Відмінності між версіями «Село Митрофанівка Новгородківського району Кіровоградської області»

Версія за 14:30, 14 жовтня 2015

село Митрофанівка Новгородківського району Кіровоградської області

Загальні відомості

Митрофанівка - село Новгородківського району, Кіровоградської області.
Орган місцевого самоврядування — Митрофанівська сільська рада.
Поштовий індекс 28210
Телефонний код +380 5241
Географічні координати 48°29′57″ пн. ш. 32°42′43″ сх. д.

Географічне положення

Якщо поглянути на цю місцевість згори, то витік Кам’янки (річки, на якій розташоване село) нагадує розчепірену людську п’ятірню. П’ять глибоких балок сходяться в одну. Саме там, де вони збігаються, і розташоване село Митрофанівка. Річка Кам’янка дістала назву від великих виходів скельних порід (в основному кварців).

Історія

Заснування села

Виникло як військове поселення в середині ХVIII століття. В кінці XVII – початку XVIII століть наші предки, знесилені нескінченними спустошливими наскоками кримських татар і турків, почали серйозно замислюватися, як захистити від них свої землі. Створення окремих оборонних укріплень бажаного результату не дало. Тому з 1710 року російські воєначальники (а ця територія тоді входила до складу Росії) почали створювати тут військові поселення. Метою було відрізання шляху ордам і остаточно закріпити ці землі за Росією. Це були напіввійськові, напівгосподарські формування. Одного дня в літню пору в верхів’ях Кам’янки, на пусти похмурих пагорбах з’явились озброєні люди. Було їх зовсім мало, десь біля двох десятків. Деякі були з сім’ями. Весь їх скарб вміщався на кількох возах, запряжених круторогими волами. Старшиною одного з десятків переселенців був козак Митрофан (прізвищ у переважній більшості козаки в ті часи ще не мали). Пам'ять предків донесла його образ як людини міцної статури, сильної, розсудливої і сміливої. Вважають, що саме від його імені село й одержало свою назву.

Митрофанівка в період XVIII ст. - поч. ХХ ст.

Так як 1754 року у тридцяти верстах західніше Митрофанівки на Інгулі почалося спорудження фортеці Святої Єлисавети, де пізніше і виникло місто Єлисаветград (Зінов’євськ, Кіров, Кіровоград), під прикриттям фортеці заселення краю почало прискорюватись. Села швидко росли – колишні десятки, розростаючись, простягалися на довгі версти. Незабаром Митрофанівка переступила через Кам’янку, утворивши третій і четвертий десятки. В той же час, фортеця не могла гарантувати стовідсоткової безпеки. Однин із найбільш спустотливих набігів кримські татари здійснили разом з турками в 1769 році. Не наважившись штурмувати досить неприступну фортецю, варвари зупинилися табором в Аджамці (село поблизу Митрофанівки). Було розграбовано і знищено не лише це поселення, а й довколишні. Не оминула лиха доля і Митрофанівку – потяглися звідти гурти худоби та міцно зв’язані мотузками невільники. Не зважаючи на це, село поступово відродилося. Рятуючись від кріпаччини та інших бід сюди прибували поселенці з північної частини України та Росії, із західних районів і навіть з інших країн. Та найбільше поселилося тут запорозьких козаків. У формування етносу Митрофанівки внесли свою частинку представники багатьох національностей: українці (Полоз, Сидоренко), росіяни (Попов, Григор’єв), поляки (Петецький, Зеленгур), молдовани (Кондрескул, Даскал), євреї (Мендель, Тартаковський), цигани (Габаза, Мунтян), серби (Нотич, Бабич). І, незважаючи на свою різнобарвність, вони навчилися уживатися разом і змогли побудувати процвітаюче село.

Село у 20-30-ті рр. ХХ ст.

Непрості часи чекали на жителів з 1927 року. Відчайдушно пручаючись політиці колективізації ,десятки сімей були вислані до Сибіру, в інших – забирали всю худобу і знаряддя праці на користь колгоспів, а всі люди ставали колгоспниками

Митрофанівка у період Другої Світової війни

5 серпня 1941 року німецькі війська разом із союзниками окупували Митрофанівку, а через три дні і всю Кіровоградську область. Перші тижні в селі стояли італійські війська. Вони в основному лише співали неаполітанських пісень та голосно захоплювали природою краю. Та їм на зміну у село вступили німецькі частини і відразу встановили «новий порядок». Покарання за першу провину – побиття різками, а далі – вислання в концтабір або розстріл. Багато молоді було вивезено до Німеччини на примусові роботи. Незважаючи ні на що, в селі діяли партизанські загони. Багато людей переховували в себе поранених в боях бійців радянської армії (Федора Сумарокова, Борис Микитюк, Секрета Данасієнко, Лукерка Петецька та багато інших). За роки окупації село поринуло в злидні, але всі знали, що невдовзі цей жах закінчиться. І ось, цей день настав – 8 грудня 1943 року село було звільнене радянськими військами.

Село у 50-90-ті роки ХХ століття

Повоєнні роки в Митрофаніці, як і всюди, були складними. Знову відбудовувались, знову починали все спочатку. Та такі вже ми, українці, витримаємо будь-які випробування. В період розквіту Радянського союзу Митрофанівка стала селом-мільйонером.

Митрофанівка сучасна

На сьогодні населення Митрофанівки складає близько 1000 осіб. Функціонує сільська рада, відділення зв’язку, фельдшерсько-акушерський пункт, навчально-виховний комплекс (загальноосвітня школа+садочок), приватна агрофірма. Чимало господарів власноруч обробляють землю. Є своя футбольна команда. Кожного року в Митрофанівці напередодні Дня перемоги відбувається спортивне свято для всіх сіл району. Село повільно, але впевнено відроджується.

Школа

Школа займає особливе місце у житті села. Недарма вона знаходиться у серці Митрофанівки. Це гарна двоповерхова цегляна будівля. Збудована ще в 1912 році, вона і сьогодні притягує ніби магнітом усіх, хто тут навчався. Спочатку будівля складалася з п’яти класних кімнат, учительської та невеликої квартири для вчителів. Спочатку школа була чоритирічною, з 1929 року – стала семирічкою, а з 1936 року – середньою. В зв’язку з тим, що учнів ставало дедалі більше і їх складніше було розміщуватися в п’яти класних кімнатах, в 1978 році до одного крила була зроблена двоповерхова прибудова. Додалося шість класних кімнат, спортивний зал, шкільна бібліотека. В 2011 році через невелику кількість дітей у класі постала загроза закриття школи. Щоб цього уникнути, було вирішено перевести до приміщення школи дитячий садок. І школа почала називатися Навчально-виховним комплексом.

Визначні постаті

Митрофанівка дала світу багатьох знаних людей. Ось найвідоміші з них з них:

• Андрійкович Тимофій Павлович (1917р.) – прозаїк, пише російською мовою. У 1932 р. закінчив сільську семирічку в с. Митрофанівка та вступив до Єнакіївського педтехнікуму. Перші вірші опублікував у 1938 р. в альманасі «Літературний Донбас». Учасник Великої Вітчизняної війни: військовий журналіст, політпрацівник. Автор численних нарисів, оповідань, повістей, книги вибраного «Сердце солдата» (1960), документальних повістей про рідне село «Подвиг села» («Кіровоградська правда», 1968), «Село моє - біль мій» (1995).
• Сидоренко Петро Іванович – заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент, який докладає багато зусиль для удосконалення навчально-виховного процесу та якісної підготовки конкурентноспроможних спеціалістів. Петро Іванович – автор численних досліджень, підручників , має понад 80 наукових праць.
• Продайвода Георгій Трохимович (27.07.1937) – доктор фізико-математичних наук (1991), професор (1993), академік АН ВШ України. В 1966 р. закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка — геологічний факультет, кафедру геофізичних методів пошуків та розвідки родовищ корисних копалин З 1966 р. працює в університеті на посадах: інженер, старший науковий співробітник, асистент, доцент, завідувач кафедри геофізики (1992–2002 рр.), професор кафедри геофізики.
• Янев Анатолій Микитович (15.12.1945) – член Національної спілки художників України з 1989 року. Закінчив Київський державний художній інститут (1974), учасник обласних, республіканських і міжнародних виставок. Лауреат обласної премії ім.. О.Осьмьоркіна (2005). Роботи зберігаються в музеях України та приватних колекціях України, США, Польщі, Німеччини, Чехії. В 2013 році присвоєно звання «Заслуженого художника України».
• Полоз Петро Варнавович – льотчик, Герой Радянського Союзу, справжній ас своєї справи, мав понад 254 бойових вильоти, 7 збитих ворожих літаки за період Другої Світової війни. Але в 1962 році його було засуджено до вищої міри покарання і позбавлено звання Героя.

Корисні посилання

В цьому розділі розміщуються посилання (внутрішні та зовнішні)на ваші роботи, додається короткий опис.