Стаття до проекту "Моє рідне місто або село" Заплаткін Дмитро

Історія міста Кіровоград

Перші документальні згадки, які можна пов’язати з історією Кіровограда, датуються ще вісімнадцятим століттям. Вони стосуються заснування на території степового краю військових поселень під назвою Нова Сербія. Згодом виникла потреба побудувати потужну фортецю, яка б стала форпостом держави на півдні, адміністративним та військовим центром краю. У жалуваній грамоті Івану Хорвату від 11 січня 1752 року йшлося про те, що майбутня фортеця мала отримати ім’я Святої Єлисавети. Місце її розташування було обрано в грудні 1752 року на узвишші правого берега річки Інгулу. Будівництво розпочалося 18 червня 1754 року, а за три роки над диким українським степом уже височіла унікальна земляна споруда, аналогів якої не було. Цитадель фортеці Св. Єлисавети складалася із шести бастіонів у вигляді п'ятикутних виступів і зверху нагадувала шестикутну морську зірку. Згодом біля фортеці з’явилось і цивільне поселення у формі слободи. Першими поселенцями там стали представники різних національностей, проте значною була і кількість вихідців із українських губерній. З 1764 року слобода стала центром Єлисаветградської провінції, а з 1775 - отримала права міста Єлисаветграда. Управляв містом магістрат, який відав адміністративними, господарськими, фінансовими та судовими справами. У другій половині 18 ст. із загрозою татарських набігів було покінчено завдяки перемозі й війні 1768-1774 років; ліквідація Запорізької Січі (1775 р.), а за нею й остаточне викорінення гайдамаччини, розділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.), що знищили Польску державу, приєднання Криму у 1783 р, – всі ці фактори обумовили просування імперських кордонів далеко від фортеці Св. Єлисавети, отже вона втратила своє стратегічне значення, була роззброєна, а зрештою і ліквідована як військова одиниця. У рескрипті від 10 лютого 1784 року зазначалося, що фортеця «за своїм становищем всередині держави фортецею більше вважатися не може, а тому обертається на внутрішнє місто». З цього часу фортеця разом з передмістями отримала права міста і стала іменуватися містом Єласаветградом. Місто декілька разів змінювало назву: в 1924 році місто назвали Зінов’євск, ця назва протрималась всього 10 років. Вже 1934 році перейменували в Кірово, але коли місто стало обласним центром, із смутком помітили, що одна Кіровська область в СРСР вже існує. Так 1939 році місто стало Кіровоградом і вже з цим ім’ям майже сімдесят років.

Кіровоград – адміністративний і промисловий центр, вигідно розташований у центральній частині України. Столицею Степового краю, «Степовою Єлладою», «Маленьким Парижем» – лагідно з гордістю називають кіровоградці своє рідне місто. Багатовікова історія міста творилася розумно, працею і звитягою багатьох поколінь його мешканців. Кожне століття залишило тут свій особливий знак. Відображений він в унікальній споруді фортеці Святої Єласавети, у шедеврах архітектурних ансамблів ХІХ ст., у переплетінні вулиць і провулків. У різні роки доля так чи інакше пов’язала з нашим містом імена Марка Кропивницького, Івана Тобілевича, Володимира Винниченка, Івана Микитенка, Володимира Григоровича, Дмитра Чижевського, Євгена Маланюка, Генріха Нейгауза. Скульптурні пам’ятники міста відтворюють минуле і сучасне. Добра боротьба за соціальне та національне визволення уособлена у бронзових фігурах Т. Шевченка, Б. Хмельницького.

Про радянські часи нагадують увіковіченні постаті В. Леніна, С. Кірова. Відбитком народної пам’яті, пошани і вдячності є пам’ятники героям Великої Вітчизняної війни, учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, воїнам-інтернаціоналістам. Символом єдності кіровоградців, незалежно від політичних переконань, віросповідання, професії чи національності, є площа Соборна, де встановлено пам’ятник Ангелу-охоронцю. Минуле і сучасне об’єднують усіх мешканців міста в одну велику родину, допомагають долати потужний натиск щоденних життєвих негараздів, закладати основи перспективного майбутнього, згуртовують у бажанні працювати на благо рідного міста.

Кіровоград має багаті культурні традиції. Сто двадцять два роки тому, всупереч всіляким заборонам, у місті народився перший реалістичний театр. Його фундатором став уродженець степового краю Марко Кропивницький – блискучий актор, режисер, драматург. 27 жовтня 1882 року виставою «Наталка Полтавка» він заяви світові про зрілість української театральної культури та його самобутність. Сьогодні обласному українському музичному-драматичному театру ім. М.П. Кропивницького присвоєно статус академічного. В місті діють літературно-меморіальний музей ім. Карпенка-Карого, музей Г.Г. Нейгауза, художньо-меморіальний музей О.О.Осмьоркіна, народний меморіальний музей Ю.С. Мейтуса. Місто було і залишається значним центром музичної культури України. Кіровоград подарував Україні і світові цілі сузір’я видатних музикантів. З 1991 р. засновано музей культури ім. К.Шимановського, якому надано статус державного.

Кіровоградський міський художньо-меморіальний музей О.О. Осмьоркіна

Художньо-меморіальний музей О.О. Осмьоркіна відкритий у 1994 році в Кіровограді (Єлисаветграді) в будинку, де провів свої дитячі та юнацькі роки видатний художник першої половини ХХ ст. О.О. Осмьоркін. Експозиція музею розміщена в 3-х залах. Меморіальний зал пропонує відвідувачам познайомитися з життям і творчістю О.О. Осмьоркіна. У вітринах та на подіумах представлені фотознімки, документи, особисті речі, предмети з творчої майстерні, меморіальні речі з будинку Паученка – Осмьоркіних, але особливу увагу привертають живописні та графічні роботи, які яскраво представляють творчість художника. У двох виставочних залах експонуються унікальні твори відомих російських художників – учнів О.О. Осмьоркіна, які були передані в дар музею Російським фондом культури. Музей організовує виставки своїх колекцій, сучасного мистецтва, дитячої творчості, проводить екскурсії, читає лекції, влаштовує концерти камерної музики, творчі зустрічі.

Кіровоградський міський літературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого

Літературно-меморіальний музей відкритий у 1995 р. і носить ім’я видатного драматурга, корифея українського професійного театру Івана Карповича Карпенка-Карого (Тобілевича). Культурно-освітній заклад популяризує кращі твори української літератури, знайомить широкий загал з іменами відомих та маловідомих письменників, уродженців нашого краю.

Музей розміщено у меморіальному будинку, в якому письменник мешкав з 1872 по 1883 рр., перетворивши свою оселю в осередок мистецького та громадсько-політичного життя міста.

У музеї три експозиційні зали. В одному з них – стаціонарна виставка «І.К. Карпенко-Карий та Єлисаветград», матеріали якої розповідають про перебування письменника в нашому місті. У другому – виставка «Слово про місто», оглянувши яку відкриваєш для себе цікаві сторінки історії рідного міста, прізвища українських та російських письменників, які згадували Єлисаветград – Зінов’євськ – Кіровоград у своїх творах. У третьому залі презентуються виставки, присвячені письменникам-землякам, цікавим подіям у літературно-мистецькому житті Кіровоградщини. Щорічно у музеї проходять літературні та музичні вечори, презентації творів письменників-земляків, зустрічі з творчою інтелігенцією.

Кіровоградський міський музей музичної культури ім. К. Шимановського

Музей музичної культури створений у 1991 році і носить ім’я видатного польського композитора, піаніста, педагога Кароля Шимановського, у творчому доробку якого чотири опери, два балети, фортепіанні цикли, п’єси, симфонії, сонети, романси, пісні. Композитор – основоположник польського музичного авангарду початку ХХ ст.

В основу музейної збірки покладені матеріали з кімнати-музею Кароля Шимановського при Кіровоградському музичному училищі, які були зібрані викладачами І. Горгоц та М. Таранець разом з відомим московським музикознавцем О. Левтоновою. У музеї діють дві стаціонарні виставки: «Життєвий шлях композитора Кароля Шимановського» та «Видатні діячі музичної культури Кіровоградщини».

Науковці ведуть активну пошукову, науково-дослідницьку, експозиційно-виставочну роботу, проводять музичні вечори, концерти, зустрічі з відомими музикантами. Мета заходів – пропаганда старовинної та сучасної української музики, популяризація знань з історії музичної культури рідного краю.

Народний меморіальний музей Г.Г.Нейгауза

Народний меморіальний музей Г.Г. Нейгауза відкритий в 1981 році у приміщенні Кіровоградської музичної школи №1. Це єдиний у світі музей уродженця Єлисаветграда (Кіровограда), видатного піаніста, доктора мистецтвознавства, професора Київської та Московської консерваторій, народного артиста РРФСР, заслуженого діяча мистецтв Генріха Густавовича Нейгауза.

Зібрання музею – унікальне, до його складу увійшли особисті речі, документи, нагороди, фотокартки, книги, нотні збірники, афіші, які належали родині Нейгаузів. Експозиція меморіального музею розміщена у двох залах і присвячена життєвому і творчому шляху видатного музиканта та його учням. У 1990 році згідно рішення колегії Міністерства культури України меморіальному музею Г.Г. Нейгауза було присвоєно звання народного.