Перегляд вихідного коду сторінки Проект з ОІТ та ІФК: "Історія зародження олімпійського руху" -12 групи ФФВ, Іванова Владислава, 2014

1. Сучасна Олімпійська концепція

Так свого часу писав давньогрецький літератор про змагання грецьких атлетів. Потрапивши одного разу на Олімпійські ігри, Піндар не міг не написати ці рядки, бо його дуже вразили ейфорія змагань, дух суперництва мирних спортивних баталій, сльози радості переможців і переможених, краса тілесності атлетів і азарт глядацьких переживань.

Історія Олімпійських ігор, які були започатковані в Стародавній Греції, починається з сивої глибини віків, десь за вісім століть до нашої ери. Свого часу ці змагання були найформатнішими іграми всіх середземноморських народів, не втратили вони соціальної актуальності і в наш час. Олімпійські ігри сьогодні під своїми знаменами згуртовують спортивні представництва майже всіх країн світу.

Сучасний олімпізм представляє собою філософію життя, що звеличує та об'єднує в гармонійне ціле якості тіла, волі та розуму. Поєднуючи спорт з культурою та освітою, олімпізм намагається створити спосіб життя, який базується на радості від зусилля, освітній цінності доброго прикладу та повазі до універсальних фундаментальних етичних принципів. Мета олімпізму полягає в тому, щоб скрізь поставити спорт на служіння гармонійному розвитку людини з наміром підтримати встановлення мирного суспільства, яке зацікавлене в збереженні людської гідності. З цією метою олімпійський рух залучається, єдино або в співпраці з іншими організаціями та в межах своїх засобів, до дій, які сприяють миру, робить внесок в побудову мирного та кращого світу, виховуючи молодь засобами спорту, яким вона займається, без будь-якої дискримінації та в олімпійському дусі, що вимагає взаєморозуміння разом з духом дружби, солідарності та чесної гри. (Олімпійська Хартія. Фундаментальні принципи. „Олімпійська література”, Київ - 1999.)

2.Давньогрецькі Олімпійські ігри

В основі сучасного олімпійського руху лежать традиції давньогрецьких Олімпійських ігор. А як же, коли і для чого виникли ці змагання? На ці запитання зараз ми й дамо відповідь.

Батьківщиною Олімпійських ігор є Стародавня Греція, а саме шановане греками святилище Олімпія, яке знаходиться в західній частині півострова Пелопоннес. Саме тут в долині річки Алтей, у підніжжя гори Кронос запалюється олімпійський вогонь, який сповіщає всьому світу про Олімпійські ігри. Саме від назви міста Олімпія отримало назву сучасне всесвітнє свято спорту, а не від гори, де знаходився сонм Олімпійських богів.

А) Міфи Стародавньої Греції про зародження олімпійських ігор

Міфи Старої Греції, які співали мандрівні аеди (мандрівні музики в Стародавній Греції - авт.), теж не могли обминути цієї теми. Легенд про виникнення ігор дуже багато, і пов'язані вони в основному зі славетними міфічними героями Зевсом, його сином Гераклом та онуком Пелопсом. Ці образи були наділені надлюдською силою і тому вони долали всі труднощі, які траплялись на їхньому шляху. Геракл, після того як виріс, кинув виклик своєму батьку - титану Кроносу, який з'їв його братів і сестер. Після перемоги він звільнив з живота Кроноса своїх рідних і почав правити світом як бог Зевс. На честь цього він започаткував проведення Олімпійських ігор.

Його божественний син Геракл, коли служив у царя Тірінфа Еврисфея, здійснив дванадцять відомих подвигів. Виконуючи шостий подвиг, Геракл вичистив конюшні царя Авгія за один день, що нікому не було під силу. Замість обіцяної винагороди (десятину коней царя), Геракл не отримав нічого. Дуже засмутився син Зевса і вже після закінчення служби у царя Еврисфея він повернувся і помстився Авгію і його союзникам. Після цієї перемоги Геракл приніс добру офіру богині Афіні - Палладі, яка йому допомагала. А також в Олімпії посадив оливкову дібраву, і започаткував Олімпійські ігри. Доречно також сказати і про те, що з саме Геракл відміряв своїми ступнями дистанцію в одну стадію -192 метри 27 сантиметрів на якій змагались перші олімпіоніки. А їхню перемогу вшановували саме гілками олив з Гераклової дібрави. Саме від Гераклової „стадії” походить назва сучасних спортивних споруд - стадіонів.

Легенди розповідають про те, що Геракл започаткував давньогрецький вид змагань, який почав розвиватися і за наших часів, це панкратіон. Панкратіон - доволі жорсткий, контактний вид спорту, і складається з боротьби та рукопашного бою. Саме Геракл був Олімпійським чемпіоном з цього виду змагань, пізніше перемога в панкратіоні стала називатись - Геракловою, а переможця називати другим Гераклом.

Інший міф розповідає, як внук Зевса красень-юнак Пелопс переміг в колісничних перегонах царя Апіс Еномая, заради одруження з його донькою Гіподамією. Еномай обіцяв віддати заміж свою доньку за того, хто переможе його в перегонах колісниць. Бажаючих змагатись за руку Гіподамії було вдосталь, але перегнати коней царя, котрих йому подарував бог війни Арес, ніхто не міг. І тоді Пелопс вмовив візника царя, замість бронзових кріплень прикріпити колеса до колісниці парафіном. Під час перегонів парафін розтопився, колеса позлітали і колісниця вбила Еномая. Пелопс одружився з Гіподамією і в честь своєї перемоги впровадив спортивні змагання, які начебто дали початок Олімпійським іграм. ( Кун М.А. „Легенди і міфи Давньої Греції”. - Харків: СПДФО, 2005)

Саме це, ще раз підтвердило розвиток давньогрецької думки від міфа до Логосу, саме так спираючись на міфологію давні греки намагались пояснити все волю богів, фатуму, долі. (Бабаєв Ю.В. Основи філософії. - Ростов-на-Дону: Фенікс, 2004).

А хто ж на справді започаткував давні Олімпійські ігри ? Їх початок в історії пов'язаний з іменами відомих грецьких царів Іфіта з Еліди, Клеосфена з Піз та спартанського законодавця Лікурга. Саме вони за порадою дельфійського оракула на початку 1Х століття до нашої ери уклали священний мир, під час якого проводились спортивні змагання. ( Ласло Кун. Загальна історія фізичної культури та спорту - Москва: Радуга.1982).

Багато давньогрецьких свят канули в Лету, лише Олімпійські ігри залишились до наших часів. Ми сприймаємо їх зараз, як спортивні змагання, а для стародавніх греків перш за все, це були релігійними святами в честь бога Зевса і олімпійських богів, де люди демонстрували майже божественну силу спритності, витривалості і красу своєї тілесності. Олімпійські ігри - це був культ вшанування давньоеллінських богів, серед яких домінують дванадцять олімпійських на чолі з Зевсом-Громовержцем. Так у Греції зароджується тенденція богошукання.( Філософські науки. Збірник наукових праць. - Суми: СумДПУ ім.А.С.Макаренка, 2003.- 199 с., Мозговий І.П. «Релігійна спрямованість шкіл ранньогрецької філософії» ).

Саме в такий спосіб, проведення спортивних змагань, та принесення офіри, люди намагалися покращити відносини між собою та богами.

Б) Програма, підготовка та участь давньогрецьких атлетів в перших Олімпійських іграх

Перші Олімпійські ігри в Стародавній Елладі відбулись в Олімпії в 776 році до нашої ери. Багато вчених вважають що 776 рік до нашої ери - це рік не перших змагань. Деякі стверджують, що перші ігри відбулись ще за часів біблейського царя Саула, а деякі кажуть, що з 776 року до нашої ери тільки почали вести Олімпійське літочислення. Як воно було насправді ніхто не знає, фіксованою до цих пір лишається тільки вже названа дата.

Чому саме Олімпійські ігри проходили в Олімпії ? Причин досить багато. Перш за все хотілося б сказати, що давньогрецька Олімпія виконувала функцію не стільки міста-поліса, скільки релігійно-культурного центру, де приносилась офіра олімпійським богам. Серед монументальних релігійних споруд слід відзначити храми Зевса та його дружини Гери. Храм славетного бога-олімпійця був зведений давньогрецьким архітектором Либоном, його розміри 64,12 на 27,68 метри. На той час це вражаючі величини. Статую самого Громовержця створив не менш відомий давньогрецький скульптор Фідій, він зробив Зевса велично сидячим на троні із золота та слонової кістки. Ця статуя сягала у висоту вісімнадцяти метрів. Тулуб бога був виготовлений з твердого дерева, обличчя, руки, ступні та груди були покриті слоновою кісткою, волосся, борода та плащ були золотими, а очі - два великих дорогоцінних каменя. Це творіння Фідія в давній Елладі вважалось взірцем майстерності для художників. Величність та вишуканість храму підтверджує той факт, що 2000 років тому стародавній поет Антипатр Сідонський відніс цю споруду до «семи чудес Стародавнього світу». Також заслуговують на відзнаку культові статуї Гери, Гермеса, Ніки ( богині перемог ). Та цілий ряд вівтарів для релігійних церемоній.

Другий факт нам говорить про те, що лише тільки в Олімпії знайшлась потрібна кількість спортивних споруд ( чотири стадіони та гіподром ) для проведення таких загально грецьких змагань. Також слід відзначити вигідне кліматичне і економічне положення міста-поліса. Але основною причиною такого вибору еллінів я вважаю те, що керівники міста одержали підтримку Спарти, на той час могутнього міста-поліса в усій Греції. Цю думку висловлює також угорський вчений Ласло Кун, бо на той час саме Спарта вирішувала і політичні і економічні і соціальні питання на півострові, доки не набрали могутності Афіни. ( Кун Ласло. Загальна історія фізичної культури та спорту. - Москва: Радуга, 1982 ).

Відомо, що в давніх греків не було календаря. Як же вони визначали саме ту дату коли слід проводити Олімпійські ігри? Після 1417-денного ( це приблизно чотири роки - авт.) проміжку між іграми, який до речі називається «олімпіадою», греки чекали літнього сонцестояння, а після нього першого повнолуння, наступний день якраз вважався днем підготовки до Олімпійських ігор. Більшість вчених також стверджують те, що саме за небесними тілами орієнтувалось в часі населення Стародавнього світу. Тому у ІІІ столітті до нашої ери афінський історик Тімей запропонував вести історичні записи подій за місцем їх в чотирирічних олімпійських циклах. І запропонував ввести у вжиток термін «олімпійський рік», що складав чотири роки. З підготовкою до змагань розпочиналась і екехирія - традиція, яка забороняла всім містам-полісам вести війни під час Олімпійських ігор. Ця традиція має сенс і в наш час. Період перемир'я в Елладі продовжувався десь близько трьох місяців, цього було досить, щоб атлети підготувались до спортивних поєдинків. До участі у іграх допускались всі вільні грецькі громадяни (окрім рабів) при умові, якщо ті протягом 10 - 12 місяців до змагань будуть напружено готуватись до спортивної боротьби. Після цього спортсмени повинні були здавати іспити строгій комісії екзаменаторів, які в Греції називалися елладоніками. Ті учасники, яких відібрали елладоніки, ще місяць готувались за спеціальною програмою під керівництвом тренерів-педатрібів. Вніч перед стартом змагань спортсмени клялись вести чесну боротьбу, та приносили офіру Зевсу-Олімпійському. Учасники, які одержали перемогу за допомогою шахрайства, за вимогою елладоніків не визначались переможцями. Крім цього вони штрафувались та тілесно наказувались.

Жінки до участі в Іграх не допускались, і взагалі їх присутність на стадіонах де змагались чоловіки була строго забороненою. Виключення було зроблено тільки для однієї жінки - жриці богині землі і родючості Деметри. Але ж жінки Стародавньої Греції не були ображеними, вони мали також альтернативні спортивні змагання на честь жінки могутнього Зевса Гери.

Програма перших Олімпійських ігор була виключно легкоатлетичною, і представляла собою біг на одну стадію ( яку ми вже знаємо відміряв своїми ступнями Геракл ). Біг був у дві сторони. Спершу треба було добігти до певної відмітки, а потім повернутися назад. В історії збереглось ім'я першого Олімпійського чемпіона Кореба - кухаря з давньогрецької Еліди. ( Волошин А.П., Ксензенко Ф.М. У Олімпійської смуги.- Київ: Молодь, 1988 ).

Починаючи з чотирнадцятих ігор (724 р. до н.е.) програма змагань дещо змінюється, до бігу на одну стадію додається біг на дві стадії (діаулос), з п'ятнадцятих (720 р. до н.е.) - довгий біг на 23 кілометри (доліхос), з вісімнадцятих (708 р. до н.е.) - пентатлон (чотири види легкоатлетичних змагань і боротьба), з двадцять третьої (688 р. до н.е.) - кулачний бій і з шістдесят п'ятої (520 р. до н .е.) - гоплітодром (біг у військовому озброєнні). Загалом за всю історію проведення Олімпійських змагань в давній Елладі, а їх відбулося 292, програма ігор змінювалась 19 разів. Найпопулярнішим видом змагань на Олімпійських іграх був все ж таки пентатлон, де стародавні атлети змагались у метанні спису та диску, стрибках з альтерами ( давньогрецькі альтери собою нагадують сучасні гантелі, трохи іншої конструкції і використовувались не для атлетичних вправ, а для стрибків у довжину - авт.), в бігу на одну стадію та в боротьбі. Переможцем в пентатлоні вважався той атлет, який здобув більше перемог в окремих вправах ( Вацеба О.М. к.п.н., доцент Львівського державного інституту фізичної культури. Монографія «Олімпійські ігри стародавньої Греції».- Львів: Престиж Інформ, 1999 ).

Олімпійський тріумфатор нагороджувався оливковою гілкою із священної оливкової дібрави, та на голову йому пов'язували білу стрічку, як символ перемоги.

Олімпійський чемпіон в давній Елладі був дуже відомою і шанованою людиною, на його честь зводилась скульптура, на якій атлет сам писав свою подяку. Ось наприклад слова зі скульптури Арістодама ( початок 4 століття до нашої ери.): «Немея, Дельфа, Олімпія вінчали мене п'ятикратно, всюди перемогу здобувала моя спритність, а не сила. Фрассія син, еллінський борець Арістодам».

( Окрім Олімпії ми бачимо, що борця ще вінчали в Немеї та Дельфах, бо стародавні елліни окрім олімпійських проводили спортивні змагання і на честь інших богів: в Немеї на честь все того ж Зевса, в Дельфах на честь Аполлона, Істмійські ігри присвячувались Посейдону, але ці змагання були менш форматними - авт.)

Були в Стародавній Греції і свої багаторазові Олімпійські чемпіони. В історії збереглись імена бігуна Леонідаса із Родоса, який дванадцять разів вшановувався оливковою гілкою, борця Мілона із міста Кротон ( південна колонія, що на території нинішньої Італії - авт.), який шість разів перемагав на Олімпійських форумах. І доречно сказати про те, що саме Мілон готувався до змагань під керівництвом теж Олімпійського чемпіона Піфагора - засновника піфагорійської школи філософів і математика. Були цілі сімейні родини, які брали участь у Олімпійських іграх протягом декількох десятків років, це родина Діагора з міста Родос. А також фіксувались і олімпійські рекорди: той же Мілон обв'язував голову вірьовкою і рвав її напружуючи м'язи на скронях, силач Полідамант міг голими руками вбити лева та зупинити колісницю, Бібон однією рукою підняв камінь вагою 143,5 кілограми, а атлет Фаіл стрибнув у довжину на 16 метрів, що в двічі більше за сучасних рекордсменів. ( Хачатурян В.М. Стародавня Греція.- Москва: Слово, 2002 ).

Але програма ігор в старі часи була не тільки спортивною, тут можна було почути виступи ораторів і політичних мужів, сперечання філософів, вірші та гімни поетів, побачити творіння художників та скульпторів.

На Олімпійських іграх поети оспівували самі Ігри та їх тріумфаторів, оратори прославляли їх у своїх промовах. Починаючи з 84-х Ігор, які пройшли в 444 році до нашої ери, частиною змагань став конкурс мистецтв. В Олімпії звучала мудрість філософів Талеса, Геракліта, Платона, Сократа, Діогена, урочисті епінікії Архілоха і Піндара, трагедії Софокла і Евріпіда.

Олімпійські ігри за часів їхнього розквіту були найбільшими давньогрецькими форумами, роль і значення яких виходили далеко за межі спортивних змагань. Часто вони використовувались як арена для різноманітних політичних акцій. Тут укладались важливі політичні договори та документи, відбувались акції політичного протесту. Наприклад саме на Олімпійських іграх був укладений «тридцятирічний мир» між Спартою і Афінами ( 5 століття до нашої ери). Тут же софіст Георгій засудив погоджувальну політику Спарти по відношенню до Персії ( 408 рік до нашої ери). Представники Мітилен виступили з акцією протесту проти політики Афін і вимагали своєї автономії. Багато відомих політичних та військових діячів приймали участь у Олімпійських іграх заради підняття свого престижу. Філософи, артисти, оратори намагались одержати перемогу у олімпійських «змаганнях умів» і їхня перемога розцінювалась як пік творчого пошуку. Тому серед імен Олімпійських чемпіонів ми можемо зустріти імена вже відомого нам філософа Піфагора, Вараздата із Артаксати (стародавня столиця Вірменії) Дуже багаті представники грецького населення робили на Олімпійських іграх пожертвування, таким чином здобуваючи собі популярність.

Були в ті далекі часи і люди, які виступали проти Олімпійських змагань. Деякі філософи критикували однобокість фізичного виховання, що на їхню думку наносить шкоду всебічному розвитку людської особистості, особливо інтелектуальному. Лікарі застерігали молодих людей від фізичних навантажень, говорячи, що це призводить до ослаблення і виснаження молодого організму. В своїй роботі Ксенофан із Колофона (6-5 століття до нашої ери) засуджує той факт, що Олімпійських чемпіонів дуже вшановують, хоча їхні заслуги набагато менші за заслуги вчених людей; неможна підносити силу і спритність вище за думки філософів, від досягнень бігунів і метальників спису в Олімпії не наповняться зерносховища, і не процвітатимуть міста. «… той, хто на Олімпійських іграх виходить переможцем в перегонах, в заїздах колісниць, в кулачному бою, звичайно, буде визнаний публікою і перетвориться в почесного громадянина рідного міста. Але все рівно він буде таким почесним як я. Бо важливішим за людську силу і силу коней є наша мудрість. Одне єдине і справедливе, що можна протиставити силі, - наші знання». - пише Ксенофан. ( Платонов В.М., Гуськов С.І. Олімпійський спорт.- Київ: «Олімпійська література», 1994.)

Але на мою думку Олімпійські ігри - найвдаліший винахід Стародавньої Греції, де люди могли продемонструвати велич спортивних можливостей, красу своєї тілесності, поспілкуватись з політиками та можновладцями, почути мудрість філософської думки, помилуватися творіннями художників і скульпторів та подивитися трагедії славетних трагіків. Поступово слава цих спортивних змагань рознеслась по всьому середземноморському регіонові. І вже в більш пізніх Іграх в дусі мирної боротьби змагаються представники інших держав: Сирії, Вірменії, Олександрії, Вавілону та ін.

Грецький політеїзм - це складне і строкате явище, сукупність величезної кількості культів найрізноманітнішого походження, що не мають внутрішньої єдності. Грецький пантеон сформувався в процесі тривалої еволюції, під час якої спочатку вшановувалися місцеві боги, потім персоніфіковані сили природи, людські почуття, види діяльності. Зрештою складаються міфологічні системи, в яких домінують дванадцять олімпійських богів на чолі з Зевсом, які відтіснили старих небожителів. До пантеону входили також підземні та астральні боги. Окремі групи складали нижчі божества ( дріади, німфи, нереїди, наяди, ореади, океаніди ), напівбожества-герої. Пізніше до грецького пантеону проникають і східні боги ( Осіріс, Ісіда, Кібела та інші.).

Звичайно, давньогрецькі божества усвідомлювалися як обмежені істоти не здатні за будь-яких обставин захистити людину, оскільки й самі вони залежали від фатуму, долі. Звичайно, набуваючи духовних рис в процесі еволюції релігії, олімпійські боги піднеслися над природою, але тепер вони безмірно віддалилися від людини. Отже ці «боги мали релігійно-політичне значення, але окремій особі вони давали надто мало». Тому мислителі шукають більш високих принципів, у яких би уособлювався всемогутній Бог, що завжди здатний захистити від зла, але водночас допускає можливість особистого спілкування з собою, викликає почуття любові до себе.

Пробуджене морально-релігійне почуття та думку не влаштовувала також відсутність у греків віри в безсмертя душі - адже такою вірою не можна було вважати уявлення про те, що після смерті людини душа веде жалюгідне існування як привид. В результаті на грунті вимог часу виросло серйозне прагнення вирішити питання про початок і кінець душі і світу, пристрасне бажання звільнитися від земного життя, сповненого скорботи і страждань. Так у Греції зароджу

В) Занепад давньогрецьких Олімпійських ігор.

Починаючи з 5 століття до нашої ери давньогрецькі спортивні свята зазнають настання критичних часів. Поступово Олімпійські ігри відходять від вимог релігії і все більше звертаються до видовищності та підняття авторитету міст-держав та їх правителів. Окрім вільних громадян до ігор почали допускати рабів, які виступають за винагороду, а не змагаються за перемогу. З 98-х Олімпійських ігор ( 388 рік до н.е.) з'являється ганебне явище - підкупу спортсменів, а також з розвитком наук і вимог до них в Стародавній Греції заняття фізичними вправами відходять на другий план.

Ще більш загострило критичні часи Олімпійських ігор, завоювання Греції Римом у 146 році до нашої ери. З втратою незалежності відбуваються політичні, економічні і соціальні зміни в грецькому суспільстві, які дуже негативно вплинули на давньогрецьку агоністику ( «агоністика» - давньогрецьке слово, перекладається як спортивні змагання - авт.). Багато змагань були заборонені, дуже знизився інтерес до спорту. За наказом імператора Луція Корнелія Сулли (138-78 роки до н.е.) Олімпійські змагання були перенесені до Вічного міста. Програма ігор була доповнена гладіаторськими поєдинками, але це ж суперечило моралі давньогрецького олімпізму. Римський імператор Нерон Тиберій Клавдій (37-68 роки нашої ери), який вважав себе найвеличнішим актором і співаком, вирішив змінити програму двісті одинадцятих Ігор. Він ввів до змагань нечувані турніри і змагання, в яких визнав себе переможцем. Історичні дані свідчать і про те, що реєстрація Олімпійських чемпіонів закінчилась в 267 році. Майже століття ніяких документальних свідчень про проведення Ігор в історичних часописах не зустрічається. Лише в 369 та 373 роках з'являються деякі відомості про атлета на ім'я Фіоуменос з малоазійської Філадельфії, який став Олімпійським чемпіоном з бігу, а також у 385 році відомості про вже згадуваного вірменського царя Вараздата, який став останнім Олімпійським чемпіоном з боротьби взагалі. ( Па- рандовський Ян. Олімпійський диск. - Москва : Прогрес, 1979).

Але вищеназвані причини не є головними. Головною причиною, яка негативно вплинула на історію давньогрецьких Олімпійських ігор, на мою думку є християнська релігія, яка набувала сили саме в цей проміжок часу. Молода релігія засуджувала Олімпійські свята як язичницькі обряди, в честь старих богів. Монотеїстична християнська релігія не визнавала богів-олімпійців. Більшість людей Римської імперії почали вірити в нову для них релігію і засуджувати олімпійські церемоніали. І в 392 році Феодосій І Великий, Флавій ( 347 - 395 рр.) разом зі своїми синами Аркадієм і Гонорієм підписують міланський едикт, який забороняє проведення Олімпійських ігор і ведення олімпійського літочислення. Чому саме це зробив Феодосій І ? На це питання можна знайти відповідь у книзі Костянтина Рижова «Всі монархи світу». - Москва : «Віче»,2002. Автор вказує на те, що Феодосій І довгий час не був охрещеним. У 380 році імператор дуже захворів невиліковною хворобою, а після прийняття християнської віри від православного єпископа Амвросія, хвороба його почала відступати і Феодосій І одужав. Після цього приїхавши до Константинополя, імператор показав себе палким прихильником нової віри. Аріанському єпископу Демофілу він запропонував прийняти віру, не той покинути місто. Демофіл разом з однодумцями покинули місто і свої церкви, якими володіли більше сорока років. У 381 році Феодосій Великий зібрав у Константинополі Другий Вселенський Собор на якому аріанство і інші єресі були строго заборонені. А трохи більше чим через десять років, знову ж під натиском нового духовенства, Феодосій І забороняє проведення Олімпійських ігор.

У 395 році на території Олімпії відбулась велика битва між візантійцями та готами, під час якої були зруйновані і спортивні і архітектурні споруди, які були задіяні під час проведення Олімпійських ігор. А кінцеву крапку в цьому питанні поставили сильний землетрус і наказ візантійського імператора Феодосія ІІ Флавія ( 401 - 450 рр.) 426 року за яким місто повністю було спалене, як центр язичницької релігії. Після цього повноводні річки Алтей і Кладей під товстим шаром піску і мулу заховали наслідки людської неповаги до своєї історії, філософії і культури.

3. Відродження Олімпійського руху сучасності

Пройшло трохи більше однієї тисячі років, як люди почали робити спроби відновити давньогрецькі Олімпійські ігри. Першим це зробив у 1516 році Іоханес Аквілла із Бадена, він проводив так звані показові Олімпійські ігри. У 1604 році лондонський прокурор Роберт Довер в Англії започаткував свої Олімпійські ігри, які проводились майже сто років, навіть після смерті засновника, але поступово втратили актуальність за браком коштів. Німецький герцог із Дессау у 1772-1779 роках проводить Олімпійські ігри, щорічно на честь дня народження своєї дружини. Першим серйозним вченим, який вивчав олімпійський спорт Стародавньої Греції був англієць Джілберт Вест (1703 - 1756), і який свою докторську дисертацію присвятив темі античних Олімпійських ігор. Він всебічно розвивав ідею олімпізму і закликав до відновлення Олімпійських свят. У самій Греції в 1832 році на честь звільнення від турецьких загарбників було вирішено відновити Олімпійські ігри у вигляді національних ігор, але цим ідеям не судилося збутися. І навіть у 1859 році король Греції Отон І Баварський своїм Олімпійським іграм не надав такої форматності, як у давні часи.

А) Причини відродження Олімпійського руху сучасності.