Перегляд вихідного коду сторінки Душа моєї неньки

[[Файл:150px-Small Coat of Arms of Kirovohrad.png|міні]]

 
== Історія заснування міста ==
У межах сучасного Кiровограда запорозькi зимiвники почали виникати вже з середини - другої половини XVI столiття. Багато що приваблювало запорожцiв у цiй мiсцевостi - родючi землi, здебiльшого масний чорнозем, близькiсть води: Iнгул та багато його приток, зрештою - гарнi краєвиди.

Саме вiд зимiвника запорозького козака Степана Лелеки веде свiй родовiд одне з сучасних кiровоградських передмiсть - Лелекiвка. Iснує вельми ймовiрна гiпотеза, що саме вiд козацьких зимiвникiв виникли також поселення Ковалiвка та Балка, що також пiзнiше були втягнутi мiстом в орбiту свого розвитку i також стали його невiд`ємними складовими.

Були в нашому краї i храми козацькi. Про один з них знаходимо вiдомостi в "Iсторiї запорозьких козакiв" Дмитра Яворницького: "в урочищi Лелекiвцi запорожця Лелеки, теперишньому селi Лелекiвцi ( Херсонської ) губернiї... ( Єлисаветградського ) повiту, перша церква заснована у iм`я Св.Трiйцi у 1766 роцi, все це видно зi слiв, що вирiзанi на дубових одвiрках дверей храму".

Але створення регулярної забудови та територiї мiста пов`язане iз будiвництвом фортецi Святої Єлисавети та слобiд навколо неї - передмiсть Бикового та Пермського. До нашого часу вiд мiста XVIII сторiччя залишилося не так багато споруд. Найунiкальнiшою, безумовно, є сам комплекс фортецi, збудований у 1754-1759 роках пiд безпосереднiм керiвництвом iнженер-полковника Манцелiуса.

У 1754 роцi уряд iмператрицi Єлисавети Петрiвни, йдучи назустрiч прагненню австрiйських сербiв до переселення у межi Росiйської iмперiї, а також бажаючи заселити землi Запорозьки людьми, якi були б одночасно вiдданi коронi росiйськiй, дозволив їм    ( сербам ) переселитися на українськi землi. Засновується лiнiя вiйськових поселень пiд назвою Нова Сербiя. Вона охоплювала територiю вiд рiчки Кагарлика, лiвої притоки Синюхи, i далi по Висi, Тясмину до Днiпра, протяжнiстю 200, а завширшки 30 верст.

В жалуванiй грамотi Iвановi Хорвату, колишньому полковнику австрiйської армiї, говорилося: "...Для защиты, на всякий случай, от нападения вражеского...построить ... земляную крепость, которую именовать крепостью Святой Елисаветы". Тобто названо було ще не збудовану фортецю на честь святої покровительки правлячої тодi в Росiйськiй имперiї доньки Петра I - императрицi Єлисавети Петрiвни.

Ну а щодо ворогiв, на випадок нападу яких повинна була бути побудована фортеця, то до них, крiм турок i татар, причислялись i гайдамаки, ких не безпiдставно ототожнювали з запорозькими козаками. Вище згадану жалувану грамоту було датовано 11 сiчня 1752 року. Не пройшло й мiсяця пiсля указу Єлисавети Петрiвни, як мiж рiчками Грузька та Сугоклея, на узвишшi правого берега Iнгулу ( 200 саженiв вiд рiчки ) пiд проводом генерала I.Ф.Глебова було вибрано мiсце для майбутньої фортецi.

У другiй половинi 18 ст. iз загрозою татарських набiгiв було покiнчено завдяки перемозi у вiйнi 1768-1774 рокiв; лiквiдацiя Запорозької Сiчi (1775 р.), а за нею й остаточне викорiнення гайдамаччини, роздiли Речi Посполитої ( 1772, 1793, 1795 рр. ), що знищили Польську державу, приєднання Криму у 1783 р., - всi цi фактори обумовили просування iмперських кордонiв далеко вiд фортецi Св.Єлисавети, отже вона втратила своє стратегiчне значення, була роззброєна, а зрештою i лiквiдована як вiйськова одиниця. У рескриптi вiд 10 лютого 1784 року зазначалося, що фортеця "за своїм становищем всерединi держави фортецею бiльше вважатися не може, а тому обертається на внутрiшнє мiсто". З цього часу фортеця разом з передмiстями        (форштадтами) отримала права мiста i стала iменуватися мiстом Єлисаветградом.

== Видатні особистості ==

Володимир Кирилович Винниченко (1880–1951) - один з найвідоміших уродженеців нашого міста, Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист. Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки. На його честь названо проспект у центрі Кіровограда.


Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич; 17 (29) вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — † 2 (15) вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. На його честь названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.


Ю́рій Яно́вський (14 (27) серпня 1902, Маєрове — 25 лютого 1954, Київ) — український радянський письменник-класик, лауреат Сталінської премії (1949). У 1919 році Юрій на відмінно закінчив Єлисаветградське реальне училище, працював у адміністративному відділі повітового виконкому, у повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі.


Ге́нріх Гу́ставович Нейга́уз (31 березня (12 квітня) 1888, Єлисаветград — 10 жовтня 1964, Москва) — російський і радянський піаніст, педагог, публіцист і музично-суспільний діяч. Його батько, Густав Нейгауз, також піаніст, після закінчення консерваторії в Кельні переїхав з Німеччини спочатку до Росії, а згодом в Єлисаветград, де став фундатором місцевої музичної школи.


Юлій Сергійович Мейтус (28 січня 1903, Єлисаветград — 2 квітня 1997, Київ) — український радянський композитор, народний артист України (1973), Заслужений діяч мистецтв Туркменської РСР (1944) та Української РСР (1948), лауреат Шевченківської премії. В 1919 році закінчив музичну школу по класу фортепіано в Генріха Нейгауза.


Арсеній Олександрович Тарковський (12 (25) червня 1907, Єлисаветград, Херсонська губернія, тепер Кіровоград — 27 травня 1989, Москва) — російський поет і перекладач зі східних мов, прибічник класичного стилю в російській поезії. Батько кінорежисера Андрія Тарковського. Посмертно нагороджений Державною премією СРСР (1989). У Кіровограді є вулиця названа ім'ям письменника. Арсеній відвідував єлисаветградську гімназію та навчався у музичній школі Густава Нейгауза, батька відомого музиканта Генріха Нейгауза.


Євге́н Кири́лович Марчу́к (28 січня 1941, Долинівка, Кіровоградська область) — 6-й Прем'єр-міністр України (керував урядом: 6 березня 1995 (до 8 червня, в. о.) - 27 травня 1996), генерал армії України, кандидат юридичних наук.Народився 28 січня 1941 р. в с. Долинівка Гайворонського району Кіровоградської області у селянській родині. У 1963 р. закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту ім. О.С.Пушкіна за спеціальністю учитель української мови і літератури.


І́гор Я́кович Круто́й (29 липня 1954, м.Гайворон, Кіровоградська область, УРСР) — композитор, власник і керівник продюсерської компанії «АРС», незалежної агенції з авторських прав, низки російських і закордонних музичних ЗМІ (телеканал «Муз-ТВ», радіостанції «Love-радіо» і «Радіо Дача»), Народний артист Росії (1996)[1]. Народний артист України (2011).


Ка́роль Шимано́вський (24 вересня (6 жовтня) 1882, с. Тимошівка, нині Кам'янського району Черкаської області — 29 березня 1937, Лозанна, Швейцарія) — польський композитор, піаніст, педагог, музичний діяч і публіцист. Навчався у музичній школі Густава Нейгауза, свого триюрідного дядька й батька відомого російського музичного діяча Генріха Густавовича Нейгауза в Єлизаветграді.


Африка́н Олекса́ндрович Спір (15 листопада, 1837 Єлисаветград — 13 (26) березня 1890 Женева) — німецькомовний філософ-неокантіанець 19 століття з України, відомий своїм великим впливом на Фрідріха Ніцше та Теодора Лесінґа, що присвятив логіці Спіра тему своєї докторської дисертації.


Андрій П'ятов (28 червня 1984, Кіровоград) — український футболіст, воротар донецького «Шахтаря» і національної збірної України. Заслужений майстер спорту України з футболу — 2009 рік, володар Кубка УЄФА.


Марко Лукич Кропивницький (10 (22) травня 1840, с. Бежбайраки, тепер Кіровоградської області — 8 (21) квітня 1910) — український письменник, драматург, театральний актор. З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.


Олекса́ндр Микола́йович Пашу́тін (рос. Александр Николаевич Пашутин; *26 листопада 1846, Єлисаветград — †1 листопада 1906, Єлисаветград) — колезький радник, єлисаветградський міський голова (1878—1905), почесний громадянин міста. О.М. Пашутін відомий, перш за все, як автор оглядової монографії «Історичний нарис Єлисаветграда»

== Пам'ятки ==

Вулиця Палацова. Пройдемося по головній пішохідній вулиці міста – Палацовій. Назва немов переносить нас углиб століть. Правда, царського палацу ви тут не знайдете, але є багато цікавих будівель 18–19 століть. На розі з вулицею Декабристів знаходиться особняк в неокласичному стилі. Це колишня будівля Петроградського міжнародного банку (або будинок Харлаба, за ім'ям першого власника-єврея). Зараз тут пафосний ресторан «Прімо Віоліно». [[Файл:примовиолино.jpg|міні]]

Навпроти нього – прекрасний особняк з багатим декором і ліпними прикрасами. Ходять легенди, що в ньому водилися привиди і заважали працювати співробітникам бібліотеки, розташованої тут з 20-х років минулого століття. 

Йдемо далі по вулиці і бачимо будинок, схожий на казковий терем – і пощастило ж співробітникам СБУ приходити на роботу в таку красу!

Цікаво поглянути і на корпус педагогічного університету на Палацовій: наприкінці 19 століття це був готель «Версаль».

Вулиця Палацова виходить на Театральну площу, де ми бачимо прекрасну будівлю Музично-драматичного театру. Це і є перший професійний український театр, заснований Марком Кропивницьким, завдяки якому Кіровоград і називають «українськими Афінами». Це справжній Театр Корифеїв, адже тут творили Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський; виступали відомі композитори: Микола Лисенко, Ференц Ліст. [[Файл:Театр-Кропивницького.jpg|міні]]
Перед театром встановлено гранітний бюст його засновникові Марку Кропивницькому – великому режисерові, акторові і композитору. А нещодавно поруч з'явився пам'ятник-фонтан «Наталка-Полтавка» – героїні музичної комедії Котляревського.[[Файл:театрпропивницького.jpg|міні]]

Пам'ятник Ангелу-хранителю України немов зустрічає і благословляє всіх подорожніх на початку вулиці Великої Перспективної. Скульптуру звели у 2004 році на честь 2000-річчя Різдва Христового і 250-річчя Кіровограда. «Бережи, Боже, Україну», – написано на периметрі основи колони. [[Файл:big-angel-0.jpg|міні]]

За пам'ятником Ангелу-хранителю ми бачимо дивовижно-білий храм у бароковому стилі. Це новий Благовіщенський собор, який відкрили зовсім недавно, в 2014 році, і він чудово вписується в архітектуру міста. Його ще називають храмом-писанкою. Він складається з верхньої церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці і нижної – Різдва Христового.

Останнім часом кожне місто прагне мати у себе такий стільчик, де можуть фотографуватися туристи. У Кіровограді його люб'язно надає Олександр Пашутін – славний градоначальник і меценат, який керував містом у 19 столітті. Пам'ятник Пашутіну встановлений біля будівлі міської ради. А стілець, за задумом творців, символізує передачу правління сучасникам. У місті є і вулиця Пашутінська.

На вже відомій нам вулиці Палацовій екскурсант будь-якого віку знайде щось своє. Дітям буде цікаво подивитися на пам'ятник першому трамваю. З'явився він в Єлисаветграді в 1897 році – через п'ять років після пуску першого в Україні київського трамвая. Зараз трамваїв у Кіровограді немає, вони стали частиною історії.

Кіровоградський краєзнавчий музей – один з найстаріших в Україні. Він розташувався в шикарному особняку в центрі міста, побудованому в стилі модерн з бароковими елементами. Будинок колись належав купцю Барському, зараз це пам'ятник архітектури. У музеї зібрані цікаві археологічні знахідки, що пов'язують нас з давніми культурами, є велика палеонтологічна колекція, колекція зброї і багато іншого.

==Рідне місто або село на карті України  [https://www.google.com.ua/maps Google карти]==
[[Файл:rfhnf1.jpeg|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"==

<TABLE BORDER=1>
 <TR>
  <TH> Дата       </TH> <TH>    Подія    </TH> 
 </TR>

 <TR>
  <TD  height=24px;> 1754  </TD><TD>  Заснування фортеці   </TD> 
 </TR>
 
<TR><TD height=24px> 1766      </TD><TD>  Перша церква Св. Трійці  </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 10 лютого 1784 року </TD><TD>  Фортеця переформовується у місто  </TD></TR>
<TR><TD height=24px>  1772, 1793, 1795 рр.   </TD><TD> Поділи Речі Посполитої </TD></TR>
<TR><TD height=24px>  1754-1759    </TD><TD> Збудований комплекс фортеці  </TD></TR>
<TR><TD height=24px>  11 сiчня 1752 року     </TD><TD> Жалувана грамота  </TD></TR>
<TR><TD height=24px>  1775 р.     </TD><TD> Ліквідація Запорізької Січі  </TD></TR>

</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

https://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=168

http://akulamedia.com/naividatnishi-postati-kirovograda

https://ua.igotoworld.com/ua/article/768_kirovograd-kuda-poiti-i-chto-posmotret.htm



----
Сторінка проекту [[Проект "Моє рідне місто або село"]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]