Відмінності між версіями «Стаття до проекту "Моє рідне місто" Сироткін Дмитро»
4052346 (обговорення • внесок) |
4052346 (обговорення • внесок) |
||
(не показано одну проміжну версію цього учасника) | |||
Рядок 99: | Рядок 99: | ||
*Посилання на власний фотоальбом у '''Google Диск'''; [https://drive.google.com/folderview?id=0BweqgOB0rxkHVFVSOTNuUzVtRnM&usp=sharing] | *Посилання на власний фотоальбом у '''Google Диск'''; [https://drive.google.com/folderview?id=0BweqgOB0rxkHVFVSOTNuUzVtRnM&usp=sharing] | ||
− | *Посилання на власний блог | + | *Посилання на власний блог http://manativecitykr.blogspot.com/2015/11/1924-19241934-19341939.html; |
*Посилання на добірку відеоматеріалів; | *Посилання на добірку відеоматеріалів; |
Поточна версія на 10:58, 19 листопада 2015
Зміст
Це слід знати
Кіровогра́д (до 1924 року — Єлисаветград, у 1924–1934 роках — Зінов'євськ, у 1934–1939 роках — Кірово) — місто в Україні, адміністративний центр Кіровоградської області, центр Кіровоградського району; промисловий і культурний осередок у центрі країни; вузол автошляхів, залізнична станція, аеропорт.
Кіровоград розташований у межах Придніпровської височини, на берегах ріки Інгул, при впаданні в неї менших річок — Сугоклії та Біянки.
Місто було утворене у середині XVIII століття після будівництва фортеці святої Єлисавети. Відтоді відоме як Єлисаветград, місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалась промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут був відкритий перший український професійний театр. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кіровограда налічує понад 70 підприємств, місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями.
Історія заснування
Для розвитку, а фактично освоєння українського степового краю, де зараз величає україньске місто Кіровоград, російський царат мав удатись до неординарних дій — і такий спосіб було винайдено. У жалуваній грамоті Іванові Хорвату від 2 січня 1752 року йшлося про те, що разом із започаткуванням слобід сербських переселенців у межиріччі двох приток річки Інгулу — Сугоклії (Сугоклеї) та Балки (Біянки) має бути зведена російська фортеця. Відтак, подальший розвиток історії сучасного Кіровограда поклало спорудження фортеці Святої Єлисавети (Єлисаветинська фортеця) на відібраних в українського козацтва землях Вольностей Війська Запорозького низового з метою контролю над Запорозькою Січчю (під прикриттям захисту південних кордонівРосійської імперії від нападів кримських татар). Фортецю було закладено за указом російської імператриці Єлизавети Петрівни в червні 1754 року.
Після знищення Запорізької Січі у червні 1775 року та приєднання Кримського ханства до Російськогї імперії 1783 року Єлисаветинська фортеця втратила військово-стратегічне значення. Однак, через вигідне географічне становище Єлисаветграда і бурхливий розвиток аграрної і торгівельної сфери в місті і навколо нього новостворений міський осередок переживав економічне піднесення, перетворившись наприкінці XVIII століття на важливий економічний і торгівельний центр. Зокрема, 1785 року купець Масленников збудував у місті цукровий завод, тут щорічно відбувалися ярмарки з торгівлі зерном, худобою,вовною, хліборобськими знаряддями тощо. Значну роль у становленні міста відіграли переселенці, завезені Російської імперією до Єлисаветграда, а також впливова єврейська громада. Отак, вигідне розташування міста на торговельному шляху, що пролягав із півночі до Чорного моря, сприяло його зростанню, розвитку торгівлі.
Імператорським указом від 10 (21) лютого 1784 року фортеця святої Єлисавети перетворена на місто.
У 1784–1795 роки Єлисаветград як центр Єлисаветградського повіту належав до Катеринославського намісництва, 1795–1801 Єлисаветград був повітовим містом Новоросійської губерії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803—29 — Херсонської губернії. Від 1829 до 1865 років — центр військових поселеньу Південній Україні (у місті виникло військове містечко), центр повіту в цей час був перенесений до Бобринця.
Галерея міста Кіровоград
Визначні особи Кіровограда
- Дараган Юрій — український поет, представник «празької школи». Перший поет, в якого виразно окреслився комплекс ідей і почувань, характерний для «пражан». Народився у Кіровограді.
- Дацький Василь Нестерович — 24 липня 2003 року сьома сесія Кіровоградської міської ради двадцять четвертого скликання затвердила рішення міськвиконкому про присвоєння звання "Почесний громадянин м. Кіровограда Василю Нестеровичу Дацькому (посмертно). Це була данина поваги людині, яка немало зробила для міста, де він прожив майже півстоліття. Василь Нестерович був і вдумливим краєзнавцем, знав і вивчав рідний край. Він один із авторів багатотомної «Історії міст і сіл УРСР. Кіровоградська область», збірників «Подвиг у спадок», «Книга Пам'яті».
- Діденко Іван Іванович — підполковник Армії УНР.
- Браун Володимир Олександрович — український кінорежисер, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1954). Народився у Кіровограді.
- Долуд Андрій — військовий діяч, полковник Армії УНР. Народився у Кіровограді.
- Дон Амінадо — єврейський поет-сатирик, мемуарист. Народився у Єлисаветграді.
- Авдєєв Вадим Миколайович — український співак (тенор).
- Достоєвський Андрій Михайлович — російський архітектор, мемуарист; молодший брат видатного російського письменника Федора * * Михайловича Достоєвського. Міський архітектор Кіровограда.
- Дуюн Владислав Миколайович — український і російський футболіст. Грав, зокрема за «Металіст» (Харків), «Спартак» (Москва) і «Ростсільмаш» (Ростов-на-Дону). Чемпіон Росії 1996. Футболіст «Зірки».
Географія і клімат
Рельєф і гідрографія
Рельєф у місті визначений геологічною будовою. Кіровоград розташований у межах Придніпровської височини. Кіровоград лежить на рівнинах, обабіч ріки Інгул. Місто також перетинає притоки Інгулу Сугоклія та Біянка, низка струмків. Їм притаманні глибокі долини, у яких розширені ділянки змінюються вузькими каньйоноподібними, де береги круті і скелясті. Річище Інгулу в межах міста звивисте, заплава — двостороння. Зведено Кіровоградське (260 га) та Лелеківське водосховища. Стік Інгулу в межах Кіровограда розподіляється таким чином:
березень—травень — 70 %; червень—серпень — 9 %; вересень—листопад — 6 %; грудень—лютий — 15 %. Середня тривалість льодоставу — 2,5 місяці. Товщина льоду сягає 20—40 см.
Клімат
Клімат Кіровограда обумовлений його розташуванням у степовій зоні. Середня температура січня становить −5,6˚C, липня +20,2˚C. Середньорічна кількість опадів — 474 мм[8] (у середньому за рік у місті спостерігається 130 днів з опадами), найменше — у березні та жовтні, найбільше — у липні.
Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (−15,1 °C) зафіксована 1963 року, найвища (+1,6 °C) — 2007 року. Найнижча середньомісячна температура в липні (+17,6 °C) спостерігалась у 1912 році, найвища (+25,6 °C) — в 1936 році. Абсолютний мінімум температури повітря (−35,3 °C) зафіксовано 9 січня 1935 року, абсолютний максимум (+38,7 °C) — 27 липня 1909 року і 20 серпня 1929 року[7].
За останні 100—120 років температура повітря в Кіровограді, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася щонайменше на 1,0 °C. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 рік. Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року[7].
Переважні напрями вітрів узимку — північно-західні, влітку — південні. Найбільша швидкість вітру — в лютому, найменша — влітку. У січні вона в середньому становить 4,5 м/с, у липні — 3,4 м/с.
Населення
У етнічному складі населення Кіровограда більшість складають українці — за даними останнього Перепису населення України (2001) їхня питома частка склала 85,8 %, таким чином, збільшившись в порівнянні із 1989 роком на 9 %[18].
Численною є громада росіян (12 % від загалу у 2001 році). Також у місті проживають білоруси, молдовани, вірмени, болгари, грузини, німці та представники інших етносів. На представників усіх національних громад Кіровограда, крім українців та росіян, припадає лише трохи більше 2 %[19].
Більшість віруючих належать до православних церков різних конфесій (УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ). У місті діють єпархіальні управління УПЦ МП та УПЦ КП, мають свої храми православні, католицька та юдейська громади, об'єднання церков ЄХБ[8].
Динаміку зміни чисельності міського населення демонструє таблиця, наведена нижче (дані ґрунтуються як на переписах населення Російської імперії, СРСР та перепису населення України 2001 року, так і на оцінюваннях чисельності населення та ін. даних):
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
Дата | Історична подія |
---|---|
10 (21) лютого 1784 — 7 серпня 1924 | місто має назву Єлисаветград |
7 серпня 1924 — 27 грудня 1934 року | місто має назву Зінов'євськ |
27 грудня 1934 — 10 січня 1939 року | місто має назву Кірово |
від 10 січня 1939 року | місто має назву Кіровоград |
1754 рік | заснування фортеці святої Єлисавети |
1874 рік | запуск підприємства англійців Братів Ельворті |
1897 рік | відкриття електричного трамваю |
1920 — поч. 1930-х рр | Кіровоград перетворився на важливий індустріальний центр |
1 вересня 1939 року | відновлення роботи педагогічного інституту |
1975 рік | відкриття заводу «Друкмаш» |
1991 рік | перше святкування дня міста |
Ресурси:
- Посилання на презентацію у Google Диск;
- Посилання на власний фотоальбом у Google Диск; [2]
- Посилання на власний блог http://manativecitykr.blogspot.com/2015/11/1924-19241934-19341939.html;
- Посилання на добірку відеоматеріалів;
- Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
- Посилання на спільний груповий постер.
Сторінка проекту Моє рідне місто або село
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка