Перегляд вихідного коду сторінки Реферат на тему: Образ князя Ігоря


== ВСТУП ==
Події, відображені у «Слові о полку Ігоревім», відбуваються у період феодального роздрібнення, коли безліч невеликих князівств неохоче об'єднувались у державну спільність. Київська Русь у XII сторіччі втратила колишню могутність і здатність обороняти свої кордони. Велика, але слабка в економічному та військовому стані держава не мала достатніх сил для захисту від ворожих нападів. На останню чверть XII сторіччя припадає найбільша кількість кочових вторгнень на Київську Русь. Були випадки, коли самі князі, зводячи рахунки один з одним, запрошували для цього ворогів. З кожним роком половці все глибше проникали у межі слов'янської держави. Це змусило князів вжити термінових заходів у боротьбі зі степовиками. Київському князю Святославу вдалося у 1183 році створити коаліцію князів, які взяли участь у поході проти половців. У 1184 році половці були розбиті, а хан Кобяк страчений у Києві.
Актуальність теми: дослідження образу Ігоря, як головного героя, визначення мотиву походу на половців 1183 року.

== 2. ПРАВЛІННЯ І ПОХОДИ ІГОРЯ ==
Морські походи князя Ігоря мали широкий міжнародний резонанс, про них писали його сучасники — візантійські хроністи Симеон Логотет, Григорій і Ліудкранд та арабський хроніст Масуді. За їхніми розповідями 941 року князь Ігор розпочав війну з Візантією. Причини цієї війни залишилися невідомими. Найімовірнішою вважають версію, що Візантія знову почала обмежувати Русь в торгівлі та намагалася колонізувати Чорноморське узбережжя русичів.

Достовірно відомі походи Ігоря на Константинополь (Царград) у 941 та 943 роках.

Посадивши на 1000 лодій 40-тисячну дружину (в інших літописах називається нереальна цифра у десять тисяч кораблів), князь вийшов з Дніпра і безперешкодно увійшов до Босфорської протоки. Проте перший з них був невдалим. Спочатку чисельна руська ескадра успішно пройшла південно-західним узбережжям Чорного моря, але біля самого Константинополя була спалена грецьким вогнем.


Генріх Семирадський (1843-1902).
Час для походу князь вибрав зручний: він знав, що візантійський флот і більшість імператорського війська знаходилися на війні з сарацинами. Однак візантійський імператор, завчасно попереджений херсонеським стратегом про вихід в море флоту русичів і навчений досвідом попередніх війн з ними, встиг повернути свій флот до столиці. Тож, коли лодії з десантом русичів увійшли до Босфору, подальший шлях їм перекрив візантійський флот під командуванням патриція Теофана. На озброєнні грецьких брандерів був «грецький вогонь», якого не мали русичі. І це давало грекам велику перевагу в бою. Та князь Ігор бій прийняв. У Босфорі чи на підході до нього відбулася велика морська битва, в якій греки взяли верх над княжим флотом.

Відступивши в море, князь Ігор повернув свій флот до берегів Малої Азії і почав пустошити береги Бітинії і Пафлягонії. Поки десантні загони князя там господарювали, візантійський імператор стягнув туди всі свої сухопутні й морські сили. Македонська кавалерія розбила десантні загони русичів, а флотилія Теофана блокувала княжий флот з моря. У вересні відбулася повторна морська битва двох флотів, в якій княжий флот знову зазнав відчутної поразки. Греки своїм «ясним вогнем» (горюча суміш, що нагадувала напалм і не гасилася водою) спалили багато княжих лодій. Вночі князь Ігор зумів з залишками свого флоту прорватися крізь блокаду і направився до Керченської протоки — «Батьківщини русів». Весь перехід до Керчі русичі відбивалися від переслідування візантійського флоту і втратили в боях ще багато своїх лодій і воїнів.

Полонених русичів греки привезли до Царгорода де, як засвідчують літописці-очевидці, їм відрубали голови.

У 944 році між Києвом і Царгородом було досягнуто згоди і укладено союзну і торговельну угоду, та вже з більшими обмеженнями для Русі ніж це було обумовлено при Олегові. Русь зобов'язувалася допомагати імператорові військами та не посягати більше на його володіння у Криму.

Та невдача в поході на Царгород не зупинила військових дій князя Ігоря. У вересні 943 року він проводить великий похід на Каспійське море. Союзниками русичів виступили алани (черкеси) та лезгини. Як описав азербайджанський поет Нізамі, русичі, діставшись берегом до Дербента, завантажились на кораблі і з моря увійшли в гирло ріки Кури. Рікою їхня флотилія досягла середини Албанії (території нинішнього Карабаху).

Розбивши мусульманські війська, князь Ігор зайняв столицю Карабаху — велике і багате місто Бердау і в ньому розмістив свою ставку. За короткий час він фактично опанував всю країну. Через півроку епідемія дизентерії у війську, викликана надмірним вживанням субтропічних фруктів, примусила таки його повернутися на Русь. З багатою здобиччю Русь, як свідчить літопис, «попливла назад, і ніхто не смів перейти їй дорогу».

Другий похід на Візантію, у якому окрім полян взяли участь загони варязьких найманців, печенігів, словен, крівичів, тіверців тощо, завершився укладанням вигіднішої угоди з Візантією, яка значно розширила торговельні можливості слов'ян у Візантії.
== 3. ОБРАЗ КНЯЗЯ ІГОРЯ ==
Одним з перших таких захисників виступає Ігор - руський князь, який любить свою батьківщину, готовий віддати життя заради неї. Ігор Святославич чесний, гордий і відважний. Одним словом, лицар, що зневажає смерть. Свою мужність та рішучість він не раз засвідчує в бою, а також нехтування лиховісними віщуваннями природи, як затемнення сонця:
Тоді Ігор глянув на світлеє сонце й побачив,
що воно тьмою всіх його воїв покрило, І сказав Ігор до дружини своєї:
"Браття і дружино!
Лучче ж би потятим бути,
аніж полоненим бути.
Тож всядьмо, браття, на свої борзії коні
та на Дін синій поглянем".

Цю його військову хоробрість відзначають також Всеволод і Святослав, називаючи його сміливим соколом. Ігор - це вольова натура. Він один зміг повернути відступаюче військо на допомогу Всеволодові. Ігор поважає і свою дружину і хоче бути з нею в дружніх стосунках:
- Хочу-бо, - сказав, -
списа приломити кінець поля Половецького;
з вами, русичі,
хочу голову свою положити
або напитися шоломом з Дону!

За його мужній характер, його властивості він до всіх викликає симпатію. Але все ж таки Ігоря засуджують за його самовпевненість, необачність, за надміру запальний характер. За свою поспішність він отримав від долі покарання трагедія українського народу тому, що поразка на р. Каялі. Цим він відкрив ворота на Руську землю. А також Ігор потрапив у полон.
Але у неволі
Ігор не спить,
Ігор мислю поля мірить
од великого Дону
до малого Дінця.

Князь Ігор докладно продумує план втечі, щоб якось спокутувати вину перед своїм краєм. За допомогою Овлура йому вдається втекти з полону. Ігорю допомагає навіть природа:
Тоді ворони не каркали, галки позамовкали,
сороки не скрекотали,
полози повзали тільки.
Дятли стукотом путь до ріки вказують,
солов'ї веселими піснями світ провіщають...
Тяжкий був шлях втечі, але Ігор його подолав. І висловилися про Ігоря так:
Сказав Боян про походи Святослава,
піснетворець часу давнього -
Ярослава, Олега, княжого:
"Хоть і тяжко тій голові бути без пліч -
зле тілу без голови", -
Руській землі без Ігоря.
У поемі "Слово о полку Ігоревім" Святослав виступає грізним київським князем, про якого говорять і поляки, і німці, і венеційці та ін. Автор виражає свою захопленість від великого полководця, перебільшуючи у поемі, називаючи його "Даждьбожим внуком". Він зображений піклувальником долі своєї землі, свого народу, спустошення Русі через міжусобні війни князів відгукуються у його серці болем. Святослав - видатний державний діяч, благородний патріот своєї Батьківщини. Картаючи Ігоря і Всеволода за свавілля, яке вони причинили землі Руській:
О мої синовці,
Ігорю і Всеволоде!
Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити,
а собі слави шукати.
Та без честі одолілі,
без честі - бо кров поганую ви пролляли.
Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані,
а в смілості згартовані,
він все одно закликав князів об'єднатися і помститися за Ігоря:
Загородіте полю ворота своїми гострими стрілами
за землю Руськую,
за рани Ігореві,
смілого Святославича!

Цим він хоче зміцнити Київську Русь, об'єднавши князів, знищивши міжусобні бої, зробити державу могутньою, славною і незламною духом. Святослав був не лише об'єднувачем князів, а й хоробрим воїном. Його запам'ятали також як і захисника, мужнього завойовника половецьких земель.
Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим Ігоря за необачність, недалекоглядність, славолюбство. Він над¬міру запальний, тому неспроможний твердо оцінити ситуацію. Його поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, сотні жінок стали вдовами, сотні дітей - сиротами, князі "пересіли із сідла золотого га в сідло невольниче", а головне - відкрилися навстіж ворота для нових нападав половецьких орд. Тому "тоска розійшлася по Руській землі", печаль буйна тече серед землі Русь¬кої", навіть "никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі приклонилося".
== 4. ВИСНОВОК ==
У рефераті детельно описано як і якими засобами у творі було описано емоційний стан кнзя Ігоря, його вчинки та події, які пов'язані з ним. Кожен його крок та дія були зумовлені чимось вигідним, тим, для чого він все це робив взагалі.
== 5. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ==
1) Лихачов Д.С. Слово о полку Ігоревім: Іст. літ. Нарис. - М.: Просвещение, 1976
2) Слово о полку Ігоревім (Вступ. ст. Та підготовка давньорус. Тексту Д. Лихачова) - М.: Худ. лит., 1987
3) Махновець Л.Ю. Про автора «Слово о полку Ігоря». - К: Вид-во Київ. ун-ту, 1989
4) Пінчук С.П. Слово о полку Ігореве. - К.: Рад. шк., 1990