Відмінності між версіями «Інформаційне суспільство(Косогой)»

Версія за 10:30, 3 червня 2015

У 1993 р. сутність інформаційного суспільства була розкрита Комісією ЄС: "Інформаційне суспільство - це суспільство, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв'язку" [198]. На думку Європейської Комісії, інформаційним суспільством слід вважати [197]:

- суспільство нового типу, що формується внаслідок глобальної соціальної революції та породжується вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних та комунікаційних технологій;

- суспільство знання, тобто суспільство, в якому головною умовою добробуту кожної людини і кожної держави стає знання, здобуте завдяки безперешкодному доступу до інформації та вмінню працювати з нею;

- глобальне суспільство, в якому обмін інформацією не буде мати ні часових, ні просторових, ні політичних меж; яке, з одного боку, сприятиме взаємопроникненню культур, а з іншого - відкриватиме кожному співтовариству нові можливості для самоідентифікації.

Вважається, що в майбутньому існуватиме декілька типів інформаційного суспільства, як колись існувало декілька моделей індустріального суспільства. Ключовими ознаками для визначення типу суспільства будуть такі: ступінь забезпечення рівних прав доступу громадян до основного ресурсу - інформації, ступінь участі у житті суспільства та самореалізації людей із обмеженими фізичними можливостями.

Ґрунтовним є визначення інформаційного суспільства, запропоноване Арістовою І.В.: "Громадянське суспільство з розвинутим інформаційним виробництвом і високим рівнем інформаційно-правової культури, в якому ефективність діяльності людей забезпечується розмаїттям послуг на основі інтелектуальних інформаційних технологій та технологій зв'язку".

Важко не погодитись з дослідницею, яка зазначає, що сьогодні в Україні ані держава, ані комерційний сектор економіки повною мірою не визначити своєї позиції і своїх стратегічних цілей інформаційної політики в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства. Ті концепції і програми, що є, вирішують ряд, хоча і важливих, але приватних завдань цього напрямку.

На нашу думку, загальнодержавна концепція повинна враховувати умови, за яких жорсткі механізми, що забезпечують уніфікацію та єдине централізоване управління всією інформаційно-телекомунікаційною інфраструктурою, зруйновані, а нові, що засновані на економічній та суспільній необхідності та створені на основі ринкових стимулів, ще не працюють повною мірою. Обсяги українського ринку інформаційних продуктів та послуг не можна порівняти із ринками розвинених західних країн. Необхідна його структурна реорганізація та модернізація, що потребує значних інвестицій. Вважаємо, що необхідно більш чітко визначити, що повинна робити держава, а що - ринкові структури. Процес розподілу відповідальності та власності між державою і ринком в інформаційній сфері ще не здобув сталих рис. Співвідношення держава - ринок для України дещо інше, ніж у країнах з прозорою ринковою економікою. Ринкові стимули поки що не в змозі забезпечити відтворення інформаційних ресурсів і технологій. Концепція державної інформаційної політики в Україні повинна виходити з цього положення, а не копіювати у всьому загальні підходи зарубіжних країн, що скеровані на удосконалення ринкових відносин, що вже давно існують, і механізмів у галузі створення та використання інформаційно-комунікаційних технологій.

Найбільшого успіху на шляху до інформаційного суспільства досягають країни, у яких держава формує і активно проводить у життя відповідну цілеспрямовану політику. Роль держави постає у створенні сприятливих умов для розвитку цього процесу, до яких можна віднести:

- максимальне залучення ресурсів (кадрових, фінансових, матеріальних і ін.) до інформаційного виробництва;

- нормативно-правове та нормативно-технічне регулювання;

- підтримка проектів і програм, які демонструють можливості інформаційного суспільства;

- розвиток міжнародного інформаційного обміну та співробітництва.

Мій календар