Перегляд вихідного коду сторінки Роль військової підготовки у розвитку фізичних вправ

===Інтернет ресурси проекту===
[Військова підготовка на Січі]
[З перших років свого існування Запорізька Січ вела безперервну збройну боротьбу з загарбниками. Такі специфічні умови спричинились до того, що запорізьке козацтво в короткий історичний термін виробило одну з найефективніших на той час систему військово-фізичної підготовки воїнів, які, за свідченням очевидця того славного періоду української історії француза Боплана, «... в більшості своїй... міцної тілобудови, легко переносять голод, холод, спеку і спрагу, вільні, невтомні, відважні, хоробрі, або краще сказати дерзновенні і мало дорожать своїм життям».

Зрозуміло, що без цілеспрямованого фізичного виховання досягти такого високого рівня стану фізичної готовності та вершин військового мистецтва неможливо. Але відомо, що вже у першій половині XVII століття козацтво піднялось до рівня кращих європейських армій, а своєю активною наступальною тактикою переважало феодальні армії Європи. Запорізьку піхоту вважали найкращою в Європі, вона уславилась штурмами фортець та своєрідною тактикою оборонних дій у таборі. Кіннота була менш численною, але відзначалась військовою майстерністю.

Переважну більшість запорізького воїнства складали прості українські селяни, що не мали військового досвіду. Для ефективного поповнення воїнства необхідний був процес постійного військово-фізичного виховання всього народу. Тому слід спочатку зупинитись на особливостях фізичної культури усіх верств українського населення. Адже складна військова ситуація вимагала поширення військово-фізичної підготовки народу і, як відмітив М. Грушевський, все населення України «... було із неустанній її вправі».]
[Був час, коли кожен материнський рід жив окремої, замкнутої групою, мешкаючи на належній тільки йому території. Такі роди перебували у ворожих відносинах. Всі, хто не належав до даного роду, вважалися чужинцями, а всяка зустріч могла супроводжуватися збройними зіткненнями через втручання у кордони роду.

На стадії пізньої первісної общини військові зіткнення частішали. Війни велися у зв’язку із звинуваченнями в чаклунстві, для захоплення жінок, через використання чужих угідь, крадіжки. При цьому захоплення майна не було метою, а побічним наслідком. Не була метою і територія противника. Головним у війні було підірвати матеріальний стан чужинців і вигнати його якомога далі.

Такі війни були швидкоплинні, та мали каральний характер. Проводилися й інші війни, затяжні, причинами яких були кровна помста, полювання за головами, канібалізм.

Так як роди були економічно відособлені і в повсякденному житті практично не були пов’язані між собою, змагання між ними проходили тільки в період племінних свят. Приводом для таких зустрічей слугували обряди, присвячені похорону або ініціаціям, проведення яких було обов’язковим для всіх працездатних членів роду. Змагання носили не релігійний, а швидше соціальний і моральний характер. Кожна з груп учасників змагань представляла рід або фратрію – особливий соціальний колектив, а всяка перемога чи поразка неминуче отримували громадську оцінку з його боку. Таким чином, в епоху родового ладу участь в змаганнях кожного чоловіка було не тільки бажаним, а й обов’язковим. Участь в змаганнях була не стільки правом, скільки обов’язком]
[Внесок військової підготовки у розвиток фізичних вправ Давнього Китаю][Постійні військові дії суттєво вплинули на спорт і фізичне виховання в Давньому Китаї . Для покращення військово-фізичної підготовки, китайські військові практикували кілька видів фізичної діяльності, стрільбу з луку, кінний спорт та ігри, такі як цу-дзю – прообраз футболу і джі-дзю – прообраз кінного поло. Крім того китайці перші винайшли стремена, які не були відомі грекам і римлянам, що дозволили наїзнику добре поводитися із зброєю верхи на коні. Займалися солдати кулачним боєм, фехтуванням, боротьбою, бігом, метанням важких предметів, а також їх утриманням і перенесенням на відстань.

Під час панування першої династії Шан були систематизовані лікувально-терапевтичні рухи та військова підготовка. В цей період основу підготовки воїна становили змагання на колісницях, стрільба з лука, полювання, метання списа і рукопашна сутичка без зброї. В рамках танцювальної культури розпочалося виокремлення танців, які лікували безпліддя, танців померлих, що зображували подвиги предків, а також бойових танців, тобто, по суті, трьох головних джерел, з яких сформувалися більш пізні обряди.

У Стародавніх школах - Сюе навчалися діти вільних і заможних людей, у програму навчання і виховання входили шість предметів: музика, стрільба з лука, верхова їзда, уміння писати, рахувати, знання стародавніх ритуалів і церемоній. Два з шести предметів школи: змагання на колісницях і стрільба з луку носили яскраво виражений характер фізичного виховання.]