Передісторія робототехніки
Робототехніка йде коріннями в глибоку стародавність, у ті часи, коли вперше виникли ідеї й були початі перші спроби створення людиноподібних пристроїв, рухливих статуй, механічних слуг і т.п. Статуї богів з рухливими частинами тіла (руками, головою) з'явилися ще в Древньому Єгипті, Вавилоні, Китаєві.
У "Іліаді" Гомера божественний коваль Гефест виковує механічних служниць. Аристотель згадує про ляльок-маріонеток, що приводяться у рух за допомогою ниток, з яких створювалися цілі механічні театри. До нас дійшли книги Герона Олександрійського (I в. до п. е.), у яких описані подібні й багато інших автоматів стародавності. Як джерело енергії в них застосовувалися вода, пара, гравітація.
У середні століття великою популярністю користувалися різного роду автомати, засновані на використанні годинних механізмів. Були створені всілякий годинник з фігурами, що рухаються, людей, ангелів і т.п. До цього періоду ставляться відомості про появу перших рухливих людиноподібних механічних фігур — андроїдів. Так, андроїд алхіміка Альберта Великого (1193-1280) являв собою ляльку ростом з людини, що, коли стукали у двері, відкривала й закривали їх, кланяючись при цьому людині, що прийшла.
Роботи зі створення андроїдів досягли найбільшого розвитку в ХVIII і. одночасно з розквітом годинної майстерності. Механіками-годинникарями були створені андроїди-музики, малювальники, переписувачі. До них ставиться, наприклад, "флейтист" французького механіка Жана Вокансона (1709—1789)— фігура ростом з людину, що рухливими пальцями виконувала 11 мелодій за допомогою закладеної в неї програми.
Цілий ряд людиноподібних автоматів був створений швейцарськими годинникарями Пьером-Жаком Дро (1721-1790) і його сином Анри Дро 1752 1791). Від імені останнього пізніше було утворено й саму назву "андроїд". Ці людиноподібні іграшки являли собою програмні автомати з оперативно змінюваними програмами. Програми задавалися за допомогою змінних кулачків, установлюваних а обертовому барабані, і інших подібних механічних пристроїв. Привод здійснювався від годинного механізму.
З вітчизняних пристроїв подібного типу назвемо знамениті годинники "яєчної" форми з театральним автоматом И. П. Кулібіна (1735-1818). В 1820 р. у Петербурзі був відкритий "Храм зачарувань" А. И. Галулецкого, що обслуговує механічними слугами. В 1866 р. И. Мезгин створив "астрономо-історичні" годинники, які крім часу показували чотири сценки з історії м. Томська.
Інтерес до створення "механічних" людей, що почав було загасати разом з ослабленням ролі годиникової справи, надалі знову відродився в XX в. завдяки розвитку електротехніки й електроніки. Американський інженер Венсли побудував керований на відстані, за допомогою свистка, автомат "Телевокс", що міг не тільки виконувати ряд елементарних операцій, але й вимовляти за допомогою звукозаписних апаратур кілька фраз. Англієць Гарри Мей в 1932 р. створив людиноподібний автомат "Альфа", що по командах, що подається голосом, сідав і вставав, рухав руками, говорив. Кілька подібних автоматів за назвою "Сабор" були створені в Австрії Августом Губером. Вони управлялися по радіо, могли ходити, говорити, виконувати різні маніпуляції. В основному такі пристрої створювалися в рекламних цілях, хоча робилися спроби використати їх і для різних практичних завдань.
Хотілося б нагадати, що в 1937 р. на Всесвітній виставці в Парижеві демонструвався радиоуправляемый рухливий робот, створений радянським восьмикласником В. Машкевичем. До цього часу вже остаточно "прижився" термін "робот", а ідеї робототехніки усе більш енергійно використалися в науково-фантастичній літературі.
