Перегляд вихідного коду сторінки Творчий шлях Овідія. “Сумні елегії” – відображення жорстокої долі поета

 
==Ідея проекту==
Життєвий шлях Овідія,його нелегка доля та шлях становлення як поета.

==Автор проекту==
А.А.С.

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===
*[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%96%D0%B9]
*[http://www.ukrlib.com.ua/referats-zl/printout.php?id=202]
*[http://uastudent.com/publij-ovidij-nazon-%C2%ABskorbotni-elegii%C2%BB/]

===Додаткові матеріали проекту===
*[http://www.ukrlib.com.ua/referats-zl/printout.php?id=201 Реферати - зарубіжна література]
*[http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=39676 Література світова, всесвітня література]

==Результати проекту==
[https://docs.google.com/presentation/d/1FgUFX_5GNpixuifMJKFfMnUlkP3H4kB18_XTbVOYX48/pub?start=false&loop=false&delayms=3000 Презентація на тему: "Творчий шлях Овідія. “Сумні елегії” – відображення жорстокої долі поета"]
'''

== Життя ==
'''
[[Image:ааааап.jpg|thumb|250px|<p align=center> Овідій</p>]]
<p style="text-indent:40px;">Згідно з автобіографічним твором «[http://uastudent.com/publij-ovidij-nazon-%C2%ABskorbotni-elegii%C2%BB/ Скорботні елегії]», Овідій народився в забезпеченій провінційній сім'ї вершницького стану. Із братом Луцієм, який був на рік старший, спочатку навчався в граматичній школі в Римі, а потім отримав звичайну для того часу риторичну освіту. Виявивши непересічні здібності до риторики, займався політикою: був одним з нижчих міських урядників у колегії тріумвірів, — а опісля членом судової колегії децимвірів. Проте потяг до віршування узяв верх: став членом гуртка Марка Валерія Мессали, мав нагоду зустрітися з Вергілієм на декламуванні Горацієм його віршів, підтримував дружні зв'язки з Секстом Пропорцієм й Тибуллом. Освіту завершив у Афінах, після чого здійснив подорож східним Середземномор'ям з поетом Емілієм Макром, а потім до повернення в Рим побував на Сицилії.</p>

<p>У грудні 8 року н. е. імператор [http://uk.wikipedia.org/wiki/%CE%EA%F2%E0%E2%B3%E0%ED_%C0%E2%E3%F3%F1%F2 Октавіан Август] несподівано заслав поета у Томи — грецьку колонію біля гирла Дунаю (нині сучасне місто Констанца на території Румунії). Причинами для вигнання були «образа та помилка»: «образою» стала поема «''Мистецтво кохання''», яка з'явилась вісьмома роками раніше, що сам поет підкреслював неодноразово — вихід поеми випадково збігся зі скандалом, пов'язаним з подружньою невірністю дочки імператора Юлії. Проте натяк Овідія, в чому полягала «помилка», залишився нерозгаданим. Був якийсь безпосередній привід, щось «ненароком побачене», можливо, якийсь факт, що компрометував Августа або його сім'ю. Дослідники вважають, що Овідій був довіреною особою в любовному зв'язку Юлії, інші — що він був утаємничений в династичні інтриги, з метою позбавити Тиберія, сина імператриці Лівії від попереднього шлюбу, прав спадкоємця.</p>

<p>Коли це сталося, Овідій перебував на острові Ельба. Невідомо, чи відбувався якийсь суд, можливо, таємний. Проте майно поета не конфісковано і його третя дружина Фабія, рідня імператора, залишилась у Римі, щоб домогтися помилування. Перед від'їздом вигнанець спалює «Метаморфози», хоча саме цей твір поет вважав запорукою свого безсмертя, своїм пам'ятником; на щастя, друзі зберегли копії твору. На засланні лише віра у відданість дружини та сподівання на милість імператора слугували Овідію єдиною втіхою. Після смерті Августа у 14 н. е., з'явилась надія на швидке звільнення, проте у Тиберія, до якого поет звертався через його племінника Германіка, розуміння не знайшов через суперечку між Тиберієм та Германіком. Під кінець життя Овідій, вочевидь, змирився з долею.</p>
'''
== Творчий шлях ==
'''
<p>Овідій виховувався в атмосфері імперії Октавіана Августа, коли по закінченню громадянських воєн надзвичайно зросла заможність італійських землевласників. Поет відобразив у своїй творчості ідеологію вершницького стану, що досяг в той час свого найвищого економічного розвитку. Соціальна та філософська проблематика, характерна для попереднього літературного покоління (Вергілій, Горацій), Овідієві чужа. В його творчості переважають еротичні теми, в яких головним є не глибокі почуття, а дотепна іронічна гра традиційними літературними мотивами, з постійними переспівами як попередників, так і самого себе. Твори Овідія відрізняються віртуозною легкістю і гнучкістю стилю, яким він володів досконало.</p>

<p>Блискучій поетичний дебют Овідія («Любовні елегії») пов'язаний з еротичною елегією, поширеним жанром в його час. В цьому жанрі відбилися настрої середніх верств суспільства, які поринали від суспільної діяльності в сферу особистого життя. Поет згадує своїх попередників — Корнелія Галла, Альбія Тібулла та Секста Пропорція; однак він не був лише наслідувачем, свої елегії він складає в цілком іншій тональності, грайливого, часом легковажного трактування теми кохання. Публічні декламації «Любовних елегій» відразу принесли їх авторові загальне визнання.</p>


'''
== "Сумні елегії"-відображення жорстокої долі поета ==
'''
«Скорботні елегії». Залишаючи Рим, Овідій вирішив назавжди покінчити з поетичною творчістю, вважаючи її причиною нещастя, що обрушилося на нього. Проте вчасно зрозумів, що його талант стане єдиним джерелом підтримки і натхнення в нових, суворих і незвичних, умовах існування. За період заслання він створив п’ять книг «Скорботних елегій» (близько 50 віршів) і чотири книги «Послань з Понта» (понад 30 віршів), що склали досить точну й переконливу картину умонастрою, страждань і мрій нещасного поета.

І книга «Скорботних елегій» розповідає про почуття відчаю, яким Овідій був охоплений перед від’їздом з Рима, особливо засмутило його прощання з дружиною, друзями і слугами, з усією домівкою:


''<p>Як виринає в душі скорботної ночі картина,</p>''
''<p>Що в ній останнії я хвилі у Римі пробув,</p>''
''<p>Як пригадаю цю ніч, коли все я найближче покинув,</p>''
''<p>Ще і сьогодні з очей котяться сльози рясні…</p>''
''<p>Люба дружина, ридаючи, міцно мене обіймала, </p>''
''<p>Сльози по щоках її, наче та злива, текли…</p>''
''<p>Де тільки глянути, скрізь тут ридання лунали і стогін,</p>''
''<p>В домі моїм раз у раз плач похоронний лунав:</p>''
''<p>Слуги й служниці і хлопці ридають за мною й голосять,</p>''
''<p>В кожнім будинку кутку сльози хтось точить гіркі.</p>'' 


<p>Розповідає поет і про подорож до місця заслання. Гнітюче враження справив на нього морський шлях з його безнастанними хвилями й страшними бурями (І, 2). В інших елегіях цієї книги Овідій знову згадує про від’їзд, висловлює упевненість у вірності дружини, яку він порівнює з Пенелопою, розмірковує про долю поета, який змушений писати під ревіння шторму, коли «хвиля хлеще і лист заливає», порівнюючи його з нападами диких племен:</p>

''<p>Варвари зліва живуть, грабунок там верховодить,</p>''
''<p>І не вщухають війна, кровопролиття, розбій.</p>''
''<p>Хоч і шаліє зима, збиваючи хвилю на морі,</p>''
''<p>Більше хвилюється все ж остраху повна душа.</p>''

<p>Перебуваючи в цілковитій залежності від волі принцепса, поет намагається виправдатися перед Августом. II книга складається з єдиної великої елегії (578 рядків). Поет доводить свою невинуватість, висловлює щирий жаль із приводу своїх помилок, але водночас нагадує, що з ним слід рахуватись, бо його поетична слава вже широко розійшлася по країні:</p>


''<p>Але ж імення моє світу відоме всьому.</p>''
''<p>Скільки-то світлих умів знає Назона…</p>''


<p>Поет запевняє принцепса у своїй вірності. Виправдовуючи «Науку», він подає своєрідний перелік літературних геніїв Греції та Риму, які зовсім не цуралися еротичної теми. У кінці він просить не повернення до Рима, а поліпшення елементарних життєвих умов:</p>


''<p>Ближчим, благаю тебе, і легшим зроби те вигнання,</p>''
''<p>Кару й провину мою вирівняй на терезах.</p>''



<p>Три останні книги написані вже в 10—12 pp. н. е. В них Овідій оповідає про чужу країну з незвичними для нього законами, мораллю і звичаями, ті труднощі, які доводиться йому долати і до яких він ніяк не може звикнути, про суворих людей, серед яких він живе. У цих віршах відсутня всяка манірність чи навіть натяк на бажання «погратися» красивими словами. Все, про що тоді писав Овідій, ішло з глибин його стражденної душі, кожне слово було щирим і правдивим. Вірші поета пройняті справжнім страхом, що поєднується з відчаєм. Найбільше його лякає непривітна й холодна природа, яка доводить теплолюбного римлянина до розпачу. Та особливо жахали Овідія напади диких племен:</p>


''<p>Чи над простором морським, чи над розливом ріки,</p>''
''<p>То через Істру рівнину, сухим Аквілоном закуту,</p>''
''<p>Варвар ураз наліта, ворог на бистрім коні…</p>''
''<p>Дикий руйнуючи край, нищачи люд навкруги. Хто утікає, лишаючи дім: на полях беззахисних</p>''
''<p>Необоронене скрізь ворог добро забира, Сіл нужденне добро — і рипучі вози, і худобу…</p>''
''<p>Тих полонених женуть, скрутивши їм руки за спину;</p>''
''<p>Бачать востаннє вони рідні оселі й лани…</p>''


Поет відчуває нестямний страх за власне життя. Пізніше він писатиме, що ніколи в житті не брав зброї в руки, а тут, щоб захистити себе, потрібно було боронити місто, і він неодноразово пліч-о-пліч стояв з іншими мешканцями і бився з ворогами.

[[Категорія:Проект з ОІТ та Зарубіжної літератури (факультет іноземних мов)]]