|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | == Художня своєрідність комедій Шекспіра ==
| |
| | | | |
| − | Введення
| |
| − | ... Те, що перш за все незмінно володіє великим
| |
| − | духом Шекспіра, це реальний світ ...
| |
| − | Великої основою його творів є правда і
| |
| − | саме життя, тому-то всі ним написане
| |
| − | і здається таким справжнім і сильним ...
| |
| − | І. В. Гете
| |
| − | Шекспір - яскравий представник епохи англійського Відродження, розквіт якого припадає на кінець XVI - початок XVII, коли в інших західноєвропейських країнах вже зароджувався захід гуманізму. Це фігура з суперечливою, не ясною до цих пір біографією. Шекспір прожив 52 роки (1564-1616гг.). У віці близько двадцяти років, він оселився в Лондоні, став актором і почав писати п'єси, які здобули йому світову славу. Шекспір створив невичерпні за своєю тематикою та проблематикою твори.
| |
| − | Творчість Шекспіра відрізняється своєю багатогранністю. У п'єсах він створив не тільки соціальні характери своєї епохи, а й стан суспільного середовища. Джерела драматургії Шекспіра різноманітні. Для створення п'єс він часто звертався до спадщини античності, до мистецтва італійського Відродження і до праць своїх попередників.
| |
| − | Його творча спадщина складається з 37 п'єс, кількох поем, віршованих циклів і збірки сонетів.
| |
| − | Мета даної роботи - виявити жанрове своєрідність творів Шекспіра і джерела їх сюжетів.
| |
| − | Завдання - проаналізувати жанрову своєрідність на прикладі п'єс: «Генріх V», «Приборкання норовливої», «Гамлет», «Зимова казка».
| |
| − |
| |
| − | Історичні хроніки
| |
| − | Свій творчий шлях письменника, Шекспір почав зі створення історичних сюжетів. З усієї творчої спадщини Шекспіра-це 37 п'єс, 10 з них присвячені історії його країни.
| |
| − | «Шекспірівські хроніки - художній жанр, характерний для епохи, серед інших відкриттів зазначеної« відкриттям часу », початком історичного мислення Нового часу, його розуміння життя як природного процесу, який протікає в історичному часі». [1]
| |
| − | Шекспір не був творцем драматичного жанру хроніки. З середини XVII століття в Англії з'являється ряд творів присвячених її історичного минулого. Це було викликано наступними причинами причинами: протягом усього п'ятнадцятого століття Англія страждала від воєн і міжусобної боротьби феодалів, в останні роки п'ятнадцятого століття встановилася внутрішня монархія, запанувала мирна внутрішньополітична обстановка і з'явилася свідомість єдності країни. Саме патріотичний підйом посприяв зростаючому інтересу до минулого країни.
| |
| − | Вирішивши створити історичні п'єси, Шекспір використав доступні йому матеріали, що розповідають про минуле Англії. Головним джерелом для нього були «Хроніки» Холішенда. У ті часи ще не існувало суворого закону про авторські права, і п'єси створювалися, в основному, не для друку, а для сценічних постановок. До того як Шекспір написав про короля Генрі IV та його сина Гаррі, існувала п'єса «Славетні перемоги Генрі V» невідомого автора.
| |
| − | У «історичних хроніках» Шекспір висвітлює події з народних, патріотичних позицій. Тут дана масштабна картина створення централізованої держави, пошуків шляху до національної єдності. Шекспір створює образи монархів, рухомих, як і феодали, егоїстичними особистими інтересами, які ігнорують народні потреби. Шекспір слід традиції античної драми - він наділяє своїх персонажів піднесеними промовами, здатністю говорити піднесено, не так, як у повсякденному житті. Характерними в історичних п'єсах Шекспіра є словесні поєдинки між суперниками. Шекспір створив широку панораму життя феодальної Англії, де знайшлося місце представникам всіх класів і станів, починаючи з монарха і закінчуючи простим землеробом.
| |
| − | Феодальній сваволі він протиставляє принцип розумної влади. Ідеальний монарх Шекспіра - Генріх V. Адже саме йому вдалося припинити міжусобні війни і об'єднати країну.
| |
| − | «Генріх V»
| |
| − | «Четверта п'єса друге шекспірівської історичної тетралогії була занесена в Реєстр Гільдії книгопечатников і видавців 4 серпня 1600 р . П'єса була перевидана в 1602 і 1619 рр.. Оригінальний текст Шекспіра вперше з'явився на сцені в театрі "Гудменз-Філдз" в 1735 р . і згодом часто ставилося у лондонських театрах. Основним її джерелом є "Хроніки" Холіншеда. »[2]
| |
| − | Сюжет "Генріха V" практично не містить нічого драматичного. У його основі лежать військові перемоги Генріха V. Це патріотична п'єса, яка прославляє монархію і військову доблесть англійців. Генріх V відрізняється від попередніх п'єс і за стилем, і за композицією. Дія цілком зосереджено на королі, який виступає як справедливий і розумний монарх.
| |
| − | «" Генріх V "- твір дивного за поєднанню безсумнівного майстерності та порівняльної порожнечі змісту. Навіть самі беззаперечні шанувальники Шекспіра змушені визнати, що цей твір стоїть в ряду тих, які менше всього говорять про велич Шекспіра ». [3] Тут немає зображення боротьби між феодалами. Основний конфлікт укладений між двома країнами - Англією та Францією. У 1337 році виникла війна між цими країнами, що отримала назву Столітньої. При Генрі V Англія домоглася перемоги в битві при Азінкуре, в 1415 році. Цей епізод був узятий Шекспіром за основу п'єси.
| |
| − | Зображуючи ворогуючі країни, Шекспір віддає перевагу своїм співвітчизникам. Французьких правителів і полководців він описує зло і з сарказмом, він називає їх бездарності і хвальками, однак, він змінює свій тон на більш миролюбний у завершенні п'єси.
| |
| − | Шекспір не був у всьому історично точний. Найчастіше він зблизив деякі події, що тривали кілька місяців або років, опускав деякі факти, і навіть допускав домисли. Характери історичних діячів він робив більш виразними, наділяючи їх різкими рисами
| |
| − | Шекспір зображує монарха, як людину, яка розуміє свій народ, в якому немає типового царственого зарозумілості і який уміє жити в мирі зі своїм народом. У Шекспіра доля держави і народу залежать не від божественної волі, а від людської. Люди самі визначають свою долю, свою історію самостійно без управління зверху. Шекспір ідеалізує Генріха V, а й за життя багато рис ідеалу дійсно були йому притаманні.
| |
| − | .
| |
| − |
| |
| − | Комедії
| |
| − | Практично всі комедії Шекспіра були написані в перший період його творчості - з 1592 по 1600 роки. Для цього періоду характерним було оптимістичне світовідчуття і віра в торжество гуманного начала. У цей час створюються такі комедії, як «Комедія помилок», «Приборкання норовливої», «Багато шуму з нічого», «Дванадцята ніч», «Два Верона», «Марні зусилля кохання», «Сон в літню ніч», «Венеціанський купець »,« Як вам це сподобається »,« Віндзорські насмішниці »,« Кінець - справі вінець ».
| |
| − | В епоху Шекспіра під комедією розумілася п'єса, здатна повеселити глядача, доставити йому радість і має щасливий кінець. У сюжеті ж поєднувалися комічні ситуації, з трагічними подіями. Але драматурга в не меншій мірі, ніж комізм ситуації, цікавлять характери героїв. Комедії Шекспіра - це, перш за все, комедії характерів. Серед дійових осіб комедій головне місце належить героїням. Саме вони ведуть інтригу, сміливо захищають своє право самим вирішувати свою долю. Комедії Шекспіра відрізняються невимушеністю розвитку дії, жвавістю діалогу, істинно народним гумором. При цьому в них ставляться серйозні суспільні проблеми. Комедії затверджують право людини на щастя, виступають за розкриття всіх можливостей людської особистості. Відчутна тут також і соціальна критика: Шекспір висміює зіпсованість і порожнечу дворянства, недоумкуватість буржуазії і користолюбство духовенства.
| |
| − | Але в цілому атмосфера комедій говорить про оптимізм Шекспіра, про його вірі в благополучне вирішення протиріч.
| |
| − |
| |
| − | «Приборкання норовливої»
| |
| − | Комедія "Приборкання норовливої" була написана Шекспіром у 15 (93?) Р., але вперше вона вийшла у світ тільки після його смерті - в 1623году. З приводу джерел цієї комедії до сих пір є невирішені суперечки.
| |
| − | У 1594 р . була видана анонімна п'єса - "Забавно придумана історія, іменована - приборкання однієї строптівіци". Всі в анонімній п'єсі - персонажі з їх характерами, навіть в основному "мораль" п'єси - відповідає шекспірівської комедії. Існують лише невеликі розбіжності. У аноніма дія відбувається не в Падуї, а в Афінах; всі імена персонажів інші: головний герой зветься Феррандо, героїня завжди скорочено Кет; у неї не одна, а дві сестри - Емілія і Філена, до кожної з яких сватається який-небудь один юнак , тоді як у Шекспіра виведена одна сестра, що має кількох шанувальників; таємного шлюбу у аноніма немає, і вся розв'язка неясна.
| |
| − | Чергування епізодів і розвиток дії в обох п'єсах однакові, і в деяких місцях одна з них прямо копіює іншу. Тим не менше, сам текст різний, і на всю п'єсу припадають лише шість рядків, в точності збігаються.
| |
| − | Для Шекспіра був характерний такий спосіб переробки чужих п'єс, коли він, запозичуючи фабулу і образи, створює цілком новий текст, де використовує лише дві-три фрази або виразу старої п'єси, але при цьому весь зміст її надзвичайно поглиблює, прикрашає і наповнює абсолютно новим змістом . У «Приборканні норовливої» Шекспір виявив тонке розуміння людської природи. Серед коментаторів цієї п'єси існують суперечності з приводу її моралі. Одні намагалися бачити у п'єсі захист середньовічного принципу безумовного підпорядкування жінки чоловікові, інші розглядали її просто як жарт, позбавлену ідейного змісту.
| |
| − | З усіх персонажів п'єси лише троє представляють собою яскраві, добре розроблені характери: це Катаріна і Петруччо, і Б'янка. Герой комедії Петруччо - типова людина нового часу, сміливий, вільний від забобонів, повний сил. Він жадає боротьби, успіху, багатства, і зустрічає гідну супротивницю в особі Катаріни. Катаріна, упокорення своєю розумною нареченим Петруччо, перетворилася на ідеальну по благонравія дружину. Лукавство манірною Бьянкі протиставлене щирості норовливої Катаріни. У фіналі п'єси, коли відбувається своєрідне випробування дружин, виявляється, що Бьянка, раніше лагідна за вдачею, перетворилася на сварливу капризухою, тоді як сама Катаріна стала втіленням лагідності та привітності. П'єса закінчується її знаменитим монологом, в якому вона стверджує природну слабкість жінок і закликає їх до покірності чоловікам.
| |
| − | Всі інші герої п'єси - умовні фігури, шаблонні гротески. Цьому відповідає фарсовий характер дії: всілякі витівки, бійки, суцільний регіт, без ліризму, ніжних, ідеальних почуттів, які є в майже одночасної, фарсової "Комедії помилок".
| |
| − | Шекспір поділяє загальноприйняте в його епоху думка, що чоловікові має належати верховенство в родині. Але в той же час показом багатства натури Катаріни він підкреслює гуманістичну думку про внутрішню рівноцінності жінки і чоловіки.
| |
| − |
| |
| − | Трагедії
| |
| − | У другий період творчості (1601-1608гг.) Шекспір, свідомість якого була шокована крахом гуманістичних мрій, створює найбільш глибокі твори, що розкривають протиріччя епохи. Віра Шекспіра в життя піддається серйозним випробуванням, у нього ростуть песимістичні настрої. До цього періоду належать найвідоміші трагедії Шекспіра: «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет».
| |
| − | Його трагедії звертаються до таких істотних проблем Відродження, як свобода особистості та свобода почуттів, право вибору, яке доводиться завойовувати в боротьбі з поглядами феодального суспільства. Сутність трагізму у Шекспіра завжди полягає в зіткненні двох начал - гуманістичних почуттів, тобто чистим і шляхетним людяності, і вульгарності чи підлості, заснованих на корисливості й егоїзмі. «Подібно до свого героя, різко окресленої особистості зі своїм особливим, особистим характером цілого, нелегко формованої« внутрішньою формою », поетично належною лише предмету (темі, сюжетом) даної п'єси, його духу. Трагедій Шекспіра тому чужа свідомо задана зовнішня структура. »[4]
| |
| − | Ÿ Трагедії Шекспіра - соціальні трагедії. На відміну від його комедій (де герой керується своїми почуттями), герой тут надходить згідно з кодексом честі, згідно людської гідності.
| |
| − | Ÿ У шекспірівських трагедіях минуле героя зовсім невідомо чи відомо лише у загальних рисах, воно не є визначальним чинником у долі героя (наприклад, Гамлет, Отелло).
| |
| − | Ÿ Основою концепції шекспірівських трагедій є розуміння людини як творця, творця власної долі. Така концепція була характерною для літератури і мистецтва епохи Відродження.
| |
| − | «Гамлет»
| |
| − | Трагедія «Гамлет» була створена Шекспіром в 1601г., На початку другого періоду його творчості і під час кризи Ренесансу - коли був спалений на багатті Джордано Бруно, захований у в'язницю великий учений Галілео Галілей, спалений Жаном Кальвіном гуманіст і вчений, який відкрив мале коло кровообігу Михайло Сервет, почалося полювання на відьом. Шекспір відобразив трагічне розчарування в людей в силі і благо розуму. Цей розум він оспівав в особі свого героя - Гамлета.
| |
| − | Сюжет трагедії запозичений з давньої легенди, записаної в XIII столітті датським істориком Саксон Граматик. Припускають, що Шекспір використав також втрачену нині п'єсу Томаса Кіда «Гамлет», що йшла в Лондоні в 80-х роках XVI століття і присвячену темі синової помсти за вбивство батька. Проте все це не применшує самобутності твори Шекспіра та створених ним характерів. Старовинний сюжет насичений у драматурга громадським і філософським змістом.
| |
| − | «Основу драматургічної композиції складає доля данського принца. Розкриття її побудовано таким чином, що кожен новий етап дії супроводжується якимось зміною в положенні або умонастрої Гамлета, причому напруга весь час зростає аж до заключного епізоду дуелі, що закінчується загибеллю героя. Напруга дії створюється, з одного боку, очікуванням того, яким буде наступний крок героя, а з іншого, - тими ускладненнями, які виникають в його долі і взаєминах з іншими персонажами. У міру розвитку дії драматичний вузол весь час загострюється сильніше і сильніше. »[5]
| |
| − | Гамлет - людина незвичайних здібностей, сміливий, ерудований, здатний до філософського аналізу дійсності. Він жив так, як жили всі молоді люди його кола. У нього був батько, якого він поважав і мати, яку він любив. Йому властиво високе уявлення про призначення людини, її душа сповнена спраги чистоти і благородства в людських відносинах.
| |
| − | Смерть батька служить поворотним пунктом у свідомості героя - його погляду відкривається світ із усім його трагізмом і злом. До вбивства батька Гамлет відноситься не тільки як до особистої втрати, він розуміє, що джерело цього злочину - в злочинному характері суспільства. Королівський двір з його порочністю втілює для нього всю систему світового зла. У цій трагедії Шекспіра хвилює проблема зіткнення гуманної особистості співтовариством і доля самого гуманізму в антигуманному світі. Знаменитий гамлетівське запитання: «Бути йди не бути - ось в чому питання?». Його хвилює питання як вести себе по відношенню до вселенського зла. У своєму монолозі він говорить зі всім людством. Є два шляхи - змиритися зі злом як неминучим елементом буття, поступитися йому або, знехтувавши всі небезпеки, виступити в боротьбу зі злом. Гамлет обрав другий шлях. Але він весь час відкладає звершення помсти, так як вона нічим не може посприяти переробку світу і всього людства. Ця обставина приводить героя до глибокої меланхолії.
| |
| − | У "Гамлеті" розкриваються моральні муки людини, покликаного до дії, спраглого дії, але діючого імпульсивно, тільки під тиском обставин; переживає розлад між думкою і волею
| |
| − | П'єса Шекспіра - енциклопедія мудрості. У кожній її рядку відкривається розум і знання життя. Настанови Полонія Лаерт, що від'їжджають до Франції - це настанови для всіх людей і всіх часів, їм слідувати повинен не тільки аристократ за народженням, а й аристократ за духом.
| |
| − | Не дивлячись на похмурий фінал, в трагедії Шекспіра немає безвихідного песимізму. Створюючи різні сторони дійсності, Шекспір не втрачає віру в торжество добра і справедливості. Саме тому Гамлет звертається до свого друга Гораціо з проханням розповісти людям його історію, щоб наступні покоління зуміли розібратися в причинах його слабкості та його трагедії. Це надає трагедії Шекспіра значення твору, актуального в усі часи.
| |
| − | «Зимова казка»
| |
| − | Трагікомедія Шекспіра була вперше опублікована в 1623г. Збереглися також відомості про спектаклі при дворі, який відбувся 5 листопада 1611р. П'єса швидко здобула успіх у публіки.
| |
| − | «Джерелом сюжету послужив прозовий роман Роберта Гріна" Пандосто, або Торжество Часу "(1588). Книга була перевидана в 1607 році під назвою "дорости і Фавна". Гріновський Пандосто - це Леонт у Шекспіра, а дорости і Фавна - Флорізелем і Втрата. Автолік, Пауліна, Антигон - образи, що не мають паралелі у Гріна. »[6]
| |
| − | «Зимова казка» - це перш за все філософська п'єса про зло, що затаївся в душі людини і вигубиш своє щастя, і щастя тих, кого любив. Вона рясніє неймовірними, казковими подіями, які досить важко співвіднести з реальною дійсністю. Наприклад, це уявна смерть Герміони, яка ховалася шістнадцять років від ревнивого чоловіка, чудесний порятунок їхньої дочки Втрати і т.д.
| |
| − | Центральна тема п'єси - ревнощі. Можна провести паралель між «Зимової казкою» і трагедією Шекспіра «Отелло». Однак, Леонт - не Отелло, натура Яго у нього в душі, він істинний ревнивець, людина, не вірить нікому і нічому, крім голосу своєї темної пристрасті. Навіть коли сам оракул віщає, що Герміона невинна, він сліпо слідує своїм переконанням, підозрює Герміону в невірності і бажає смерті їй і її дитині. Свідомість своєї могутності надає йому впевненість навіть тоді, коли все свідчить на користь невинуватості Герміони. Леонтій в даному випадку, на відміну від Отелло (яким керує забуття), керує ілюзія про ображеної честі. Пізніше він усвідомлює свою помилку, розплачується за неї душевними муками і, в кінцевому підсумку, обожнює Герміону, схиляється перед нею. І в цьому його відмінність від інших персонажів творів Шекспіра, які ніколи не каялися у скоєному злі. Таким чином добрий початок бере перемогу над злим, яке коріниться в душі героя. Вірність, чесність, моральна чистота виявилися сильнішими зла. Затвердження добра також втілено в Пауліні - дружині одного з придворних, в ній немає придворної манірності, манірності або догідництва. Її відрізняє прямота, вона сміливо говорить правду Леонтій. Такий же чесністю відрізняється і радник короля Камілло. Але зміст п'єси становить не одна тільки етична проблема.В п'єсі виявляється також і соціальний мотив - це заперечення станових відмінностей. Принц Флорізелем закохується в сільську дівчину Втрату. В ім'я любові він забуває і відкидає всі стани відмінності. Він скоріше відмовиться від свого майбутнього царства, ніж від щастя з Втратою, і, натрапивши на опір батька, біжить з дівчиною з країни. Шекспір стверджує ідею людяності, сили почуттів, які ламають станові відмінності.
| |
| − | У "Зимовій казці" також присутня тема часу, тут воно виявляється могутньої цілющою силою. У п'єсі немає тимчасової послідовності. Після третього акту дію обривається і в четвертому акті поновлюється шістнадцять років по тому. Мова йде про те, що пройшов час, а час здатне творити все: воно відчуває всіх, приносячи радість і горе, добро і зло, воно може повалити закон і на годину єдиний затвердити або зруйнувати звичай.
| |
| − | Вся п'єса Шекспіра пронизана духом народності. Злий король і добрі бідні люди, що допомагають скривдженим - це типові образи народних казок. І у Шекспіра добро і щастя приходять від тих, хто живе не за законами влади і сили, а згідно моралі вірності і любові.
| |
| − |
| |
| − | Висновок
| |
| − | Творчість Шекспіра різноманітне, кожна його драма, комедія, трагедія унікальна, тому що охоплює крім проблем сучасності, психологічний аспект особистості. На світогляд драматурга впливали події та політичні зміни. Для творчості Шекспіра всіх періодів характерно гуманістичний світогляд: глибокий інтерес до людини, до його почуттів, прагнень і пристрастям, скорботу про страждання і непоправних помилки людей, мрія про щастя для людини і всього людства в цілому.
| |
| − | Основною ідеєю епохи Відродження була думка про гідної особистості. Час піддало цю ідею трагічного випробуванню, свідченням якого і стала творчість Шекспіра. Створюючи свої твори, Шекспір часто перебував у владі літературної спадщини своїх попередників, однак звернення до нього послужило лише формою для творів, які він наділив абсолютно новим, глибоким змістом. Правда почуттів - ось головний естетичний принцип Шекспіра. Ніякої помилкової фальші, ніякої помилкової патетики, тому так вражає все те, що вийшло з-під його пера.
| |
| − |
| |
| − | [[Category:Назва категорії]]
| |
