувала особлива категорія осіб - напіввільні мети. Мет представляв собою неповноправного жителя общини франків, який знаходився в особистій та матеріальній залежності від свого хазаїна. Літи могли вступати у договірні відносини, відстоювати свої інтереси у суді, брати участь у військових походах із своїм хазяїном. Літ, як і раб, міг бути звільнений своїм хазяїном, але у останнього залишалося його майно.

Право франків свідчить про початок майнового розшарування франкського суспільства. У Салічній Правді говориться про хазяйську челядь (виноградарів, конюхів, свинопасів і навіть золотих справ майстрах), що обслуговували хазяйські господи.

Разом з тим Салічна Правда свідчить про достатню міцність общинних порядків, про общинну власність на поля, луки, ліси, пустощі, про парні права общинників-селян на общинний земельний наділ. Саме поняття приватної власності на землю у Салічній правді відсутнє.

До рухомих речей, які знаходилися у власності окремих осіб або сімей, застосовувався термін "свій" (suus), на відміну від терміна - "чужий" (alienus).

Рухоме майно у франків безперешкодно відчужувалося, передавалися у спадщину одному з членів сім"ї померлого або родичу з боку матері чи батька. Більшість приписів Салічної Правди присвячено охороні права власності на різні рухомі речі. У них з усіма подробицями розглядуються випадки крадіжки крупної рогатої худоби, а також овець, кіз, собак та ін.

У Салічній Правді нічого не говориться про купівлю-продаж землі. Інститут спадкування землі тільки зароджувався. Земля передавалася в спадщину чоловічим нащадкам померлого.

Про існування у франків общинної власності на землю свідчать і інші титулі Салічної Правди, зокрема "про переселенців". Переселитися на територію общини "чужому" можна було лише за згодою всіх членів общини. Якщо хоча б один із них висловлювався проти, переселенець повинен був покинути общину.

Сім"я у франків мала патріархальний характер, але влада батька не була безмежною. Вона нагадувала більше сувору довічну опіку над дружиною, дочкою або сином. Опіка над сином припинилася по досягненні ним 12 років.

Шлюбу і сім"ї в Салічній Правді присвячене значне число статей. Шлюбу передувала угода між сім"ями нареченого і нареченої. Обов"язково була потрібна згода батьків. Заборонялися шлюби з родом родичів і свояками. Такі шлюби об"являлися недійсними. Шлюби з рабами тягли за собою утрату свободи. Салічеська Правда нічого не говорить про розлучення.

1.5.Значення Салічної Правди.

З усіх "варварських правд" особливу цінність для історико-правової науки являє Салічна Правда. Її зміст відображає соціально-економічні і політичні процеси ранніх етапів розвитку класового суспільства, держави і права. Салічна Правда відображує дуже архаїчні відносини в середовищі франків, які стоять на порозі класового суспільства. Це джерело свідчить про сильну майнову диференціацію, про початок розпаду родових і общинних зв"язків.

Крім того, вона є найважливішим документом для вивчення майнових відносин ранньофеодального періоду, землеробської общини, прав і обов"язків франків-общинників і членів родової спілки, стародавнього і вкрай примітивного судоустрою і судової процедури. Але попри весь примітивізм вона є справжньою історичною знахідкою; першоджерелом, з якого беруть початок джерела права феодального суспільного ладу Європи.

2.ВИДИ ЗЛОЧИНІВ І ПОКАРАНЬ ЗА САЛІЧНОЮ ПРАВДОЮ.

2.1.Характерні риси злочинів і покарань.

Салічна Правда виділяє характерні риси злочинів і покарань:

1. Як правило, кровна помста і вигнання з общини у вигляді основного засобу примусу при первіснообщинному ладі замінюється системою штрафів. Проте ще зберігаються пережитки первіснообщинного ладу:

а) якщо вбивця не в змозі сплатити штраф за вбивство, то він розплачується своїм життям;

б) найближчі родичі беруть участь у сплаті "вергельду" (штрафу) і в його одержанні;

в) у випадку оголошення людини поза законом, вона підлягає вигнанню з общини із забороною кому б то не було приймати її.

2. Розмір штрафу встановлюється в залежності від соціального і правового становища злочинця і постраждалого, а також від статі і віку постраждалого.

3. Салічна Правда не встановлює загальних принципів для кваліфікації злочинів і призначення покарань. Проте аналіз її статей дозволяє виділити деякі принципи:

а) суб"ектами злочинів є не тільки вільні, але й залежні люди (мети) і раби;

б) відповідальність перед королем за порушення наступала з 12-річного віку;

в) покарання, як правило, не залежало від провини і призначалося лише за кінцевий результат дії, яка спричиняє шкоду особистості або майну.

Але в ряді випадків при призначенні покарання враховувався характер наміру і тяжкість заподіяної шкоди. Заподіяння "злого" наміру тягло за собою тяжке покарання. Наприклад, за крадіжку із закритого приміщення передбачався штраф утричі більший, ніж за крадіжку з відкритого приміщення.

4. Звертає на себе увагу надмірна тяжкість матеріального покарання.

Найнижчий штраф за крадіжку складав 3 соліди, а за вбивство - 200 солідів. Якщо мати на увазі те, що вартість бика становила 2 соліди, а корови - 3 соліди, то ці штрафи були надто обтяжливі.

Виникнувши при родовому ладі, штрафи в умовах переходу від колективної власності до приватної стають ефективним засобом захисту приватної власності й особи імущих людей, знаті, яка феодалізувалася.

2.2Злочини і покарання.

Аналіз Салічної Правди дозволяє виділити такі види злочинів і покарань.

1. Злочини проти особи.

До них відносяться вбивства, згвалтування, нанесення каліцтв, обмова, образа, викрадення вільних людей, зазіхання на честь, гідність і свободу:

"Х\/. Про вбивства або якщо хто вкраде чужу дружину

1. Якщо хто позбавить життя вільної людини або вкраде чужу жінку від живого чоловіка, присуджується до сплати 8000 динарів, що складає 200 солідів*.

ХХІ\/. Про вбивства хлопчиків

1. Якщо хто позбавить життя хлопчика до 10 років включно та буде впійманий, присуджується до сплати 24000 динарів, що складає 600 солідів.

2. Якщо хто позбавить життя хлопчика з довгим волоссям, присуджується до сплати 600 солідів.

4.Якщо хто позбавить життя дитини в утробі матері раніше, ніж він отримає ім"я, і це буде доказано, присуджується до сплати 4000 динарів, що складає 100 солідів.

6. Якщо хто позбавить життя вільну жінку після того, як вона почала мати дітей, присуджується до сплати 24000 динарів, що складає 600 солідів.

7. Якщо хто позбавить життя вільну жінку після того, як вона вже не може більше мати дітей, присуджується до сплати 8000 динарів, що складає 200 солідів.

XXX. Про образу словами

1. Якщо хто назве іншого уродом, присуджується до сплати

3 соліди.

2. Якщо хто назве іншого грязним, присуджуєтьсядо сплати

120 динарів, що складає 3 соліди.

3. Якщо хто - чоловік чи жінка - назве вільну

жінкуу блудницею, і не доведе цього, присуджується до сплати 1800 динарів, що складає 45 солідів.

• Солід - золота монета; динарій - срібна моне-

та, рівна 1/40 соліда.

4. Якщо хто назве іншого вовком, присуджується до сплати

3 солідів.

5. Якщо хто назве іншого зайцем, присуджується до сплати

3 солідів.

6. Якщо хто звинуватить іншого у тому, що він кинув (у бою) свій щит, і не зможе довести, присуджується до сплати

120 динарів, що складає 3 соліди.

7. Якщо хто назве іншого доносчиком чи брехуном, і не

зможе довести, присуджується до сплати 600 динарів, що складає 15 солідів.

ХІІІ. Про викрадення вільних.

1. Якщо троє людей вкрадуть вільну дівчину, вони мусять сплатити по 30 солідів кожний.

2. Ті ж, хто більше трьох, мусять сплатити по 5 солідів кожний.

3. А ті, хто мав при собі стріли, платять утричі.

4. З викрадників стягується 2500 динарів, що складає 63 соліди.

XVIII. Про те, якщо хто перед королем звинуватить безневинну людину

1Якщо хто звинуватить перед королем безневинну людинупри відсутності останньої, присуджується до сплати 2500 динарів., що складає 63 соліди.

Приб. 1-е. А якщо наведе на нього таку провину, за яку, у випадку підтвердження звинувачення, наступає смертна кара, обвинувачувач присуджується до сплати 8000 динарів, що складає 200 солідів."

Перелік злочинів проти особи дуже різноманітний, безсистемний. Є випадки, коли кожна стаття навіть містить зовсім не зв"язані ані за змістом, ані за ступінню вини, ані за видом злочини. До злочинів проти особи, окрім декількох наведених прикладів також відносяться: про рани (Х\/ІІ), про порчу (ХІХ ), про те, хто схопить вільну жінку за кисть або за палець (ХХ ), про нанесення каліцтв (ХХІХ ), про зв"язування вільних.

Карається підбурювання до покарання.

Обставиною, що обтяжує покарання, є вбивство "юрбою", тобто групове:

ХLI. Про людиновбивство юрбою.

1. Якщо хто позбавить життя вільного франка або варвара,

що живе по Салічному закону, і буде впійманим, присуджується до сплати 8000 динарів, що складає 200 солідів.

2. Якщо ж труп його вкине в колодязь або у воду, або

прикриє його гілками або чим іншим, присуджується до сплати 24000 динарів, що складає 600 солідів.

Приб. 1-е. Якщо не приховає, присуджується до сплати 8000 динарів, що складає 200 солідів.

3. Злочини проти власності.

Серед них особлива увага приділяється крадіжці, пограбуванню, підпалу і заподіянню шкоди майну.

Особливим захистом користується майно, що знаходиться в будинку і на обгородженій ділянці. Крадіжка зі зломом або з обгородженої ділянки каралася підвищеним штрафом. При встановленні розміру штрафу враховується також вартість викраденого. Аналіз статей Салічної Правди дає змогу виділити деякі злочини проти власності та передбачені за це покарання: про крадіжку свиней (ІІ), про крадіжку рогатих тварин (ІІІ), про крадіжку вівць (І\/), кіз (\/), собак (\/І), птахів (\/ІІ), про крадіжку бджіл (\/ІІІ), про шкоду, заподіяну ниві або якому-небудь огородженому місцю (ІХ), про підпали (Х\/І) та ін.

Штрафи за злочини проти власності різноманітні, але достатньо високі, інколи у декілька разів перевищують заподіяну шкоду:

III. Про крадіжку рогатих тварин

1. Якщо хто вкраде молочне теля, і буде впійманим,

присуджується до сплати 120 динарів, що складає 3 соліди.

2. Якщо хто вкраде однорічну або дворічну тварину,

і буде впійманим присуджується до сплати 600 динарів, що складає 15 сол.

3. Якщо хто вкраде бика або корову з телям,

присуджується до сплати 1400 динарів, що складає 35 солідів.

Приб. 1-е. Якщо хто вкраде корову без теляти, присуджується до сплати 30 солідів, не рахуючи ціни вкраденого.

4. Злочини проти порядку відправлення правосуддя.

До цих злочинів належить: неявка в суд, лжесвідчення та ін.:

І. Про виклик на суд

1. Якщо кого буде викликано на суд (ad mallum) по законам

короля, і той не явиться, присуджується до сплати 600 динарів, що складає 15 солідів.

2. Якщо ж хто, викликавши іншого на суд, сам не явиться, і якщо його не затримає яка-небудь законна перешкода, присуджується до сплати 15 солідів на користь того, кого він викликає на суд.

3. І той, хто визиває іншого на суд, у супроводі свідків повинен прийти до його будинку і, якщо останній опиниться у відсутності, мусить викликати дружину або кого-небудь з його домашніх з тим, щоб вони повідомили його про виклик на суд.

5. Якщо ж (відповідач) буде зайнятий виконанням королівської служби, він не може бути викликаним на суд.

5. Порушення приписів короля.

Порушення приписів короля каралося дуже жорстоко, воно прирівнювалося до такого злочину, як вбивство.

Отже, основним видом покарання, що застосовувався до вільних людей був штраф. Він ділився на дві частини: одна йшла потерпілому, або найближчим родичам, а друга, в розмірі третини штрафу, надходила на користь держави в особі короля.

У випадку покарання у вигляді оголошення поза законом передбачалася також конфіскація майна.

2.3Судовий процес.

Процес за Салічною Правдою носив змагальний характер, основними рисами якого були:

а) здійснення цивільного і кримінального процесу в однакових формах;

б) порушення справи лише з ініціативи позивача або постраждалого;

в) рівні права сторін і проведення процесу у вигляді змагання сторін;

г) суворе дотримання встановлених процесуальних форм (формалізм).

Процес починався з виклику в установленій формі і при свідках обвинувачувачем обвинувачуваного. Неявка будь-якої із сторін на процес каралася штрафом. Від штрафу звільнявся лише той, хто подавав поважну причину для неявки (королівська служба, хвороба, смерть когось із близьких).

Розгляд починався з вислуховування обвинувачувача, який повинен був висловлювати обвинувачення в суворо встановленій формі, що дозволяло обвинувачуваному відповідати тільки «так» або «ні». У випадку позитивної відповіді обвинувачуваного суд відразу виносив рішення. У протилежному випадку, суддя вирішував питання про порядок надання доказів.

Доказом факту вчинення злочину вільною людиною була затримка злочинця на місці вчинення злочину, його власне визнання і показання свідків. Для того, щоб зняти з обвинувачуваного обвинувачення Салічна Правда передбачала три види доказів: співприсяжність, показання свідків і ордалії («суд божий»), у формі випробування «казанком», нагадуючи при цьому «інші законні засоби» доказування.

Найбільш поширеним видом доказів булв співприсяжність, що застосовувалася для підтвердження присяги (клятви) обвинувачуваного в тому, що він не чинив того, у чому його обвинувачують. Співприсяжники - це звичайно родичі, друзі або сусіди обвинувачуваного, які на відміну від свідків не були очевидцями факту, а лише «свідками доброї слави» обвинувачуваного. За Салічною Правдою таких співприсяжників повинно було бути дванадцять.

Своєю присягою, яка здійснювалася в суворо визначеній формі, порушення якої вело до програвання справи, вони підтверджували, що обвинувачуваний у силу властивих йому якостей не міг вчинити приписуваних йому діянь, і що не може бути сумнівів у чесності і правдивості його присяги.

Неправдиві свідчення, а також як і відмова свідка з'явитися в суд, каралися штрафом у розмірі 15 солідів.

Поширеним видом доказу були ордалії ("суд божий"), при яких злочин установлюється за допомогою божественної сили - бога, який немов би вказував на злочинця ("бог шельму мітить"). Найчастіше для цього використовувалися вогонь, кип"ячена вода і залізо. Салічна Правда знає лише один вид ордалії - випробовування "казанком" - тобто за допомогою кип"яченої води. Випробування полягало в тому, що руку обвинувачуваного опускали в казанок із киплячою водою і потім зав"язували, приклавши до пов"язки печатку. Після трьох днів її розв"язували, і, якщо на руці не було опіку, то обвинувачуваний вважався таким, що не здійснював злочину, в якому його звинувачували.

Основним засобом одержання визнання при обвинуваченні рабів було катування.

Якщо обвинувачуваний погоджувався з вироком суду, йому давався пільговий термін для сплати штрафу, після закінчення якого у випадку несплати штрафу конфіскували його майно на суму штрафу. Якщо через деякі причини цього не сталося обвинувачувач міг викликати обвинувачуваного на суд короля. Виклик на суд короля мав також встановлену форму. У випадку неявки на суд короля або відмови виконати його рішення, король об"являв обвинувачуваного поза законом. Після цього і сам винний, і все його майно ставало власністю позивача. [ 3 ]

Висновок. Аналіз статей Салічної Правди дозволяє виділити основні риси ранньофеодальної держави франків:

- відображується класове розшарування суспільства;

- закріплює сформовану нерівність;

- дає поняття злочину;

- замінює кровну помсту і вигнання з общини, як пережиток первіснообщинного ладу, на систему штрафів;

- виділяє злочини на злочини проти особи, злочини проти власності, проти порядку відправлення правосуддя, порушення приписів короля, що дозволяє розкрити процес розкладу первіснообщинної власності і виникнення приватної; зміцнення феодального ладу.

3.ЗАЛЕЖНІСТЬ ПОКАРАННЯ ВІД КЛАСОВОГО ПОХОДЖЕННЯ ПОТЕРПІЛОГО І ЗЛОЧИНЦЯ

Салічна Правда формально визначила рівність усіх перед законом (закон захоплює дії усіх). Водночас Салічна Правда закріплює сформовану суспільну нерівність і при визначенні наслідків злочинних зазіхань виходить із класового становища злочинця.

Розмір вергельду (ціна людини) визначався в першу чергу соціальним становищем убитого. За вільного - 200, 100 солідів, за королівського охоронця, графа - 600 солідів, за вбивство римського колона - 63 соліди. За вбивство раба сплачувалося 35 солідів хазяїну на відшкодування понесеного ним збитку.

Покарання різнилося і в залежності від суспільного становища злочинця. Рабам загрожували тілесні покарання і навіть смерть за такі злочини, за які вільні сплачували тільки штрафи.

У Салічній Правді у багатьох статтях при визначенні покарання за злочини вказується на класову нерівність. Крадіжка рабів прирівнюється до крадіжки коня чи запряжену тварину (Х). Окремо Салічна Правда говорить про злочини вчинені вільними (наприклад -ХІ) та рабами (наприклад - ХІІ). Вільний за крадіжку сплачував штраф, а раб, окрім повернення заподіяної шкоди, отримував ще 120 ударів батогом, розтинений на лавці. Якщо сума крадіжки перевищувала 40 динарів, раба могли навіть каструвати.

Таким чином, суспільна нерівність у Франкській державі відображається і при визначенні наслідків злочинних зазіхань.

Висновки

Салічна Правда - найважливіший правовий документ, джерело права раннього феодалізму. Розглянувши питання виникнення держави, де з"явилася Салічна Правда, проаналізувавши її текст, хоча і безсистемний, ми з"ясували основні риси соціального і правового ладу Франкської держави, розкрили процес розкладу первіснообщинного ладу та переходу до феодалізму, класового суспільства; розкрили відмінність злочинів і покарань за Салічною Правдою у новому суспільстві на відміну від попереднього.

Таким чином, можна сказати, що головне з осноних завдань Салічної Правди - захист приватної власності, яка прийшла на зміну колективній.

Цілі і задачи, які стояли перед даною курсовою роботою, виконані.

Список Використаної літератури

1. История государства и права зарубежных стран: [Учеб. для студентов юридических вузов и факультетов]/[О. А. Жидков, Н. А. Крашенинникова, В. А. Савельев и др.].- М.: НОРМА-ИНФРА. Ч. 1.- 1998.

2. Всеобщая история государства и права: Учеб. для вузов по спец."Юриспруденция"/[Батыр К. И., Филиппова Т. П., Черниловский З. М.]; Под ред. К. И. Батыра.- М.: Былина, 1999.

3. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник/ Під заг. ред. д.ю.н., проф. Джужи О.М. - Київ: НАВСУ, «Правові джерела», 2000.

4. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учеб.пособие/Под ред. З. М. Черниловского; Сост. В. Н. Садиков.- М.: Гардарика, 1996