Психолінгвістика і суміжні з нею сфери знання:

Вище ми наводили висловлювання деяких авторів з приводу залежності розвитку ПЛ від узятих за основу лінгвістичних або психологічних концепцій. За публікаціями різних років можна прослідкувати трактовку ПЛ як частини лінгвістики з різними варіаціями: від дескриптивної і структурної лінгвістики, а також трансформаційної породжуючої граматики до "лінгвістики майбутнього" (в останньому випадку ПЛ кваліфікується як така, що входить разом з сучасною соціолінгвістикою і прагматикою у склад семасіології за Ф. де Соссюром (Горе лов, Сєдов 1997, 199), як підхід до розробки майбутньої теоретичної лінгвістики (Супрун 1996, 271) і т.д.).

Як справедливо зауважує Євелін Хетч (Hatch 1983), психолінгвісти, які прийшли з різних галузей знань і мають відповідну базову підготовку, відрізняються між собою у низці відношень. Так, лінгвісти, що звернулися до ПЛ розглядають оволодіння мовою, продукування і розуміння мовлення як процеси, що підпорядковуються мовним правилам, які випливають з системності мови; саме тому їх цікавлять не ці процеси як такі, а ті мовні відносини, які керують цими процесами. З іншого боку, психологи, стаючи психолінгвістами, вірять, що вони досліджують інтелектуальні процеси, які трактуються як центральні для ПЛ, оскільки, на їхню думку, такі процеси пояснюють і оволодіння мовою, і навчанням в цілому. На відміну від цього викладачів мови (другої або іноземної) цікавлять питання, пов’язані з легкістю/ складністю оволодіння мовними структурами, з факторами, які впливають на успішність оволодіння мовою, і т.п. Саме тому необхідна підготовка нового покоління психолінгвістів, готових сприйняти ідеї інтегративної науки сьогоднішнього дня на основі фундаментальної грамотності у галузі як лінгвістики, так і психології.

Різноманітність функцій мови у суспільстві і тісний характер її зв’язку з мисленням та з психічною діяльністю людини робить досить гнучкою взаємодію мовознавства з відповідними соціальними та психологічними науками. Особливо тісними є зв’язки мовознавства з психологією, що вже у ХІХ столітті викликало застосування психологічних методів та ідей у мовознавстві. Так з’явився психологічний напрямок у науці про мову. Ц 50-х роках ХХ століття утворилася нова наука, яка межує з мовознавством – психолінгвістика.

Мовознавство (лінгвістика) традиційно розуміється як наука про мову як засіб спілкування. При цьому її предмет, зазвичай, чітко не визначається. Очевидно, що об’єктом лінгвістики є мовленнєва діяльність (мовленнєві акти, мовленнєві реакції). Але лінгвіст виділяє у ній те спільне, що є в організації будь-якого мовлення будь-якої людини у будь-якій ситуації, ті засоби, без яких взагалі неможливо охарактеризувати внутрішній устрій мовленнєвого потоку. Предметом лінгвістики є система мовних засобів, які використовуються у мовленнєвому спілкуванні (комунікації).

Головні тенденції у розвитку сучасного мовознавства співставні з тенденціями розвитку психолінгвістики і полягають у наступному. По-перше, змінилося саме розуміння мови. Якщо раніше у центрі інтересів лінгвіста були саме мовні засоби (фонетичні, граматичні, лексичні), то тепер чітко усвідомлено, що усі ці мовні засоби є лише формальними операторами, за допомогою яких людина здійснюється процес спілкування. Але саме це значення виходить за межі спілкування – це і основна когнітивна (пізнавальна) одиниця, яка формує образ світу людини і у цій якості входить у склад різного роду когнітивних схем, еталонних образів типових когнітивних ситуацій і т.д. Таким чином, значення, яке раніше було одним з багатьох понять лінгвістики, усе більше перетворюється в основне, ключове її поняття. Відповідно і психолінгвістика усе більше перетворюється у «психосемантику» у широкому сенсі слова. По-друге, лінгвістика останніх десятиліть усе більше уваги приділяє вивченню тексту. І психолінгвістика усе більше цікавиться саме текстами, їхньою специфічною структурою, варіантністю, функціональною спеціалізацією. Таким чином, очевидно, що психолінгвістика має найтісніші зв’язки з загальним мовознавство (загальною лінгвістикою). Крім того, вона постійно взаємодіє із соціолінгвістикою, етнолінгвістикою і прикладною лінгвістикою, в останні роки – особливо з комп'ютерною лінгвістикою.

Надзвичайна близькість психолінгвістики та мовознавства створює проблему розмежування психолінгвістичних та мовних одиниць. Одиниця лінгвістична – це «елемент науково-теоретичної побудови або лінгвістичного моделювання» [Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М., «Сов. Энциклопедия», 1966., 146]. Мовні одиниці – передусім інваріанти різноманітних моделей опису мови, вони співвідносяться з мовою, мовним стандартом, нормою.

Психолінгвістичні ж одиниці – це «мовленнєві дії та операції, які знаходяться у ієрархічних відносинах один з одним» [Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. М.: "Смысл", 1999., 56]. Психолінгвістичні одиниці співвіднесені з мовленнєвою діяльністю.

Крім того, психолінгвістика розглядає значно більше взаємопов’язаних факторів розвитку і функціонування мови, ніж «класичне» загальне мовознавство. Цим самим психолінгвістика у порівнянні з ним значно розширює предмет свого дослідження, в чому і полягає головна різниця психолінгвістики від класичного мовознавства.

Слід зазначити, що сьогодні на зміну тому, що було природною "хворобою зростання" під час становлення ПЛ, приходить розробка власної теорії, розвиток якої відбувається шляхом накопичення результатів перевірки певних робочих гіпотез, що дає підстави для деталізації, вдосконалення або перегляду тих або інших положень. Більш того, стає усе більш очевидним наступне: по мірі реалізації лінгвістикою звернення до людини як носія мови, яке поки що лише декларується нею (тобто у випадку дійсно послідовного врахування "людського фактора" під час функціонування мови) вона фактично перейде на позиції ПЛ, тому на сучасному етапі швидше слід говорити про вплив психолінгвістичних ідей, який посилюється, на лінгвістику, а не навпаки.

Сьогодні ПЛ у різних її трактовках та втіленнях у життя тим не менш йде до єдиної мети – описання та пояснення особливостей функціонування мови як психічного феномену (включно з оволодінням і користуванням як першою, так і другою мовою) з врахуванням складної взаємодії великої кількості зовнішніх та внутрішніх факторів за умови включення індивіда у соціально-культурні взаємодії від початку (А.А. Залевська, с. 26). Рішення пов’язаних з цією метою дослідницьких завдань потребує подальшого розвитку ПЛ як науки інтегративного типу, яка має власну "систему координат", що пов’язано з розробкою широкого кола питань теорії та дослідницької практики, маючих вихід у різні сфери життєдіяльності людини. {Психолінгвістика}