Відмінності між версіями «Співвідношення сторін екрану»

[[Зображення:Aspect ratios.png|thumb|220px|Співвідношення сторін кадру у порівнянні]]

[[Зображення:Aspect ratios.png|thumb|220px|Співвідношення сторін кадру у порівнянні]]

Співвідношення ширини й висоти кадру ({{lang-en|aspect ratio}}) — найважливіший параметр у будь-якому відеоматеріалі. Ще з [[1910]] року кінофільми мали співвідношення сторін екрана 4:3 (4 одиниці завширшки  до 3 одиницям у висоту; іноді ще записується як 1,33:1 або просто 1,33). Уважалося що глядачеві зручніше дивитися фільм на екрані такої форми. Коли з'явилося [[телебачення]], воно успадкувало це співвідношення і майже всі аналогові телесистеми (і, отже, [[телевізор]]и) мали співвідношення сторін екрана 4:3. [[Комп'ютер]]ні [[монітор]]и також успадкували телевізійний стандарт сторін. Хоча ще в 1950-х роках уява про 4:3 суттєво змінилася. Справа в тому, що поле зору людини має співвідношення аж ніяк не 4:3. Оскільки у людини 2 ока, розташовані на одній горизонтальній лінії, то поле зору людини наближається до співвідношення 2:1. Щоб наблизити форму кадру до природного поля зору людини (і, отже, підсилити сприйняття фільму), був уведений стандарт 16:9 (1,78), що майже відповідає так званому "Золотому перетину". [[Цифрове телебачення]] в основному теж орієнтується на співвідношення 16:9. До кінця [[XX століття]], після ряду додаткових досліджень у цій області, почали з'являтися навіть і більше радикальні співвідношення сторін кадру: 1,85, 2,20 й аж до 2,35 (майже 21:9), що покликано глибше занурити глядача в атмосферу відеоматеріалу, що переглядається.

Співвідношення ширини й висоти кадру ({{lang-en|aspect ratio}}) — найважливіший параметр у будь-якому відеоматеріалі. Ще з [[1910]] року кінофільми мали співвідношення сторін екрана 4:3 (4 одиниці завширшки  до 3 одиницям у висоту; іноді ще записується як 1,33:1 або просто 1,33). Уважалося що глядачеві зручніше дивитися фільм на екрані такої форми. Коли з'явилося [[телебачення]], воно успадкувало це співвідношення і майже всі аналогові телесистеми (і, отже, [[телевізор]]и) мали співвідношення сторін екрана 4:3. [[Комп'ютер]]ні [[монітор]]и також успадкували телевізійний стандарт сторін. Хоча ще в 1950-х роках уява про 4:3 суттєво змінилася. Справа в тому, що поле зору людини має співвідношення аж ніяк не 4:3. Оскільки у людини 2 ока, розташовані на одній горизонтальній лінії, то поле зору людини наближається до співвідношення 2:1. Щоб наблизити форму кадру до природного поля зору людини (і, отже, підсилити сприйняття фільму), був уведений стандарт 16:9 (1,78), що майже відповідає так званому "Золотому перетину". [[Цифрове телебачення]] в основному теж орієнтується на співвідношення 16:9. До кінця [[XX століття]], після ряду додаткових досліджень у цій області, почали з'являтися навіть і більше радикальні співвідношення сторін кадру: 1,85, 2,20 й аж до 2,35 (майже 21:9), що покликано глибше занурити глядача в атмосферу відеоматеріалу, що переглядається.