Відмінності між версіями «Магістратури у Римі.»
Normort (обговорення • внесок) (→Основні риси магістратури) |
Normort (обговорення • внесок) |
||
| Рядок 7: | Рядок 7: | ||
У епоху Імперії виборні посади втратили політичне значення, але збереглися як передумова для заняття нових, впливових постів. | У епоху Імперії виборні посади втратили політичне значення, але збереглися як передумова для заняття нових, впливових постів. | ||
| − | == | + | =='''Основні риси магістратури'''== |
*'''Виборність.''' Магістрів обирали на Народних зборах з числа осіб від 27 років і старше (в залежності від посади). До невиборних, призначуваних магістрів належали диктатор і начальник кінноти. При правлінні Сулли зростає віковий ценз: для квесторів - від 30 років, для преторів - від 40 років, для консула - від 42 років. | *'''Виборність.''' Магістрів обирали на Народних зборах з числа осіб від 27 років і старше (в залежності від посади). До невиборних, призначуваних магістрів належали диктатор і начальник кінноти. При правлінні Сулли зростає віковий ценз: для квесторів - від 30 років, для преторів - від 40 років, для консула - від 42 років. | ||
Версія за 12:28, 2 жовтня 2014
Магістрату́ра (від лат. magistratus — чиновник, начальник) — загальна назва державних посад в Стародавньому Римі. Виникнення магістратів відноситься до періоду встановлення Римської республіки (кінець VI століття до н. е.). Магістратура здійснювалась безоплатно, була короткостроковою (як правило, 1 рік) і колегіальною, тобто виконувалися двома людьми (за винятком посади диктатора) Людина, що заміщала магістра, називалася магістра́том.
Перший вищий магістрат був створений приблизно в 450 до н. е., коли після відміни царської влади на чолі Римської республіки встали два вищі магістрати — консули з числа патриціїв. Спочатку всі магістрати, окрім народних трибунів, заміщалися патриціями, але до початку III століття до н.е. стали доступні і плебеям.
Всі магістрати мали право видавати укази по колу своїх обов'язків і накладати штрафи; вищі магістрати, окрім цензорів, володіли верховною владою (imperium). Їх зовнішньою відмінністю була свита з лікторів з фасціями. Згідно із законом Віллія (180 до н. е.) був встановлений порядок і послідовність проходження магістратів (див. cursus honorum).
У епоху Імперії виборні посади втратили політичне значення, але збереглися як передумова для заняття нових, впливових постів.
Основні риси магістратури
- Виборність. Магістрів обирали на Народних зборах з числа осіб від 27 років і старше (в залежності від посади). До невиборних, призначуваних магістрів належали диктатор і начальник кінноти. При правлінні Сулли зростає віковий ценз: для квесторів - від 30 років, для преторів - від 40 років, для консула - від 42 років.
- Колегіальність. На кожну посаду крім диктатора і начальника кінноти обиралось по декілька осіб. Вони працювали окремо, але при вирішенні важливих питань узгоджували між собою рішення. Магістрат міг позбавити рішення свого колеги юридичної сили, наклавши на нього veto.
- Недовгочасність перебування на посаді. Магістратів обирали строком на 1 рік, крім цензорів, яких обирали на 5 років.
- Відповідальність перед народом. Магістрати несли відповідальність за свою діяльність перед зборами, на яких їх обрали.
- Безоплатність. Магістрати не отримували винагороди за своюпрацю, оскільки їхня діяльність була почесним обов'язком і було ганебно брати гроші за службу Батьківщині.
