Відмінності між версіями «Законодавчий процес Стародавніх Афін (Греція)»

Версія за 08:57, 12 листопада 2015 (переглянути вихідний код) 3974186 (обговорення • внесок) ← Попереднє редагування		Версія за 08:58, 12 листопада 2015 (переглянути вихідний код) 3974186 (обговорення • внесок) Наступне редагування →
Рядок 63:		Рядок 63:
	|-		|-
−	| рядок 2, комірка 1	+	| близько 640 до н. е. — 558 до н. е
	|  7 століття до н. е		|  7 століття до н. е
	|}		|}

---

Версія за 08:58, 12 листопада 2015

Витоки давньогрецького держави

Стародавні греки іменували себе еллінами, а свою країну - Елладою. В етнографічному сенсі під Елладою вони розуміли всі ті райони, де перебували їхні поселення. Так, що Елладою, або Грецією (слово "Греція" має латинське походження) називалися і колонії греків в Південній Італії, і острови Егейського моря, і малоазійські острова. У географічному сенсі, Елладою або Грецією називалася південна частина Балканського півострова. Фактично, Еллада ділилася на три основні частини: північну, середню (власне Еллада) і південну (Пелопоннес). Своєрідність географічних і господарських умов в деякій мірі вплинули на форми суспільного життя. Гориста місцевість, нестача родючих земель, порізана морська смуга, часта міграція населення позначалися на заняттях людей. Тут ще в крито-мікенський період розвиток ремесел і будівельної справи досягли високого рівня. З давніх часів, поряд з морською торгівлею, процвітав морський розбій. У Спарті основою господарства було землеробство, в Афінах - промисловість і торгівля. По суті, історія Стародавньої Греції є історією окремих державних утворень, самостійних в політичному відношенні полісів. Поліс - це держава-місто, об'єднання ряду сільських поселень навколо міста, який домінує над цими поселеннями. Основним предметом вивчення правознавців-істориків є тільки два поліси - Афіни і Спарта, які були найбільшими в грецькому світі і зробили найбільший вплив на розвиток інших полісів. З останніх дуже значними були Корінф, Мегари, Фіви, Аргос, Халкіда, Еретрії, Мілет, Смірна, Ефес, і деякі інші .

Реформи Тесея і закони Драконта

Утворення Афінської держави почалося з проведення реформ, що пропонуються легендарному Тесеєві (ХIII століття до н.е.) . При ньому нібито відбулося злиття 12 раніше відокремлених племінних поселень в одне ціле з центром в Афінах (синойкізм). Тесеєві приписують розділення всіх вільних громадян Афін на 3 групи: евпатрідів - родової знаті, геоморов - хліборобів, деміургів - ремісників. Тільки евпатрідів наділялися виключним правом на заміщення посад. Родова знать стала панівним класом, економічною основою її влади було велике землеволодіння. Фактично, вона гнітила демос (народ), до складу якого входили землероби, ремісники, торговці, моряки. Вихідці з інших частин Аттики - метеки - були вільні, але цивільних прав не мали. Авторитет родових установ падав. Замість базилевса була заснована щорічно обирається колегія архонтів. Вона відала військовими, судовими справами. Рада старійшин був перетворений в ареопаг. Колишні архонти ставали довічними членами ареопагу. У всіх цих органах розпоряджалися евпатрідів. У цей же час виникли перші писані закони. Евпатрідів прагнули обмежити пережитки родового ладу і, насамперед, кревну помсту, забезпечити свою особисту і майнову недоторканність. Малося на увазі обмежити влада архонтів, що довільно толковавших звичай. Укладачем законів був Драконт. За цими законами страти підлягали особи, винні у вбивстві, осквернення святинь, ті, хто вів дозвільний спосіб життя. Смертна кара загрожувала навіть тим, хто крав овочі. Принцип відповідальності за правилами таліона був відмінний. За законами Драконта убивство розглядалося як заподіяння матеріального збитку, але тепер воно кваліфікувалося і як антигромадське діяння. Введено було поняття наміру і необережності. Покарання за великі і дрібні злочини були однакові - страта. Як відомо, драконтови закони стали символом жорстокості (навіть в давнину казали, що вони "написані кров'ю"). Тим не менше, позитивна роль цих законів полягала в тому, що вони все ж таки до певної міри обмежували владу архонтів. 3. Реформи Солона і Клісфена Вирішальне значення для оформлення класового суспільства і держави в Афінах мали реформи знаменитого політичного діяча тієї епохи Солона. До того часу, коли Солон став першим архонтом (594 р. до н.е.), заборгованість дрібних землевласників прийняла застрашливі розміри. За несплату боргу власника клера, його дружину, дітей дозволялося продавати в рабство за кордон. Над основною масою общинників нависла загроза загального закабалення. "Деякі в розпачі бігли від кредиторів і бродять із країни в країну", - гірко зазначав Солон . Жадібність евпатрідів не знала меж. Розорення хліборобів, загальна заборгованість бідноти, політичне безправ'я народу викликали найгострішу політичну кризу. Зростало невдоволення торговців і ремісників; справа йшла до повстання. Солон був першим зі знаті, хто помітив небезпеку (виходець з небагатих евпатрідів, він був обраний у 594 р. до н.е. архонтом). Треба віддати належне його проникливості і сміливості. Долаючи опір верхівки аристократів, він рішуче провів великі реформи, які торкнулися багато сторін громадського життя. Фактично, ущемляючи інтереси знаті і роблячи поступки демосу, Солона рятував ще не зміцнілу рабовласницька держава.

Політичні реформи Солона

До політичних реформ Солона варто віднести розподіл жителів по майновому цензу. Це був ще один удар по пережиткам родового суспільства. Усі вільні громадяни Афін поділялися на 4 розряди громадян: які отримували зі своєї землі не менше 500 медимнов зерна, олії чи вина ввійшли в перший розряд, 300 - у другий, 200 - у третій, менше 200 медимнов - у четвертий. Одночасно передбачалося, що тільки особи з першого розряду могли обиратися воєначальниками і архонтами. З представників другого розряду формувалося кінне військо (вершники), з інших - піше військо. Ополченці зобов'язувалися мати свою зброю і знаходитися в походах на власному утриманні. Солон значно підвищив значення і авторитет народних зборів, яке стало скликатися частіше і на ньому розглядалися найбільш важливі державні питання: приймалися закони, обиралися посадові особи. У роботі зборів брали участь також незаможні громадяни. Одночасно було засновано Рада чотирьохсот - по 100 чоловік з кожної філи. У його склад могли обиратися усі вільні, крім батраків і жебраків. Згодом Рада відтіснила ареопаг на другий план. Його роль зросла в зв'язку з тим, що народні збори скликались. Проекти багатьох рішень готував Раду, а в необхідних випадках, він діяв від імені зборів. Солон також заснував суд присяжних - геліее, при чому в її склад обиралися громадяни всіх розрядів. Участь незаможних громадян у народних зборах, у суді присяжних сприяло розвитку Афінської рабовласницької демократії. Геліея була не тільки головним судовим органом Афін, вона також контролювала діяльність посадових осіб . Солон прагнув послабити протиріччя між багатими і збіднілими громадянами, не допустити соціальних потрясінь. Ущемивши майнові інтереси евпатрідів, він запобіг можливість масових виступів збанкрутілих общинників. Він задовольнив вимоги заможної частини демосу: хліборобів, купців, ремісників. Реформи вплинули на демократизацію Афінської держави, соціальною основою якого стали середні і дрібні землевласники, верхівка ремісників і купців.

Реформи Клісфена

Справа Солона продовжив архонт Клісфен. У 509 р. до н.е. за його наполяганням було прийнято закон, який остаточно скасував розподіл громадян по родах. До цього часу населення перемішалося. Замість 4 племінних філ були створені територіальні одиниці. Афінське держава поділялася на три зони або області: берегову, Афіни з пригородами і внутрішню частину. Всього налічувалося 10 територіальних філ, в кожну входило по одній третині від кожної області. Більш дрібні одиниці отримали назву демов, на чолі яких були демарх. У їх обов'язки входила запис новонароджених від вільних громадян, набір ополченців, вибір за жеребом на посади Рада чотирьохсот суд присяжних. Кожна філа повинна була сформувати підрозділ піхоти, вершників і спорядити за свій рахунок П'ять військових судів з екіпажем і начальником. Рада чотирьохсот був реорганізований: був створений "Рада п'ятисот" - По 50 осіб від кожної філи. Колегія архонтів - головний орган влади евпатрідів - втратила своє колишнє значення, особливо з тих пір, як з'явилася колегія стратегів, стратегія стратегів, яка вирішувала питання військових справ і зовнішніх зносин. З ім'ям Клісфена зв'язане виникнення остракізму (суду черепків). Народні збори шляхом таємного голосування могло вигнати з Афін терміном на 10 років без конфіскації майна всякого, хто придбав надмірний вплив і являв загрозу державі, загальному світу й афінській демократії . Реформа Клісфена остаточно розтрощила панування родової аристократії, відповідала інтересам демосу. У той же час інститут рабства прийняв більш широкі масштаби. Цікавий той факт, що в V столітті до н.е. в Афінах число рабів перевищило число вільних. 4. Державний лад Афін у V-IV ст. до н.е. Вищим органом влади в Афінах вважалося народне зібрання повноправних афінських громадян чоловічої статі у віці не молодше 20 років. Збори (Екклеса) скликались 2-3 рази на місяць, воно обирало посадових осіб, брало або відхиляло закони. Роль народних зборів була досить значною. Формально будь-яке питання війни і миру, зовнішньої політики, фінансів, правосуддя міг бути поставлений на обговорення. Голосування було таємним, за винятком виборів на військові посади. Кожен громадянин міг виступити і висловити свою думку з усіх питань, вносити законопроекти. З 462 року до н.е. на вищі державні посади, крім посад стратегів і скарбників, могли обиратися усі громадяни, незалежно від майнового цензу . Кожен закон вступав в силу лише після розгляду Радою п'ятисот і судом присяжних. Він вивішувався для загального огляду. Кожен афінський громадянин міг домагатися через народне зібрання скасування будь-якого закону, особливо, якщо цей закон порушував принципи демократії. Якщо звинувачення підтверджувалося, автора законопроекту могли позбавити цивільних прав. Афінський громадянин міг пред'явити звинувачення будь-якій посадовій особі в зловживанні владою і, якщо це підтверджувалося судом, винний негайно відмежовувався від займаного поста.

"Рада п'ятисот"

.Найбільш важливим по значенню органом була Рада п'ятисот. Його члени обиралися за жеребом народними зборами. До обрання допускалися громадяни не молодше 30 років, якщо вони платили податки, надавали повагу батькам. Кандидат проходив перевірку на політичну зрілість (докімасіі). Рада був вищим, постійно діючим урядовою установою. Функції Ради були досить великі. Він діяв як муніципалітет з управління всіма службами Афін. У його віданні перебувала скарбниця, державна печатка, контроль за посадовими особами. Рада попередньо розглядав питання, які вирішувало народні збори. Члени чергової філи - затаївши - вели народні збори. Рада стежив за точним виконанням прийнятих зборами законів, при бажанні він у будь-який момент міг стримати радикальні наміри народних зборів .

Геліея (суд присяжних)

Важливі судові справи розглядав суд присяжних - Геліея. У ньому налічувалося 6 тис. членів. Суддею міг стати кожний громадянин після досягнення 30 років. Суд був відкритим і гласним. Вирок визначався на основі результатів голосування, який гелиастов здійснювали шляхом кидання камінчиків в урни. Рішення суду присяжних оскарженню не підлягало. Дебати сторін допускалися. У ряді випадків геліея вирішувала політичні питання, була учасником законодавчого процесу, могла схвалити або відхилити законопроект. При винесенні рішень і вироків суд не завжди був зв'язаний законом. Він міг керуватися звичаями своєї країни і фактично сам створював норми права. Геліея розглядала справи про державну зраду, про замах на демократію, тяжкі кримінальні злочини (хабарництво, помилковий донос, справа про повернення або відшкодування власності і т. д.). Суд міг засудити до смертної кари, конфіскації майна, оголосити ворогом народу, заборонити ховати зрадника Батьківщини, позбавити цивільних прав і т. д. Обвинувачений, не чекаючи винесення вироку, міг позбавити себе від покарання добровільним вигнанням. Деякі категорії кримінальних справ розглядалися ареопагом, судом ефетов або колегії одинадцяти. Геліея, як найбільш демократичний орган, була використана для боротьби з аристократією. Багато супротивників Афінського ладу, у т. ч. члени ареопагу, були засуджені за зловживання владою, хабарництво, розтрати. По реформі Ефіальт у 462 р. до н.е. політичні функції ареопагу були розділені між народними зборами, Радою п'ятисот і судом присяжних. Ареопаг став виконувати роль судового органу . 4.3. Колегія десяти стратегів Важливим органом виконавчої влади була колегія десяти стратегів. Її члени обиралися народними зборами шляхом відкритого голосування, а не жеребкуванням. Дозволялося переобрання на наступний термін. Це правило в першу чергу поширювалося на воєначальників. Особа, яка претендує на посаду стратега, повинно було мати певний майновий ценз. У віданні цього органу була скарбниця, зовнішні зносини. Стратеги готували для народних зборів проекти найбільш важливих законів, але вони не давали звітів зборам. Вони відповідали перед ним тільки за посадові злочини. Головне місце належало перше стратегу. З середини 5 ст. роль цієї колегії в системі державних установ різко зросла .

Інші державні інститути Афін

Піднесення колегії стратегів означало зменшення ролі ареопагу. Ареопаг став судом за умисним вбивствам, тяжким тілесним ушкодженням і підпалів. Члени суду засідали вночі, під час процесу надягали на очі пов'язки. З 9 членів Колегії архонтів пріоритет мали перші три: архонт епонім, базилевс, полемарх. Перший архонт розглядав скарги афінських громадян і направляв їх для розгляду по суті. Базилевс відав культами і залучав до відповідальності за святотатство, стежив за моральністю жерців. Полемарх стежив за жертвопринесеннями, влаштовував поминки на честь полеглих воїнів. Під його початком знаходилися справи, суб'єктами злочинів яких були метеки (іноземці). Фесмофетам (решта архонти) визначали порядок розгляду справ у суді. Справи розбійників, викрадачів рабів, грабіжників розглядала Колегія одинадцяти. Вона обиралася Радою. У її функції входили: нагляд за в'язницями, виконання вироків. Саме тут відбувалася катування рабів, якщо вони були свідками у справі. Один з архонтів спостерігав за громадським порядком. Йому підпорядковувалася поліція (Функції аналогічні сучасної.). На посаді поліцейських зараховували Метек і рабів. Поліцейська служба надавалася вільному афінянину настільки принизливою, що він вважав за краще давати себе заарештувати озброєному рабу, тільки б самому не займатися такою ганебною справою. Політичний устрій Афін було самим передовим в країнах Стародавнього світу. Властивостями її демократії були: участь громадян у прийнятті законів, відправлення правосуддя, виборність, змінюваність і підзвітність посадових осіб, відносна простота управління, колегіальність рішення питань, відсутність бюрократизму. Формула закону починалася словами: "Рада і народ вирішили" . 5. Афінське право Найдавнішим джерелом афінського права був природний звичай. Звичайне право вперше було записано в 621 р. до н.е. при архонт Драконта. На початку VI ст. до н.е. і пізніше одним з основних джерел цивільного права було законодавство Солона. У V-IV ст. до н.е. все більшого значення набував закон, тобто постанова народних зборів .

Речове право

В Афінах порівняно високого рівня досягла приватна власність, хоча вона і носила на собі сліди свого походження з колективної громадської власності. В інтересах суспільства в цілому приватна власність обмежувалася. Це виражалося в тому, що на власників державою накладалися значні повинності. Практикувалися приватні конфіскації майна. Енергійно захищалася власність на раба, який, як і скрізь, вважався "говорить знаряддям", який не мав навіть власного імені, а тільки кличку. Про широку свободу розпорядження власністю і володінням свідчить наявність різного виду угод: договору товариства, купівлі-продажу, найму, позики, позики, особистого найму і підряду, поклажі і т. д. В одному із законів говорилося: "Кожен може віддати своє майно будь-якого громадянину, якщо він не позбувся розуму, не вижив з розуму від старості або не потрапив під вплив жінки ".

Сімейне право

Шлюб вважався різновидом договору купівлі-продажу, причому наречена розглядалася як об'єкт угоди. Вступ до шлюбу вважалося обов'язковим, ухилення від одруження розцінювалося як забуття культу предків. До холостякам ставилися як до хворих. Порушення подружньої вірності не мало для чоловіка юридичних наслідків. Дружину дозволялося мати в своєму будинку наложницю. Після батька паном жінки був чоловік. Жінка не могла від власного імені укладати угоди. Заставши на місці злочину коханця дружини, ображений чоловік міг безкарно вбити його. Дозволявся шлюб між дядьком і племінницею, братом і сестрою. Остання вважалося проявом поваги до звичаїв старовини. При наявності синів дочка не отримувала спадщини. Влада домовладики була досить значною. Батько при найменшій нешанобливості до себе з боку дітей міг позбавити їх спадщини .

Кримінальне право

У кримінальному праві помітні пережитки родового ладу. У ряді випадків визнавалася кровна помста. Справи про вбивство, як правило, порушувалися родичами. За вбивство можна було відкупитися. Звинувачення могло носити характер приватного або публічного. Афінському кримінальній праву були відомі такі види злочинів: державні злочини (державна зрада, образа богів, обман народу, внесення до народних зборів протизаконних пропозицій, помилковий донос у справах про політичні злочини); злочини проти особистості (крім вбивств, сюди слід віднести: заподіяння каліцтва , нанесення побоїв, наклеп, образа); злочини проти сім'ї (погане поводження дітей із старими батьками, опікуна з сиротами, родичів з дочками-спадкоємицями); майнові злочини (цікавий факт: при крадіжці, якщо така відбувалася вночі, злочинця дозволялося вбити на місці злочину). У числі покарань зустрічалися: смертна кара; продаж у рабство; тілесне покарання; позбавлення волі; штрафи; конфіскація; АТИМ, тобто безчестя (позбавлення деяких, або всіх цивільних прав) . Афінська держава служило інтересам рабовласників, які експлуатували рабів і незаможних вільних. Основна маса афінських громадян потрапляла в залежність від багатих, стала легковажити фізична праця, перетворюватися на жебраків. Саме це стало однією з головних причин загибелі Афінської держави.

Наочна таблиця

Порівняння діяльності Солона та Драконта

заголовок 1	заголовок 2
рядок 1, комірка 1	Запис звичаїв у Дракон(т)ових законах супроводжувався їх відбором і переглядом. Закони містять також закони щодо кримінальних справ, які відрізнялися крайньою жорстокістю: смертна кара призначалася не лише за крадіжку, підпал або умисне вбивство, але також і за незначні проступки. Зберігся уривок з Драконтових законів за 409–408 до н. е., з яких видно, що за незумисне вбивство призначалося вигнання, але разом з тим встановлювалася можливість примирення родичів обох сторін. Якщо таких не виявиться, 10 членів фратрії, до якої належав убитий, могли дозволити вбивці доступ у країну. Обмежуючи кровну помсту, Драконтові закони забороняли самовільну розправу над вбивцею, за винятком тих випадків, коли він буде знайдений на його власній землі. Не вважалося злочином вбивство злодія, якщо воно було скоєне для самозахисту або повернення вкраденого майна. Важливе значення мали й норми Драконтових законів, присвячені організації судового процесу по кримінальних справах. Драконтові закони діяли, очевидно аж до реформ Солона (594 до н. е.), однак норми, що стосуються незумисного вбивства і самозахисту, зберігалися в афінському праві довше.
близько 640 до н. е. — 558 до н. е	7 століття до н. е