Фізична культура у рабовласницькому суспільстві
1. Фізична культура Стародавнього Сходу
Месопотамія. Перші відомі сліди фізичної культури серед країн стародавнього Сходу були виявлені в Месопотамії (південна частина сучасного Іраку, Ірану, Сирії), яку по праву вважають колискою людської культури і цивілізації. У цьому регіоні проживали самі дивні народи старовини - шумери. Вони першими почали вирощувати злаки, розводити худобу, обробляти метали. Їм належать найдавніші на землі міста-держави, де вперше на державну службу були поставлені мистецтво, писемність, фізична культура. "Історія почалася з Шумерії!" - Стверджував відомий в світі американський вчений Семюел Крамер. На жаль, збереглися лише розрізнені відомості про фізичну культуру державних утворень на території Месопотамії починаючи з IV тис. до н.е. Вони надають істографам інформацію про те, що в період становлення держав, фізичною культурою займалися не тільки привілейовані групи людей, а й вільне населення. Заняття фізичними вправами носили демонстративний змагальний характер і танцювальну ритуальність, при виконанні яких були потрібні дуже високі фізичні дані учасників, так як використовувалися численні акробатичні елементи.
Вирішальну роль у революціонізації фізичної культури Месопотамії, а потім і всього стародавнього світу зіграло винахід легкого і швидкого бойової колісниці в II тис. до н.е. Масове використання коней призвело до перетворення фізичної культури. З'явилася "Книга тренінгу" мітанійці Кіккулі, яка є найдавнішим методичним посібником з дресирування тварин. Археологічні знахідки підтверджують виникнення у цей період в Месопотамії вправ ігрового характеру - гра в м'яч з битою, кінне поло. Бронзова статуя, виготовлена приблизно в 2800 р. . до н.е. свідчить про розвиток у шумерів боротьби на поясах, в основі якої лежали бойові прийоми і полон противника. Ритуальні змагання шумерів, що проводяться в новорічні свята на честь бога Мардука, більш ніж на 1000 років передбачили олімпіади античних греків. Про розвиток фізичної культури Вавилона свідчать висічені на камені тексти Законів Хаммураппи, що датуються 1800-1750 рр.. до н.е., що включають обов'язкові вміння загону тварин, стрільби з лука, кулачного бою й змагань на колісницях. У стародавніх ассірійців була організована система навчання фехтування на мечах і метання списа. Знайдені археологами барільефи з зображенням пливуть воїнів, руху яких нагадують стиль "кроль" ( 1200 р . до н.е.), свідчать про наявність умінь пересування у воді народів Стародавньої Месопотамії. Інтерес представляє фізичне виховання персів, які навчали своїх дітей з 7 до 16 років у "виховних будинках", які діяли при дворах сатрапів. У виховання входило навчання верховій їзді, метання списа, стрільбі з лука і правдивості. Пізніше з цих закладів утворилися "вдома розвитку сили", які довгий час залишалися центрами фізичної культури Персії. При фізичній підготовці перських юнаків широко застосовувалися обов'язкові мисливські випробування на сміливість, змагання з кінного поло, гра "шатрани шахових".
Давня Індія. У фізичній культурі Стародавньої Індії в період з III тисячоліття по II тисячоліття до н.е., марно шукати класичні ознаки розвитку вище згаданих держав. Форми рабовласництва носили тут патріархальний характер, що відбивалося на всі сфери діяльності населення.
Фізична культура Стародавньої Індії мала у своєму розпорядженні цінними традиціями у сфері ритуальної оздоровчої гімнастики, танцю і самооборони без зброї. А також методикою зняття болю за допомогою точкового масажу і розтирань. Стародавній Індії належить створення системи йоги, заснованої на спостереженнях за психічними змінами в організмі під час медитацій і танців шаманів. Це підтверджує знайдена кам'яна пластина в Пендшабе (у III тис. до н.е.), на якій зображена фігура людини, що сидить в позі "лотос" (падсамана). Крім цього, у Стародавній Індії на високому культурному рівні проводилися кінні змагання, єдиноборства з нанесенням ударів рукою і ногою по чутливим до болю частинам тіла. Була розроблена методика ритуалу виразних рухів. Існували інститути танцівниць (девадасі). У Стародавній Індії були відкриті медичні університети в Наланде і Такасіма II століття до н.е. Правила, норми гігієни і зміцнення здоров'я, встановлені йогою, були обов'язковими для всіх представників вищих верств Стародавньої Індії.
Ті, що прийшли з півночі кочові племена індо-арійців (1200 - 600 рр. до н. Е.) остаточно закабалити корінних жителів Індії і сформували громадську модель з кастовою градацією. Привілейовані касти - брахмани (священнослужителі), кшатрії (військове дворянство) і Вайт (почесні ремісники, скотарі). Сільське населення і неарійців об'єднувалися в касти шудрів. Знедолені верстви населення, раби, що займаються "брудною" роботою, не могли належати до жодної з каст і були паріями (тобто недоторканними). Все це в сукупності призвело до того що, хоча жодна соціальна група не відлучалася від прилучення до фізичної культури, тим не менш кастова приналежність диктувала, кому і чим можна займатися. Для неарійських каст, наприклад, вважалися "недоторканними" йога, верхова їзда і всі вправи зі зброєю, що забезпечують бойову підготовку. У той же час кшатрії (вища каста) шанували абсолютно неприйнятним для себе займатися танцювальними вправами, вправами з опудалами, кубиками, обручами, які були поширені серед шудрів. Слід зазначити, що представники вищих каст у Стародавній Індії та їх челядь отримували фізичну підготовку високого рівня, тому що згідно із законами Ману (I століття до н.е.), вони були зобов'язані успішно боротися з переважаючим за силою противником, володіти прийомами керування бойових колісниць і верховою їздою, відмінно стріляти з лука і досконало володіти мечем і щитом, майстерно керувати слонами і пересуватися на човнах з водних просторах. Від їхнього вміння залежала сила і процвітання давньоіндійських міст і громад. Велику увагу у вищих каста Стародавньої Індії приділялася ігор на дошках, тобто ігор попередниць сучасних шахів, які вимагали розумових скупчень і роздумів. Проведена у V ст. до н.е. буддистська релігійна реформа зробила окремі елементи йоги доступними і для нижчих каст. Канони йоги придбали релігійне обрамлення. Роль йоги для неарійських каст не служила поліпшення здоров'я народу, а формувала позиції втечі з убогості у щасливе ніщо (нірвану). Класичні проповіді Будди стверджували малоцінність індивідуального життя, звеличували безвольність і відсутність бажань. Джайнізм, який визнає безсмертя душі, розцінював умертвіння плоті як релігійний подвиг. Під впливом цього в індійській фізичної культури виникла нова деформація - система аскетичної практики. Умови аскетизму були дуже суворі - сон на голій землі, вистоювання цілий день на кінчиках пальців ніг, нескінченні нахили, стрибки через вогонь, ходіння під проливним дощем, крутіння на одному місці і т.п. Ця система фізичних вправ, приправлена психологічними випробуваннями стала поступово витісняти колишню систему фізичної культури Стародавньої Індії. Однак, у сільських кастах у формі таємних обрядів продовжували жити вправи, пов'язані з самообороною без зброї, біг, стрибки у висоту, ритуальні танці та обмивання.
Стародавній Китай. Прикладом високого розвитку фізичної культури Стародавнього Китаю була книга "кунфу", написана орієнтовно в 2698 р . до н.е., яка систематизувала розповсюджені серед народу вправи лікувальної гімнастики, болезаспокійливого масажу, ритуальних і бойових танців. На підставі останніх склалася складна система вправ пантоміми для підготовки китайських воїнів.
Класова структура Стародавнього Китаю, що зберігатиме позитивні первіснообщинні риси, крім привілеїв, одержуваних у спадок, давала можливість досягти успіху за рахунок фізичних і розумових здібностей. Для того щоб, наприклад, потрапити в стан мандаринів (чиновників) потрібно було здати іспити на фізичні здібності і спеціальні знання.
Велике значення на розвиток фізичної культури Стародавнього Китаю надали природно-філософські погляди і медичні знання, отримані на основі експериментів. За допомогою методів лікування, заснованих на русі, була відкрита можливість впливу на функціональні системи організму.
Під час панування першої династії Шан нарівні з лікувально-терапевтичними рухами культивувалася військова підготовка, що включає змагання на колісницях, стрільбу з лука, рукопашний бій без зброї, метання списа.
Свого розквіту стародавня китайська фізична культура досягла під час панування династії Чжоу (XI-III ст. До н.е.), коли були відкриті школи, в яких обов'язковим предметом було навчання гімнастичним вправам, навчання дихальним вправам, масажу і розтирання. Виховання в Древньому Китаї в VI-V ст. будувалося на філософської теорії "дао-де". Її основоположник Лао-цзи вважав людину зменшеною копією всесвіту. Щоб бути здоровим, згідно даодістскім принципам, людині слід зберігати і забезпечувати гармонію "цзинь" і "цзянь". Це можливо за допомогою фізичних і дихальних вправ. Зберігаючи внутрішню гармонію, людина стає здоровим і, значить, досконалим і доброчесним.
Крім згаданої системи, пов'язаної з внутрішнім досконалістю, в Стародавньому Китаї склалася система ідеалів в галузі фізичної культури, звана "Мей". Вона формувала зовнішня досконалість і була спрямована на благо суспільства, виховання моралі і почуття смаку, волі і характеру. Наприклад, якщо борець грубив судді, його удостоювали високого ступеня презирства.
Серед бідного народу Стародавнього Китаю, за винятком рабів, була поширена гра "Чжу-ке" - попередниця сучасного футболу. Вона проводилася за суворими правилами, де вказувалися 10 порушень та розрізнялося 70 різних видів ударів по м'ячу. Крім "Чжу-ке" просте населення проводило змагання з кулачного бою, підняття важких речей, перетягування каната, танцям і змагань на воді.
У період диктаторського правління династій Цинь і Хань (III-I ст. До н.е.) в Стародавньому Китаї почався перехід до феодалізму. Імператор (Великий жовтий) провів докорінну військову реформу. Фізична культура стала витіснятися бойовими мистецтвами. Були відкриті військові школи з обов'язковим навчанням верховій їзді, стрільбі з лука зі танцював коня, рукопашним прийомам у ближньому бою, накидання арканів для упіймання противника. Були знищені і місця проведення представницьких турнірів, переслідувалися змагання у фізичній силі, організовувані серед нижчих шарів. На противагу цьому, буддійські ченці і даосистском таємний союз, організували народний рух "жовтих тюрбанів", заохочував фізичні вправи, пов'язані з самообороною простих людей.
