Перегляд вихідного коду сторінки Стаття на тему "Життєвий і творчий шлях Г. Сковороди",2016

[[Файл:Сквородааа.jpg|міні]]
== Вступ ==

Діяльність кожного історичного діяча, з її засобами й метою, оцінюється
з індивідуально-етичного погляду, корисного для суспільства щирістю його
мотивів, вагою та величністю його провідної думки. І коли його мотиви
дуже щирі і , як кришталь, прозорі, коли вони високо підносяться над
особистими і приватними, коли вони перейняті інтересами людського добра,
особливо трудового народу, коли у своїй діяльності він іде на жертви,
забуває про себе, коли його праця захоплює його цілком, захоплює всі
його сили, здібності та енергію, тоді це буде справжній громадський
діяч. Воля кожного індивідуума суспільне детермінована. Кожен ставить
собі свою мету, виявляє немов свою вагу і з цих бажань, з їх конфлікту
складається рівновага - історичний процес. «Історик, який описує минуле,
ніколи не зможе цілком обминути діячів, коли він бажає з'ясувати
особливі форми, в які складався історичний розвиток при існуючих окремих
умовах. Кожний діяч є дитиною свого віку і свого соціального оточення.
Індивідуум не утворює цілком нових громадських проблем, але іноді може
побачити їх там, де інші нічого не бачать.» Точнісінько так і у
вирішенні цих проблем людина зв'язана тими засобами, які дає в
розпорядження її ж доба. Але, навпаки, вибір цього циклу проблем, якому
присвячує себе людина, як вона підходить до розв'язання цих проблем, і
нарешті сила, з якою вона захищає свої думки та погляди - це все не
можна цілком з'ясувати тільки економічними умовами: поруч з ними тут
виступають і індивідуальні умови, що розвинулися завдяки своєрідності
природних здатностей до його оточення, в якому пробувала особа. Усі
перелічені обставини впливають якщо не на напрямок розвитку, то
принаймні на хід його та на той шлях, по якому приходять до неминучого
наслідку. 

„Что Кант?.. Вот… есть… Сковорода ”, — ці слова належать російському
поетові Андрію Бєлому, який, розчарувавшись у можливості знайти істину у
«Критиці чистого розуму», знайшов її у філософських творах Г. Сковороди.Він був звичайною людиною - і став творцем людських душ,
він був мандрівником - і пам'ятає земля сліди його ніг, він був
мислителем - і досі люди знаходять у його творах щось незвичайне для
себе, він сіяв духовну культуру - і проросли зерна, посіяні ним. Він був
народним філософом...
== Біографія ==
Григорій Савич Сковорода (22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.

Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Зміст людського існування — подвиг самопізнання.

Григорій Сковорода народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Після здобуття початкової освіти в сільській школі, з 1734 року (Григорію 12) навчався у Києво-Могилянській академії. Його навчання в Академії, з перервами, тривало до 1753-го. Її бібліотека стала для нього джерелом знань. У навчанні був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку й інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та письменників, від античних до йому сучасних. У 1741 році Григорія забрали до Петербурга для співу в придворній капелі, звідки він повернувся у 1744-му. Згодом, в 1745–1750 роках, Сковорода їде до Європи: спершу до Угорщини в складі царської місії під проводом Ф. Вишневського, далі — до Словаччини (Братислава) й Австрії (Відень). Перебування Сковороди в Італії, Німеччині й Польщі не підтверджено документами. Після мандрівки він повернувся в Україну, працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. Саме в цей час мислитель зустрічає одного з найвідданіших учнів, Михайла Ковалинського, який після смерті вчителя написав його біографію, докладну, ґрунтовну, на яку посилалися й посилаються всі дослідники творчості великого мудреця. Саме в листах до нього Григорій Савич висловлював найважливіші ідеї, що згодом ставали основою філософських трактатів. Про стиль його життя з харківського періоду його перший біограф пише: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м’яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав». («Житіє Сковороди»).
== Діяльність Григорія Сковороди ==
=== Філософія ===
Вихованцем Києво-Могилянської академії був видатний український філософ
Г.С. Сковорода (1722-1794). Беручи до уваги досвід минулих наукових
досліджень, не заперечуючи, а органічно переосмислюючи досвід та знаннянь, не заперечуючи, а органічно переосмислюючи досвід та знання
попередників. Зроблю спробу проаналізувати філософію Г.Сковороди у
світлі сучасного бачення. Звертаючи увагу на проблеми, яких торкався
Г.Сковорода у своїх філософських та літературних творах, ми доходимо
висновку, що їхнє основне спрямування зводиться до дослідження людини,
її існування. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав
найважливішою з усіх наук. Міркування щодо цієї проблематики у Сковороди
мають релігій-но-філософський характер, вони невідривне пов'язані із
зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на
головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть
та ін. Шляхом міркувань про них філософ шукає відповідь на питання, ким
є людина, який зміст її життя, які основні грані людської діяльності. Не
втративши авторитету проповідника та вчителя, Сковорода, прагнучи
навчити як власним прикладом, так і словом, закликав почати філософське
освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті,
бо це і є пізнання людини. Поділяючи світ надвоє — на істинне та тлінне,
віддаючи перевагу Вічності, Богу, Сковорода по суті пропонує подвійне
співвідношення духовного та тілесного. Він вважає, що буквальний аспект
розуміння віри та любові складається у повсякденній буттєвій
необхідності цих понять. Людина без віри може піднятись до найвищих
вершин. Але прозрівши, здобувши віру, вона опиняється перед
усвідомленням їх мізерності. Там, де кінчаються межі розуму, починається
віра. Буквальне тлумачення положення про необхідність і нерозривність
любові та віри обумовлене усвідомленням Сковородою неможливості
існування людини у звичайному світі поза цією єдністю. Але є ще й інший
аспект проблеми, те, що називається підтекстовкою філософією Сковороди.
Любов та віра дають змогу людині вийти за межі свого тлінного звичайного
«Я». Категорії любові та віри несуть у собі глибокий пізнавальний зміст,
живлять душу людини, наповнюють її творчою енергією, підштовхують її на
шлях дійсного щастя. «Скрізь любов та віру людина пізнає себе», —
твердить Сковорода. Принцип «Пізнай себе», як відомо, не вперше
з'являється у Сковороди. Пріоритет у цьому плані, звичайно ж, належить
Сократу.
=== Поетичні твори ===

    1.Фабула ("Як тільки сонце вечір запалило...")
    2.Фабула про Тантала
    3.Фабула ("Філарет старенький колись у пустині...")
    4.Думка, мандруючи, співає пісню.
    5.Облудники, що моляться, співають
    6.De libertate
    7."Все лице морщиш, журний завсігди ти..."
    8.Похвала бідності
    9."Ось вона, молодість року! Природи лице оновилось... "
    10.Епіграма ("Музам колись дев’ятьом")
    11.На день народження Василя Томари
    12.Розмова про премудрість
    13.Епіграма ("Скажи, яке для мужа мудре діло!..")
=== Сковорода у живописі ===

    Васильківський С. «Народ слухає пісні Сковороди»
    Їжакевич І. «Сковорода в дорозі»; «Т. Шевченко-пастух виспівує Сковороду»; «Посланець Катерини запрошує сковороду до Петербурга».
    Касіян В. Гравюра Г. Сковороди до 150-ї річниці його смерті.
    Литвиненко В. Серія естампів «З життя Сковороди».
    Павлович Ю. Акварельна сюїта на різні мотиви з життя Сковороди.
    Трохименко К. «Григорій Сковорода серед народу».
    Яблонська Т. Портрет Г. Сковороди.
=== Сковорода в кіномистецтві ===

    Кавалерідзе І. П.  Художня кінобіографія «Григорій Сковорода», 1959 р.
    Роллан Сергієнко. Документальна кінострічка про Григорія Сковороду «Відкрий себе», 1972 р.
    Юрій Зморович, Анатолій Кучеренко. «І світ мене не впіймав…» , 2004 р.
    Олексій Лябах. «Григорій Сковорода» із циклу «Великі українці», 2008 р.
    «Григорій Сковорода» із циклу «Обличчя української історії», НТК України, 2011 р.
    Олена Хмирова. Документальний телефільм «Таємничий Сковорода», 2013 р.
== Останні роки життя Сковороди ==
Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області. Це було 9-ого листопада 1794 року. На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…».
Його могила знаходиться зараз у селі Сковородинівка (ран. Пан-Іванівка, колишня садиба Андрея Ковалівського). До нього можна потрапити, з’їхавши з дороги Харків-Суми біля селища Максимівка (60 км від Харкова). Далі треба їхати 18 км до села Сковородинівка.

== Висновки: ==
Філософія Сковороди - це джерело справжнього гуманізму та співчуття
людині. Вона змушує замислюватися над важливими питаннями життя.
Філософа турбують вічні теми, які існують з часів виникнення людства.
Він знаходить відповіді на багато запитань і ділиться ними з кожною
людиною.

Усвідомлюючи своє покликання й часове призначення пробудження духу
нації, Григорій Савич Сковорода кожним словом, кожним кроком, кожним
помислом виконував свою місію. Власним життям він канонізував високі
моральні принципи: волелюбність, твердість духу, гідність, щирість,
добролюбство, прагнення мудрості, надійність, любов до ближнього. Цим
утверджувалися моральні підмурки нового українського суспільства. Творча
спадщина великого філософа стала невичерпним джерелом мудрості й
життєдайної наснаги для українського народу на довгі-довгі віки. Вона
злободенна й сьогодні. Вона актуальною буде і завтра. Межі духовному
вдосконаленню людини так і не визначено.

Минуло понад два століття, як філософ Сковорода ходив по нашій землі,
але його філософські роздуми й досі приваблюють людей своєю актуальністю
та навчають нас добру і людяності.