Версія за 13:28, 29 січня 2015

Стародавні і сучасні Олімпіади: за і проти

Порівняльна характеристика спортивного інвентарю давніх олімпіоніків та сучасних олімпійців

Поняття «агону» та «агоністики»

Відмінною рисою життя еллінів класичного періоду було прагнення перевершити один одного у всіляких сферах діяльності. На інтенсивний розвиток спортивних змагань в Стародавній Греції істотно вплинула агоністика (грец. agonistikos – здатний до боротьби)– принцип змагальності, реалізований у різних сферах життя (праці, мистецтві, спорті) з метою досягнення найкращого результату, визнання, прославлення сфери діяльності, примноження особистого престижу і слави міст-держав. Агони – різноманітні змагання, що були однією з форм шанування богів, залучали велику кількість учасників, які прагнули вирізнитися своїми досягненнями в тій чи іншій сфері життя. Атмосфера гострого протиборства, без урахування якого неможливо зрозуміти спосіб життя стародавніх греків, їхню культуру, природно випливала з міфів. Адже відомо, що олімпійським богам було притаманне суперництво і пристрасть до змагань. Глибоко укорінений змагальний дух греків часто проявлявся у формі різних конкурсів, які були дієвими чинниками прогресу Стародавньої Греції, забезпечуючи появу унікальних творів. Музиканти та поети, художники і скульптори, філософи й оратори боролися за першість, яка дозволяла їм піднятися на вищій щабель і відчути радість перемоги. Існував навіть конкурс немовлят: щорічно під час свята Тесмофорій, присвяченого Деметрі як матері прекрасних дітей, жінки представляли комісії своїх малеч, народжених протягом минулого року, і та, чиє дитя було визнано найкрасивішим, удостоювалася нагороди. Таким чином, створювалася атмосфера справедливості, в якій людина мала можливість демонструвати свою майстерність і заслуги та змагатися за першість. Перевага тіла і духу в таких умовах була більш пріоритетною ніж походження грека або його багатство. Чимало поетів, художників, філософів, скульпторів, ораторів завдяки змаганням і конкурсам отримали широке суспільне визнання та високе соціальне становище незважаючи на своє родове походження.

Це цікаво Парасій, художник, який жив наприкінці V ст. до н. е., вступив у суперництво з іншим митцем – Зеуксом. Зеукс намалював виноград таким природним, що птахи клювали його. Парасій відповів картиною, яка представляла собою тонку лляну тканину. На прохання Зеукса прибрати завісу для того, щоб він міг подивитися картину, Парасій відповів, що завіса і є сама картина.

Існувала у Стародавній Греції також гостра конкуренція між поетами і майстрами образотворчого мистецтва. Про це свідчить вислів Піндара: «Час не здатний знищити мою поетичну творчість, як це буде із творчістю скульпторів». Природно, що в цих умовах, пронизаних ідеалами змагання, першості, досягненнями фізичної і моральної досконалості особистості, особливе значення мали, звичайно ж, великі спортивні змагання, які набули на той час чималої популярності. Виховання спортивного духу в Стародавній Греції ґрунтувалося на тому ж фундаменті, що й інші культурні цінності грецької цивілізації. І головним серед них було звільнення елліна від усілякої деспотії. Юних греків вчили вірити в себе, в свої власні сили і можливості, в найвищі цінності людського життя. Людина розглядалася як видимий образ божества, оскільки боги у греків мали людські риси. Саме в античності було вперше усвідомлено цінність та красу людської особистості, віру в її безмежні творчі можливості. «Людина є мірилом речей» – це висловлювання філософа Протагора якнайкраще характеризує добу античності. На храмі Аполлона зберігся напис – ще одне гасло античності: «Пізнай самого себе». Проте антична людина ще не усвідомлювала себе відокремлено від богів. Зрозумівши свою винятковість, стародавні греки поставили себе в центр світу. Таке сприйняття людиною самої себе називається антропоцентризмом (від грец. – anthropos – людина, kentron – центр) – людина як центр Всесвіту. Повага до людини і розуміння її значущості дали змогу еллінам прийти до впровадження найбільш справедливого суспільного устрою – народовладдя (грецькою – демократія). У філософії Платона і Аристотеля зароджується поняття калокагатії (грец. kalos – гарний, прекрасний, agathos – добрий) – гармонійне поєднання фізичних (зовнішніх) і моральних (душевних, внутрішніх) чеснот, досконалість людської особистості як ідеал виховання людини. Тому, тілесна досконалість, фізична і духовна сила для греків представляли основоположні принципи, які, у більшості, виявлялися і реалізовувалися на спортивних аренах. У мові древніх греків ніколи не зустрічалися слова «спортсмен» і «спорт», а вживалися слова «атлет» та «атлетика». Атлет – від грец. ἀθλητής – борець, так називали елліни тих, хто змагався у силі і спритності на іграх і конкурсах. Атлетика має більше версій мовного походження. Так, вважають, що воно походить від давньогрецького слова ἀθλητής – «борець, атлет» та ά̓θλος – «праця, боротьба, змагання». Інше припущення, вказує, що поняття «атлетика» дійшло до нас від Гомера, адже у нього слово άθλος – означає змагання, суперництво в ім’я перемоги, нагороди, а слово άθλο – він трактував як нагорода. Змагання атлетів були неодмінною частиною будь-якого свята. Вони регулярно проводилися в кожному грецькому полісі та завжди у присутності глядачів. Деякі з них переросли місцеве значення і заслужили загальногрецький, панеллінський статус. Древні греки були язичниками і присвячували агони своїм улюбленим богам і героям.