Перегляд вихідного коду сторінки "Моє рідне місто Кіровоград"

Землi сучасної Кiровоградщини стали частковою територiєю, на якiй на зламi XV-XVI столiть зародилося козацтво.

Згодом козаки у пониззi Днiпра створили свою систему сiчових укрiплень, яка дiстала назва Запорозька Сiч i стала центром своєрiдної козацької республiки. Землi ж кiровоградськi невiд`ємною часткою увiйшли до складу земель Вольностей Вiйська Запорозького, що постiйно контролювались Сiчовим товариством. Селяни, призвичаєнi до землi, не лише воювали: адже перед ними розкинулися простори родючої землi, повноводнi рiчки, незайманi степи, багатi на рибу та звiрину. Козаки бралися за плуга, полювали на хижого звiра, годували худобу, ремiсникували...

А займатися господарською дiяльнiстю козаки могли, звичайно ж, не у вiйськоих укрiпленнях, а на землях Сiчi, тобто у зимiвниках - житлах запорожцiв на просторах Вольностей Вiйська Запорозького.

Спочатку зимiвники використовували лише для утримання худоби. Пiзнiше вони перетворилися на хутiрське господарство.

У межах сучасного Кiровограда запорозькi зимiвники почали виникати вже з середини - другої половини XVI столiття. Багато що приваблювало запорожцiв у цiй мiсцевостi - родючi землi, здебiльшого масний чорнозем, близькiсть води: Iнгул та багато його приток, зрештою - гарнi краєвиди.

Саме вiд зимiвника запорозького козака Степана Лелеки веде свiй родовiд одне з сучасних кiровоградських передмiсть - Лелекiвка. Iснує вельми ймовiрна гiпотеза, що саме вiд козацьких зимiвникiв виникли також поселення Ковалiвка та Балка, що також пiзнiше були втягнутi мiстом в орбiту свого розвитку i також стали його невiд`ємними складовими.

Були в нашому краї i храми козацькi. Про один з них знаходимо вiдомостi в "Iсторiї запорозьких козакiв" Дмитра Яворницького: "в урочищi Лелекiвцi запорожця Лелеки, теперишньому селi Лелекiвцi ( Херсонської ) губернiї... ( Єлисаветградського ) повiту, перша церква заснована у iм`я Св.Трiйцi у 1766 роцi, все це видно зi слiв, що вирiзанi на дубових одвiрках дверей храму".

 

Але створення регулярної забудови та територiї мiста пов`язане iз будiвництвом фортецi Святої Єлисавети та слобiд навколо неї - передмiсть Бикового та Пермського. До нашого часу вiд мiста XVIII сторiччя залишилося не так багато споруд. Найунiкальнiшою, безумовно, є сам комплекс фортецi, збудований у 1754-1759 роках пiд безпосереднiм керiвництвом iнженер-полковника Манцелiуса.

У 1754 роцi уряд iмператрицi Єлисавети Петрiвни, йдучи назустрiч прагненню австрiйських сербiв до переселення у межi Росiйської iмперiї, а також бажаючи заселити землi Запорозьки людьми, якi були б одночасно вiдданi коронi росiйськiй, дозволив їм    ( сербам ) переселитися на українськi землi. Засновується лiнiя вiйськових поселень пiд назвою Нова Сербiя. Вона охоплювала територiю вiд рiчки Кагарлика, лiвої притоки Синюхи, i далi по Висi, Тясмину до Днiпра, протяжнiстю 200, а завширшки 30 верст.

В жалуванiй грамотi Iвановi Хорвату, колишньому полковнику австрiйської армiї, говорилося: "...Для защиты, на всякий случай, от нападения вражеского...построить ... земляную крепость, которую именовать крепостью Святой Елисаветы". Тобто названо було ще не збудовану фортецю на честь святої покровительки правлячої тодi в Росiйськiй имперiї доньки Петра I - императрицi Єлисавети Петрiвни.

Ну а щодо ворогiв, на випадок нападу яких повинна була бути побудована фортеця, то до них, крiм турок i татар, причислялись i гайдамаки, ких не безпiдставно ототожнювали з запорозькими козаками. Вище згадану жалувану грамоту було датовано 11 сiчня 1752 року. Не пройшло й мiсяця пiсля указу Єлисавети Петрiвни, як мiж рiчками Грузька та Сугоклея, на узвишшi правого берега Iнгулу ( 200 саженiв вiд рiчки ) пiд проводом генерала I.Ф.Глебова було вибрано мiсце для майбутньої фортецi.

Негайно було розпочато рiзноманiтнi iнженернi пiдготовчi роботи. 5 лютого 1752 року генерал Глебов отримав "особую инструкцию", де вiдзначилися вигоди мiсця, яке було ним обране для будiвництва фортецi. Зокрема наголошувалося на близькостi широкої рiчки, наявностi лiсу, каменю для фундаментiв, доброї глини для випалювання цегли тощо.Були там вiдзначенi i недолiки: розташована неподалiк вiд майбутньої фортецi командна висота та яруги, що пiдходили до самої пiдошви гласiса, пологого земляного насипу попереду зовнiшнього рову фортецi. Втiм яруги найближчим часом передбачалося засипати.

30 липня 1752 року проект фортецi було затверджено. Для її будiвництва були присланi селяни з центральних районiв Росiйської iмперiї, солдати Пермського карабiнерного полку i, звiсно, охочi люди, ( добровольцi ) з навколишнiх земель. Крiм того, у травнi гетьманом України Кирилом Розумовським було прислано 611 робiтникiв. Охорону будiвництва несли 200 запорозьких козакiв.

До системи фортечних укрiплень входили головна цитадель та шанець, який захищав вихiд до Iнгулу, на правому високому березi якого мiж його притоками Грузькою та Сугоклеєю й розташовано фортецю. Навколо цитаделi - широка вiльна зона, яка називалася еспланадою. Поселення - передмiстя, так званий форштадт (мiсто при фортецi) захищав укрiплений вал - ретраншемент. Взагалi, основним захисним елементом був зямляний вал, який, на вiдмiну вiд середньовiчних кам`яниць, краще витримував артилерiйський вогонь: iнженери спецiально вирахували доволi пологий кут нахилу валу а також використовували ефект "ножа та масла", оскiльки гарматнi ядра легко входили у м`який грунт, не завдаючи велико шкоди. При спорудженнi фортецi утворювалися не лише високi ( понад 10 метрiв ) вали, а й не менш глибокi рови навколо них. Полiгон, тобто територiю цитаделi, будували у формi багатокутних зiрок, щоб легше брати ворога у перехресний вогонь. Цитадель фортецi Св. Єлисавети складалася з 6 бастiонiв - п`ятикутнiх виступiв й зверху нагадувала морську зiрку, тiльки не п`яти-, а шестипроменеву. Мiж променями-бастiонами розташовувалися невеликi автономнi укрiплення - равелiни, також оточенi валами та ровами i з`єднанi з цитаделлю спецiальними проїздами. Як вже згадувалося вище, назви цим спорудам були данi за традицiєю 18 сторiччя на честь православних святих. Дослiдники вважають, що деякi вулицi Єлисаветграда називалися саме на честь бастiонiв - Олексiївська, Михайлiвська, Олександрiвська.

Складна оборонна система довершувалася товстою дерев`яною стiною - палiсадом, який захищав гармати на верхнiй частинi валiв.

Могутнi землянi укрiплення фортецi Святої Єлисавети стали головною ланкою лiнiї фортифiкацiйних споруд Нової Сербiї й розташувалися посерединi цього ланцюга - мiж Днiпром та Бугом.

Але цитадель - це не тiльки вали, рови, гармати й пiдйомнi мости перед брамами. Це - цiле мiстечко iз дерев`яною Троїцькою церквою, вiрогiдно, триверхою, у традицiях козацької архiтектури; iз прикрашеним вишкою - бельведером "палацом" Потьомкiна, школою, адмiнiстративними та жилими будинками, казармами. Цi одноповерховi будiвлi, спорудженi iз дерева та саману, за українською пiвденною традицiєю потинкованi, розмiщувалися суворо регулярно, тобто по периметру квадратних та прямокутних кварталiв, на однiй "червонiй лiнiї". Геометрiя панувала як у фортифiкацiйних лiнiях, так i у лiнiях житлових кварталiв. Але - тiльки у цитаделi. Передмiстя Бикове та Пермське й зараз рiзко вiдрiзняються стихiйнiстю: плавнi, хвилястi лiнiї вулиць контрастують iз спорудженою пiд шнурок вуличною сiткою фортецi. На жаль, цей цiкавий контраст зараз - тiльки на планi, оскiльки дерев`яна забудiвля фортецi не збереглася, її замiнили з середини 19 ст. кам`яницi мiської лiкарнi, розмiщенi вiльно, без особливої геометрiї. У передмiстях стара забудова зберiгалася довше - її хвилястi вулицi й досi є неповторною ознакою Єлисаветграда. Як Биково, так i Пермське були спочатку невеликими житловими районами. У 1757 роцi в обох передмiстях налiчувалося всього 128 дворiв.

З початку вiйни 1768 року вiстря удару кримських татар - союзникiв Туреччини - було спрямоване саме проти цiєї фортецi. Тим бiльше, що саме тут була опорна база росiйського вiйська цiєї частини iмперiї. Тут були склади зброї та продовольства заднiпровських вiйськ i формувалися їх резерви.

Одже, вiдразу по новорiчних святах 1769 року семидесятитисячне вiйсько кримського хана Керим-Гiрея, "славного своїми подвигами та руйнiвними талантами", скориставшись сильними морозами, що скували рiки, перейшло льодом Буг та Мертвовод i якраз на Рiздво взяло в облогу фортецю Св.Єлисавети.

За наказом хана татари мали, подiлившись, покрити всю територiю Нової Сербiї, спалити всi села i весь врожай, захопити в полон жителiв i погнати з собою худобу. Уникаючи боїв з регулярними частинами росiйського вiйська, орда досить успiшно виконувала своє завдання. Вона грабувала жителiв, палила населенi пункти... Лише з Єлисаветградської провiнцiї було вигнано у полон близько тисячi чоловiк, знищено десятки сiл, понад тисячу будинкiв. Проте прорватися далi фортецi Св.Єлисавети татари не змогли.

З фортечних валiв орду зустрiв сильний перехресний артилерiйський вогонь. Зваживши на такий стан справ, Керим-Гiрей звелiв своїм воякам обложити фортецю i чекати зручного моменту для нападу. Гарнiзон фортецi ( 5 тисяч чоловiк ) пiд командуванням генерала Iсакова приготувався до тривалої облоги та можливих штурмiв. Та все ж становище було вельми поганим. За спогадами учасника походу, французького резидента при кримському дворi барона Тотта, щастя не зовсiм було покинуло пограбованого краю: татари, дiзнавшись вiд своєї розвiдки про наближення з-за Днiпра вiйська Рум`янцева, вiдiйшли вiд мiста, не завдавши йому значної шкоди.

Пiсля цього, пограбувавши, спаливши i потопивши у кровi Аджамку, Лелекiвку, Цибулеве та Гончарську слободу, татари вiдiйшли у Польську Україну, в район теперишньої Балки, для розподiлу своєї здобидi.

У другiй половинi 18 ст. iз загрозою татарських набiгiв було покiнчено завдяки перемозi у вiйнi 1768-1774 рокiв; лiквiдацiя Запорозької Сiчi (1775 р.), а за нею й остаточне викорiнення гайдамаччини, роздiли Речi Посполитої ( 1772, 1793, 1795 рр. ), що знищили Польську державу, приєднання Криму у 1783 р., - всi цi фактори обумовили просування iмперських кордонiв далеко вiд фортецi Св.Єлисавети, отже вона втратила своє стратегiчне значення, була роззброєна, а зрештою i лiквiдована як вiйськова одиниця. У рескриптi вiд 10 лютого 1784 року зазначалося, що фортеця "за своїм становищем всерединi держави фортецею бiльше вважатися не може, а тому обертається на внутрiшнє мiсто". З цього часу фортеця разом з передмiстями        (форштадтами) отримала права мiста i стала iменуватися мiстом Єлисаветградом.[[http://library.kr.ua/fortress.html]]
	

Герої Радянського Союзу
Балаханов Дмитро Олександрович
(7.11.1904 – 12.12.1939)

Батальйонний комісар.

Народився 7 листопада 1904 року в селищі Нова Прага Олександрійського району Кіровоградської області. Героїчно загинув в бою 12 грудня 1939 року.

Закінчив ад’юнктуру військового факультету інституту фізкультури імені П.Ф. Лесгафта. Працював у політвідділах Ленінградського і Білоруського військових округів. В Радянській Армії з 1924 року.

Відзначився в фінській воєнній компанії в бою з білофінами за село Салвоярве на західному березі ріки Харвасярве, де з двома ротами бійців відбив кілька контратак ворога.

Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 січня 1940 року посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджено орденом Леніна.

Іменем Героя названо населений пункт в Карелії. 


Нестеренко Микола Дементійович
Повні кавалери ордену Слави
Нестеренко Микола Дементійович

Кавалер трьох орденів Слави
Народився 1 вересня 1918 року в с. Ульянівка Олександрійського району Кіровоградської області

В Радянську Армію був призваний 10 жовтня 1939р. Дорогами війни пройшов заступником командира взводу, був розвідником. 21 червня 1944 р. в румунському селі Гобічеви захопив полоненого і кулемет ворога, знищив бліндаж з гарнізоном до 10 німців, згодом в районі Бялобоже (Польща) знищив німецьких солдат і кулемет та доставив полоненого. 22 жовтня 1944 року в польському селі Ханоча знищив бліндаж з його гарнізоном, захопив у полон німецького офіцера і доставив його командуванню дивізії. За ці подвиги був нагороджений орденами Слави трьох ступенів, а також орденами Великої Вітчизняної війни та медалями.

Учасник оборони м. Києва і звільнення м. Праги.
Дубовий Лука Зіновійович

Герої Соціалістичної праці
Дубовий Лука Зіновійович

Народився 18 вересня 1903 року в селі Войнівка Олександрійського району там же і помер 18 травня 1978 року.

В 1913 р. закінчив церковно-приходську школу. Працював по найму.
З 1925 року по 1927 рік працював головою сільської ради, з 1928 року по 1939 рік – голова місцевого колгоспу.
В 1939 році закінчив однорічну школу полеводів в м. Олександрії і працював агротехніком в колгоспі.
В 1940 році був обраний головою колгоспу в с. Звенигородка Олександрійського району.
З серпня 1941 року евакуйований в Сталінградську область, де також працював головою колгоспу.
В 1944 році повертається на Україну і знову обирається головою колгоспу “Трудова сім’я”.
З 1945 року по серпень 1966 року працює головою колгоспу імені ХVІІІ з’їзду ВКП(Б) села Войнівка, який пізніше перейменований в колгосп “Ленінським шляхом”.
За період трудової діяльності нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапору (1953 р.), медалями за особливі заслуги в розвитку сільського господарства, досягнення високих показників у виробництві рослинницької та тваринницької продукції.
28 лютого 1958 року Указом Президії Верховної Ради СРСР йому присвоєно звання Героя Соціалістичної праці.




На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах,  таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю. 

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом? 
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю? 
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто? 
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України  [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|1200px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"==

<TABLE BORDER>
 <TR>
  <TH> Дата         </TH> <TH>   Історична подія   </TH> 
 </TR>

 <TR>
  <TD  height=24px;>   </TD><TD>     </TD> 
 </TR>
 
<TR><TD height=24px>       </TD><TD>    </TD></TR>
<TR><TD height=24px>      </TD><TD>    </TD></TR>
<TR><TD height=24px>       </TD><TD>   </TD></TR>
<TR><TD height=24px>       </TD><TD>   </TD></TR>
<TR><TD height=24px>       </TD><TD>   </TD></TR>
<TR><TD height=24px>       </TD><TD>   </TD></TR>
<TR><TD height=24px>       </TD><TD>   </TD></TR>
<TR><TD height=24px>      </TD><TD>   </TD></TR>
<TR><TD height=24px>     </TD><TD>   </TD> </TR>
<TR><TD height=24px>     </TD><TD>   </TD></TR>
<TR><TD height=24px>     </TD><TD>   </TD></TR>
</TABLE>[[Файл:
|міні]]
<gallery>


</gallery>
[[Зображення:Photo 5.jpg|right|450px|]]   

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію  у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний фотоальбом у  [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

*Посилання на спільний груповий постер.



----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]