Відмінності між версіями «Трипільські "протоміста"»

Поточна версія на 13:27, 1 грудня 2015

І.ВСТУП

1.1. Трипільська культура.

Трипільська культура була відкрита чеським археологом Вікентієм Хвойкою більше ста років тому на Правобережжі України. Ця подія мала велике значення для вченого світу. З-під землі вдалося дістати пам`ятки культури, настільки відмінної від звичних нам зразків "первісного" суспільства, що можна було переписувати всю історію сучасної цивілізації.

Серед неолітичних племен на території сучасної України провідне місце посідали хліборобські племена трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор'я ця культура розвивалася протягом IV— III тис. до н. є. і досягла високого, як на той час, рівня розвитку.

Утворилася Трипільська культура на основі давніших автохтонних (з грець. — місцевих, корінних) культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи.

В Україні виявлено понад тисячу пам'яток Трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.

Племена трипільської культури жили у поселеннях, забудованих дерев'яно-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно одним чи кількома концентричними колами. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб.

Будівлі являли собою чотирикутники правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, котрий вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною, посеред хати стояла велика піч, біля якої розташовували лежанки з випаленої глини.

Трипільська культура датується IV —III тис. до н.е. її характерними особливості такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; хати будувалися каркасні; проміжки між стовпами заплітали лозою й обмазували ззовні та зсередини товстим шаром глини; розміри будівель становили 100 —140 м2; стіни розписували яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом.

Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальків. За підрахунками, у такому будинку мешкало 20 осіб, отже поселення налічувало близько 500 — 600 осіб. Очолювала таку родину жінка, оскільки, як засвідчують пам'ятки, це був час матріархату.

Більшість статуеток, знайдених в ареалі цього періоду, присвячено жінці. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби.

Це були скотарсько-хліборобські громади з колективною власністю на худобу. На середньому етапі історичного розвитку племен трипільської культури розміри поселень значно побільшали. Так, у селищі, виявленому поблизу с.Володимирівка на Південному Бузі, налічувалося понад 200 глинобитних будинків, у котрих могли мешкати до 2 тис. осіб.

На пізньому етапі істотно зросла чисельність трипільців, і знову ж таки ще більшими стали розміри їхніх поселень. З'являються поселення "гіганти" площею 280 — 400 га з кількістю будинків від 1 до 1,5 тис. Вони відкриті у Південному Побужжі біля сіл Доброводи, Талянки, Майданецьке та ін.

Активне формування трипільської спільності відбувалося на сучасній території України на основі синтезу місцевих і прийшлих елементів. Уже в IV тис. до н.е. осілі трипільці населяли Середнє Подністров'я і басейн Південного Бугу; впродовж другої половини IV—III тис. до н.е. вони просунулися на Верхнє Подністров'я, Волинь, у басейн Середнього Дніпра і частину території Лівобережжя.

За етнографічними ознаками трипільська культура дуже близька і подібна до української. Зокрема, багато провідних мотивів трипільського орнаменту до сьогодні збереглися в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках. Житло трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату XIX ст.

Нарешті, основним заняттям трипільців, як і українців, було землеробство. Все це дає підстави стверджувати, що населення трипільської культури стало праосновою українського народу.

Досліджуючи пам'ятки трипільської та наступних культур, В. Хвойка дійшов висновку про автохтонність мешканців Подніпров'я. Це дало змогу висунути й розвинути ідею про поступальний етнічний розвиток українців із часів трипільської культури через скіфські племена до сучасних українців.

1.2. Здобуття назви «трипільці».

Свою назву племена здобули від села Трипілля на Київщині, де їхні поселення вперше досліджено Вікентієм Хвойкою в кінці XIX ст.

Вивчення біля 1000 поселень цієї культури показало, що її населення становило майже 1 млн. чоловік. Трипільські села складалися з кількох десятків великих і малих глинобитних заглиблених у землю жител, розташованих концентричними колами навколо широкого центрального майдану, що водночас слугував і загоном для худоби. Тут же знаходилися громадські будівлі. Великі прямокутні житла площею від 30 до 150 м2 поділялися перегородками на кілька відділень. У кожній секції була піч, лежанка, божниця - культове місце, посуд для зберігання продуктів.

У поселенні Володимирівське (на Кіровоградщині) зосереджувалося до 200 житель. Вони займали територію в 800 м завширшки на 900 м завдовжки й налічували до 2000 жителів. Найбільшим трипільським поселенням є Майданецьке на Черкащині. Існує припущення, що в ньому жило до 20 тис. осіб. Окремі поселення обсипалися валом і обкопувалися ровом - напевне, їхні мешканці зазнавали нападів сусідів-ворогів. Села знаходилися на відстані 7-9 км одне від одного, і в кожному з них жив окремий рід, що поділявся на сім'ї.

1.3. Суспільний устрій.

Піднесення і розквіт матріархату спричинили прискорення суспільного розвитку людей. Матріархальні родові общини, збільшуючись кількісно, поступово перетворювалися у великі об'єднання родів - племена, що жили на одній території, мали спільну мову, релігію, спільні громадські й господарські інтереси. їх єднала також спільність побуту, психології, культури.

Утворення племен спричинило поширення на значній території України поселень, єдиних за господарсько-культурною спільністю. У V тис. до н.е. західноукраїнські землі заселяли землеробські племена культури лінійно-стрічкової кераміки. Північно-західні регіони поступово перетворилися в землеробську зону, а південно-східні - у скотарську та мисливсько-риболовецьку.

В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільство була невелика сім`я. Сім`ї об`єднувалися в роди, кілька родів складали плем`я, група племен утворювали міжпленні об`єднання, що мали свої етнографічні особливості.

Початок епохи металів був позначений кардинальними змінами у соціальних відносинах. Зросла роль чоловіка в суспільстві. Господарською основою стала патріархальна сім'я, а це засвідчує про перехід від материнського до батьківського родового ладу — патріархату.

1.4. Розселення

Перед трипільськими племенами Середнього Подніпров'я стояла загальна для всіх племен проблема відносного перенаселення. Для того, щоб урятувати себе від голоду та злиднів, вони змушені були розселюватися на нові землі.

Зі сходу на Лівобережжі трипільцям протистояли войовничі степові скотарські племена. Тому місцеве трипільське населення подалося далі на північ та північний схід, у райони, де проживали нижчі за рівнем розвитку племена з неолітичним характером господарства, культури та побуту. Окремі родові общини трипільців поступово просувалися далі на північ від гирла Стугни, освоюючи нові землі в Подніпров'ї.

Спочатку споруджувалися тимчасові житла землянкового типу, а згодом, прижившись на цих місцях, переселенці почали будувати типові для трипільців довгочасні наземні житла. Поступово трипільські племена, просуваючись все далі на північ та північний схід, дійшли до гирла Десни, перейшли на лівий берег Дніпра, заснували свої поселення вище по Десні.

1.5. Трипільські культи.

Культ Предків. Поховання покійних під порогом жителя чи підлогою (переважно жінок і дітей) та на території поселень (дорослих родичів) свідчать про важливість "загробного" життя в уявленнях трипільців, коли ще не існувало нездоланних перешкод між світом живих і світом мертвих. Можна припустити, що "модельки жителя", ці досить відомі і різноманітні за типом глиняні вироби, мали культовий характер - як житло Предків, охоронців родини.

Наявність у них жертовника і мініатюрного культового посуду може свідчити про поминальні звичаї - годування покійних. Так формувалася ідея єдності Роду.

Культ Героїв. Вірогідно, зображення чоловіка з києм (жезлом) у руці - не антропоморфне зображення Бога-чоловіка, а конкретний образ героїзованої особистості.

Культ родючості. Аграрно-магічні дійства трипільського часу мають свої матеріалізовані докази в цілому ряді культового посуду, що використовувався в обрядах напування землі (так звані "біноклеподібні" посудини), обряди викликання дощу (макітри з грудьми), спеціальний обрядовий одяг для танцю дощу (малюнки жриць в спідницях з китицями на Подолі), освячення перших плодів (різноманітні курильниці з двома, трьома і чотирма чашами вгорі).

2. ОСНОВНІ ЗАНЯТТЯ ТРИПІЛЬЦІВ

2.1. Сільське господарство.

Хліборобство було основою трипільського господарства. Наявність гігантських обширів родючих чорноземів штовхала трипільців на екстенсивний шлях розвитку, що заважало прогресивному розвитку економіки.

Екстенсивна перелогова система орного землеробства зумовила спочатку заселення, а потім виснаження всіх придатних для господарської системи чорноземів Правобережної Укр7аїни. Зміни клімату в бік зростання посушливості й поширення степів довершили колапс землеробської економіки, яка була фундаментом про цивілізації Трипілля.

Основним заняттям трипільців були землеробство та скотарство. Спочатку землю обробляли роговою мотикою, але поступово запроваджувалося орне землеробство. Поле орали примітивним ралом, запрягаючи в ярма волів.

Приручені коні використовувалися мало. Виплеканий врожай пшениці, ячменю, проса, бобових збирався дерев'яними роговими серпами з крем'яними і мідними вкладками.

Зберігали його в глиняних посудинах. Для розмелу зерна застосовували кам'яні зернотерки.

Вимощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові, льон. Рало із застосуванням тяглової сили великої рогатої худоби різко підвищило загальну культуру землеробства; виникла можливість переходу до перелогової системи землекористування. Хоча трипільці й почали вживати металеві вироби, їхні знаряддя праці загалом зберігали неолітичний характер.

Крем'яна індустрія, як і раніше, мала велике значення. В низці районів мешкання трипільців виявлені численні копальні, пов'язані з добуванням кременю, а також спеціальні майданчики на поселеннях, де працювали майстри.

Трипільські скотарі розводили свиней, кіз, овець, велику рогату худобу. Вони також полювали, рибалили, вирощували сади.

При виготовленні знарядь праці трипільці застосовували крем'яне свердло з першим механічним прокручувальним пристроєм - ручним дрилем. Вживали й мідні знаряддя - шило, сокиру, тесла, кинджали. Мідь завозили з Балкан. її вміли кувати, плавити та зварювати. Але вона не здобула поширення і не витіснила камінь.

2.2. Ремесло.

Серед ремесел значного розвитку досягли чинбарство, кушнірство, прядіння, ткацтво. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами із міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді.

Дуже високого технічного та художнього рівня досягло гончарство. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологією виготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг, виготовляли величезну кількість різноманітного посуду: глечики, миски, макітри, жертовні посудини у вигляді тварин (бика, вепра тощо), модельки яситла, біноклевидні (спарені) посудини, які нагадують українські горщики-близнята, а також керамічні писанки, пряслиця та ін.

Його прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим використовували і культовий посуд.

Високої майстерності досягли у гончарстві трипільські жінки. їхні вироби вчені відносять до „культури мальованої кераміки». Вони виготовляли чудовий ліпний посуд, випалюючи його у спеціальних печах.

Вироби оздоблювалися геометричним та лінійним орнаментом, малюнки - чорною, білою і червоною фарбами. На посуді зображувалися птахи, тварини. Людину трипільці малювали у стані ритуального танцю. Такого високого рівня не досягли навіть ті племена, що населили Україну пізніше.

У сучасному гончарстві, вишивках, килимах, різьбленні, розписах зберігається чимало типових елементів трипільського орнаментально-декоративного мистецтва.

Існує припущення, що трипільці мали свою писемність. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, трипільської доби. Чи це було фонетичне, чи ієрогліфічне письма — певної відповіді дослідження поки що не дали.

Славнозвісними є трипільські глиняні моделі жителя, фігури тварин. Археологами знайдено багато жіночих статуеток релігійного призначення. Вони пов'язані з культом родючості та Матері-Прародительниці, пошана до якої була невід'ємною частиною свідомості трипільців. Померлих хоронили в могилах або спалювали на вогні, щоб очисти душу покійника від земних гріхів.

Крім антропоморфних фігурок трипільці виготовляли фігурки диких і свійських тварин.

Особливо улюбленими були зображення ведмедя - хранителя і володаря води. Чи це були "дитячі іграшки", чи культові фігурки для власної оборони від злих духів, ніхто не може сказати.

Відбитки тканини на посуді, знахідки веретен засвідчують, що трипільцям було відоме і ткацтво.

Тонкі й грубі тканини виготовляли з льону, конопель, із овечої та козячої вовни.

Рільнича культура закарбувала глибокий слід у духовному житті трипільців. Через тисячоліття це відбивається й сьогодні у візерунках, посуді, одязі, у колядках, щедрівках та інших звичаях українців, пов'язаних з життям землероба.

На межі ІІІ-ІІ тисячоліття до н.е трипільська культура занепадає, припиняється життя на багатьох трипільських поселеннях. Вони були раптово винищені іншими племенами. Про це свідчать археологічні знахідки: залишена глина зі слідами жіночих пальців, яка приготовлена для ліплення посуду, житло попалене, сплюндроване.

Наявність мальованого трипільського посуду серед комплексів шнурової кераміки свідчить про те, що трипільці не загинули остаточно, а змішалися з новою післятрипільською культурою.

2.3. Архітектура.

У трипільців були відносно великі довгочасні поселення, на яких налічувалося до півсотні різних за розмірами жител та господарських споруд. Будівлі розміщувалися колом, з входом від центра. Хати мали по кілька кімнат, а іноді й поверхів, де жила разом велика матріархальна родина.

Трипільські хати мали кілька кімнат, відгороджених одна від одної дерев'яними перегородками. Кожна з кімнат мала лежанку (місце для спання, яке нагрівалося від печі або грубки), а також жертовник та місце для роботи. Способи будівництва хат залежали від місцевих умов: це переважно плетені з лози і обмазані з обох боків стіни.

Будинки згуртовані в села, що вказує на високий ступінь родової організації, і розташовувалися колом, у центрі якого стояв громадський будинок для сходин та спільних культових обрядів.

Найбільше таке поселення було відкрите біля села Володимирівки на Кіровоградщині, де розкопки виявили 200 будівель, розташованих п'ятьма концентричними колами. Навколо таких великих протоміст розташовувалися невеличкі поселення, утворюючи округи з населенням у 15-25 тис. осіб. Основними матеріалами для будівництва будинків були дерево та глина. Збереглися різноманітні глиняні моделі храмів і житлових будинків трипільців, завдяки яким відомо, що їхні архітектурні споруди мали каркасно-стоякову конструкцію, обмазану товстим шаром глини.

Кожне поселення існувало близько 50-70 років. Потім жителі переходили на інше місце проживання. Це було пов’язано з виснаженням землі навколо поселення та вирубуванням лісів. Облишене поселення спалювали. Це був своєрідний ритуал. Серед цих великих попелищ археологи знаходять безліч розписаних посудин, антропоморфних і зооморфних статуеток, спалене зерно та кістки тварин, а часом навіть людські останки.

Своєю конструкцією вони майже не відрізнялися від типових трипільських наземних жителів попереднього часу. прямокутної форми з кількома приміщеннями, з глиняними підлогами, оштукатуреними і пофарбованими, переважно в червоний колір стінами і мали вікна, призьби, печі з припічками й коминами назовні, глиняні долівки.

Близько 2000 р. до н. е. трипільська культура почала занепадати, її носії частково залишають ці землі, відступаючи під тиском численніших і войовничих, на думку вчених, індоєвропейських народів археологічної культури бойових сокир і шнуркової кераміки, а частково змішуються з ними. Нове населення прийшло зі сходу і, як вважають фахівці, вперше у світі приручило коня для верхової їзди.

Індоєвропейці частково осідали на родючих землях і переходили до землеробства, а частково продовжували кочувати у південних регіонах України. Однак відтепер традиції землеробства разом з осілим способом життя стали вирішальними при визначенні культурного розвитку племен на наших землях.

3. ТРИПІЛЬСЬКІ ПРОТОМІСТА НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

3.1. Причини виникнення протоміст.

На початку ІV тис. до н. е у межиріччі Південного Бугу та Дніпра виникають величезні поселення трипільської культури ( площа деяких з них досягала 200-450 га). Одні дослідники вважають, що їх поява викликана загрозою з боку агресивних степових племен, інші- суспільно-економічним розвитком самих трипільських племен. На нашу думку, до вирішення питання про причини виникнення та еволюції великих трипільських поселень- протоміст слід підходити у двох вимірах- історичному та економічному.

На нашу думку причини виникнення трипільських протоміст слід шукати, аналізуючи їх економічне підґрунтя. Мотичне, а пізніше орне землеробство трипільських громад в Лісостепу базувалося на тимчасовому (не більше 50-70 років) використанні земельних ділянок. Після цього поселення переносились в інше місце.

Умовою стабільного існування даної моделі господарської адаптації в обмеженій екологічній ніші була також сталість природних умов- трипільці залежали від кліматичного оптимуму голоцену так само, як єгиптяни від розливів Нілу або Месопотамія- від іригації.

Займанщина- захоплення нових угідь, яка була елементом господарської системи, мала спиратися на певну суспільну організацію, військовий та демографічний потенціал.

3.2. Майданецьке поселення.

Майданецьке поселення — поселення-протомісто трипільської культури першої половини 4 тисячоліття до н. е.

Розташоване на північній околиці села Майданецьке Тальнівського району Черкаської області.

Поселення має загальну площу близько 200 га. Магнітна зйомка, проведена в 1971-74 рр. на площі 180 га під керівництвом В. П. Дудкіна показала, що в поселенні було не менше ніж 1 575 будинків, які були розміщені у чотирьох еліптичних структурах.

Загальна кількість жител, враховуючи 20 га не охоплених дослідженнями, могла становити до 2000. У поселенні, ймовірно, проживало до 6-10 тисяч мешканців, що робить його одним з найбільших енеолітичних поселень Європи того часу.

Основне заняття мешканців поселення — сільське господарство, ремесло (виробництво кераміки, металообробка, ткацтво).

Поселення включено разом з поселенням Тальянки та Доброводи до складу обласного заповідника «Трипільська культура».

3.3. Тальянки.

Тальянки́ — село в Україні, в Тальнівському районі Черкаської області. У селі мешкає 1720 людей.

В селі знаходиться Тальянківський технікум Уманського національного університету садівництва.

Державний історико-культурний заповідник «Трипільська культура» створений 2002 року, розташований у Черкаській області. До складу заповідника входять території 11 поселень часів трипільської культури.

Площа заповідника — 2045 гектарів. Серед них — Тальянки, найбільше в Європі поселення часів трипільської культури — 450 га. Поселення включено до списку найбільших міст в історії людства.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923-1933 та1946-1947 роках.

В селі народилися:

Топольний Федір Пилипович — доктор біологічних наук, професор кафедри екології і охорони навколишнього середовища Кіровоградського національного технічного університету;

Трубчанінов Сергій Васильович (17 жовтня 1962) — український історик, краєзнавець, видавець, кандидат історичних наук;

Тихолоз Богдан Сергійович ( 6 жовтня 1978) — український літературознавець, франкознавець, кандидат філологічних наук, Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2006).

3.4. Доброводи.

Добро́води — поселення-протомісто трипільської культури IV тисячоліття до н. е., розташоване поблизу села Доброводи Уманського району Чер¬каської області і назване в його честь. Згідно з дослідженнями вчених, у місті могли мешкати понад 10 тис. жителів, а загальна площа становила 2.5 км.

Використавши аерофотозйомку, вдалося визначити фортифікаційні споруди міста з кварталами й вулицями.

Поселення обстежувалось Стефановичем В. 0. у 1960-ті рр. Шишкін К. В. здійснив дешифровку аерофотознімка та складено план по¬селення (1973).

У 1981–1982 роках загін Трипільської експедиції Інституту археології АН УРСР під керівництвом Мовші Т. Г. провів розкопки решток трьох наземних жител та здійснив фіксацію ще декількох де¬сятків жител, зруйнованих глибокою оранкою, на основі чого було скла¬дено план центрального сектору поселення.

Основна частка матеріалів з досліджень 1981–1982 зберігається в наукових фондах Інституту археологи НАНУ, окремі зразки ке¬раміки (посуд, модель житла) — в Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав».

Площа поселення — близько 250 га. Житла розміщені кількома кільцями. За даними археологомаг¬нітометричних досліджень в пів¬нічній частині поселення відмічена квартальна забудова.

Розкопані жит¬ла мали стандартний розмір 12×5 м з типовим для будівель томашівської групи інтер'єром: піч, довга лава-подіум під стіною, круглий жертовник, піфоси.

Під кутом одного з жителя виявлено ритуальне похован¬ня черепа бик.

Основну категорію знахідок ста¬новлять уламки посуду, зібрані на поверхні та з розкопів. Переважає столовий посуд з розписом темно-коричневою фарбою по жовтогаря¬чому ангобу. Знайдено фрагмент моделі житла з піччю, аналогічною відомій Сушківській моделі житла.

3.5. Небелівка.

Небелівка — поселення-протомісто трипільської культури (етап ВІІ, небелівська група) IV тисячоліття до н. е., розташоване неподалік села Небелівка Новоархангельського району Кіровоградської області. Воно розташоване на правому березі річки Небелівка, лівої притоки Ятрані. Є другим за площею поселенням трипільської культури (більше 300 га) після Тальянок (близько 400 га).

Поселення було відкрите в результаті досліджень, що проводив співробітник Уманського краєзнавчого музею, відомий краєзнавець Василь Стефанович на початку 1960-х років.

В подальшому поселення досліджував з допомогою аерофотозйомки топограф Шишкін К. В. У 1980-ті роки на поселенні працювала експедиція Інституту Археології АН УРСР під керівництвом М. М. Шмаглія та В. О. Круца.

В результаті дешифрування аерофотознімків та археологічних розвідок площу поселення було визначено в 300 га.

Починаючи з 2008 року на поселенні розпочала роботу україно-британська археологічна експедиція Інституту археології НАН України (керівник — старший науковий співробітник інститут, кандидат історичних наук М. Ю. Відейко) та Департаменту археології Даремського університету Великобританії (керівник — викладач університету Дж. Чапман).

Даний спільний проект українських та британських учених носить назву «TRIPOLYE MEGA-SITE». В дослідженні даного трипільського поселення беруть участь учені з інших країн, зокрема, Болгарії.

Поселення займало площу більше 300 га. Тут містилося 1 500 будівель, загальна кількість жителів становила до 7 тис. осіб. За площею та кількістю жителів це було найбільше поселення того часу в усій Європі.

Житла розміщувалися кількома концентричними колами з квартальною забудовою в центрі. З південного боку був наявний в'їзд з розміщеними з боків рядами будівель. Усе поселення було оточене дерев'яним палісадом.

На території поселення містився стародавній храм, що є найбільшою спорудою трипільської культури, дослідженою археологами за весь період вивчення даної археологічної культури.

Його площа становила близько 1200 м², розміри — 20×60 м. Споруда складалася з двох поверхів, з боків мала одноповерхову прибудову.

На першому поверсі було розкопано 7 вівтарів хрестоподібної форми з округлими краями. Найбільший з них (4х3 м) містився біля вхідних дверей, на його краях — кола діаметром близько 1 м.

Також тут же містилося велике глиняне корито — 2×2,5 м, кам'яні зернотерки. Все це ймовірно використовувалося для ритуалів.

Вздовж стін другого поверху розміщувалося підвищення та 5 великих посудин з рештками перепалених кісток тварин. Міжповерхове перекриття було виготовлене з колотого дерева.

Балки були скріплені мотузками, сліди якої було знайдено на рештках глиняної обмазки. По периметру храму було знайдено глиняні фігурки.

В центрі поселення було розкопано великий глиняний горн. Поряд з ним розміщене місце, з якого стародавні трипільці добували глину для власних потреб, зокрема для виготовлення посуду.

Трипільська кераміка трипільського поселення Небелівка представлена кухонним та столовим посудом. Кухонний виготовляли з червонуватої глини (наявні домішки піску та товченої черепашки). Він прикрашений та орнаментований насічками, розчосами, штампами, удавленнями.

Більш чисельними є знахідки столового посуду. Він був виготовлений з високоякісної глини, поверхня ззовні вкрита ангобом жовто-червоного кольору та заглибленим орнаментом або розписом з використанням темно-коричневої фарби.

Форми посуду — миски (конічні, напівсферичні та зооморфні), кубки, горщики, грушоподібні, біконічні та біноклеподібні посудини, покришки.

Сировина кам'яних знарядь праці Небелівського поселення (ножі, різцеподібні знаряддя, пластини з ретушшю) представлена кременем місцевого походження, зокрема з території трипільського протоміста Володимирівка, розташованого неподалік, та з території Волині.

Ознайомитися із знахідками, виявленими під час дослідження поселення Володимирівка, можна в експозиції Кіровоградському краєзнавчому музеї (тут, зокрема, зберігається відреставрований великий хрестоподібний вівтар з трипільського храму), Новоархангельському районному краєзнавчому музеї (фрагменти подіума).

4. ВИСНОВКИ

4.1. Археологічні дослідження поселень.

Назва "Трипільська культура" залишилася до наших часів за цією культурою, не зважаючи на те, що межі її поширюються, за сучасними дослідженнями, від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова. Трипільська культура досліджувалась багатьма ученими, у тому числі радянськими (Т. Пассек, В. Білановська), пострадянськими (Н. Бурдо, Л. Кульчицька) та іншими.

Є три можливі теорії виникнення трипільської культури: суто автохтонна (В. Хвойки), асиміляція автохтонного населення з прийшлими племенами (В. Збеновича) та прийшлих племен, що оселилися на тих землях (М. Марра).

Археологічні дані свідчать, що певні організаційні зрушення відбулися в трипільському середовищі вже на етапі ВІ. Можливо, саме боротьба за перерозподіл Буго-Дніпровського межиріччя між двома великими угрупуваннями трипільців стимулювала появу протоміст.

В такому разі витіснення східно трипільської культури в Подніпров’я на наш погляд більш вагоме свідчення експансії ( носіїв мальованого трипільського посуду), ніж поширення товченої черепашки, як технологічної домішки до керамічної маси.

Між Бугом та Дніпром в першій половині ІV тис. до н. е. постає могутнє угрупування протоміст, яке контролювало цю територію протягом 400 років і заступило шлях дальшим трипільським міграціям з заходу завдяки своїй досконалій організації та чисельності.

В процесі трипільської колонізації величезних територій в Лісостепу мала зрости роль суспільних структур, які відповідали за вирішення питань, пов’язаних з аграрними розпорядками та військовою справою. Виникла потреба в координації колективних дій, пов’язаних з захопленням та розподілом нових земель, будівництвом поселень, ритуальними діями ( спалення поселень при переселенні).

Вважають, що трипільці не могли забезпечити рівень виробництва, достатній для отримання додаткового продукту, необхідного для розвитку цивілізації через примітивність технічної бази та недостатність природніх умов. Правлячий прошарок суспільство за умов нульового додаткового продукту спрямовує зусилля на пошук саме зовнішніх ресурсів.

В умовах Лісостепу ці зусилля могли бути спрямовані саме на захопленняплення контролю над великими територіями з їх практично незайманими біоресурсами.

Найбільший успіх в трипільському середовищі за таких умов мали громади з більшим військово-демографічним потенціалом. Єдиним доступним засобом нарощування такого потенціалу за тих умов мала стати концентрація населення в поселеннях-протомістах. Розміри протоміст та об’єднань вищого рівня могли залежати від місцевих особливостей.

Так, на території Молдови і Поділля великі ( понад 100 га) протоміста не набули поширення через особливості екології. Натомість контроль над річковими долинами забезпечувала низка укріплених городищ на товтрах.

Водночас тут набули розвитку громадські ремесла-гончарство, кременярство, які могли компенсувати нестачу ресурсів за рахунок обмінних операцій. В Буго-Дніпровському межиріччі природні умови зробили можливими утворення землеробських агломерацій площею в 200-450 га з низкою поселень-супутників.

Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід’ємною частиною сучасної української культури.

Трипільська культура дала великий поштовх для розвитку культури хліборобства та гончарства в нашій державі. На Україні Трипільська культура зберіглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди.

До останніх часів сільські жінки й молодиці розмальовують хати, комини, печі тощо. У килимарстві, гончарстві, дерево різьбі, вишивках, писанках - дуже багато геометричних та рослинних орнаментів які виразно нагадують орнамент трипільської культури. Вивчення трипільської культури дозволяє краще зрозуміти наше минуле і сьогодення.

Подальша історія трипільців губиться в пітьмі століть. Українські історики та археологи вважають, що трипільців завоювали, частково знищили й асимілювали індоєвропейські племена. Шляхом влиття до трипільського населення сусідніх та новоприбулих племен і народів поступово формувалася постійна людність нашого краю.

Гіпотезу підтверджують археологічні розкопки пам'яток чорнолісько-білогрудівської культури епохи бронзи. Вона є з'єднуючою ланкою між трипільцями та стародавніми слов'янами - безпосередніми предками українців.

У IV тисячолітті до н.е. в Україні відбувався перехід від неоліту до доби вживання міді, а з початком II тисячоліття до н.е. - до використання бронзи (сплаву міді з оловом). Він завершився приблизно у VIII ст. до н.е.

У цей час ішло подальше вдосконалення відтворюючих форм господарювання - землеробства і скотарства. Поряд з кам'яними та мідними виробами з'явилися бронзові знаряддя і зброя.

Бронза була більш легкоплавкою і твердішою за мідь. Вона стала основним металом для масового виробництва сокир, молотків, мотик, серпів, тесел, рал, ножів, мечів. Це піднесло роль металургів та ковалів у суспільстві й призвело до другого суспільного поділу праці — відокремлення ремесла від землеробства та скотарства.

У свою чергу, це спонукало розвиток торгівлі, відокремлення якої в самостійний вид діяльності стало третім суспільним поділом праці.

В епоху бронзи на території України існувало близько десяти археологічних культур, що залишили різні племена: південні займалися переважно скотарством, випасаючи табуни коней, овець і кіз у зелених безкраїх степах, а племена північних районів України віддавали перевагу землеробству.

Селилися вони на берегах річок. За походженням вони були місцевими жителями і прибульцями з Європи та Кавказу.

5. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу. Підручник. - Вікар К., 2001.

Збенович В.Г. К проблеме крупных трипольских поселений //РПГТ, Киев, 1990.- С.12

Бурдо Н.Б., Відейко М.Ю. Трипільська культура. Спогади про золотий вік. — Харків : Фоліо, 2007. — 415 с.

МАЙДАНЕЦЬКЕ ПОСЕЛЕННЯ М. Ю. Відейко. Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2009. — 790 с.: іл.

Мавша Т. Г. Доброводы — круп¬ное поселение трипольско-кукутенской общ¬ности на Буго-Днепровском междуречье // Археология и палеография мезолита и неолита Русской равнины. — М.: Наука, 1924 — стор. 13-25

Історія держави від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства - Генеза К., 1999.

Черныш Е.К. Формирование локальных вариантов трипольской культуры // Всесоюзн.конф."новейшие достижения советских археологов".- Москва, 1977.- С.18- 21; Круц В.А.