Статя Андрюшин 2016

Інтерперсональна поведінка тренера та успішність змагальної діяльності спортсменів-підлітків

Нині в проблемі підготовки висококваліфікованих спортсменів (команд) великого значення надається не тільки техніко-тактичним факторам розвитку спортсмена, але й психологічній підготовці. Як правило, тренерові належить головна роль в організації спортивної діяльності, тому все більшого значення набуває його психологічна підготовленість, адже головною функцією тренера є особистісно-орієнтоване виховання та освіта. Знання соціально-психологічних основ формування взаємин, виникнення й нормалізації конфліктних ситуацій, управління спортивною командою допомагає тренерові зробити ефективнішою діяльність усього колективу.

Високу значимість для ефективності діяльності може мати діагностика цілісної системи „тренер – спортсмен”. Не викликає сумніву, що характер спілкування та взаємодії, що складаються в команді в системах „спортсмен – спортсмен” і „спортсмен – тренер”, значно впливає на успішність діяльності. Ще на початку 1980-х років це питання розкривалося в працях Ю. Ханіна і Ю. Коломійцева [14; 3]. Але в їх дослідженнях, та й у багатьох наступних, увага спрямовувалася на спортсмена, на його взаємостосунки в команді, на сумісність у системі „спортсмен – спортсмен”. В останні ж роки з’являється чимало досліджень, де об’єктом уваги стає вже особистість тренера і цілісна система „тренер – спортсмен” [1; 10; 13].

Один з ключових аспектів спортивної діяльності –міжособистісне спілкування тренера зі спортсменом. Від стилю спілкування тренера залежить ефективність розвитку й результативність спортсмена. Тому одним з факторів успішності спільної діяльності в спортивній команді можна виокремити стиль спілкування тренера.

У широкому розумінні стиль – це постійне, універсальне, цілісне психічне утворення, що включає свідомі й несвідомі механізми пасивної і активної (перетворюючої) адаптації людини до середовища. Індивідуальний стиль можна розглядати як психологічну систему, що забезпечує оптимальне узгодження індивідуальності людини із зовнішніми умовами (вимогами діяльності, методикою навчання й тренування, індивідуальністю партнерів тощо), як систему активної адаптації людини до середовища в різних стильових проявах (когнітивних, емоційних, психомоторних, стилів професійної діяльності, стилів життя)