Відмінності між версіями «Світові ідейно-політичні доктрини.»

Версія за 10:49, 28 жовтня 2014

Світові ідейно-політичні доктрини.

Ідея проекту

Головною ідеєю даного проекту є висвітлити основні світові ідейно-політичні доктрини.

Автор проекту

Бариш Світлана

Матеріали проекту

Інтернет ресурси проекту

КЛАСИЧНІ БУРЖУАЗНІ ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ І СУЧАСНІСТЬ

Основні ідейно-політичні доктрини в робітничому русі

Ідейні засади політичного екстремізму

Додаткові матеріали проекту

Колекція посилань по Веб 2.0

Результати проекту

тут буде моя презенташка

Проект з "ОІ та ІКТ" і "Політології": Світові ідейно-політичні доктрини.

Класичні буржуазні ідейно-політичні доктрини і сучасність.

Лібералізм (від лат. liberalis — вільний) зародився як ідеологія буржуазії в XVII ст. й остаточно оформився як ідейно-політична докт­рина до середини XIX ст. Зародження і розвиток капіталістичного способу виробництва вимагали ліквідації історично віджилих феода­льних суспільних відносин, усунення перешкод вільному підприємни­цтву, приведення у відповідність із новими виробничими відносинами політичної надбудови. В основі лібералізму як ідеологічного обґрун­тування назрілих суспільних перетворень лежать ідеї таких видатних мислителів, як Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, І. Кант, А. Сміт, Б. Констан, І. Бентам, Дж. Мілль та ін.

Біля витоків лібералізму стояв Дж. Локк, який обґрунтовував ідеї суспільного договору і природного права. Згідно з першою держава є результатом угоди між людьми. За цією угодою люди передають дер­жаві частину своїх прав, але є такі права, що належать їм від наро­дження і не можуть бути відчужені. До них належать передусім право на життя, свободу і власність. Ідея індивідуальної свободи є централь­ною в лібералізмі. Саме свобода стимулює пошук шляхів досягнення успіху, підприємливість, новаторство, тобто все те, що притаманне буржуазії.

Ідея індивідуальної свободи знайшла свій подальший розвиток, зо­крема, у працях Б. Констана. Він розрізняв свободу політичну і грома­дянську (особисту). На його думку, народи Стародавніх Греції та Риму знали лише політичну свободу, яка полягала у їхньому праві брати безпосередню участь у колективному здійсненні політичної влади. Проте людина за таких умов не знала особистої, громадянської свобо­ди, бо вся її життєдіяльність жорстко регламентувалась державою. Громадянська свобода, яка проявляється в незалежності приватного життя індивіда від політичної влади і наявності у нього низки особис­тих прав, з'являється лише у нових народів.

Проголошення свободи найвищою цінністю означало визнання природної рівності людей, вимагало ліквідації будь-яких станових привілеїв, обмеження абсолютизму державної влади. Обмеженню державного абсолютизму служить поділ влади на три відносно само­стійні гілки — законодавчу, виконавчу й судову, ідея якого була вису­нута спершу Дж. Локком, а згодом всебічно обґрунтована Ш. Мон- теск'є.

В економічному відношенні лібералізм передбачав усунення цехо­вої регламентації, позаекономічних форм залежності й повну підпри­ємницьку свободу. Остання ґрунтується на приватній власності й про­являється у вільній конкуренції власників на нерегульованому ринку. Держава має керуватися принципом laissez faire (фр. — дозвольте дія­ти); вона не повинна втручатись в економіку, а покликана виконувати лише роль «нічного сторожа» (А. Сміт), тобто охороняти мир і спокій громадян. Тим самим чітко розмежовувались громадянське суспільст­во й держава, яка розглядалася як неминуче зло.

Основоположні ідеї і принципи класичного лібералізму були сфо­рмульовані у французьких Декларації прав людини і громадянина 1789 р. й Конституції 1791 р., в американських Декларації про незале­жність 1776 р. і Конституції 1787 р. Прихильниками лібералізму були «батьки-засновники» США Т. Джефферсон і Дж. Медісон.

На початку XIX ст. поняття лібералізм ввійшло до європейського суспільно-політичного лексикону. Як найменування політичного угруповання воно вперше з'явилось 1812 р. в Іспанії, де «лібералами» називали групу делегатів-націоналістів у кортесах. Згодом увійшло до англійської і французької, а слідом за ними — до інших європейських мов. У XIX ст. в багатьох європейських країнах виникли ліберальні політичні партії, які функціонували вже не як аристократичні угрупо­вання чи політичні клуби, а як масові організації. У середині XIX ст. доктрина класичного лібералізму стала панівною в європейській і пів­нічноамериканській політичній думці, а ліберальні партії посідали провідні позиції в політичному житті західних країн.

Основні ідейно-політичні доктрини в робітничому русі.

Основними ідейно-політичними док-тринами, що відображають інтереси робітників і в цілому осіб найманої праці, є комунізм і соціал-демократизм як різновид соціалізму. Якщо головною ідеєю буржуазних ідейно-політичних доктрин — лібералізму й консерватизму — є ідея свободи, то головною ідеєю комунізму й соціалізму є ідея соціальної рівності, тобто рівності людей за їх становищем у суспільстві.

Ідейні засади політичного екстремізму.

Екстремізм — складне соціально-політичне та ідейно-психологічне явище. Найчастіше він виникає в середовищі тих соціальних верств, значення економічних і політичних функцій яких у суспільстві спадає й вони відчувають загрозу своєму соціальному статусові. Так, розвиток капіталізму призводить до витіснення дрібнотоварного виробництва з багатьох галузей, робить нестійким становище дрібного товаровиробника. Науково-технічний прогрес викликає зниження ролі в суспільному виробництві не лише некваліфікованої фізичної праці робітників, а й ручної майстерності ремісників. Зростання чисельності інтелігенції призвело до позбавлення багатьох її представників, особливо масових професій (учителів, інженерно-технічних працівників тощо), колишнього привілейованого становища в суспільстві. Такі зміни соціально-економічного становиша можуть спричинити поширення переконань, які заперечують увесь наявний суспільний порядок, домінуючу систему цінностей, породжувати настрої радикалізму і спрямованої проти всіх групової агресії.

В ідеологічно-доктрипальному відношенні для екстремізму характерне вибіркове користування тими цінностями, шо містяться в доктринах основних класів. Ідеологічна і класова орієнтація є критерієм поділу політичного екстремізму. Ті рухи, які апелюють до цінностей праці, заперечують експлуатацію, прагнуть до соціальної рівності й адресують свою ідеологію робітничому класові, визначаються як «ліві». Рухи, що адресують свою ідеологію класам власників засобів виробництва, орієнтуються на приватну власність, соціальну нерівність, визначаються як «праві». Основними різновидами лівого екстремізму є анархізм і троцькізм, а головним різновидом правого екстремізму — фашизм. Ознайомлення з їх ідейними засадами має важливе значення для розуміння політичних процесів, особливо в перехідних суспільствах, нестабільність яких є сприятливим грунтом для появи політичного екстремізму в різноманітних формах..