Проект з ІКТ:Письменники Кіровоградщини

Базилевський Володимир Олександрович Володимир Олександрович Базилевський (14 серпня 1937, селище Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області) — український письменник, літературний критик, перекладач. Член Національної спілки письменників України (від 1972 року). Володимир Базилевський народився в сім'ї службовця. Закінчив філологічний факультет Одеського університету ім. І. Г. Мечникова (1962). Працював кореспондентом газет «Чорноморська комуна» (Одеса), «Кіровоградська правда» (Кіровоград), старшим редактором видавництва «Промінь» (Дніпропетровськ), керівником літературної студії «Сівач» (Кіровоград). Був членом КПРС. Друкуватися почав 1954 року. Перші книги Володимира Базилевського «Ятрань» і «Рівновага» з’явилися у 1968 році. Вже з перших друкованих сторінок він почав інтелігентно, активно дистанціюватися від будь – якого натяку на кон’юктуру. Володимир Базилевський понад 20 років жив і працював у Кіровограді, у нашому рідному краї, який прославився великими літературними іменами, культурними надбаннями, що стали гордістю всієї України. Журналіст обласної газети, крім поезій, писав нариси і документальні повісті, невідривно стежив за всім українським літературним процесом. І саме тоді, в кіровоградський період, він просто «зробив себе». І де б він не був , «коріння дерева лишається в землі». Рідна земля Кіровоградщини, на якій народився і виріс, яка дала наснагу до написання перших віршованих рядків, завжди зримо чи незримо присутня у його творах, залишається його основою і фундаментом. За віком належить до покоління «шістдесятників» (дебютував збірками «Ятрань» і «Рівновага» 1968 p.), хоч у літературі його ім'я набуло розголосу в кінці 70-х — на початку 80-х років, коли вийшли збірки його віршів «Побачення з тобою» (1978), «Допоки музика звучить» (1982), «Чуття землі небесне» (1983), «Труди і дні» (1984) та ін. Виходили з-під його пера й книжки нарисів, документальних повістей («Делегат конгресу», «Земля двох морів» тощо), які, однак, не стали домінуючими у творчості. Базилевський-поет — прибічник тієї стильової лінії, якій притаманна ясність і точність форми, ощадливість вислову, концентрованість образної думки, схильність до антиномічно гострої психологічної рефлексії. Його лірична стихія — це замисленість, майже притишена розмова з собою, що проявляється, однак, не в просторій розповіді (класичний жанр медитації), а в спалахах думки, оповитої таким же гострим, по-різному забарвленим почуттям. Завжди можна впізнати Базилевського за цим його глибинним, гіркувато-іронічним лаконізмом, де, справді, словам тісно, зате просторо душі, уяві, емоціям. «Усе, як і було, усе, як і було. От тільки лободою, як лісом, поросло. Усе, як і було, усе, як і було. От тільки рідні лиця з водою понесло. Під косогором сядь — і руку до чола. Шумить, шумить, шумить билинна ковила». «Просвітлений вершник і книжник», він знає і вміє передати — й темні, «нічні», моменти сокровенного стану людської душі. Саме присутність цих нот у загальному просвітленому звучанні лірики Володимира Базилевського тільки додає їй більшої правдивості й душевної щирості. Лірика Базилевського заснована на постійних перетвореннях і піднесеннях: звичайного факту — в драму духу чи його торжество, пейзажу — в метафору психологічного стану поета. Це постійна взаємодія побутового й буттєвого, «земного» й «небесного». Природна людська любов до життя змагається в цій ліриці з болем втрат, прагнення схопити якийсь прикметний момент — з надзвичайно гострим відчуттям шаленого «темпоритму» сьогоднішнього часу. У Базилевського це відчуття переростає в своєрідну філософську драму, відбиту в багатьох творах, зокрема у вірші «Там вибирали плоскінь...». Серед поетичних збірок В. Базилевського, що побачили світ в останні 15 років («Світлом єдиним», «Труди і дні» та ін.), найбільший інтерес становить, без сумніву, «Вертеп»). Давня художня колізія — світ як вертеп (на протилежність храмові, яким він мав би бути) і поет у ньому як страдник і пророк — вирішується автором в такому особистісному плані, який не залишає місця для будь-яких «підозр» щодо літературної стилізації взагалі. За свій творчій доробок був нагороджений кількома вагомими літературними преміями і відзнаками: - 1990 — літературна премія ім. Павла Тичини; - 1996 — Державна премія України ім. Тараса Шевченка; - 2012 — Літературно-мистецька премія ім. Пантелеймона Куліша.