Перегляд вихідного коду сторінки Телевізійний прередавач та приймач

[[Битюцька Алла Олександрівна]],31 група
[[ТО14 (технологічна освіта 2014 рік вступу)]]
[[Файл:Emblema-MIT.png|80px|справа]]

==Загальний опис (принцип дії)==
На ранніх стадіях розвитку, телебачення використовувало поєднання оптичних, механічних та електронних технологій для отримання, передачі та показу візуальних зображень. Системи телебачення від кінця 1920-х років до сучасних систем використовують тільки оптичні і електронні технології. Однак, знання, отримані при роботі з електромеханічними системами, мали вирішальне значення в розвитку повністю електронного телебачення.
До передавачів і приймачів відноситься-відеокамера,антена,кінескоп.
 
'''Кінескоп''' — електронно-променева трубка, яка призначена для відтворення телевізійного зображення. Застосовується в телевізійних приймачах, моніторах, індикаторах та інших радіоелектронних пристроях.Кінескоп Тимченка - один з перших у світі кіноапаратів.

[[Файл:Будова кін.png|Будова кін.png]]

Електронно-променева трубка складається з катода, анода, вирівнювального циліндру, екрану, регуляторів площини та висоти.
Під дією фото- або термоемісії з металу катода (тонка провідникова спіраль) вибиваються електрони. Оскільки між анодом та катодом підтримується напруга (різниця потенціалів) у декілька кіловольт, то ці електрони, вирівнюючись циліндром, рухаються у напрямку аноду (пустотілий циліндр). Пролітаючи крізь анод електрони потрапляють до регуляторів площини. Кожен регулятор — це дві металеві пластини, різнойменно заряджені. Якщо ліву пластину зарядити негативно, а праву позитивно, то електрони проходячи крізь них будуть відхилятися праворуч, і навпаки. Аналогічно діють і регулятори висоти. Якщо ж на ці пластини подати змінний струм, то можна буде контролювати потік електронів як у горизонтальній, так і вертикальній площинах. У кінці свого шляху потік електронів потрапляє на екран, де може викликати зображення.
Пристрої (1) і (3) на малюнку за сукупністю носять назву електронної гармати.
Приклади застосування.Якщо одночасно на пластини Х (на малюнку поз.5) подати пилоподібний імпульс, а на пластини У сигнал, на екрані осцилографа отримаємо амплітуду (форму) цього сигнала.
Якщо ж на пластини Х та У подати сигнали, отримані від направлених (рамкових) антен з однаковою фазою (без зміщення фази), на ЕПТ буде лінія пеленга на джерело сигналу.

'''Анте́на''' — радіотехнічний пристрій для приймання і передавання електромагнітних хвиль.
Передавальна антена перетворює електричний струм радіочастотного діапазону на електромагнітні хвилі відповідної частоти. Відповідно приймальна антена перетворює електромагнітні хвилі на струм відповідної форми. Приймальна антена від передавальної відрізняється лише застосуванням.
Дія антени основана на дипольному випромінюванні. Сигнал, який передається на антену від високочастотного генератора, створює в ній коливання густини заряду, що призводить до випромінювання електромагнітних хвиль. Відповідним чином при прийманні сигналу електромагнітні хвилі наводять в антені струми, які потім підсилюються і демодулюються приймачами.

[[Файл:ЕПТ.jpg|ЕПТ.jpg]]  Будова електро-променевої трубки

'''Електро-променева трубка'''.
В електронно-променевій трубці (ЕПТ) електричний сигнал перетворюється  в світловий. Електричним сигналом трубки є електронний промінь, який формується в електронному прожекторі ЕП, проходить через систему відхилення СВ та попадає на люмінофор, нанесений на екран трубки.  Системи формування та керування променем розміщені в колбі, з якої відкачано повітря. Підключається трубка за допомогою цоколя з виводами.
Під час попадання електронного променю на точку люмінофора виникає її світіння, з люмінофору вибиваються небажані вторинні електрони. Для їх відведення на корпус (землю) внутрішню поверхню колби покривають розчином графіту – аквадагом, який утворює провідний шар. На нього подають плюс джерела живлення  і з’єднують з землею.

Електронно-променеві трубки поділяють на такі групи: осцилографічні, індикаторні, кінескопи, дисплеї.
Основні параметри ЕПТ
Основними параметрами ЕПТ є яскравість, роздільна здатність, чутливість відхилення, швидкодія.
Яскравість зображення на екрані ЕПТ визначають за формулою:
C=kJ(U<sub>t</sub>-U<sub>min</sub>)<sup>m</sup> , кд/м<sup>2</sup>

Роздільну здатність визначають кількістю можливих світлових розрізнених точок в  екрана. Роздільна здатність залежить від товщини променю.

Чутливість відхилення  визначають відношенням відхилення  проекції променя на екран  до напруги відхилення.
Вона є більшою, якщо відхилення променю буде більшим при меншій  напрузі . Для підвищення чутливості необхідно наблизити пластини відхилення  та збільшити їх довжину.
Швидкодія  ЕПТ залежить від швидкості прольоту електронів.
'''Характеристики антен'''
Електромагнітне випромінювання, що створюється антеною, має властивості спрямованості і поляризації. Антена як двухполюсник володіє вхідним опором (імпедансом). Лише частину енергії джерела антена перетворює у електромагнітну хвилю, решта витрачається у вигляді теплових втрат. Для кількісної оцінки перерахованих і ряду інших властивостей антена описується набором електричних характеристик і параметрів.

'''Основні типи антен:'''	

Вібраторні антени
Симетричний вібратор (диполь)
Шунтовий вібратор
Петлевий вібратор ("Петлевий вібратор Пістолькорса")
Широкосмуговий "Диполь Надененко"
Несиметричний вібратор
Антена Ground Plane
Укорочена штирьова антена
Колінеарна антена
"Коаксіальна" антена
J-подібна антена
Антена зенітного випромінювання
Діелектрична резонаторна антена
	Антена PIFA
	Вертикальна антена верхнього живлення
	Турнікетна антена
	Директорна антена
	Хвильовий канал (антена Уда-Ягі)
	Антена СГ (синфазна горизонтальна)
	Щілинна антена
	Щілинний вібратор
	Хвилеводно-щілинна антена
	Апертурна антена
	Рупорна антена
	Дзеркальна антена
	Прямофокусна дзеркальна антена
	Офсетна дзеркальна антена
	Антена Кассегрена
	Антена Грегорі
	Зонтична антена
	Рупорно-параболічна антена
	Перископічна антена
	Лінзова антена
	Антени з лінійними розмірами << λ
	Магнітна антена
	Рамкова антена
	С феритовым осердям
	Розподілені антени
	Частково випромінюючий кабель 
	Антени для перетворення енергії електромагнітної хвилі у електричну енергію і для засобів RFID
	Псевдо-антени (антени з міфічними технічними характеристиками)
	Ртутна антена
	CFA-антена
	EH-антена 
	Концептуальні антени
	Гравітаційна антена

[[Файл:Антен 89707.jpg]] Антена-один з приймачів 

У астрономії та радіолокації ефективно застосовують антенні ґратки.
Видатні конструкції:
Антена АДУ-1000
Антена РТ-70
Антена загоризонтної РЛС "Дуга"
Антена станції зондування іоносфери HAARP
Антена радіообсерваторії Аресібо
Антена радіотелескопу Грін-Бенк	 
Дипольна телевізійна антена	 
Антена типу «петлевий вібратор»	 
Антена типу «Хвильовий канал»	 
Телевізійна антена на даху	 
Антена типу «випадковий дріт»	 
Пірамідальна мікрохвильова рупорна антена	 
Велика параболічна антена для зв'язку з космічним апаратом

'''Видеокамера''' — електронний кінознімальний апарат, пристрій для отримання оптичних образів об'єктів за допомогою зйомки на світлочутливому елементі, пристосований для запису або передавання зображення у русі.
'''Історія'''
Найперші відеокамери було створено шотландським інженером Джоном Лоугі Бердом, вони працювали на електромеханічному диску Ніпкова і були використанні BBC в експериментальних передачах 1930 року.
Цілком-електронні розробки засновано на електронно-променевій трубці, як наприклад Іконоскоп Володимира Зворикіна та дисектор Філа Фарнсуорта, витіснили систему Джона Берда 1940 року і залишалися у широкому використанні до 1980 року, коли почали робити відеокамери засновані на КМОН технології.
Різновиди відеокамер
Сучасні відеокамери мають величезну кількість дизайнів та призначень, не всі з яких повністю відповідають раннім телевізійним камерам.
Професійні відео камери, як наприклад ті що використовуються у телебаченні та інколи виробництві фільмів; бувають мобільними або розташованими у студії (не мобільні). Такі камери зазвичай дозволяють операторові здійснити дуже точні ручні налаштування, часто аж до відмови від автоматичного використання.
Камкордери, які поєднують камеру та відеомагнітофон або ж інший записувальний пристрій в одному апараті; ці камери мобільні, та широко використовуються у виробництві телепрограм, домашніх фільмів, для електронного збирання новин (включно з громадянською журналістикою), та подібними застосуваннями. Деякі цифрові камкордери є:
Кишеньковими відео камерами.
	 
Аналогова камера відеоспостереження з інфрачервоним підсвічуванням
Камери відеоспостереження (англ. CCTV cameras ), система передавання інформації з відеокамер, телевізійних камер на обмежену кількість моніторів та/або записувальних пристроїв. Відмінність систем відеоспостереження від телевізійного мовлення полягає в тому, що сигнал не передається у відкритому режимі. Системи відеоспостереження часто використовуються для спостереження у місцях, які потребують постійного нагляду, таких як банки, банкомати, казино, вокзали, аеропорти, військові об'єкти та звичайні магазини тощо.

[[Файл:ВЫЛДео.png]]

 Зображення відеокамери

[[Файл:Вебка.jpg]] Зображення Вебкамери

'''Вебкамери''' це цифрові відео чи фотокамери, які мають можливість, у реальному часі, фіксувати зображення, призначені для подальшого передавання мережею Інтернет (у програмах типу Skype, Instant Messenger тощо). Веб-камери, які доставляють зображення по інтернету, завантажують зображення на веб-сервер чи за запитом, чи безперервно, або через певні проміжки часу. Це досягається шляхом підключення камери до комп'ютеру або завдяки можливостям самої камери. Деякі сучасні моделі мають апаратне та програмне забезпеченням, яке дозволяє камері самостійно працювати як веб-серверу, FTP-серверу, FTP-клієнту і/або відсилати зображення за допомогою електронної пошти.

[[Файл:Кишенькова.jpg]] Зображення кишенькової відеокамери

'''Цифрові камери''' - пристрої, які використовуються для зйомки відео чи створення фото-знімків або ж обох, в яких світлочутливим матеріалом є матриця або кілька матриць, що складаються з окремих пікселів, сигнал з яких представляється, обробляється і зберігається у самому апараті у цифровому вигляді. Це найпоширеніший пристрій для створення цифрових фотознімків. Більшість камер 21-го сторіччя є цифровими.
Спеціальні системи, як наприклад ті, що використовуються в наукових дослідах, тобто на борту супутника або ж космічного апарату, чи у штучному розуму чи у дослідах пов'язаних з робототехнікою. Такі камери, зазвичай, налаштовано для здійснення інфрачервоних фотографій (для нічної зйомки та виявлення тепла) або задля виявлення рентгенівського випромінювання (для медичних та спектро-інтерферометричних завдань).

==Історична довідка==
Пантелеграф
Перші зображення, передані з використанням електрики, були відправлені давніми механічними факсами, у тому числі пантелеграфами, опрацьованими в кінці дев'ятнадцятого століття. Концепція передачі за допомогою електрики, рухомих телевізійних зображень, вперше з'явилася в 1878 році, невдовзі після винаходу телефону, як телефоноскоп. Думка, що, коли-небудь, світло можна буде передати по мідних дротах як звуки, у той час, була витвором уяви авторів наукової фантастики.

[[Файл:Ntk 25.jpg]]

Ідея використовувати сканування для передачі зображень була фактично впроваджена в практику в 1881 році у пантелеграфах, за допомогою маятникоподібного механізму сканування. З цього часу сканування, у тій чи іншій формі, використовується майже в кожній технології передачі зображення, включаючи сучасні телевізор. Це концепція «растеризації», процес перетворення візуального образу в потік електричних імпульсів.


Телевізор Braun HF 1, Німеччина, 1958
У 1884 році Пауль Ґотліб Ніпков, 23-річний студент університету в Німеччині, запатентував першу електромеханічну систему телебачення, яка використовувала сканувальний диск, що обертався переміщаючи спіральні ряди отворів, через які здійснювалась растеризація. Отвори були розташовані в рівних кутових інтервалах, кожен оборот диска дозволяв світлу проникати через кожний отвір на світлочутливий селеновий сенсор, який виробляв електричні імпульси. Коли зображення фокусувалося на обертовому диску, кожна дірка здійснювала горизонтальний «зріз» всього зображення.

Винахід Ніпкова не використовувався у практиці аж до розвитку технології лампових підсилювачів. Пристрій надавався, як і раніше, лише для передачі півтонових зображень представлених рівновіддаленими точками різного розміру по телеграфних або телефонних лініях. Пізніше конструкції використовували рухомий дзеркальний барабанний сканер для зняття зображення та електронно-променеві трубки, як пристрій відображення, але передавання рухомих зображень, як і раніше, не було можливим через погану чутливість селенових давачів. 1907 року, російський вчений Борис Розінг, став першим винахідником, який використав електронно-променеві трубки (ЕПТ) у приймальнику експериментальної системи телебачення. Для передачі простих геометричних форм до ЕПТ він використав дзеркальний барабанний сканер.

Використовуючи диск Ніпкова, шотландському винахідникові Джону Лоґі Берду в Лондоні в 1925 році вдалося продемонструвати передачу зображення рухомого силуету і рухомого монохроматичного зображення в 1926 році. Сканувальний диск Берда, з подвійною спіраллю лінз, давав зображення з роздільною здатністю 30 ліній, достатньою, щоб розгледіти обличчя людини.Це демонстрація Берда, зазвичай, вважається першою у світі справжньою демонстрацією телебачення, хоч механічні телевізійні пристрої віддавна не використовуються. Примітно, що в 1927 році Берд також винайшов першу у світі систему відеозапису «відеофон» (англ. Phonovision): шляхом модуляції вихідного сигналу його телекамери до звукового діапазону, він був в змозі записати сигнал на 10-дюймовому восковому аудіо дискові за допомогою звичайної технології аудіозапису. Кілька записів з Бердового «відеофону» вижили, були в 1990-х роках розшифровані і рендеровані, з використанням сучасних технологій обробки цифрових сигналів, у видимі зображення.

У 1926 році угорський інженер Кальман Тіганий (угор. Kálmán Tihanyi) розробив телевізійну систему, яка використовувала повністю електронні елементи сканування і відображення, використовуючи принцип «накопичення заряду» в сканері (камері).

У 1927 році російський винахідник Лев Термен розробив телевізійну систему з дзеркальним барабанним сканером, яка давала зображення з роздільною здатністю 100 рядків з переплетенням (100i).

Крім того, у 1927 році, Герберт Івс (англ. Herbert E. Ives) з Bell Labs передавав рухомі зображення зняті диском з 50 отворами з частотою 16 кадрів на хвилину кабелем з Вашингтона до Нью-Йорка, і по радіо з Уіппані, Нью-Джерсі. Івс використовував екрани розміром 60 на 75 см. Суб'єктом трансмісії був Герберт Гувер, тоді міністр торгівлі, пізніше президент США. Журналісти могли бачити Гувера і розмовляти з ним.

У 1927 році Філо Фарнсуорт зробив першу у світі діючу телевізійну систему з електронними як скануванням, так і пристроєм відображення.Цю систему він вперше продемонстрував для преси 1 вересня 1928 року.

Справжній прорив у техніці електронного телебачення здійснив учень Б. Розінга В. К. Зворикін (емігрував після революції в Америку і працював на RCA) — в 1923 році він подав заявку на телебачення, засноване повністю на електронному принципі, а в 1931 році створив першу в світі передавальну електронну трубку з мозаїчним фотокатодом, названу «іконоскопом», поклало початок розвитку електронного телебачення. Іконоскоп — перша електронна передавальна телевізійна трубка, що дозволила почати масове виробництво телевізійних приймачів. Далі Зворикін зайнявся створенням повністю електронної телевізійної системи. Для повного успіху потрібно було провести велику роботу з удосконалення іконоскопа і кінескопа (приймальної трубки), систем перетворення і передачі електричних сигналів, рішенням технологічних проблем, пов'язаних з отриманням необхідної фоточутливої структури, тощо.

У 1936 році Олімпійські ігри в Берліні передавалися кабелем до телевізійних станцій в Берліні і Лейпцизі, де публіка могла подивитися ігри наживо.

У 1935 році німецька фірма Fernseh AG і американська фірма Farnsworth Television, яка належала Філо Фарнсворту підписали угоду про обмін патентами і технологіями, щоб прискорити розвиток телевізійних передавачів і станцій у своїх країнах.

Регулярне телебачення з'явилося в Німеччині 1935 року. Націонал-соціалістичне телебачення проіснувало з березня 1935-го до вересня 1944-го. Його сигнал приймали близько 700 телевізійних апаратів по всій Німеччині.

2 листопада 1936 BBC почало передачі першого у світі публічного регулярного телебачення високої чіткості з вікторіанського Александра-палас на півночі Лондона. У зв'язку з цим, BBC стверджує, що є батьківщиною телебачення у сучасному розумінні.

У 1936 році Кальман Тіганий описав принцип плазмового дисплея, першого дисплея з плоскою панеллю.

Мексиканський винахідник Гільєрмо Гонсалес Камарена також відіграє важливу роль у ранній історії телебачення. Його експерименти з телебаченням почалися у 1931 році і призвели до патенту на «trichromatic field sequential system» (систему кольорового телебачення) 1940 року, а також до винаходу дистанційного керування.

В Україні працювали короткометрові механічні телепередавачі в Одесі, Києві й Харкові, з 1932 телефільми, з 1934 зі звуковим супроводом.

Перші телевізійні передачі з використанням електронної системи з високою чіткістю зображення розпочато 1951 у Харкові (у Москві з 1946) групою радіоаматорів під керівництвом В. Вовчанка. З кінця 1951 почав діяти телецентр у Києві. З лютого 1960 почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою і Києвом, а з 1961 між Києвом й іншими містами СРСР. З 1967 телецентри УРСР тільки приймали кольорові передачі, а з 1969 Київський, а з 1976 також і Львівський телецентри пересилають кольорові програми. З 1978 всі передачі центральної програми з Москви кольорові.

'''Істо́рія украї́нського телеба́чення''' розпочалась 1951 р. у Харкові, коли група радіоаматорів під керівництвом В. Вовчанка розпочала перші телевізійні пересилання за електронною системою з високою чіткістю зображення.

5-7 листопада 1951-го були проведені перші телепередачі Київського телевізійного центру (КТЦ). Демонструвалися стрічки «Алітет йде в гори» і «Велика заграва», а 7-го відбулася «жива» телетрансляція параду й демонстрації, що проходили на Хрещатику.
Комплекс цього унікального на той час не тільки для України, а й навіть для Європи, об’єкта складався з двох основних частин: апаратно-студійного блока (АСБ) на Хрещатику (нині тут розміщуються Національна радіокомпанія та Київська державна ТРК) і телевізійної ультракороткохвильової радіостанції (УКХР). Тут же розташовувалися технічні будівлі та 190-метрова антенна башта. Зазначу, що КТЦ будували протягом 1949—1952 роках фактично серед руїн, у знищеному районі столиці. Доручили цю відповідальну справу зв’язківцям. Першими з них прийшли на будівництво його начальник К. Алексєєв і Б. Вольський та автор цих рядків, як технічні керівники робіт. Усе будівництво КТЦ було сплановано так, щоб найперше провадились роботи зі спорудження УКХР, оскільки вони вкрай ускладнювались монтажем башти.
КТЦ був перший у тодішньому СРСР і єдиний створений за цільовим проектом телевізійний центр на новітньому 625-рядковому стандартному обладнанні, розробленому й виготовленому ленінградськими науково-дослідними інститутами та радіозаводами. Отже, КТЦ (хоча на той час він вважався формально третім у Союзі) був набагато досконалішим, ніж Ленінградський і Московський, що функціонував на базі пристосованих для цієї мети споруд і обладнання довоєнного телецентру на Шабаловці. До речі, за рахунок вищої антенної опори і радіус дії КТЦ був значно більшим порівняно з Московським ТЦ, де, як відомо, використовувалась Шуховська башта заввишки 120 м.

Відтоді почалися пробні телепередачі КТЦ тривалістю 1,5-2 години двічі на тиждень. Це були зазвичай кінофільми. Так тривало до осені 1952 року, коли з'явились дикторські оголошення і короткі студійні вставки. Зростала кількість телевізорів, яких наприкінці 1951-го в Києві було понад 1500. Тоді ж на розі вулиць Толстого і Горького відкрилося перше телеательє і почалося поступове налагодження приймальної телемережі. На травень 1953-го в столиці було зареєстровано понад сім тисяч приймачів[

В 1996 році 21 листопада встановлено Всесвітнім днем телебачення на честь дати проведення першого Всесвітнього телевізійного форуму в Організації Об'єднаних Націй.
'''Значущі події'''
З кінця 1951 почав діяти телецентр у Києві.
З лютого 1960 почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою і Києвом, а з 1961 між Києвом й іншими містами СРСР.
20 січня 1965 рік — вперше в ефір вийшла загальнореспубліканська телепрограма України — «УТ».
З 1967 телецентри УРСР тільки приймали кольорові пересилання,
з 1969 Київський, а з 1976 також і Львівський телецентри пересилають кольорові програми.
1988 рік — створення першої недержавної телекомпанії «ТОНІС», заснованої в Миколаєві.
13 жовтня 1990 року — у Харкові, вперше на теренах Радянського Союзу, розпочинає ефірне мовлення приватна телекомпанія «ТОНІС-Центр».
1991 рік — телеканал «Ютар+» розпочав мовлення в Києві.
1 липня 1991 рік — телеканал «Мегапол» розпочав мовлення в Києві.
грудень 1991 рік — створення недержавної телекомпанії з іноземними інвестиціями «ICTV» (Міжнародна комерційна телекомпанія).
15 січня 1992 рік — телеканал «ТЕТ-А-ТЕТ» розпочав мовлення у Києві.
лютий 1992 рік — створення другої програми Українського телебачення «УТ-2».
вересень 1992 рік — створення третьої програми Українського телебачення «УТ-3».
1993 рік — ТРК «Україна» розпочала мовлення в Донецьку.
лютий 1994 рік — телеканал «Гравіс-35» розпочав мовлення в Києві.
6 липня 1994 рік — телекомпанія «СТЕРХ» розпочала мовлення в Дніпропетровську.
вересень 1995 рік — «Студія 1+1» почала своє існування.
20 лютого 1995 рік — телеканал «11 Канал» (ТРК «СТЕРХ») розпочав мовлення на 11-метровому частотному каналі в Дніпропетровську.
1995 рік — телеканал «Гравіс-7» розпочав мовлення в Києві.
20 жовтня 1996 рік — у мережі «УТ-3» телеканал «Інтерканал» (пізніше «Інтер») розпочав мовлення.
1997 рік — «УТ-1» змінив назву на «Перший Національний».
2 липня 1997 року — телеканал «СТБ» розпочав мовлення.
26 лютого 1998 року — «Новий канал» розпочав технічне мовлення на базі СТБ.
27 грудня 2001 року- перший загальноукраїнський музичний телеканал «М1» почав тестове мовлення.
1 лютого 2003 року — перший інформаційний телеканал «5 канал» розпочав мовлення.
26 квітня 2003 року — телеканал «КРТ» розпочав мовлення у Донецьку.
1 листопада 2004 року — телеканал «НТН» замінив телеканал «TV-Табачук».
30 травня 2005 рік — перший загальноукраїнський спортивний телеканал «Мегаспорт» розпочав мовлення.
1 липня 2006 рік — телеканал «Кіно» замінив телеканал «Гравіс-7».
1 грудня 2006 рік — телеканал «СіТі» почав своє мовлення замість телеканалу «Гравіс-35»
грудень 2006 рік — телеканал «К1» почав своє мовлення замість «КТМ».
1 липня 2007 року — згідно з даними Нацради, зареєстровано понад 60 каналів супутникового мовлення.
24 серпня 2007 року — українська версія відомого музичного телеканалу «MTV» — «MTV Україна», почала своє мовлення.
1 жовтня 2011 року — почав своє мовлення телеканал Інтелект TV
4 серпня 2012 року — дитячий телеканал «ПлюсПлюс» замінив «СіТі».
8 жовтня 2012 року — почав своє мовлення український телеканал PORT-MONE TV у аналоговому режимі.

'''Історія HD-телебачення в Україні'''-
01.12.2010 — Телеканал Інтер почав тестово мовити у HD (Супутник та Воля). У високій чіткості (1920х1080і) він транслював серіали Свати 4, Котовський та Новорічне звернення Президента України.
10.01.2011 — Телеканал «Інтер HD» припинив мовлення.
18.08.2011 — На конкурсі цифрового телебачення «DVB-T2», право мовити у HD отримали телеканали: Інтер, Україна, Кіноточка, Тоніс, Мега, Enter music, MTV-Україна та Банк TV. Ще 2 канала, які мовитимуть у HD, оберуть пізніше. На ці місця претендують: ICTV, Новий канал, М1, СТБ, «Хокей», НТКУ (Перший).
Ці 8 (у майбутньому 10) каналів будуть мовити у «DVB-T2» — безкоштовно.
01.12.2011 — Телеканал «Тоніс» — першим з 8 обраних каналів почав мовити у HD.

==Технічні характеристики==

Отримання телевізійного сигналу базується на скануванні зображення від оптичної системи телевізійних камер й перетворення коливань світлового потоку в електричний сигнал. Результатом сканування є одновимірний сигнал, що розбивається на кадри й рядки. Послідовність рядків і кадрів може записуватися на носій інформації або, в традиційному ефірному телебаченні, поступати до передавачів, де низькочастотний телевізійний сигнал зазвичай модулює високочастотні коливання, які випромінюються в простір за допомогою антен. Модульований високочастотний сигнал збуджує коливання в антенах приймальних пристроїв, і від антен поступають на вхід телевізора, де сигнал демодулюється, в ньому виділяються кадри й рядки, і відображається на екранах телевізорів.
До головних параметрів та характеристик антен належать:
•	Діаграма спрямованості, що обумовлює розподіл у просторі потужності електромагнітного поля, випромінюваного (прийнятого) антеною
•	Коефіцієнт підсилення
•	Ефективна площа розсіювання
•	Коефіцієнт спрямованої дії. Розрізняють спрямовані та неспрямовані антени
•	Шумова температура
•	Опір випромінювання
•	Характеристики з боку лінії живлення:
•	тип лінії живлення, номінальний вхідний опір антени
•	резонансна частота, робоча смуга частот (за якістю погодження)
•	вхідний імпеданс антени і коефіцієнт стоячої хвилі (КСХ) в лінії живлення
•	максимальна допустима потужність на вході антени
•	Передавальні характеристики:
•	коефіцієнт корисної дії (ККД)
•	діюча висота антени
•	векторна імпульсна характеристика, векторна передавальна характеристика
•	Ефективна ізотропно випромінювана потужність
•	Конструктивні характеристики:
•	маса, координати центру мас, момент інерції
•	габаритні розміри, максимальний радіус розвороту
•	парусність (вітрове навантаження)
•	об'єкт установки, спосіб кріплення
•	застосовані матеріали
Для локаційних антен найважливішою характеристикою є роздільна здатність, що залежить передусім від розмірів антени L та довжини хвилі λ.
Конструкції антен
Конструкція антени залежить від довжини хвилі сигналу. Довгі хвилі (довжина хвилі від 1000 до 10000 метрів) можна приймати на довгих дротових антенах, середні хвилі (довжина від 100 до 1000 метрів) можна приймати на стержні або диполі, для прийому мікрохвиль також використовують диполі — часто з відбивачами в формі рамки або гостроспрямованими параболічними тарілками.

==Сфера застосування ==
Разом з радіомовленням телебачення є одним з наймасовіших засобів інформації, освіти, політичного і культурного виховання людства; також одним з основних засобів зв'язку, широко використовуваним у наукових дослідженнях при обсервації об'єктів з віддалі, в техніці, промисловості, транспорті, будівництві, сільському господарстві, метеорології, космічних і нуклеарних дослідженнях, у військовій справі тощо. Телебачення буває монохроматичним (чорно-білим) і кольоровим.
'''Супу́тникове телеба́чення'''— система передачі телевізійного сигналу від передавального центру до споживача через штучний супутник Землі, розташований на геостаціонарній навколоземній орбіті над екватором.

Станом на початок 2010 року в Україні діяло чотири оператора надання послуг супутникового телебачення:

ООО «Диджиталфлай Юкрейн» (марка Digital Fly Ukraine, або MYtv): передає пакет власних каналів через супутник Thor-6, загальний пакет через супутники Hot Bird, Astra 4A (Sirius), Thor та Amos 3;
«Віасат Україна»: використовує супутник Astra 4A, можливе отримання додаткових даних з Hot Bird та Amos;
«Поверхность+»: здійснює мовлення з супутника Eutelsat W4;
«НТВ-плюс Україна»: також використовує Eutelsat W4.
За даними маркетингових досліджень, в Україні приблизно 2.9 мільйони користувачів супутникового телебачення, але через поширене піратство, кількість комерційних абонентів оцінюють на рівні близько 80 тис. чоловік.

В Україні наземну передавальну станцію має лише «Поверхность+», решта операторів використовує закордонні: MYtv — в Словенії, «Віасат Україна» — в Німеччині, «НТВ-плюс Україна» передає сигнал через російську станцію супутникового оператору «НТВ-Плюс»

'''Цифрове́ телеба́чення'''(англ. Digital Television, DTV) — галузь телевізійної техніки, в якій передача, обробка та зберігання телевізійного сигналу відбувається у цифровій формі.

Окрім систем телевізійного мовлення, методи та засоби цифрового телебачення лягли в основу сучасних систем відеозв'язку, до яких відносяться відеотелефонія (комунікація 1 на 1) та відеоконференц-зв'язок (групова комунікація). Методи кодування сигналів в системах відеозв'язку описані в спеціальних стандартах, таких як H.261, H.262, H.263 та інші. Наприкінці 1998 року був затверджений стандарт MPEG-4, який забезпечував передачу відео та звуку по вузькосмугових каналах передачі даних.

У 2008 році було вирішено, що в Україні поступово буде впроваджено стандарт цифрового телебачення DVB-T.
У травні 2009 почалися передачі на постійній основі програм цифрового телебачення в Києві, Київській, Житомирській і Одеській областях. Згідно з програмою НКТР, з 2012 року до відкриття Євро-2012 українське телебачення має перейти на винятково цифрове мовлення.

З 4 лютого 2010 року у 12 областях (Київська, Одеська, Житомирська, Дніпропетровська, Львівська, Чернігівська, Вінницька, Запорізька, Миколаївська, Тернопільська, Закарпатська та Крим) почали передачу цифрового телебачення[29]. Однак на ці частоти концерн РРТ не мав ліцензій і був змушений невдовзі припинити мовлення.

Навесні 2011 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення вирішила змінити стандарт цифрового телебачення на DVB-T2. А восени нею було прийнято рішення про шифрування сигналу. Через шифрування сигнал зможуть приймати лише спеціальні декодери конкретних виробників, а не будь-які декодери DVB-T2. У державному бюджеті на 2012 рік було виділено 350 мільйонів гривень на закупівлю цих конкретних декодерів.21 березня 2012 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення населення засобами приймання сигналів цифрового телерадіомовлення».

До вересня 2011 компанія Зеонбуд побудує національну цифрову телемережу DVB-T2, що міститиме у собі 32 канали, включаючи канали високої чіткості (до 2,5 Мбіт/с).

==Фото, відео-матеріали==
Відео про Електро-променеву трубку
[https://youtu.be/qJYOKKiO4Hk]

Відео про кінескоп
[https://youtu.be/iEkHJN75lAs]

Принцип роботи кінескопа
[https://youtu.be/KRz7a_xU11M]

[[Файл:Т25.jpg]]

[[Файл:T 25 05.JPG]]

==Список використаних джерел==

 [[Категорія:Музей історії техніки]]

1.Косач Ю. Проблеми сучасного українського документального фільму. — К., 1974.

2.Григораш Д. Журналістика у термінах і виразах. — Львів, 1974.

3.Юровский О. Телевидение — поиски и решения. — М., 1975.

4.https://uk.wikipedia.org/wiki/Телебачення

5.https://youtu.be/KRz7a_xU11M