Перегляд вихідного коду сторінки Гуцало 7.1. Загальна характеристика підліткового віку. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка

[[Файл:ПОДР КЛАСjpg.jpg|400пкс|центр]]

Підлітковий період –  це перехідний етап від дитячого розвитку до дорослої стадії онтогенезу.
У наукових дослідженнях психологів установлені цікаві факти, стосуються меж підліткового віку. Якщо в 50-х роках перехідний момент в уявленнях про майбутнє, вибір майбутньої професії спостерігався і був актуальним для підлітків 15 років (Л.І. Божович), в 60-х 17 років (Н.І. Крилов), то в 80-х і 90-х – це рубіж 13 років (Н.Н. Толстих). 
Таку розбіжність результатів можна пояснити зміною соціальної ситуації розвитку поколінь підлітків. Це підтверджує як історичну, так 
і соціальну обумовленість розвитку особистості підлітка і вказує на відсутність стабільних меж даного віку. В розвинутих країнах світу останнім часом спостерігається тенденція до поступового збільшення тривалості цього періоду життя. За сучасними даними він охоплює майже десятиліття – від 11 до 20 років. Але суб'єктивна середня тривалість підліткового віку в різних країнах коливається в діапазоні від 14 до 17 років і залежить від соціального становища молодої людини і тривалості її освіти [8, с.152].

Підлітковий вік називають перехідним і тому, що у цей період відбувається перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. 
Ця особливість проявляється в фізичному, розумовому, моральному, соціальному та духовному розвитку особистості [41]. Головні прагнення та інтереси підліткового віку пов’язані з утвердження позиції дорослої людини. Порівняння себе з дорослими і молодшими дітьми приводить підлітка до висновку, що він вже не дитина, а радше дорослий: він починає відчувати себе дорослим, прагне до визнання оточуючими його самостійності і значущості. Cтановлення дорослості підлітків визначають такі фактори: акселерація; інтенсивне спілкування; рання самостійність; величезний потік різноманітної інформації.

Індивідуальному часовому аспекту підліткового віку властиві поява більш віддалених цілей, вихід за межі свого сьогодення; формування перших життєвих планів, ідеалів, прагнення бути на когось схожим, набути певних рис характеру, моральних переконань.

Перебудовуються взаємини з дорослим. Перехід до предметного навчання зумовлює нову позицію учнів щодо вчителів, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу дорослих, робить їх більш самостійними (Л. Божович). Спостерігається емансипація дитини від батьків. У спілкуванні з дорослими підлітки прагнуть до самостійності і незалежності. Підліток відчуває потребу в більш універсальній, широкій ідентичності й одночасно в укріпленні свого власного почуття особистості, в уособленні свого “Я” від сімейного “Ми”.

Основним соціальним середовищем дитини залишається школа. Відбуваються докорінні зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості підлітка, змісті навчальної діяльності. Роль групи ровесників в житті підлітка значно зростає. Ці взаємини стають основою внутрішнього інтересу підлітка. Інші мотиви розташовуються так: якість викладання предмета, прихильність до своєї школи.

Опановуються нові соціальні функції. Спостерігається переорієнтація зі спілкування з до¬рослими на спілкування з ровесниками. Таким чином, емансипація від дорослих та угрупування з однолітками визначають своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка.


'''Протиріччями (внутрішніми суперечностями) підліткового віку'''  є намагання реалізувати свою потребу в утвердженні позиції дорослої людини, вияви специфічної соціальної активності, велика сприйнятливість до засвоєння цінностей, норм, способів поведінки, які існують у світі дорослих,  але відсутність психічних можливостей та соціального досвіду досягнення цієї мети, недостатність необхідної для цього психологічної зрілості. 

Спостерігаються також невідповідність між цілями підлітка й його  можливостями;  суперечність між гострою потребою у самопізнанні 
і нездатністю адекватно реалізувати її; невизначеність рівня домагань, труднощі переорієнтації з оцінювання інших на самооцінювання; суперечності між потребою у самовихованні і невмінням реалізувати її.  Наслідком цих суперечностей є зниження рівня адекватності, стійкості самооцінки, стабільності розвитку Я-образу. 

У двотомній книзі Ст. Холла наводяться протиріччя підліткового віку. У підлітків висока активність може призвести до раптового знесилення, шалена радість змінюється смутком, впевненість у собі переходить у зніяковіння, егоїзм чергується з альтруїстичністю, високі моральні прагнення змінюються низькими спонукан¬нями, пристрасть до спілкування – замкнутістю в собі, тонка чутливість переходить в апатію, жива зацікавленість – у розумову байдужість, прагнення до читання – в зневагу до нього, устремління до нового, до реформувань – в любов до стандартів, шаблонів, захоплення спостереженнями – в нескінченні розмірковування. Л.С. Виготський підкреслював те, що таких протиріч можна було б віднайти у підлітків ще у двадцять разів більше [8, с.152].

Сучасні дослідники підліткового віку зійшлися у важливості визначення одного протиріччя. З одного боку, підлітковість – це вік соціалізації,  врощування в світ людської культури та суспільних цінностей, а з іншого – це вік індивідуалізації, відкриття та утвердження власного унікального і неповторного “Я”.

Підлітковий вік, як суперечливий вік, є часом досягнень і часом пев¬них втрат. Підліткові досягнення пов'язані зі стрімким нарощуванням знань, умінь, становленням моральності і відкриттям “Я”, опануванням нової соціальної позиції. Підліткові втрати корелюють зі зникненням дитячого світосприймання, безтурботливого і безвідповідального способу життя, що пов'язано з сумнівами у собі, у своїх здібностях, з пошуками правди у собі та в інших людях  [8, с. 153].

Чи справді підлітки бувають «важкими»? А може страхітливі уявлення про підлітків базуються більше на повсякденних стереотипах? 

[[Думка учених_1| Ознайомтеся з думкою науковця]]


'''Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка'''

Психологічні особливості підліткового віку тісно пов’язані із фізіологічними змінами, що відбуваються у цей період. Перехідний процес підліткового віку захоплює абсолютно усі рівні біологічної організації підлітка – від змін будови скелету, системи дихання, кровообігу до нової репродуктивної системи, її функціонального та структурного забезпечення. Відбувається активізація діяльності гіпофізу, інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток, перебудова моторного апарату та нейрогуморальних співвідношень. 

Особливістю психофізіологічного розвитку підлітка є статеве дозрівання. Статеве дозрівання відбувається неодночасно у різних підлітків. Індивідуальний темп пубертатного розвитку може бути більш раннім у акселератів (ранньозрілі), нормальним, або більш пізнім у підлітків, яких називають ретардантами (пізньозрілі). Акселерати здаються оточенню більш зрілими, їм не доводиться виборювати бажаний статус у групі. 

Вони користуються повагою ровесників і довір'ям дорослих, які надають їм свободу дій, тобто мають можливість швидко і ефективно розв'язувати власні проблеми. Водночас підлітки-акселерати більш конформні за ретардантів, які сприймаються як “менші” (фізично і психічно) і тому виявляють значну соціальну активність, щоб привернути до себе увагу. Діти-ретарданти краще засвоюють соціальні стосунки, оскільки, не маючи переваг у фізичному розвитку,  намагаються  компенсувати їх більш інтенсивним розвитком власних здібностей, тонким розумінням соціальної світобудови [31; 36].

Статеве дозрівання впливає на появу почуття власної дорослості та інтересу до представників протилежної статі, пробудження нових романтичних почуттів і переживань. Серед таких переживань –  страх фізичних недоліків. У хлопців тривогу викликає їхній зріст, а у дівчат – загальна будова тіла, яка має “відповідати” певним  стандартам. Бурхливий ріст і фізіологічна перебудова організму у підлітків викликають почуття тривоги, підвищену збудливість, депресію. 

Як зазначає І.Д. Бех, підлітки не виражають відкрито почуття суму, безнадійності, самопригнічення, властиві для дорослих у депресивному стані. Вони приховують депресію показними примхами, агресивністю, тривожністю, неадекватною поведінкою, що часто завершується скоєнням злочинів. Експериментальні дані свідчать, що близько 40% молодих людей відчували сильне, не завжди тривале почуття смутку, нікчемності життя і песимізму, 8-10% думали про самогубство [4].

Л.С. Виготський підкреслював, що найбільш суттєва риса підліткового віку полягає у тому, що епоха статевого дозрівання є разом з тим  і епохою соціального дозрівання особистості. Головним завданням, котре необхідно розв’язати людині у підлітковому періоді, – це стати дорослою людиною як у фізіологічному плані, так і у соціальному [11].
Отже, особливості проявів і перебігу підліткового періоду залежать від конкретних соціальних обставин життя і розвитку підлітка, його соціальної позиції у світі дорослих. Вирішальна роль у його психічному розвитку належить передусім системі соціальних відносин (відносин із навколишнім світом). Біологічний чинник впливає на підлітка опосередковано – через соціальні стосунки з оточенням [41 с.194].

Ознайомтеся з думкою науковців щодо особливостей психосексуального розвитку підлітка, розвитком його статевої самосвідомості.

[[Думка учених_2|Ознайомтеся з думкою науковців]]

[[Гуцало 7.2. Розвиток когнітивної та емоційно-вольової сфер підлітка|далі п.7.2.]]