Відмінності між версіями «Моє рідне місто0295»

Поточна версія на 09:14, 28 вересня 2015

Військове місто Єлісаветград.

Ще з 1829 року Єлисаветград стає центром вiйськових поселень на пiвднi України. В мiстi було розмiщено штаб-квартиру резервного кавалерiйського корпусу, постiйно проводяться рiзноманiтнi вiйськовi заходи. Так, у 1817, 1823, 1827, 1842, 1845, 1847, 1850, 1852, 1859, 1874 та 1888 рр. у мiстi вiдбувалися огляди у присутностi царської родини та високих вiйськових чинiв. На цих оглядах iнодi одночасно маневрувало до 100 тисяч солдат.

Вiйськовi вважали, що рiвнинна мiсцевiсть навколо Єлисаветграда, особливо по дорозi, що веде до Вознесенська надзвичайно зручна для проведення вiйськових оглядiв.

З 1834 року Єлисаветград повнiстю пiдпорядковується вiйськовому вiдомству. Повiтовi адмiнiстративнi установи було переведено до Бобринця. З цьго часу з вiйськових чинiв призначався навiть голова мiської думи, життя мiщан також суворо регламентувалось. Але культурне життя мiста у першiй половинi 19 сторiччя було пiднято на небувалу височiнь. Причин тому декiлька. I головна - це вже згадуванi постiйнi огляди, маневри... i найчастiше у присутностi iмператорiв, їх родин, почту, вищих вiйськових сановникiв. Та вiдвiдинине могли вичерпнути "порядку денного" лише суто вiйськовою справою. Потрiбна була вiдповiдна культурна програма. I не диво, що антрепренери намагались привезти свої театральнi трупи до Єлисаветграда саме пiд час маневрiв.

З 1830 року до мiста почали приїжджати театральнi трупи з Харкова, Полтави тощо. Першi вистави ставились у дерев`яних балаганах, а на початку 40-х рокiв купець Плотников збудував на вулицi Великiй Перспективнiй (сьогоднi вул. Велика Перспективна) театральне примiщення. Зазначимо, що саме в цьому примiщеннi у 1847 роцi, з 13 по 20 вересня, великий угорський музикант i композитор Ференц Лiст дав свої останнi концерти. Ф.Лiст приїздив до Єлисаветграда на запрошення Каролiни Вiтгенштейн саме пiд час огляду вiйськ Миколою I, з надiєю, що iмператор дозволить розлучення К.Вiтгенштейн з її чоловiком. Концерти Лiста проходили при великому напливi публiки. Зараз на мiсцi, де знаходився театр, на розi сучасних вулиць Велика Перспективнав та Шевченка Лiсту встановлено меморiальну дошку.

З 1845 до 1854 року на теренi Єлисаветградського повiту проходив вiйськову службу ад`ютантом командира полку Афанасiй Фет. Лiтературознавцi вiдзначають, що саме в цей промiжок часу ним були написанi найлiричнiшi твори. Пiд час приїзду Ф.Лiста до Єлисаветграда саме А.Фет розповсюджував квитки на концерти знаменитого пiанiста i композитора.

По поверненнi на батькiвщину Лiстом було написано твiр, у якому вiн талановито використав тему української народної пiснi "Вiють вiтри". I хто знає, можливо почув вiн її саме в нашому степовому спiвучому краї.

Втiм, визначними культурними дiячами вiдвiдання Єлисаветграда почалось ще з перших десятилiть минулого столiття. Протягом 1820-1824 рокiв у мiстi принаймнi тричi бував О.С.Пушкiн.

У жовтнi 1823 року Григорiй Шевченко ( батько Т.Шевченка ) оженився вдруге на вдовi, яка мала своїх дiтей. У багатодiтнiй родинi почалися незгоди, свари i Тарасовi перепадало чи не найбiльше. Тож наступного року, восени, коли ще було тепло, Григорiй Iванович, прагнучи якось захистити надто вразливого, до того ж, на лихо, гарячкуватого сина вiд мачухи, брав його з чумаками до Єлисаветграда продавати яблука з панського саду. Отож, восени 1824 року десятирiчний Т.Шевченко з чумацькою валкою також побував у наших краях, в тому числi i в Єлисаветградi.

   * *

40-50 рр. 19 ст. перiод активного будiвництва за рахунок держави. У цей перiод ( 1835-1850 роки ) начальником вiйськових поселень у Новоросiйському краї був граф Дмитро Остен-Сакен, а єлисаветградським мiським архiтектором вiд 1849 до 1858 р. - Андрiй Достоєвський, випускник Петербурзького будiвничого училища. Цим видатним адмiнiстраторам ми завдячуємо на привнесення у мiсцеве мiстобудування принципiв програмностi та високого професiоналiзму. Не зважаючи на особистi конфлiкти, Достоєвський та Остен-Сакен реалiзувати велику програму благоустрою ( вуличне освiтлення, брукiвка, протипожежнi заходи ), органiзували велике будiвництво. Сучасники вiдзначали, що завдяки зусиллям А.Достоєвського Єлисаветград став мiстом з європейським обличчям. Але сам архiтектор досить критично оцiнив i свою роботу, i наше мiсто взагалi. Вiн залишив досить цiкавi спогади про Єлисаветград, в яких зазначив, що вiн "рокiв 46 тому... пiд час мого туди вселення, був дуже неважним мiстечком з 15 тисячами населяння, й то сумнiвних. Самий зовнiшнiй вигляд мiста був далеко непоказним! На так званiй Великiй вулицi, що йде за напрямом великої дороги з Кременчука до мосту на р. Iнгулi, найкращiй тодi вулицi, зустрiчалося декiлька дерев`яних будiвель, критих соломою ( дерев`яна крамниця купця Романченка та iн. )."

Iснує й iнша характеристика Єлисаветграда. У цiкавому уривку iз щоденника невiдомої дами, що подорожувала Україною в самiй серединi ХIХ столiття, дається оцiнка не лише мiсту, але i його мешканцям:"... його ( Єлисаветград ) недостатньо назвати гарненьким. То є зовсiм європейське i навiть вишукане мiсто. Будинки тут усi в iталiйському смаку i навiть усi з чудовим оздобленням, з бельведерами та фронтончиками; у кожному будинку є або балкон, або лiхтарики, або скляна галерея. Вивiски магазинiв надзвичайно цiкавi. Одне лиш погано. Вузькi вулицi. Але головне, що менi сподобалось, так це риси освiти тутешнiх людей. Не кажучи вже про вищi кола, де я помiтила велику делiкатнiсть, тут кожен мiщанин намагається дати освiту своїм дiтям, напевне саме тому ми й зустрiчаємо тут великий порядок i ввiчливiсть у спiлкуваннi. Наша вулиця була велика i цокiт екiпажiв не замовкав...". Цей опис вiдноситься до перiоду, коли Андрiй Достоєвський щойно залишив мiсто, вiн засвiдчує, що й цей архiтектор, мабуть, недаремно приклав стiльки зусиль для того, щоб змiнити вигляд Єлисаветграда.

У цi роки, крiм вiйськового мiстечка та храму Покрова Богородицi на Ковалiвцi, було збудовано надзвичайно виразний пiзньо-ампiрний будинок окружного суду, примiщення громадського зiбрання, новий мiст через Iнгул. Було розбито Османський бульвар на правому березi Iнгулу, бульвари у ровах фортецi та бiля плацу кавалерiйського училища, яке розмiстилося у комплексi вiйськового мiстечка, реконструйовано мiський сад за фортецею.

Подiєю стало створення у 1850-х рр. мiського бульвару-скверу в центрi мiста, на мiсцi нинiшньої площi Кiрова. На бульвар виходив тодi ж споруджений, надзвичайно iмпозантний пiзньокласичний двоповерховий будинок мiської ратушi. Прикрашений вежею-каланчою з годинником, фланкiрований одноповерховими корпусами пожежного управлiння та банку, цей комплекс, автором якого, вiрогiдно, був петербурзький архiтектор Олександр Брюллов, завершив формування репрезентативного мiського центру. На жаль, зараз цей будинок ратушi ( нинi примiщення облдержадмiнiстрацiї ) невпiзнанно спотворено реконструкцiями.

Сторінка проекту Моє рідне місто або село

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка