Відмінності між версіями «Асертивність як умова ефективного спілкування»

Версія за 19:43, 9 грудня 2013

Психологи використовують термін "асертивність" як синонім упевненості. У перекладі з англійської мови слово "assert" означає "стверджувати наполегливо, показово, упевнено". Згідно з психологічним словником, "асертивність - здатність людини упевнено і з гідністю відстоювати свої права, не зневажаючи при цьому прав інших людей". Проблемами асертивної поведінки займалися Е. Кристофф, К. Келлі, Д. Вольпе, А. Ланге, А. Лазарус, В. Ромек, Е. Крукович та інші психологи. Вивчення феномену асертивності дозволяє отримувати дані про можливості управління думками людей і аудиторією, про прийоми відстоювання своєї позиції. Концепція ассертивності сформувалась у кінці 50-х - початку 60-х років XX ст. в працях американського психолога А. Солтера та ввібрала в себе ключові положення гуманістичної психології - зокрема, протиставлення самореалізації маніпулюванню людьми.<p> Ідея асертивності передбачає формування в особистості визначеної якості поведінки, завдяки якій вона може володіти спонтанними реакціями, розумним проявом емоцій, вмінням прямо говорити про свої бажання і вимоги, здатна висловлювати власну точку зору, не боячись заперечувати, використовуючи аргументацію, наполягати на своєму в ситуаціях, коли будь-яка аргументація виявляється зайвою; володіти тактиками задоволення справедливих вимог і відмови у відповідь на неприпустимі прагнення таким чином, аби при цьому не порушувалися права інших людей. Асертивність передбачає наявність суб'єктивної установки на самого себе, соціальної готовності та здатності адекватно реалізовувати власні прагнення. Впевнена поведінка не означає придушення агресивних почуттів, вона сприяє редукції агресивної поведінки й зникненню приводів для агресії. Асертивність також розуміють у соціально-психологічному контексті класичних проблем спілкування і взаємодії як частину взаємного процесу, який починається з повного усвідомлення учасниками впевненості у процесі, починаючи який, вони часто взагалі не відчувають впевненості, і це створює ряд труднощів. Таким чином впевненість - це ще і процес, який супроводжує спільну діяльність, як правило, діяльність, яку її учасники усвідомлюють і трактують для себе як суб'єктивно складну, на яку проектують внутрішній стан усвідомлюють і описують з допомогою таких прикметників як «важко» і «складно». Асертивність (впевненість) таким чином ще розуміють як якість особистості, завдяки якій долаються труднощі у спільній діяльності. Асертивність є складним утворенням, що характеризується своєрідністю структури, змістовними й практично-дієвими якісними характеристиками. Цілеспрямовано формувати асертивну поведінку юнаків можна комплексно, залучаючи різні соціальні інститути: сім'ю, дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні й спеціалізовані школи, заклади додаткової освіти й виховання. У той же час асертивна поведінка передбачає "неагресивну впевненість". Упевнені в собі люди характеризуються незалежністю і самодостатністю, що проявляється в різних життєвих сферах, але найочевидніше - у сфері міжособистісних стосунків. Зовнішні ознаки упевненої поведінки теж найяскравіше помітні в ситуаціях спілкування. Асертивна особа має характеристики: 1) людина вільно виражає свої думки, почуття; 2) вона може спілкуватися з людьми на усіх рівнях: з незнайомими людьми, з друзями, сім'єю. Це спілкування завжди відкрите, чесне, пряме і адекватне. 3) активна орієнтація до життя: домагатися бажаного, намагатися впливати на події. 4) дії характеризуються самоповагою. Асертивна поведінка не завжди веде до досягнення мети, але цілі посилюють позитивну оцінку властивостей особи. Досягнення мети посилює бажання досягати інших цілей, в результаті - почуття руху і велика упевненість в самоцінності. Упевнена поведінка характеризується такими ознаками, як: • цілеспрямованість; • орієнтованість на подолання перешкод, а не на переживання; • гнучкість, адекватність реакцій на обстановку, що швидко змінюється; • соціальна орієнтованість, спрямованість на конструктивні стосунки з оточенням; • поєднання спонтанності з можливістю довільної регуляції; • наполегливість, що не переходить в агресію; • спрямованість на досягнення успіху, а не на уникнення невдач. Поведінка людини буває двох типів: упевнена і невпевнена (як два "полюси" невпевненої поведінки - агресивність і сором’язливість). Невпевнена людина може бути дуже тихою, сором'язливою, ходити згорбившись і опустивши голову, уникати прямого погляду, пасувати перед будь-яким тиском на неї. При такій поведінці людина йде від прямого обговорення проблеми, схильна говорити про свої бажання і потреби в непрямій формі, пасивна, не готова прийняти пропозицію партнера. Невпевненість може проявлятися і в агресії, людина може кричати, ображати, розмахувати руками, дивитись з підозрою, проявляється вимогливість і ворожість, намагання покарати іншу людину, а не задовольнити свої потреби. Характерна особливість упевненої поведінки - адекватна оцінка своєї відповідальності, а при невпевненій поведінці сором'язлива людина відповідальність приймає на себе, агресивна - перекладає її на оточення. Невпевненість в собі найяскравіше проявляється у поведінці в ситуаціях, пов'язаних із спілкуванням. Так, В.Г. Ромек відмічає наступні прояви невпевненості: страх бути знехтуваним, занижена самооцінка, нераціональні переконання, зайве прагнення "дотримуватися пристойності", відсутності навичок вираження почуттів.