Перегляд вихідного коду сторінки Гуцало 7.4. Провідний вид діяльності і спілкування підлітка. Особливості спілкування підлітка з дорослими

'''Спілкування підлітків з дорослими'''

===<p><font size="4" color="#FF0000">'''Особливості взаємовідносин і спілкування підлітків з дорослими та батьками:  '''</font></p>===
 
*стосунки підлітка з дорослими (батьками) є суперечливими. З одного боку, підліток прагне самостійності, а з іншого – відчуває страх і тривогу при необхідності долати проблеми, відчуває потребу в підтримці;

*у спілкуванні з дорослими підлітки прагнуть автономії та самостійності, вони обмежують права дорослих і розширюють свої  (реакції емансипації, відмова від підвищеного нормативного контролю з боку дорослих);  

*увійти у світ дорослих підліток намагається через наслідування їхніх зовнішніх форм поведінки;  

*спостерігається намагання батьків регламентувати потреби підлітків економічними стимулами;

*підлітки висувають  вчителям і батькам власні пропозиції розв’язання значної частини життєвих питань;

*важливе значення для підлітка має спільна діяльність із дорослими, організована на основі єдності інтересів, захоплень;

*основним змістом спілкування підлітків з дорослими стають питання соціальних проблем, взаємовідносин між людьми; 

*моральні оцінки подій і вчинків оточуючих; проблеми вибору ціннісних орієнтацій і самоствердження себе як особистості;

*потреба підлітка в емпатії до дорослого визначає його прагнення розділити з ним радість і горе;

*підсилюється прагнення до нерегламентованого типу взаємовідносин із вчителем. Підліток очікує від педагога розуміння, схильний довіряти йому таємниці щодо свого внутрішнього життя, боляче сприймає байдужість та формальні стосунки.


Результати сучасних досліджень показують, що існують три основних типи взаємин, які певним чином впливають на мотиви, форми і зміни у спілкуванні дорослих і підлітків. По-перше, це взаємини, які спираються на офіційно зафіксовані права і обов'язки дорослих і дітей (регламентоване спілкування). По-друге, взаємини, які будуються на потребі розуміти один одного, на прагненні до емоційного контакту і допомоги іншому (нерегламентоване або “довірливе” спілкування). По-третє, взаємини, які виникають при відсутності прихильності один до одного або байдужості (неорганізоване, випадкове спілкування) [8, с. 170].

Підлітки в більшості випадків прагнуть до довірливого, нерегламентованого типу взаємин з дорослими. Це створює сприятливі можливості для реалізації такої потреби спілкування, як вирішення характерної для цього періоду проблеми пізнання самого себе, своїх можливостей і свого місця у житті. Переважання в реальності регламентованого типу взаємні перешкоджає розвитку потреби у спілкуванні з дорослими, що спонукає підлітків до пошуку відповідей на виникаючі питання в колі однолітків. Останні, не володіючи достатнім соціальним досвідом та необхідними знаннями, дають суперечливу або неадекватну інформацію і на свій розсуд інтерпретують будь-які факти.

Особливо сприятливими бувають ситуації довірливого, нерегламентованого спілкування, коли дорослий виступає в якості друга. З ним легко проводити час, знаходити теми для розмов, а також займатися спільною діяльністю. Такий тип взаємин допомагає підлітку по-новому подивитися на світ дорослих і, завдяки йому набути само стверджувальних позицій для власного життя. В результаті цього створюються глибокі емоційні і духовні контакти з дорослими, які підтримують підлітка в складних чи критичних життєвих ситуаціях.  [8, с. 170-171].

М. Кле представив сім видів батьківської влади у спілкуванні: автократичний (батьки постійно вказують дітям, що їм робити, а підліток  не має права висловити власну позицію не може бути учасником рішень, які його стосуються), авторитарний (підліток може бути учасником в обговоренні проблем, але батьки залишають право останнього рішення за собою без урахування позиції підлітка), демократичний (дитина вільно висловлює свою думку щодо питань, які стосуються її самої, і навіть може приймати рішення, однак він повинен повідомити про це батьків, від яких залежить остаточне рішення), егалітарний (батьки і дитина мають майже рівні права у прийнятті рішень), дозволяючий (підліток займає більш активну і впливову позицію у формуванні та прийнятті рішень), попускний (підліток має вибір: інформувати чи ні батьків про свої рішення);  ігноруючий (батьки не знають про рішення підлітка, який не вважає за необхідне інформувати їх).

Діти демократичних (авторитетних) батьків у підлітковому віці найбільш самостійні, впевнені у собі, їхня самооцінка вища, ніж у інших підлітків. Вони відчувають більшу прихильність батьків, вважають, що ті надають їм достатню свободу, отже, вони справедливі, а їхні принципи і уявлення – доцільні. Авторитетні батьки цінують самостійність і дисциплінованість у поведінці підлітка, не обмежують його прав, але вимагають виконання обов'язків. Якщо забороняють щось, то пояснюють, чому вони так чинять. Уважність і зацікавленість батьків засвідчує постійне контролювання підлітка. Демократичні методи виховання сприяють позитивному ототожненню підлітка зі своїми батьками, що ґрунтується на їхній любові й повазі до нього, а також виявленню ним самостійності [4, с. 108].

За проблемами авторитарного і автократичного стилю батьків обов'язково виникає наступна проблема – формування стилю спілкування підлітка за такими ж зразками з іншими людьми. У взаєминах поза сім'єю такі підлітки, позбавившись жорсткого контролю і небезпеки покарання, починають самі жорстко спілкуватися з однолітками, виявляють неповагу до дорослих, демонструють свою свободу, порушують норми моралі у громадських місцях. 

Інколи їх поведінка носить характер безпомічності, сором'язливості (говорить тихим голосом, опускає очі) або, навпаки, виявляють зухвалість, виконуючи роль паяців. Підсилений контроль і оцінка приносять тільки негативні наслідки: підліток втрачає можливість бути вільним, не вміє користуватися свободою. У неконтрольованих ситуаціях у нього активізується прагнення до самостійності хоча морально-етичні зразки його самореалізації відсутні. В результаті підліток опиняється в ситуації конфлікту як з батьками, так і з іншими дорослими.

Моделі поведінки дорослих, що пов'язані з попускним та ігноруючим стилями, як правило, демонструють недостатність уваги, турботи і керівництва старших. Підліток дуже часто почуває себе самостійним, або таким якого “ніхто не розуміє”, адже він може стати джерелом проблем і тривог всієї сім'ї. А прагнення звільнити підлітка від труднощів і неприємних обов'язків спричиняє нездатність до об'єктивної рефлексії. Підліток, якому все дозволяють, рано чи пізно потрапляє в критичну ситуацію. Невміння рахуватися з думкою інших людей, відсутність терпимості, поява неадекватно високого рівня домагань та потреба уваги до себе не узгоджуються недостатнім досвідом подолання складних життєвих ситуацій. 

В той же час підлітки, які стикаються з демократичним, егалітарним та дозволяючим типами взаємин з дорослими, здатні відповідати суспільним очікуванням у сфері спілкування і бувають достатньо прогнозованими. Вони рідко переживають почуття відторгнутості й покинутості Дані моделі гарантують поступовий розвиток емоційної й поведінкової самостійності й дозволяють підліткам оволодівати навичками прийняття рішень та взяття відповідальності за їх виконання на себе.

Отже, зазначені стилі спілкування і виховання, які використовуються дорослими, дають можливість уявити варіанти умов, що створюються для підлітків батьками та шкільними вчителями [8, с. 174-175].


===<p><font size="4" color="#FF0000">'''Особливості спілкування підлітка з дорослими та однолітками  '''</font></p>===

Підлітковий період характеризується пануванням дитячого співтовариства над дорослим. Причина цього – принципово різне положення підлітка в системах “підліток – дорослі” і “підліток – однолітки”. До початку підліткового віку, на думку Т.В. Драгунової, складається парадоксальна ситуація: стосунки дитини з однолітками вже будуються на деяких важливих нормах дорослої моралі рівності, а основою її стосунків з дорослими продовжує залишатися особлива дитяча мораль слухняності.

Переорієнтація спілкування з дорослими на спілкування з ровесниками здійснюється тому, що це:

1) важливий канал інформації для підлітків; 

2) специфічний вид міжособистісних відносин, у процесі яких підлітки здобувають навички соціальної взаємодії, формуються вміння підпорядковуватися колективній дисципліні, виробляються комунікативні навички;

3) специфічний вид емоційного контакту, в процесі якого здійснюється взаємодопомога, переживається почуття солідарності.


Спілкування з однолітками дедалі більше виходить за межі шкільного життя і навчальної діяльності, захоплюючи нові інтереси, види діяльності, стосунки, набуваючи ознак самостійної й надзвичайно важливої для підлітка сфери життя. Як бачимо, у підлітковому віці інакше розставляються акценти між сім'єю (дорослими), однолітками і школою. Головне місце серед мотивів позитивного ставлення до школи займає мотив спілкування з однолітками. Провідним видом діяльності підліткового віку є інтимно-особистісне спілкування з однолітками, тобто міжособистісне спілкування з ними.

Школа стає місцем самоствердження. Якщо в школі не знаходиться однолітків чи вчителів, перед якими підліток може себе показати, завоювати престиж та визнання як особистість (хоч у позитивному, хоч у негативному плані), то привабливість школи неминуче падає. Навіть знання для підлітків стають цінністю, якщо дозволяють зайняти певний статус серед однолітків.

Отже, спілкування з однолітками виділяється у відносно самостійну сферу життя. У товаристві однолітків реалізується головна потреба періоду – знайти своє місце в суспільстві, бути “значущим”. Спілкування з товаришами у цьому віці набуває такої цінності, що нерідко відсуває на другий план і навчання, і навіть стосунки з рідними. Так, серед причин зниження успішності та порушень поведінки, різних афективних переживань одне з головних місць займає невдоволеність підлітків своїми стосунками однолітками. 

Суттєво змінюються мотиви спілкування з товаришами та зумовлені ним переживання впродовж підліткового віку. Дорослі уявляють мотиви спілкування підлітків з однолітками зазвичай досить примітивно – як прагнення просто бути разом, у звичному комфортному середовищі [38]. Дійсно у 10-11 років дітей об’єднує просте бажання бути в середовищі однолітків, гратися з ними, щось разом робити. Однак для молодших підлітків провідною стає потреба набути певного статусу. Так, реакція п'ятикласника на певний вплив учителя залежить не стільки від міри його вини чи характеру впливу, скільки від шкоди, яка може бути завдана цим впливом його становищу в класі. При цьому впертість, свавілля тощо мають на меті завоювати і зміцнити становище дитини в групі, колективі однолітків.

У 12-13 років для підлітків важливо не просто бути разом з однолітками, вони прагнуть зайняти в їх середовищі те становище, яке б відповідало їхнім домаганням. Для одних це бажання бути лідером, для інших – користуватись авторитетом у якійсь справі, треті намагаються знайти близького друга. Починаючи з 6-го класу підлітки усвідомлюють,що основні конфлікти, труднощі і проблеми спілкування з однолітками викликані перш за все особливостями їхньої власної персони [12].

У 14-15 років підсилюється бажання визнання цінності власної особистості. Дослідження свідчать, що саме фрустрація потреби бути значущим серед товаришів у багатьох підлітків спричинює найважчі негативні переживання. У старших підлітків виявляється індивідуалістична акцентуація особистості як спрямованість активності на задоволення насамперед власних потреб, на особисте самоствердження. 

Суспільство, інші люди цікавлять їх опосередковано, крізь призму своїх інтересів.Трохи пізніше підліток вже прагне автономії. Старший підліток, які молодший, потребує товариства ровесників, але його самоствердження виявляється у прагненні утвердитись у власних очах, а не в очах інших [41]. 

Підлітки схильні встановлювати дуже близькі (як правило, тимчасові) стосунки з різними однолітками – йде пошук друга. З кожним роком потреба у взаєминах з ним стає дедалі гострішою. Спілкування з близьким другом є темою особливих розмірковувань підлітка. Школярі цінують дружбу, але водночас бувають вкрай ревнивими, вимогливими та схильними до образ.

Така динаміка мотивації  спілкування підлітків пов’язана з інтенсивним розвитком особистісної та міжособистісної рефлексії, появою особистої відповідальності за успішність спілкування з іншими. Зростає критичність щодо власних недоліків, прагнення удосконалення, в тому числі у питаннях спілкування. 

У зв’язку із відсутністю у багатьох підлітків комунікативних умінь, вони часто  використовують неадекватні способи переконання ровесників (тиск, протест, протиставлення тощо). Тому підліток має оволодіти основними комунікативними уміннями: встановлювати психологічний контакт, слухати і орієнтуватися у ситуаціях, використовувати різноманітні вербальні та  невербальні засоби спілкування тощо.

Поведінка підлітків за своєю суттю своїй є колективно-груповою. Якщо для молодших школярів основою для об'єднань найчастіше є спільна діяльність, то тепер навпаки, привабливість тих чи інших занять та інтересів визначаються передусім їхніми можливостями для спілкування з однолітками. 

Зростає   значущість нових референтних груп однолітків, підліток прагне самостійно  обирати референтну групу.  Референтна група підлітка складається з його ровесників, саме з ними він проводить більшу частину часу. Ізольовані групи однолітків у підлітковому віці набувають більшої стійкості, стосунки в  них починають підкорятися більш суворим правилам.

Роль референтної групи однолітків важлива для підлітка тому, що зміцнює внутрішні позиції підлітка,  дає відчуття захищеності. Найбільша цінність, якою підлітки керуються у спілкуванні – це дружба, вироблення “кодексу товариськості”. При всій орієнтації на утвердження себе серед однолітків підлітки відрізняються крайнім конформізмом у підлітковій групі,  підвищеною сугестивністю  стосовно ровесників. Наполегливо відстоюючи свою незалежність від дорослих, підлітки, як правило, абсолютно не критично оцінюють  думки власної групи та її лідерів. Вони прагнуть виконати все, на що їх штовхає група.

Неформальна група створює почуття “Ми”, яке підтримує підлітка і закріплює його внутрішні позиції. Одним із основних параметрів референтної групи є її однорідність у статевому відношенні. Часто підлітки для підсилення цього “Ми” використовують автономну групову мову (сленг), автономні спільні невербальні знаки спілкування.

Проте сучасні підлітки часто не задоволені перевагою стихійно-групових та інтимно-особистісних форм в їхньому спілкуванні. Невипадково учені спостерігають чітку тенденцію до соціально-орієнтованих колективних форм суспільно-корисної діяльності  та спілкування у підлітків із 11 до 15 років. Чітка тенденція до соціально-орієнтованіх форм спілкування у підлітків  тісно пов’язана із властивим підлітку активним прагненням зайняти нову соціальну позицію, з усвідомленням свого Я і утвердженням у світі дорослих. 

Підліток намагається долучитися до справ і стосунків дорослих, у нього з’являється почуття соціальної відповідальності та прагнення його виявити. Робота в колективі є джерелом “радості спільної праці”, сили, веселого настрою і бадьорості. Невдоволення, зниження емоційності, нервове напруження відчувають підлітки з низьким статусом у колективі. Негативно відносяться  до суспільно-корисної діяльності діти з чітко вираженою егоїстичністю.

Актуальним стає порівняння з однолітками, коли підліток бачить себе збоку, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі, формує та удосконалює себе.  Дорослий – це приклад бажаний, але практично не реальний для досягнення, тому підлітку краще рівнятися на однолітка, бачити свої переваги і недоліки. Ідентифікація себе з однолітками є етапом формування Я-образу.

При порівнянні себе з однолітком, виявляються життєво важливі  проблеми:

1. Ствердження  власних можливостей. 

2. Набуття якостей дорослого через наслідування “більш дорослого” товариша. 

3. Прагнення дружби, бажання бути визнаним. 

4. Взаємовідносини з протилежною статтю. 

5. Захист власної гідності. 

Уважно спостерігаючи за іншими і постійно порівнюючи себе з ними, підліток часто перебільшує свої справжні фізичні недоліки. З’являється занижена самооцінка,  переживання з приводу надуманих недоліків образу фізичного “Я”. З роками також змінюються критерії оцінки однолітків. 

Якщо в молодших класах вони передусім пов'язані з тим, як дитина виконує вимоги дорослого (успішність, поведінка, громадська активність тощо), то у підлітків на перший план виходять особисті якості, найважливіші серед яких – товариськість,   сміливість, уміння керувати собою, знання (а не просто успішність).  

Отже, особливостями взаємостосунків і спілкування підлітків з однолітками є: пріоритет дитячої спільноти над дорослою, становлення автономності та незалежності; провідна роль референтної групи однолітків у процесі соціалізації, зростання довіри до групи ровесників,   прагнення мати статусне положення у групі однолітків; актуальність порівняння підлітком себе з однолітками,  взаємне зацікавлення хлопців та дівчат.

Вивчаючи особливості спілкування підлітка з однолітками та дорослими вчені приходять до висновку, що протиставлення двох референтних джерел соціалізації підлітків являє собою штучну дихотомію: вплив кожної групи залежить від соціальної ситуації. Група однолітків визначає смаки, переваги, мовлення, способи індивідуальних та статевих взаємодій; дорослі впливають на вибір соціально-економічних цінностей, звичок споживання, релігійної приналежності чи політичних поглядів [8, с. 179].

   [[Гуцало 7.5. Соціальна ситуація особистісного зростання сучасного підлітка. Криза підліткового віку.|далі п.7.5.Соціальна ситуація особистісного зростання сучасного підлітка. Криза підліткового віку]]  [[Файл:Стрілка вправо.jpeg|30px]]