Перегляд вихідного коду сторінки ГЛОСАРІЙ З КУРСУ ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ

Абстрагування — загальнонауковий метод дослідження, який полягає в уявному відокремленні певної ознаки, властивості предмета від самого
предмета чи інших його ознак, властивостей з метою глибшого вивчення
складних психічних явищ.


Акмеологія — галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності та
механізми розвитку людини на етапі зрілості, досягнення нею високого
рівня розвитку.


Акцентуація характеру (лат. accentus — наголос) — надмірне вираження
окремих рис характеру та їх поєднань, яке є крайнім варіантом норми і
межує із психопатією.


Афективні (лат. affectus — настрій, хвилювання) реакції — сильні
короткочасні нервово-психічні збудження, пов'язані переважно з
невдачами.


Біологічний вік — вік, який вказує на відповідність стану організму
та його функціональних систем певному моменту життя людини.


Близнюковий метод — метод вікової психології, який використовується
для порівняльного вивчення впливу зовнішніх умов на розвиток близнюків.


Вік — відносно замкнутий цикл розвитку людини, який має свою
структуру та динаміку.


Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає
особливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах
її життя.


Віковий час — внутрішній часовий графік життя; спосіб встановлення,
наскільки людина у своєму розвитку випереджає ключові соціальні події,
що припадають на період дорослості, або відстає від них.


Вольова дія — внутрішнє зусилля, необхідне для виконання певної
діяльності.


Генетична (грец. genesis — походження) психологія (психологія
розвитку) — галузь психології, що вивчає зумовлені спадковістю психічні
процеси і властивості особистості, особливості психічного руху, що
виявляються у почуттях, відчуттях, уявленнях, а також специфіку
процесів, результатом яких є думка.


Генотип (грец. genos — рід і typos — зразок) — сукупність усіх генів
організму, успадкованих ним від батьків.


Геронтологія (грец. geron — стара людина і logos — слово, учення) —
наука, що вивчає проблеми старіння людини.


Гра — діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності.


Діалектичне мислення — мислення, пов'язане зі здатністю
обмірковувати, синтезувати протилежні думки, інтегрувати ідеальне і
матеріальне, потенційне й актуальне, реальне і фантастичне.


Егоцентризм (лат. ego — я і centrum — центр) — погляд на себе як на
центр Всесвіту.


Егоцентрична емпатія — переживання страждання, страху, радості у
відповідь на сум іншого, а також — суму у відповідь на радість іншого.


Ейдетична (грец. eidos — образ) пам'ять — особливий вид зорової
пам'яті, який полягає у запам'ятовуванні і збереженні у всіх деталях
образів предметів і ситуацій після їх сприйняття.


Ембріологія (грец. embryon — зародок і logos — слово, учення) — наука
про закономірності утворення організмів і формування їх на ранніх
стадіях розвитку.


Емпатія (англ. empathy — співчуття, співпереживання) — здатність
емоційно відгукуватися на переживання іншої людини, що виявляється у
співчутті, співпереживанні.


Ефект шпитальності — уповільнення емоційного розвитку дитини,
спричинене відривом від матері у період немовляти.


Ідентичність (лат. identicus — однаковий) — усвідомлена індивідом
самототожність; потреба юнаків і дівчат зайняти внутрішню позицію
дорослої людини, усвідомити своє місце в суспільстві, зрозуміти себе і
свої можливості.


Інволюційні (лат. involutio — завиток) процеси — втрата чи спрощення
функцій організму.


Інволюція інтелектуальних процесів — зниження рівня інтелектуальної
діяльності.


Індивідуалістична акцентуація особистості — спрямованість активності
на задоволення насамперед власних потреб, на особисте самоствердження.


Індивідуальна часова трасспектива — форма часової інтеграції психіки
людини, яка виявляється у співвіднесенні у свідомості минулого,
майбутнього і теперішнього часових етапів людського життя.


Індивідуальний суб'єкт — людина, яка перебуває на вищому рівні
активності, цілісності (системності), автономності.


Індивідуальність — неповторне, унікальне поєднання особливостей і рис
людини, що зумовлює її несхожість на інших людей.


Інтенційний (лат. intentio — прагнення) досвід — рівень ментального
досвіду, основою якого є індивідуальні інтелектуальні здібності, які
формують суб'єктивні критерії вибору предметної сфери, напряму пошуку
розв'язання проблеми/джерел інформації, способів її оброблення тощо.


Інтерес — форма вияву пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє ознайомленню з новими фактами дійсності.


Інтроекція (лат. intro — всередину і jectio — вкидання) — включення індивідом у свою психіку поглядів, думок тощо інших людей без розрізнення ним власних і чужих уявлень.


Комплекс пожвавлення — позитивна емоційно-дійова реакція новонародженого на появу дорослого, особливо на голос матері, її обличчя, дотики.    


Криза (грец. krisis — рішення, перелом) — нормативний, нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов'язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості і виявляється в цілісних психічних і особистісних змінах.



Криза ідентичності — особливий момент розвитку, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості.


Криза першого року життя — криза, обумовлена руйнуванням необхідності
емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості,
похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.


Криза середини життя — психологічний феномен, що переживається
людьми, які досягли 40—45 років, і полягає в критичній оцінці та
переоцінці досягнутого в житті.


Криза тридцяти років — зумовлене життєвими труднощами і помилками
розчарування людини в значущості культивованих нею цінностей, норм,
ідеалів, яке призводить до зміни сенсу її життя, переоцінки життєвих 
цінностей.


Криза трьох років — криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.


Механізм самореалізуючого пророцтва — механізм розвитку подій свого
життя, реалізації планів.


Мислення — суспільно зумовлений психічний процес, який полягає в
узагальненому й опосередкованому відображенні дійсності.


Моделювання — загальнонауковий метод дослідження, який полягає у
встановленні схожості явищ (аналогії), адекватності одного об'єкта
іншому і у створенні на цій основі простого за структурою і змістом
об'єкта, що відображає складнішу модель (оригінал).


Мотив — спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням потреб
людини.

Мотиваційна криза — послаблення чи зміна основних мотивів діяльності
особистості.


Мудрість — властивість цілісної особистості, розум якої поєднаний з
духовністю і доброчинністю.


Навчальна діяльність — цілеспрямована діяльність учнів, результатом
якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань,
оволодіння уміннями та навичками.


Над-Я — психічне утворення, яке формується під впливом спершу
сімейного, а потім цілісного культурного виховання (національних
традицій, вимог соціального середовища) і яке виконує функцію заборон і
покарань.


Наслідування — відтворення дій, ідеалів, рис характеру, творчої


Образ фізичного Я — уявлення про свій тілесний образ, порівняння та
оцінювання себе з точки зору еталона “мужності” або “жіночості”.


Обсяг уваги — кількість об'єктів, на яких індивід може
зосереджуватися одночасно.


Особистісна рефлексія (лат. reflexio — відображення) — заглиблення у
світ власних учинків, почуттів, переживань, співвіднесення їх з
навколишньою дійсністю.


Особистісне самовизначення — процес свідомого визначення суб'єктом
своєї сутності та місця у системі суспільних відносин, світі, що
виявляється в активному ставленні людини до себе та навколишньої
дійсності.


Особистість — духовна, соціально-психологічна інстанція людини,
функціями якої є виокремлення себе з оточення, самоспричинення
внутрішньої і зовнішньої активності, самовираження та саморозвиток у
цілісній життєдіяльності, активне переживання у часі і просторі своєї
екзистенції.


Педагогічно занедбані діти — учні, в яких під впливом несприятливих
соціальних, психолого-педагогічних та інших умов сформувалося негативне
ставлення до навчання, соціально цінних норм поведінки, які втратили
почуття відповідальності за свої вчинки, зневірилися в собі.


Педологія (грец. pais — дитина і logos — учення) — наука про дітей,
яка охоплює результати досліджень різних наукових дисциплін (психології,
анатомії, фізіології й педагогіки), що вивчають розвиток людини.


Переконання — усвідомлені потреби, які спонукають особистість діяти
відповідно до її ціннісних орієнтацій.

Підкріплення — фактор розвитку дитини, який виявляється у винагороді,
схваленні, позитивній оцінці.


Пізнавальна самодіяльність — самостійний пошук та набуття знань,
формування корисних умінь і навичок.


Пізнавальний інтерес — виразна інтелектуальна спрямованість
особистості на пошук нового у предметах, явищах, подіях, супроводжувана
прагненням глибше пізнати їх особливості; майже завжди усвідомлене
ставлення до предметів, явищ, подій.


Післядовільна увага — увага, яка виникає на основі довільної і
полягає в зосередженні на цікавому предметі, явищі.


Порівняння — загальнонауковий метод дослідження, що полягає у
зіставленні одних понять, явищ, фактів з іншими для встановлення їх
подібності чи відмінності.


Поріг чутливості — величина подразника, який викликає або змінює
яскравість сприйняття, силу відчуття.


Пренатальний розвиток — дородовий, утробний розвиток індивіда, під
час якого відбувається розгортання успадкованого ним потенціалу.


Професійна самооцінка — оцінка себе як суб'єкта професійної діяльності.


Професійна Я-концепція — уявлення особистості про себе як-концепція — уявлення особистості про себе як професіонала.


Психіка (грец. psychikos — душевний) — функція мозку, сутність якої
полягає в активному відображенні людиною об'єктивної реальності та
регулюванні поведінки й діяльності.


Психологічне тестування — загальнопсихологічний метод дослідження,
який полягає у виконанні досліджуваним певного завдання чи їх серій.


Психологічний вік — вік, який вказує на рівень адаптованості людини
до вимог навколишнього світу, характеризує розвиток її інтелекту,
здатність до навчання, рухові навички, а також такі суб'єктивні фактори,
як ідентичність, життєвий план, переживання, установки, мотиви, сенси
тощо.


Психологія інтелекту — галузь психологічної науки, що вивчає
закономірності та особливості інтелектуального розвитку, інтелектуальної
діяльності людини.


Рівень научуваності — вміння виокремити навчальне завдання та перетворити його на самостійну мету пізнавальної діяльності.


Рівень психічного розвитку — зміна психічних процесів, виражена в кількісних, якісних і структурних перетвореннях.


Робоча (оперативна) пам'ять — вид пам'яті, що охоплює процеси запам'ятовування, збереження і відтворення інформації, яка опрацьовується під час виконання конкретної дії та необхідна тільки для досягнення мети цієї дії.


Розподіл уваги — властивість уваги, що полягає в одночасному виконанні кількох видів діяльності.


Рольова гра — діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих людей і узагальнено у спеціально створених ігрових умовах відтворюють їхні дії і стосунки між ними.


Самооцінка — суб'єктивне сприйняття особистістю досягнутих
результатів.


Самопізнання — процес, який ґрунтується на самоспостереженні особистості та ставленні до неї інших людей.


Самосвідомість — образ себе і ставлення до себе.


Самоспостереження — спостереження за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками й іншими проявами психічного життя.


Світогляд — система поглядів на об'єктивний світ і місце в ньому
людини.


Сенсорні (лат. sensus — відчуття) еталони — вироблені людством уявлення про основні варіанти кожного виду властивостей і відношень (кольорів, форм, розмірів предметів, їх розташування у просторі, висоти
звуків тощо).


Сенсотворення — формування в особистості загальних уявлень про сенс життя; пошук сенсу власного існування.


Символічні дії — створення нових відношень між предметом і його використанням.


Систематизація — загальнонауковий метод дослідження, що передбачає групування, приведення в систему певних особливостей за конкретними (основними, додатковими, другорядними) ознаками.


Смислові системи — утворення, які впорядковують життєвий досвід, організовують мислення людини і зумовлюють певну її поведінку.


Соціалізація (франц. socialis — суспільний) — засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду, які відбуваються у спілкуванні та діяльності.


Соціальна орієнтація особистості — усвідомлення своєї належності до соціальної спільноти (національної, професійної, вікової), вибір свого майбутнього соціального становища і шляхів його досягнення.


Соціальна психологія — галузь психології, що вивчає взаємозв'язок, взаємозалежність, взаємовпливи соціального і психічного на рівні індивіда і спільноти.


Соціальний вік — вік, який визначають з огляду на відповідність становища людини існуючим у конкретному соціумі нормам.


Соціальні порівняння — порівняння себе з ровесниками, іншими людьми, своїм ідеалом, а також із собою в минулому, актуальному теперішньому, потенційному близькому і віддаленому майбутньому.


Соціально-психологічний реалізм — здатність визначати відповідність
свого Я соціальному простору, з яким пов'язане професійне зростання.


Спостереження — загальнопсихологічний метод дослідження, який ґрунтується на тому, що будь-які психічні явища виявляються в зовнішній поведінці: діях, жестах, виразах обличчя, позах, мовленнєвих реакціях
людини тощо.


Сприйняття — пізнавальний процес, який полягає у цілісному відображенні предметів і явищ, здатності індивіда отримувати багато наочних, звукових, тактильних і смакових вражень.


Стійкість уваги — здатність тривалий час зосереджуватися на абстрактному, логічно організованому матеріалі.


Стрес (англ. stress — напруження) — стан організму, що виникає у відповідь на дію несприятливих зовнішніх чи внутрішніх факторів.


Суб'єктна активність — активність, яка визначає спрямованість зусиль суб'єкта (гри, навчання, праці), зміну їх тенденції.


Сублімація (лат. sublimatio — підіймаю, підношу) — переключення спрямованої на прагнення до задоволення енергії на несексуальні об'єкти, цілі та види діяльності.


Теорія рекапітуляції (лат. ге — означає повторну дію і capitulum — глава, відділ) — система уявлень, за якою розвиток індивіда схематично відтворює та повторює історію людського роду, виявляючись у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів.


Увага — спрямованість і зосередженість свідомості на певномупредметі, явищі тощо.


Узагальнення — загальнонауковий метод дослідження, що має на меті об'єднання різних фактів, які характеризують психічне явище, що вивчається, виокремлення на цій основі головних із них.


Упізнавання — ототожнення об'єкта чи події, що сприймається, з одним сприймається, з одним із зафіксованих у пам'яті образів (еталонів).


Учіння — цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння уміннями
і навичками.


Уява — психічна діяльність, що полягає у створенні уявлень, мислених
ситуацій, які в дійсності не сприймалися людиною.


Центрація — підкорення маргінальних (крайніх) елементів психічної
системи центральному, якому належить провідна роль.


Ядро Я-концепції — самість, автентичність людини, що відрізняє її від
інших людей і зберігається протягом усього життя; основні уявлення про
себе.


Я-концепція — відносно стійка, більш-менш усвідомлена система уявлень
особистості про себе, яка переживається нею як неповторна і є основою її
самовизначення у світі, взаємодії з іншими людьми, ставлення до себе.


Я-образ — результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу
відрізнити себе від інших людей