Перегляд вихідного коду сторінки Реферат на тему: Інтимна лірика. С. Климовський «Їхав козак за Дунай». Відомості про автора. Популярність твору.

  
'''Зміст'''
#.Семен Климовський. Біографія
#.Інтимна лірика
#.Їхав козак за Дунай
#.Відомості про пісню
#.Сюжет
#.Зарубіжні варіації
#.Публікації
#.Висновок
1 '''Семен Климовський. Біографія'''
Семен Климовський. Біографія
Козак Харківського полку, філософ, поет, автор пісні «Їхав козак за Дунай».
       
       Народився на рубежі XVII та XVIII століть.
       Помер у селі Припутні Херсонської губернії. Єлисаветградського повіту (неподалік сучасного селища Нова Прага, що в Олександрійському районі на Кіровоградщині) на рубежі XVIII та XIX століття.
       Точні дата народження та смерті невідома.
       
       Автор знаменитої пісні «Їхав козак за Дунай», харківський козак Семен Климовський довгий час вважався легендарною постаттю. Авторство його пісні «Їхав козак за Дунай» першим підтвердив російський історик М.Карамзін. Він був також ознайомлений з іншими творами С.Климовського «Про правду і великодушність благодійників» та «Про правосуддя начальників».
       
       Карамзін писав про нього: "В императорской библиотеке хранится его рукописное сочинение «О великодушии и правде», в котором много хороших чувств и даже хороших стихов... Сказывают, что Климовский не менее семи греческих мудрецов был славен и почтен между его собратьями казаками; что он, как вдохновенная пифия, говаривал в беседах высокопарными стихами, давал приятелям благоразумные советы, твердил часто пословицу: «Нам добро и никому зло, то законное житье»; и любопытные приходили издалека слушать его".
       
       Популярність поета зросла після того, як він став героєм опери-водевіля російського письменника О.О.Шаховського «Козак-стихотворец» (1812), що користувалась шумним успіхом у глядачів.
       
       Проте тільки в 1905 році історику Всеволоду Срезневському пощастило відшукати в особистій бібліотеці Петра I та опублікувати два рукописні твори, які підписав «негоднейший раб харьковский козак Семен Климов», зробивши їх надбанням усіх цікавих. А вже в наш час дослідник літературної давнини Валерій Шевчук переклав писання поета XVIII ст. сучасною українською мовою і помістив в одному з томів «Антології української поезії».
       
       Життя С.Климовського, як правило, пов’язують з Києво-Могилянською академією, в якій він начебто навчався (хоча в енциклопедії «Києво-Могилянська академія в іменах» згадок про Климовського немає). М.Карамзін вважав його самородком, «учнем природи», якого, на жаль, «не довчило мистецтво». Навряд чи такий погляд має підстави, оскільки твори поета, які дійшли до нас, свідчать про добре знання ним мов, літератури й філософії. Серед тих, хто був Климовському духовно найближчим, першим слід назвати Горація.
       
       Загадкою залишається питання про те, в яких роках жив поет. Ясно тільки, що життя його було дуже довгим, може навіть понадстолітнім. У 1724 р. він, судячи з усього, був зовсім молодою людиною. Закінчував своє життя Климовський наприкінці XVIII ст. у степах колишнього Дикого Поля, де він разом із приятелем заснував хутір Припутні. Саме тут старого поета застав якийсь Микола Левицький, який у 1818 р. надрукував на сторінках харківського журналу «Украинский вестник» свій нарис-спогад «Деревня Припутни (Херсонской губ., Елисаветгр. уезда)». Нарис цей віднайшов Григорій Нудьга і вмістив його в своїй книжці «Козак. Філософ. Поет». Однак, його знахідки були б неповними, якби не Федір Плотнір, який знайшов в архівах місце зниклого нині хутора Припутні - поруч з Новою Прагою (Олександрійський район Кіровоградської області). На свято Покрови 14 жовтня 2003 року на місці хутора Припутні встановлено пам’ятний знак.
       
       Села давно немає: останні мешканці вибралися звідси під час голодомору 1932-1933 рр. Якщо їхати з обласного центру в напрямку Олександрії, то повернути слід біля села Васине, потім кілька кілометрів степової дороги - і ось вона глибока балка, де колись уперше з’явився зі своїм приятелем Семен Климовський. На дні балки блищить великий став, навпроти якого, на пагорбі біля Хомчиного гаю, в оточенні високих тополь стояв будиночок Климовського, в якому й гостював Микола Левицький. Старого козака він застав з Горацієм і Вергілієм у руках. Селяни в солом’яних брилях якраз поверталися з поля. Заходило сонце. Господар повів гостя на гору — щовечора він так проводжав небесне світило. Левицькому запам’яталися слова про те, що сенс має тільки те життя, про яке можна сказати, що воно - добродійне: добродійністю пройняті були і взаємини Климовського та селян: картинка, яку малює М.Левицький, майже ідилічна. Частина цієї ідилії - житейські поради мудрого «пана» Климовського, а також пісні, якими він обдаровує сільську молодь. Згадується в нарисі й пісня «Їхав козак за Дунай».
2 '''Інтимна лірика'''
   Інтимна лірика (фр. intime, від лат. intimus — «найглибший», «потаємний») — умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив — любовна пристрасть автора. Таку лірику ще називають «любовною», або «еротичною». Інтимна лірика розкриває широкий діапазон душевних переживань, постає найяскравішим художнім документом історії людського серця; основні мотиви поезії мають еротичне забарвлення, зумовлюють витончену інтимізацію буття, втаємничення у заповітні істини. Інтимна лірика присутня в творчості, зокрема Ф. Петрарки та Данте Аліг'єрі, Гафіза й О.Пушкіна, Т.Шевченка й І. Франка, В. Сосюри й Наталі Лівицької-Холодної.
3 '''Їхав козак за Дунай'''
Їхав козак за Дунай,
Сказав: "Дівчино, прощай!"
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй.

– Постій, постій, козаче!
Твоя дівчина плаче.
Як ти мене покидаєш –
Тільки подумай!

– Білих ручок не ламай,
Карих очей не стирай,
Мене з війни зо славою
К собі ожидай!

– Не хочу я нічого,
Тілько тебе їдного.
Ти будь здоров, мій миленький,
А все пропадай!

– Царська служба – довг воїнський,
Їхати пора до війська,
Щоб границю захищати
Від лютих ворогів.

– І без тебе, мій любезний,
Враг ізгине лютий, дерзкий.
Ти на війну не ходи,
Мене не остав!

– Що ж тогди козаки скажуть,
Коли ж побіди докажуть,
Що довг царський я забув
І себе й людей.

– Ой мій милий, мій сердечний.
Коли ж рок судив так вічний,
Ти на войну поїжджай.
Мене не остав!

– Ой я тебе не забуду,
Поки жить на світі буду!
Зоставайсь, здоровенька,
Прощай, миленька.

Свиснув козак на коня, –
Зоставайся, молода.
Я приїду, як не згину
Через три года!
4 '''Відомості про пісню'''
«Їхав козак за Дунай» — український романс, який написав козак Харківського полку, філософ, поет Семен Климовський. Пісня настільки популярна, що вважається народною.

Пісню «Їхав козак за Дунай» співали вже в середині XVIII століття в тому числі й у Санкт-Петербурзі.
5 '''Сюжет'''

Сюжет твору навряд чи варто прив'язувати до якоїсь історичної події. Хоча окремі дослідники відзначають можливість того, що пісня була написана козаком харківського полку як враження від невдалих турецьких походів Петра I, перший з яких відбувався в 1710 році, приблизно в час створення пісні. Герой не дуже впевнено обіцяє повернутись через три роки. Досить точно означено тривалість всіх тих походів. Саме три роки жорстоких військових дій. Проте число три може бути просто символом, в українців воно завжди мало сакральний зміст. Та й сам «Дунай» у фольклорній традиції нерідко символізує просто ріку. Мотив розлуки козака з коханою дівчиною, образний лад пісні, характер мелодії дають підстави називати її романсом.
   
6 '''Зарубіжні варіації'''
Ця пісня набула великої популярності в Росії і в Західній Європі, перекладена німецькою й французькою мовами. В добу романтизму було написано чимало нових текстів, які виконувалися на мелодію «Їхав козак за Дунай». Їх автори — такі популярні російські поети першої половини XIX ст., як О.Мерзляков та О.Сомов. Композитори та поети створювали все нові й нові варіації на теми української пісні:

* арія Лести в опері віденського композитора Ф. Кауера «Леста, дніпровська русалка» (1803),
* опера К.Кавоса «Козак-стихотворец» (1812),
* вірші юного О. Пушкіна «Козак»,
* вірш А. Дельвіга «Поляк»,
* дивертисмент «Гуляння на Воробйових горах» С. Давидова (1816),
* концертний марш Даніеля Штейбельта[de]
* варіації для скрипки з оркестром О. Аляб'єва (1818)
* варіації для фортепіано, опус 40 Карла Марії фон Вебера (1815)[1]
* У 1808 р. німецький композитор Х. Тідге був присутній на святі у Чорному лісі під Баден-Баденом, де місцева знать влаштувала «садове свято», в якому брали участь і гості з Росії. Почувши пісню про розлуку козака й дівчини, Тідге здійснив вільну переробку тексту. З того часу німці вважають цю версію української пісні власним фольклорним твором. Вона стала відома під назвою «Schöne Minka, ich muß scheiden»
  
 
7 '''Публікації'''
Вперше опубліковано у виданні: Ян Богумір Прач. Собрание народних русских песен с их голосами. Спб., 1790 (2-е вид. 1806; 3-е вид. 1815).

Михайло Максимович вмістив її у своїй збірці Малороссийские песни. М., 1827, с. 83-84).

Протягом XIX століття пісня «Їхав козак за Дунай» друкувалася у багатьох пісенниках. 1860 року, вмістивши у збірці «Старосвітський бандуриста» твір С. Климовського, Ммикола Закревський зауважив, що ця пісня «відома всій освіченій Європі».

Деякі найновіші публікації:

Народні пісні в записах Степана Руданського. — Київ: Музична Україна, 1972. — 291 с.
Перлини української народної пісні / Упорядник Микола Гордійчук. — Київ: Музична Україна, 1991. — 383 с.
Пісні маминого серця / Упорядник Р. П. Радишевський. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2006. — 351 с.
Пісенний вінок: Українські народні пісні з нотами / Упорядник А. Я. Михалко. — 3-тє видання, доповнене. — Київ, Криниця, 2009. — 688 сторінок: ілюстрації, ноти. ISMN 979-09007027-2-2. Сторінка 240 (ноти і текст).

8 '''Висновок'''
Отже, Семен Климовстий є самобутньою та багатогранною постаттю, а його тві "Їхав козак за Дунай" великий витвір мистецтва, що є справжнім прикладом інтимної лірики.