Відмінності між версіями «Конституція Пилипа Орлика»

Поточна версія на 23:30, 3 грудня 2014

1. ВСТУП

Конституція виступає як джерело права. Вона закріплює відносини, що склалися, дає перспективи, напрямки розвитку. Вона встановлює фундаментальні, принципові положення організації і діяльності, як держави так і взагалі суспільства, констатує правовий статус особистості.

Україна — держава дуже молода. Адже, що таке 10 років нашої державності порівнянні, наприклад, із сімома сторіччями державності Великої Британіі, яка є матір'ю сучасних конституційно-демократичних моделей? І, нажаль, конституційний досвід нашої країни досить сумний: ми не змогли створити Основний закон з першого разу, а коли прийняли його вдруге, то самі не завжди його виконуємо (більшисть законів в нашій державі розбігаються з Конституцією, а іноді — прямо їй суперечать). Чому так? Адже ніби всі намагаються робити, як найкращє, а виходить — як завжди.

Постає питання: «А чи завжди так було? Невже до влади ніколи не приходила людина, яка мала достатній талант та освіу, щоб щось змінити на краще?»…

Часто ми забуваємо, що ми, українці є європейською нацією, яка завжди тягнулася у своєму розвітку до Західу, хоча доля іноді розпоряджалася інакше. А тому ця нація нерідко була здатна народити політика західного типу, якій міг би провести свою націю до Європи не через «вікно», а широкою дорогою своєчасного прогресу.

В славетному ряду таких людей, рядом з Мазепою та Хмельницьким, стоїть гетьман Пилип Орлик, автор першого у світі конституційного твору. Це був один із найвидатніших діячів ХVІІ-ХVІІІ ст., самовідданий український патріот, який все життя присвятив боротьбі за незалежність України. «Пакти й Конституції», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та його співробітниками Г. Герциком, А. Войнаровським, були прийняті 5 квітня 1710 р. у Бендерах, і є першою європейською Конституцією в сучасному її розумінні.

2. НАУКОВІ ПІДХОДИ ЩОДО ВИВЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ ПИЛИПА ОРЛИКА

Щодо історії створення цього визначного документу та його практичного застосування існують неоднозначні погляди та висновки. Наприклад, видатний канадський вчений О. Субтельний писав наступне:

«У 1710 р. Пилипа Орлика (1710—1742), що при Мазепі був генеральним писарем, обирають гетьманом у вигнанні. Намагаючись завоювати собі підтримку, Орлик складає проект так званої Бендерської конституції. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу на Україні. За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою й на початку 1711 р. розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян на Україні. Після кількох вражаючих успіхів цей похід провалився. Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки своєї справи. Врешті-решт гетьмана на вигнанні інтернували в Оттоманській імперії. Проте він не припиняв бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григорієм планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від «московського ярма».

Українські вчені А. Г Слюсаренко та М. В. Томенко навпаки без жодних вагань заявляють, що ««Пакти й Конституції» … і є першою європейською конституцією в сучасному її розумінні, а Конституція Пилипа Орлика діяла на Правобережній Україні до 1714 р.».

Н. Полонська-Василенко так характеризує цю подію: «Ця конституція, в якій гармонійно поєднано інтереси гетьманату, старишни як провідної верстви України, та Запоріжжя, як її військової сили, була в той же час маніфестом державної волі української нації перед цілим культурним світом… До цього можна додати, що поява її негайно після Полтавської катастрофи може в значній мірі пояснити, чому саме плани великого гетьмана зазнали поразки: вона свідчить, що він не мав під собою твердого грунту, не мав середовища, на яке міг спиратися… Гетьманування Пилипа Орлика пройшло поза Україною, але в боротьбі за її незалежність.»

«При тім списано інтересні постанови, яке має бути правлїннє гетьманське, хоч сі постанови не були здійснені, бо взяти Україну в свої руки сим людям не удало ся ніколи,— але вони цікаві, як вираз поглядів і бажань сих людей, що звязали свою долю з визволеннєм України. В постановах сих богато нового, що могло б бути важним кроком наперед», – зауважує М. С. Грушевський.

Отже, як ми бачимо, погляди більш авторитетних вчених схиляються до того, щоб вважати «Пакти і Конституції…» лише талановитим твором людей, котрі попередили час на майже 70 років (а саме через стількі часу з'явилися перші конституції Європи та США). Але, приймаючи до уваги історичні обставини епохи Північної війни, було б занадто ризиковано розглядати цей документ як такий, що приніс би українському народові реальну користь.

Незважаючи на це, сучасна їсторична наука України намагається розглядати твір Пилипа Орлика як першу конституцію в світовій історії. Що ж мають на увазі вчені-історики, використовуючи цей термін, такий простий та звичний на перший погляд? Що виступає критерієм надання тому чи іншому документу статусу конституції?

3. КОНСТИТУЦІЯ: ІСТОРІЯ, ПОНЯТТЯ, ФУНКЦІЇ. МІСЦЕ КОНСТИТУЦІЇ П.ОРЛИКА СЕРЕД ІНШИХ КОНСТИТУЦІЙ

Термін конституція (від лат. Constitutio — устрій, установлення) у різні часи використовува¬вся в різних значеннях. Так, зокрема, у Стародавньому Римі конституціями називали деякі акти імператора, а у середньовічній Європі - акти, в яких закріплювалися привілеї та вольності феодалів (Велика хартія вольностей 1215 р. в Англії, Великий березневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо). В той же час ні в античному світі, ні в середні віки сучасного поняття конституції не існувало. Як не було і таких законів, які можна було б розглядати як юридичну базу чинної нормотворчості, як акти, які б визначали належну організацію державної влади, закріплювали гарантії прав і свобод людини.

Сучасна наука конституційного права використовує термін «конституція» у кількох значеннях: конституція юридична, конституція фактична, конституція соціальна.

1. Юридична конституція — це система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації і функціонування органів публічної влади (органів державної влади і органів місцевого самоврядування), встановлюють територіальний устрій держави. У залежності від способу вираження цих норм, юридичні конституції, в свою чергу, можуть мати формальний або матеріальний характер:

• Формальна конституція становить собою закон (або кілька законів), який приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу по відношенню до всіх інших законів).

• Матеріальна конституція становить собою акт або велику кількість прийнятих у різні часи нормативних актів, судових рішень та конституційних звичаїв, які визначають засади державного ладу, основи організації органів державної влади, закріплюють та гарантують права і свободи людини, регулюють її взаємовідносини з державною владою. Матеріальна конституція не носить формалізованого характеру, тобто акти, які її складають, не мають вищої юридичної сили по відношенню до інших законів.

1. Фактична та соціальна конституція — ці терміни застосовуються для характеристики реальний стан суспільних відносин, які складають предмет конституційного регулювання, вони позначають реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами та свободами людини тощо.

Найбільш поширеним є використання терміну «конституція» в його формально-юридичному значенні, тобто як основного закону держави що приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи.

В переважній більшості країн, в тому числі й в Україні, юридична формальна конституція представлена одним і єдиним актом. Такі конституції іменують кодифікованими або консолідованими конституціями. Кодифікована конституція є більш зручною з точки зору користування її текстом, будь-якій особі набагато простіше ознайомитися з конституційними нормами, тощо.

У деяких джерелах термін «матеріальна конституція» використовується як тотожний термінам «фактична конституція», «соціальна конституція».

Видатні мислителі 17—18 ст. (Д. Локк та Т. Гоббс в Англії, Ш. Монтеск'є, Сієс,— у Франції, І. Кант — в Німеччині, Т. Пейн — в Америці та інші) сформулювали теоретичні положення, які були використані під час розробки перших писаних конституцій та зберігають своє значення і сьогодні. Основні з них полягають у наступному:

• Конституція — це акт, за допомогою якого встановлюється така організація державної влади, яка б забезпечила захист людини, гарантованість її природних прав і свобод (тобто належна організація влади).

• Належна організація державної влади повинна базуватися на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, що ускладнює можливість узурпації всієї повноти влади і, тим самим, дозволяє захистити людину від деспотії.

• Установлювати, конституювати належним чином організовану державу може лише народ, якому, і тільки якому, належить верховне право вирішувати власну долю (звідси випливає право народу на насильницьке повалення тиранічної, неналежним чином організованої влади, яка посягає на природні права і свободи людини).

• Конституція як акт установчої влади народу, за допомогою якого народ установлює належним чином організовану державу, характеризується найвищою юридичною силою по відношенню до актів державної влади, оскільки остання має похідну від установчої влади народу природу (це, в свою чергу, також означає, що жоден орган державної влади не може на свій розсуд змінювати конституційні положення, які визначають установлений народом характер організації державної влади).

• За своєю соціально-політичною сутністю конституція становить собою певний компроміс інтересів різних частин суспільства (класів, соціальних прошарків, територіальних або національних спільнот тощо), своєрідний суспільний договір — угоду між членами суспільства з приводу установлення тієї або іншої конкретної форми організації влади, яка більшістю народу була б визнана справедливою.

• Як суспільний договір конституція повинна мати письмову форму, що забезпечує чітке виконання умов договору, однозначне тлумачення його положень.

У досить лаконічній формі призначення конституції та її предмет були сформульовані у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р.: «Будь-яке суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено розподілу влад, не має Конституції».

Функції конституції — це основні напрямки її впливу на суспільні відносини, які обумовлені соціальним призначенням конституції.

• юридична функція, пов'язана з тим, що конституція є основним джерелом права і вона визначає всю систему правового регулювання в суспільстві;

• політична функція полягає в тому, що конституція визначає основні принципи політичної діяльності, функціонування інститутів політичної системи суспільства;

• ідеологічна функція полягає у виховній ролі конституції, яка встановлює взаємовідносини держави з людиною, інститутами громадянського суспільства на основі їх взаємної відповідальності.

В деяких джерелах до найважливіших функцій конституції також відносять: закріплення контінуїтету, тобто безперервності, спадкоємності державної влади, протидію лівому і правому радикалізму, протидія територіальному розпаду держави.

Отже, вимоги до документів конституційного характеру висвітлені біль ніж чітко та ясно. Розглянемо документ, створений П. Орликом більш детально, щоб доказати його право першим стояти в одному ряду з Конституціями США, Франції, Польші.

4. ЗМІСТ КОНСТИТУЦІЇ П.ОРЛИКА

Після смерті Мазепи, коли постало питання про вибір нового гетьмана на противагу Іванові Скоропадському, поставленому на Україні Петром I, вибір упав на П.Орлика, якого обрали гетьманом 5 квітня 1710 року. У день виборів було проголошено державну Конституцію, яка називалася «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького». Перебуваючи до кінця життя в еміграції, Пилип Орлик уклав союзні договори зі Швецією (1710), кримським ханом (1711, 1712), вступав у переговори з Туреччиною, намагаючись схилити ці країни до війни з Московською державою з метою визволення України. 1711 року разом з кошовим Костем Гордієнком здійснив військовий похід запорожців та союзних татарських військ на Правобережну Україну, здобув Білу Церкву, дійшов до Фастова, але через зраду татар відступив до Бендер. Влітку 1711 року турки, татари разом з польсько-українським військом завдали поразки російській армії над Прутом. З 1914 року, після того, як Орликові не вдалося реалізувати свої плани визволення України, він разом з Герциком, Войнаровським, Мировичем переїжджає до Швеції, у 1720 році — до Австрії, пізніше — до Чехії. З 1722 по 1734 рік живе у Греції в місті Салоніки. 1740 року почалася війна між Туреччиною і Росією, на яку Пилип Орлик покладає надії. Але після укладення між обома країнами Білогородського миру його надії не справдилися. Помер Пилип Орлик 24 травня 1742 року в Яссах у Молдавії.

Високоосвічений, з тонким національно-політичним розумом, палкий і свідомий патріот і борець за незалежну Україну, Пилип Орлик виділявся у тогочасному середовищі української козацької старшини. Навіть історики XIX століття, зокрема Соловйов, Ключевський та Костомаров, незважаючи на негативне ставлення до українських визвольних ідей, не могли не зауважити його щирості й чистоти замірів. Орлик являв собою цілком новий тип патріота й інтелігента, який у неймовірно тяжких умовах еміграції не полишав думки про відновлення самостійності української держави. Найактивніший провідник мазепинської ідеї, він присвятив ціле своє життя створенню західноєвропейської коаліції, яка б допомогла визволити Україну. Вигнанець, гетьман-емігрант, з невеликою групою однодумців — А.Войнаровським (небожем І.Мазепи), полковником Д.Горленком, генеральним писарем І.Максимовичем, генеральним суддею К.Довгополим, генеральними осавулами Г.Герциком та Ф.Мировичем — робив одчайдушні спроби умовити уряди Швеції, Німеччини, Польщі, Франції, Туреччини на спільну боротьбу з царем. Орлик активно листувався з монархами та іншими високими зверхниками цих держав, порушував українську проблему на різних приватних та офіційних зустрічах. Він намагався скористатися будь-якою можливістю, щоб зацікавити європейські держави вирішенням долі України. Ніхто більше за Пилипа Орлика не зробив у той час, аби українське питання стало часткою загальноєвропейської політики першої половини ХVIII століття.

«Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», або так звана «Конституція Пилипа Орлика», яку було проголошено у день його виборів гетьманом, є унікальним документом, який дослідники небезпідставно називають однією з перших у світі демократичних конституцій. Складається із вступу (преамбули) та статей, що об'єднані у 16 розділів. Головна ідея її— повна незалежність України від Польщі та Росії, причому кордони з Польщею визначалися по річку Случ, як за Богдана Хмельницького. Крім визначення території української держави, цей документ визначав права усіх верств населення України, незалежне становище Запорозької Січі від Польщі та Росії. Гетьман призначався главою держави, поряд з ним мала діяти Генеральна старшинська Рада, що певною мірою обмежувала владу гетьмана й регулювала його відносини з народом. Крім старшини до Ради мали увійти представники від кожного полку. Державний скарб відділявся від гетьманського, на утримання гетьмана виділялися строго визначені окремі землі та кошти. Полковники та сотники повинні були обиратися демократично — вільними голосами козаків чи сотні. Гетьман зобов’язувався стежити за справедливим розподілом і збиранням державних податків, що сплачувалися козацькими підпомічниками, селянами, міщанами, купецтвом.

Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних подібних державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради— своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків — від кожного по одній заслуженій особі.

Конституцію України одразу по її прийняттю визнали уряди Швеції і Туреччини. Вона й сьогодні вражає своєю актуальністю й високим правовим рівнем. Вчені й політики нині не без підстав вважають, що, втіливши ідеї її натхненника, гетьмана Івана Мазепи, вона як державний акт республіканського спрямування на 80 років випередила ідеї Французької революції.

5.ВИСНОВКИ

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Конституція 1710 р. — визначний український народнополітичний документ, у якому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. У ній відбилися протиріччя між європейською традицією і новітніми на той час ідеалами; протиріччя, які на початок XVIII ст. роздирали Європу на непримиренні ворожі табори, і якими жила на той час Україна. Бо саме через її територію проходила невидима межа між прагненням наших предків до свободи, самостійності і намаганням сусідів забрати у ясир і уярмити; пролягали кордони поміж світами християнським та мусульманським. Автори Конституції, П. Орлик та козацька старшина, прагнули зв'язати у єдине ціле уривки своєї минувшини та окреслити модель такого суспільства, яке вмістило б головні здобутки нації. Висловлені ідеї є наслідком майже тисячоліття політичного розвитку України, свідченням високого рівня самосвідомості нації, рівня її політичної культури та творчого потенціалу. Конституція постала як очеревлена ідея української держави — Гетьманщини і водночас як удосконалення тогочасного розуміння суті держави. Звісно, форма, у якій це все викладено, не позбавлна хиб (точніше особливостей свого часу), але це ж перша українська конституція.

Конституція 1710 р. була не лише емігрантським твором, а й загальноукраїнським політичним актом. Це підтверджують слова самого Пилипа Орлика: «Над цим ми працювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїзджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдавало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України. П.Войнаровський допомагав мені у цьому». Текст Конституції дійшов до нас у латинській та неповній українській редакціях. Латинська версія повніша за рахунок викладення легенд про походження народів та опису надуживань старшини в Україні. Очевидно, що саме вона й була варіантом тексту, що призначався для міжнародного використання. Проте обидві версії вважають оригінальними.

Складається Конституція із вступу (преамбули) та статей, що об'єднані у 16 розділів. Вже у вступній частині стильовими засобами бароко схематично викладено «Історію Війська Запорозького і всього руського народу», яка сягає часів заснування попередниці Гетьманщини — Київської Русі, а також пояснюються причини, чого Україна розриває з Московщиною і переходить під шведську протекцію. Основний пункт Конституції — проголошення незалежності України від Польщи та Москви. Другим пунктом було закріплення принципів діяльності органів державної влади, скликання Генеральної ради тричі на рік. Конституція також закріплювала панівне становище православ'я у майбутній державі і безпосереднє підпорядкування київської митрополії константинопільському патріарху, підтверджувала традиційний союз з Кримським ханством, передбачала непорушність території та скасовувала утримання компанійських та сердюцьких полків, що фінансувалися самим Гетьманом. Конституція приділяла увагу також становищу міщан, посполитих та козаків — «людей убогих», точно визначаючи різного роду податки та звільнення від них. Конституція обмежувала права гетьмана на користь старшинської аристократії і точно встановлювала, якими прибутками може користуватися гетьман, владу якого обмежував Козацький парламент, роблячи з України конституційну державу. Вона, можна сказати, була перемогою старшинської аристократії над гетьманським абсолютизмом. За виразом О.Оглоблина, Конституція стала «другою поразкою… гетьмана Мазепи після Полтавської катастрофи, яка завдала великого удару гетьманській владі». Ця конституція, в якій було поєднано інтереси гетьманату, старшини як провідної верстви України та Зопоріжжя, як військової сили, «була в той же час маніфестом державної волі української нації перед цілим культурним світом, була вікоповним пам'ятником української державнополітичної думки», – так охарактеризував Бендерську Конституцію О. Оглоблин.

Важливою особливістю, що відрізняла її від звичайних гетьманських статей і робила подібною до пізніх європейських конституцій, було те, що вона укладалася не між гетьманом і монархом (протектором української держави), а між гетьманом та козацтвом, яке виступало від імені всього українського народу. Проте слово «конституція», що вжите у назві, ще не мало такого значення, як сьогодні, а, отже, є помилкою вважати цей документ конституцією у сучасному розумінні.

Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних ідей, була на рівні кращих досягнень тогочасної юридичної думки. Вона значно випереджає свій час, а також свідчить про глибоко демократичні засади кабінета Пилипа Орлика і про те, якою серйозною фігурою був він сам.

Конституцію складено з цілковитою певністю у швидкому поверненні на Батьківщину, де вона буде мати юридичну силу для всієї України. Тому в момент її укладення, вона уявлялась цілковитою реальністю, а не просто теоретичним проектом, яким стала пізніше, коли повернення в Україну її укладачів стало неможливим. Реальної сили Конституція так і не набула, а тому лишилася в історії як оригінальна правова пам'ятка, своєрідна юридична платформа «мазепинського руху» і, найголовніше, як один із перших конституційних актів в історії Європи, який обгрунтовує можливість існування парламентарної демократичної республіки.

Особливого характеру в останні роки набула проблема української мови. Ця гострота була викликана помилковими догматичними підходами до розвитку національних мов протягом останніх 70-ти років. Відродженню національномовних процесів і національної свідомості сприяють історичні мовні джерела, до яких і відноситься Конституція Пилипа Орлика — своєрідна мовна пам'ятка українського народу. Пам'ятники руйнуються з плином часу, люди вмирають, а письмові джерела лишаються, доповнюються. І саме з них ми черпаємо наші знаня, саме вони нагадують нам про наші коріння.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Баглай М. В. История конституционного права. – М.,1996. – С.62.
2. Грушевський М. С. Ілюстрована Історія України. – К., 2002.
3. Дорошенко Д. Нарис історії України у 2 – х т. – К.: Глобус, 1991 т.2.
4. Історія держави і права. Курс лекцій / За ред. Скорика І.М. – Харків, 2000.
5. Конституции зарубежных государств. – М.: Изд – во БЕК, 1996 – С.137.
6. Кресіна І. Кресін О. Гетьман Пилип Орлик і його Конституція. – К.: ПБП «Фотовідеосервіс», 1993.
7. Основи держави і права України (ред. І. Б. Усенко). – К., 1993.
8. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. – К.: Веселка, 1994.
9. Полонська – Василенко Н. Історія України, 1995. – С. 173.
10. Різниченко В. Пилип Орлик (Гетьман – емігрант). – К., 1998.
11. Словник – довідник з історії України. – К., 203.
12. Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції, 1993. – С.9.
13. Субтельний О. Україна. Історія \\ на CD – ROM «Антологія історії України».
14. Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт. – М.: «Зерцало», 1998. – С.29, 27.
15. Субтельний О. Україна: історія – К.: Либідь, 2003.