Відмінності між версіями «Проблеми культури та моралі в комедії Аристофана “Хмари”(2014)»

Версія за 11:07, 12 жовтня 2014

Рубіж V-IV ст. до Р.Х. у Стародавній Греції і особливо Афінах є справді знаковим. Це пов’язано із визначними історичними подіями, зокрема Пелопоннеською війною (431-404 рр. до Р.Х.). Під впливом нових реалій еволюціонувало античне суспільство та його морально-етичні ідеали та устої. Найбільш чітко і виразно ці процеси відображені у творчості видатного комедіографа і сучасника цієї епохи Арістофана. Його п’єси являють собою енциклопедичний зріз настроїв та ідей, що панували в античному суспільстві в період Пелопоннеської війни.

Останні справді переживають значну трансформацію, і пов’язана вона перш за все з новими ідеями виховання. Відображені ці ідеї та їх сприйняття аттичним суспільством зокрема в комедії «Хмари», поставленій в 423 р. до Р.Х. на Великих Діонісіях. Перш за все слід зазначити, що знання і освіту прості греки цінували з погляду їх практичного використання. Так, головний герой Стрепсіад посилає сина на науку до софістів, щоб той навчився їх мистецтву вести бесіду і зміг вигравати суперечки у суді: «Того, хто грошей дасть їм, перед судом вони Навчать як кривду робити річчю правою» [1; 99].

Арістофан виступає противником софістів та запропонованої ними системи виховання та навчання юнаків. Він звинувачує останніх в безбожництві і вигадує їм таких богів, як Хаос, Хмари, Вихор, Язик: «Жени їх, бий, рубай їх, заслужили-бо, а що найбільше – до богів зневагою!» [1; 1508-1509] Критикує комедіограф і доведену софістами до крайності ідею Протагора про те, що людина є мірою всіх речей, а отже, сама може визначати для себе, що є добре, а що погано. Звідси, вважає Арістофан, лише один крок до безпринципності і аморальності в політиці. [2; 119]

У цей час почала вироджуватися і риторика, що служила раніше цілям виховання політичного оратора. Нікчемність нової науки, її лжемудрування яскраво вимальовуються в репліках і відповідях Стрепсіада, що уособлює селянський здоровий глузд. У комедії він грає роль шута, однак цей шут набагато розумніший за тих, в очах яких він виглядає дурнем. [2; 120]

Ряд дослідників підкреслює, що зовсім не особиста неприязнь штовхнула Арістофана на зображення Сократа у вигляді софіста, який згубно впливає на мораль суспільства. Він був щиро переконаний в тому, що нові течії у філософії, сфері громадського виховання та літературі несуть величезне зло Афінам і до всіх представників таких нововведень ставився з неприкритою ворожістю. [2; 123]

Що ж являло собою традиційне виховання, яке так завзято захищав Арістофан? Основною його метою було моральне, а не інтелектуальне виховання, забезпечити яке були покликані граматика, музика і гімнастика. Усі інші знання людина мала набувати вже практичним шляхом впродовж життя; заможні мали можливість за бажанням найняти спеціаліста з конкретного предмету або навчатися за книгами, які були досить дорогі, а тому доступні не кожному. Однак і зовсім безграмотних людей в Афінах було дуже мало; адже і Ковбасник у комедії «Вершники» хоч з горем пополам, але знає грамоту. [3; 188-189] Ситуація змінилася в другій половині V ст. до Р.Х., коли в громадському вихованні та освіті з’являються нові віяння, принесені софістами. Це були цілком незалежні один від одного індивіди, носії та популяризатори наукових знань, яких об’єднувало те, що вони брали гроші за навчання і викладали філософію та риторику. [4; 117]

Софісти були першими, хто звернув увагу на двоїстість людської природи - індивідуума і суспільної особи. Вони вважали, що кожна освічена людина має вивчати етику, політику, риторику, мовознавство та основи виховання. Саме софісти, до речі, обґрунтували ідею виховання як творіння розумного і вільного індивіда. Вони також були переконані в тому, що пошук істини і її розповсюдження – це єдиний процес. Софістів перших звинуватили у космополітизмі, адже вони, протиставляючи поняття «громадянин» і «людина», одноголосно надавали перевагу другому. [5]

Покоління Пелопоннеської війни захоплювалося новими вчителями, однак серед їх прихильників були не всі громадяни, а переважно молоді аристократи, які прагнули використати набуті у софістів знання і красномовство з практичною метою – «блиснути» ними на Народних зборах, Раді п’ятисот чи в суді. Таким чином, головним для них було не так набути знання, як якомога більш вдало використати їх на практиці. [4; 121]

Однак далеко не всі афіняни сприймали софістів із захватом, деякі ставили до них навіть з певною пересторогою. Добре відомий Клеон, зокрема, зазначав, що «неосвіченість у поєднанні зі скромністю більш корисна, ніж тямовитість, поєднана із зарозумілістю, і люди прості більшою мірою краще управляють країною, ніж розумники». [6; 3, 37, 3] Простий народ ставився до софістів вороже не лише тому, що не розумів тонкощів їх філософії, але й через їх атеїзм та переосмислення моральних засад, що підривали основи існуючого суспільного порядку. Докоряли софістам і за те, що вони брали плату за навчання: «Вони вчать брати гору як в чесних, так і в безчесних справах, якщо платити їм гроші». [1; 98-99]

Тепер поговорімо про ставлення Арістофана до постаті Сократа, нареченого «священнослужителем промов крутійських» [1; 359]. У «Хмарах» останній зображений як не дуже привабливий персонаж, але добре відомо, що комедіограф наділив його рисами і якостями, зовсім не характерними для історичної особи Сократа. Чому так сталося?

Дослідник Соболевський А.І. пропонує відійти від наших уявлень про Сократа і поглянути на нього очима тодішнього афінського громадянина. Арістофан звинувачує філософа у тому, що він вчить молодих людей «фізичним наукам» і таким чином проповідує невіру у старих грецьких богів. [4; 140-141] Так, дійсно, більшість простих громадян того часу вважала фізичні науки безглуздими і навіть шкідливими, особливо астрономію. Вивчаючи небесні явища, людина накликає гнів богів не тільки на себе, але й на свою общину, - вірили вони. Плутарх писав, що «народ не любив фізиків і думав, що вони принижують силу божества, приписуючи дії природи нерозумним причинам, силам без промислу і невідворотним явищам».[7; 23] Усе це в подальшому може породити атеїзм, і тоді закони справедливості і моральності фактично будуть підірвані, адже не буде вищої сили, що каратиме злих і нагороджуватиме добрих людей. Отже, знищуючи богів, на думку людей, софісти перекреслювали і моральний обов’язок. [4; 142]

Також софісти навчали діалектиці – мистецтву ведення дискусії з подальшим переконанням у будь-якому, навіть безглуздому, твердженні. За допомогою цього мистецтва можна було виправдати фактично будь-який аморальний вчинок, чим і займалися герої комедії «Хмари». Сократ також неодноразово підкреслював цю негативну сторону діалектики, застерігаючи молодих людей, що після того, як вони «відкинуть багатьох і самі будуть відкинуті багатьма, вони скоро дійдуть до такого стану, що не признають нічого з того, що визнавали до цього…» [8; 537 E.]

Усі ці звинувачення цілком справедливі по відношенню до софістів, однак не до Сократа. Можливо, Арістофан дивився на нього іншим поглядом і тому називав його «метеорософістом». Дійсно, зовнішньою діяльністю Сократ мало відрізнявся від софістів, хіба що не брав грошей за викладання і бідно одягався. Тому можна сміливо передбачити, що більшість афінян того часу на прохання назвати головних софістів назвала б Сократа в числі перших. [4; 145-146]

За що ще могли не любити Сократа афіняни – так це за його неприхильне ставлення до демократії та її інститутів. [9; 1, 2, 53.] Також він виступав з ідеєю про те, що вільні громадяни мають займатися фізичною працею, як і раби, що, зрозуміло, не сприяло росту його популярності серед співвітчизників.

Як наслідок, через 24 роки після постановки комедії «Хмари» проти Сократа було розпочато судовий процес і засуджено на смерть. Арістофан, який був твердо переконаний у шкідливості сократового вчення, також по-своєму доклав руку до суспільного засудження філософа. Як і більшість афінян, Арістофан неохоче розлучався в традиційними поглядами і стародавніми віруваннями, а тому не треба вбачати в його критиці Сократа особисті мотиви. Це був лише опір новим і, на думку комедіографа, руйнівним ідеям. [4; 162]

Таким чином, творчість Арістофана є також важливим джерелом із вивчення еволюції морально-естетичних і релігійних поглядів афінських політів, у всій їхній суперечності. Як представник традиційного менталітету і мислення, Арістофан різко засуджував софістичну філософію і освіту, убачаючи в поглядах нових учителів руйнівну силу традиційної моралі. Під гарячу руку комедіанта потрапив і Сократ, який хоч і не був софістом, однак також був представником новітніх, не зрозумілих для тогочасної більшості, поглядів на суспільну мораль і освіту.

Список використаних джерел та літератури: 1. Аристофан. Комедии. Фрагменты./Пер. А. Пиотовского, изд. В. Ярхо/ - М.: Ладомир, Наука, 2000. – 1025 с.

2. Головня В.В. Аристофан. – М.: 1955. – 186 стр.

3. Аристофан. Комедии. Фрагменты./Пер. А. Пиотовского, изд. В. Ярхо/ - М.: Ладомир, Наука, 2008. – 1033 стр.

4. Соболевский А.И. Аристофан и его время. – М.: Лабиринт, 2001. – 408 стр.

5. Про софістів, їх основні ідейні переконання взято з лекції Прокопова Д.Є.

6. Фукидид. История./Пер. и примеч. Г. А. Стратановского. Отв. ред. Я. М. Боровский/ - Л.: Наука, 1981. - 543 стр.

7. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. В 2 т./Изд. подг. С. С. Аверинцев, М. Л. Гаспаров, С. П. Маркиш. Отв. ред. С. С. Аверинцев. 2-е изд., испр. и доп./ — М., Наука. 1994. - Т.1, 704 стр.

8. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. В 2 т./Изд. подг. С. С. Аверинцев, М. Л. Гаспаров, С. П. Маркиш. Отв. ред. С. С. Аверинцев. 2-е изд., испр. и доп./ — М., Наука. 1994. - Т.2, 672 стр.

9. Ксенофонт. Сократические сочинения. - СПб.: АО «Комплект»,1993. - 416 стр.